29/06/2025
Інший погляд на прокрастинацію
Якщо ви відкладаєте справи до останнього моменту, пам’ятаєте про дедлайн, але не можете зрушити з місця, а потім, коли вже «горить» ви мобілізуєтесь і робите все за одну ніч, то ця стаття буде вам цікавою!
Все вище описане не завжди є лише прокрастинацією або лінню.
Часто це мобілізаційна стратегія нервової системи, яка активізується лише в умовах стресу або загрози.
Що таке мобілізаційна поведінка?
Це реакція, за якої людина може діяти лише під впливом тиску, бо у звичайному стані - розфокус, апатія або прокрастинація.
А от у момент небезпеки (дедлайну, сварки, страху провалу) стається різкий сплеск енергії, концентрації уваги і звісно, як результату - ДІЇ, яка виде окрім шаленої продуктивності, ще й до шаленого виснаження.
Іншими словами - це адаптація нервової системи яка колись допомагала вижити, але тепер заважає жити.
Чому так відбувається?
Перша причина - може бути нейробіологічна особливість
Наприклад: У людей з підвищеною дофаміновою чутливістю або ADHD мотивація з’являється лише на сильний стимул (Kruglanski, 2001; Barkley, 2015).
Друга - це травматичний стрес і досвід ( наприклад з дитинства)
У тих, хто пережив тривалий стрес або емоційно нестабільне середовище в дитинстві, формується патерн дії лише у стані загрози. Тіло звикло включатися тільки тоді, коли треба «рятуватися».
Це підтверджує теорія полівагусу (Polyvagal Theory) Стівена Порджеса, яка пояснює, як реакції виживання закладаються в автономну нервову систему.
Що таке травматичний стрес?
Це реакція нервової системи на події, які перевищили здатність до саморегуляції, наприклад : війна, насильство, хронічне емоційне напруження тощо
На відміну від звичайного стресу, травматичний стрес не минає навіть коли загроза вже позаду.
У тілі залишаються такі симптоми:
постійне відчуття напруги, гіпернастороженість
реакції «замри» або «тікай», панічні атаки, якщо щось нагадує травму..
Як пише Пітер Левін у своїй моделі Somatic Experiencing,
«Trauma is not what happens to us, but what we hold inside..»
або :
«Травма - це не подія, а те, що залишилося після неї в тілі.»
Чому мозок звикає до мобілізації?
Бо це стратегія, яка одного разу спрацювала.
Коли світ був непередбачуваний і ніяких інших варіантів не було, дія «в останній момент» рятувала. Коли в дитинстві на дитину реагували лише тоді, коли вона плакала, погано поводилася тощо - тіло запамʼятало це, що діяти - це значить бути у небезпеці.
І зараз, у дорослому житті, ця стратегія повторюється не тому, що вона ефективна,
а тому, що вона вивчена і закодована в глибинних шарах нервової системи.
Що з цим робити?
Перше і основне - не сваріть себе, бо це не лінощі, а збережена програма виживання.
Друге - навчайтеся діяти з безпеки. Не через страх, не через тиск, а через м’який, регулярний рух. Тіло має відчути: «Я можу діяти без крику, без тиску, без страху ».
Створіть зовнішню опору:
- регулярні невеликі задачі, які можна довести до кінця;
- створіть структуру дня: графіки, плани ;
- заручіться підтримкою спостерігача ( можливо когось з близьких, наприклад партнера) , який буде фіксувати ваш прогрес, звертати на це вашу увагу , це дасть вам можливість відновити відчуття внутрішнього керма.
І на останок, якщо ви пізнали себе в цьому дописі - це не вирок. Ця інформація була надана для того, щоб ви могли зрозуміти себе краще і усвідомили, що все можна змінити, що це лише код, який можна прочитати і переписати.
#ТаняСолодка
ПС: рекомендую наступні книги для вивчення цієї теми тих, кому це цікаво:
«The Polyvagal Theory» - Stephen Porges
«Waking the Tiger: Healing Trauma» - Peter Levine
«The Body Keeps the Score» - Bessel van der Kolk
