31/08/2025
Моє дорослішання відбулося раніше, ніж мало б.
Так склалося, що життя вимагало від мене сили ще тоді, коли хотілося слабкості.
Але я навчилася триматися, бо не було права впасти. Завжди поруч було ще маленьке життя, яке дивилося на мене й довіряло, що я витримаю. І я витримувала.
Я довго була зібрана з уламків, з болю втрат та із страху зробити щось «неправильно», це певно найсильніший мій страх. Довгий час вірила, що цінність у «правильності».
У тому, щоб не помилятися, щоб бути зручною, сильною, надійною, завжди тією, на кого можна спертися.
Але ця роль виснажує. Дуже виснажує. В цій ролі втрачається самоповага. Ця роль позбавляє простого права бути живою,і в гонитві за перфекціонізмом я часто губила найважливіше … себе.
Попри те, що я психолог і можу навчити цьому інших, я досі ще вчусь сама.
Вчусь дозволяти собі маленькими кроками, щодня..
Вчусь бачити, що сила полягає не лише в контролі, а й чесності.
Вчусь розуміти, що зрілість не завжди про відповідальність, а й про ніжність до себе.
І, можливо, найважливіше: вчусь приймати, що моя цінність не в ідеальності, а в справжності.
Я хочу навчитися дивитися на себе очима любові, а не критики.
Шлях непростий. Усередині ще живе та, яка яка досі боїться не виправдати чужі очікування.
Усвідомила, що мою право не лише тримати інших, а й відчути, що хтось може тримати мене.
І, можливо, саме це найбільший дозвіл у моєму житті…
#саморефлексія
