https://www.facebook.com/121994027659319/

Psychologist_Zakashanska, Kyiv (2025)

04/08/2025

Що таке емпатія (і чим вона відрізняється від співчуття)?

Ми часто плутаємо ці поняття. Хоча різниця є — і велика.

Співчуття — це емоційна реакція на чиюсь скаргу. Це коли ми хочемо підбадьорити, дати пораду, оцінити ситуацію або навіть «полагодити» її однією фразою. Насправді це позиція трохи зверху: «Я бачу, що тобі важко, але я залишаюся осторонь». Карл Роджерс називав це оцінюючим розумінням із зовнішньої позиції.

Співчуття створює дистанцію, а не близькість. Тому після нього людині рідко стає легше.

Емпатія — інше.

Це здатність стати поруч, не відмахуючись від чужих почуттів.

Емпатія складається з чотирьох компонентів:

Встати на місце іншого й визнати, що його досвід — реальний для нього.
Не оцінювати й не засуджувати.
Розпізнати почуття й назвати його.
Бути поруч і дати знати: «Я бачу, як тобі зараз».
Це не означає злитися з людиною у її болю. Це — побачити ситуацію її очима й бути поруч.

Наприклад, подруга каже:
«Чоловік весь час на роботі, я скоро збожеволію».

Співчуття звучить так:
«Не переймайся, з’їзди у відпустку — все налагодиться».

А емпатія — так:
«Ти, здається, зовсім виснажена»,
«Мабуть, тобі дуже самотньо»,
«Я слухаю тебе і відчуваю, як це важко».

Коли ми проявляємо емпатію, людина перестає почуватися самотньою у своїх переживаннях. Вона починає їх осмислювати і стає автором свого досвіду.

Карл Роджерс писав:
«В розумінні є ризик. Якщо я дозволяю собі зрозуміти іншу людину, я змінююсь. А ми всі боїмося змін. Почути — означає стати багатшим удвічі».

Якщо хочете дізнатися більше про емпатію — або навчитися її проявляти до себе й інших — приходьте в терапію.

З теплом,
ваша психотерапевтка

28/07/2025

Любити не можна відпустити (постав кому)

Безмежну любов часто романтизують. Її оспівують у піснях, фільмах і книжках. Згадайте «Титанік»: усе життя Джека і Роуз обертається одне навколо одного, інше не має значення.

У реальності такі стосунки мало схожі на здорові.

Коли хтось без залишку присвячує себе іншому, там завжди багато тривоги. По-перше, страшно, що варто тільки відвести погляд — і партнер зникне. По-друге, незрозуміло, чим наповнювати себе, якщо «забрати» з думок і серця іншого. У таких стосунках немає суб’єктності — є тільки ілюзія єдності.
Основна мета таких стосунків — ніколи не відчувати свою окремість. Адже як тільки визнаєш, що інша людина — окрема, виникає ризик втрати, свободи і непередбачуваності.

Але в таких стосунках рідко є взаємність. Той, хто «захоплює», віддає все, а інший просто дозволяє себе любити. І тоді виникає питання: «Чому я все, а він (вона) — нічого?»

Нерідко людина розчаровує себе тим, що «розділяє» світ: все навколо — погане, а партнер — ідеальний. Злість і образа перетворюються на психосоматику.

Врешті захоплива любов закінчується втратою себе і свободи.

Як терапія може допомогти?

На перших сесіях людина говорить лише про партнера. Про себе — відсторонено, філософськи. Це захист від болю. Але поступово розмова стає більш особистою.

У терапії увага — не безумовна. Щоб її отримати, треба знайти ресурси: час і гроші. І це важливо — тут людина вперше відчуває себе дорослою, яка має право вимагати, бути незгодною і не віддавати все без залишку.

З часом з’являється здатність будувати інші стосунки — без тривоги і залежності.

Хочете дізнатися, чи є у вас схильність до таких сценаріїв? Напишіть мені або пройдіть тест на співзалежність.

З теплом,
ваша психотерапевтка

21/07/2025

"Навіщо мені шукати свою половинку, якщо я вже абсолютно цілісна особистість?" (забула чия цитата, однак чиясь, не моя)

Чи справді треба шукати свою другу половинку?

Багато хто виростає з думкою, що десь є «єдина людина», яка зробить нас цілими. Масова культура підкріплює цю ідею, і ми починаємо шукати у стосунках не просто партнера, а того, хто «закриє» наші внутрішні порожнечі.

Часто ми закохуємося не в людину, а у власну проєкцію. Бачимо в іншому те, чого нам не вистачає — опору, безпеку, визнання. Ми чекаємо, що партнер компенсує старі рани і стане джерелом цілісності.

Так виникає залежність: без іншого ми не відчуваємо себе справжніми. Це не любов двох рівних, а спроба злитися в одне ціле, щоб перестати боятися самотності.

Зрілі стосунки починаються там, де ми добре знаємо свої слабкі сторони й не очікуємо, що хтось нас «вилікує». Там, де ми поважаємо окремість партнера і не намагаємося зробити його дзеркалом своїх потреб.

У здорових стосунках двоє залишаються двома. Вони підтримують одне одного, але кожен зберігає своє «я».

Це і є зріла любов — коли ми поруч, але не розчиняємося.

Психотерапія допомагає перестати шукати половинку й навчитися бути цілісними самостійно.

З теплом,
ваша психотерапевтка

14/07/2025

Зріла залежність. А так буває?

Я часто бачу, що слово «залежність» викликає у людей лише негативні асоціації. Воно звучить як щось, від чого треба негайно позбутися.

Так, у випадку хімічних або руйнівних залежностей — це справедливо. Але що робити із залежністю у коханні, сімейних і дружніх стосунках, у відносинах із соціумом і навіть із часом чи долею?

Чесно спитайте себе: чи справді ми можемо бути абсолютно незалежними?

Залежність може бути здоровою

Ми починаємо життя в повній залежності від матері. Пуповина, яка з’єднує нас до народження, ще довго залишається символічним зв’язком.

Теорія прив’язаності Джона Боулбі підкреслює: перший досвід залежності формує нашу здатність до близькості. Якщо мама була емоційно доступною і уважною, дитина засвоює, що світ — безпечний, а стосунки — джерело підтримки.

Якщо ж на початку життя дитина пережила відсутність матері, надалі будь-яка часткова залежність може сприйматися як небезпечне злиття, від якого хочеться втекти.

Контроль і страх втрати

Перші кроки до самостійності схожі на «гру з котушкою» — дитина відпускає маму і тягне її назад. Якщо мама на місці, формується впевненість і довіра. Якщо ж вона раптом зникає, дитина застрягає у контролі: чи точно ти тут?

У дорослих стосунках це може перерости у залежність, де чергуються стани: «Я не можу без тебе» і «Мені важко з тобою».

Зріла залежність — що це?

Коли ми пройшли ранні етапи розвитку, ми здатні відчувати залежність як вибір. У партнерстві вона вже не про втрату себе, а про теплоту, близькість і прийняття іншого таким, яким він є.

Психоаналітик Отто Кернберг казав, що зрілі стосунки — це не тільки тілесне задоволення, а й особлива форма ідентифікації, коли інтереси й почуття партнера стають важливими нарівні з власними.

У любові немає правил і ієрархій. Але без здатності прийняти свою і чужу вразливість ми не зможемо створити глибокий зв’язок. Це і є парадокс: лише визнавши свою природну залежність, ми здатні відчути справжню свободу бути поруч.

Якщо ви хочете навчитися довіряти, будувати теплі стосунки і водночас зберігати себе, психотерапія може стати опорою у цьому шляху.

З теплом,
ваша психотерапевтка

07/07/2025

Любовний трикутник — частий запит у моєму кабінеті

Любовний трикутник не рідкість у стосунках. Часто він виникає, коли у парі бракує близькості чи поваги, а хтось шукає реалізацію потреб поза відносинами.

Ми, люди, — парні істоти. Ідеальні стосунки — це діада, союз двох. Коли в цій системі чогось не вистачає, з’являється третій.

Усі учасники такої історії пов’язані, навіть якщо це заперечують. Один партнер здогадується, інший — мовчить, а третій живе в очікуванні.

Чому так трапляється?
Відсутність любові або тепла
Різні інтереси і віддалення
Конфлікти, брак сексу, криза віку
Бажання підняти самооцінку або помститися
Парадоксально, але іноді любовний трикутник виникає, щоб зберегти пару — коли йти складно, а потреби все одно просять виходу.

Наслідки:
Той, кому зраджують, живе у страху, злісті й болю
Третій учасник почувається непотрібним
Той, хто зраджує, розривається й постійно відчуває провину
Що робити?

Якщо ви — третій:
Чесно оцініть, чи справді партнер піде з сім’ї
Визначте строк очікування й тримайте слово
Якщо затягується — завершіть ці стосунки

Якщо ви — той, кому зраджують:
Зрозумійте причини зради
Якщо це системно — подумайте про розставання
Якщо є щире каяття й готовність працювати — шанс відновити стосунки існує

Якщо ви — той, хто зраджує:
Запитайте себе, що ви шукаєте у третіх стосунках
Зверніться до психолога, щоб розібратися в причинах
Любовний трикутник рідко приносить щастя. Він руйнує довіру й самооцінку. І перш ніж зробити цей крок, важливо чесно спитати себе: що я шукаю?

А якщо ви щиро закохані — робіть вибір. У житті буває всяке, і кожен має право на чесні рішення.

Якщо тема близька — пишіть мені. У терапії ми разом знайдемо шлях до стосунків без болю й сумнівів.

З теплом,
ваша психотерапевтка

16/06/2025

«— Ти так добре з цим упоралась.
— Ні. Не впоралась.
Я мовчки тонула в болі.
За останні 2 роки я втратила вогонь у погляді, слова в голосі, опору під ногами.
Я розсипалась на дрібні уламки — там, де ніхто не бачив.
І носила усмішку, яка брехала краще за будь-яку маску. Можна було брати кращі ролі у кінематографі.
Я не впоралась.
Я просто вижила.
Бо не мала вибору."

І саме так виглядає «сила», яку всі звикли хвалити.
Тільки ніхто не бачить її зворотний бік — коли тіло тримається, а душа давно просить про допомогу.
Тебе називають сильною, бо ти мовчиш. Але мовчання — не завжди вибір. Часто — це біль, безвихідь чи депресія.

Справжня сила — не в тому, щоб тягнути все мовчки.
Справжня сила — в тому, що не треба тримати в собі.
Говори. Не тримай біль у середині.
Ти маєш право на емоції. Маєш право бути живою, справжньою, різною.

Якщо в цьому тексті є щось про тебе — приходь на консультацію.
Без засуджень. Без «тримайся».
Просто розмова — про тебе, твої відчуття і шлях назад до себе.
Напиши в дірект або переходь за посиланням у шапці профілю.
Навіть «привіт» — уже крок. І цього достатньо, щоб почати.

09/06/2025

Коли поруч — але не з тобою

Я зараз дуже узагальнюю, та все ж є тема, що звучить знову й знову — у різних голосах, у різних історіях, але з однаковим болем.
Це не про розрив і не про втрату. Це про стан між.
Про стосунки, в яких хтось «наче є», але немає.

Є біль, у якого немає обрисів.
Він не приходить із грюкотом втрат, не ламає одразу.
Він тихий. Розмірений. Повільний.
Наче тебе тихо розбирають на частинки — день за днем, без зупину.

Це не втрата. Втрату можна вичерпати сльозами, прожити, пронести — і залишити.
Втраті болить, але вона чесна: вона має край, вона має межу.
І психіка вдячно зітхає, бо в цьому болі є хоч якась визначеність.

А от «майже поруч» — це пастка.
Коли хтось не йде, але й не приходить по-справжньому.
Коли погляд присутній, а сенсу в ньому вже немає.
Коли ти сидиш навпроти — і відчуваєш порожнечу в тому, що має бути домом.

Це не просто порожнеча. Це — травма невизначеності.
Тіло ще реагує: він поруч.
А душа вже знає: зв’язку немає.
Але психіка не встигає це визнати, вона чіпляється.
Бо відсутність — це межа.
А напівприсутність — це нескінченне очікування.

І поки ти чекаєш, ти завмираєш.
Не йдеш далі. Не плачеш до кінця.
Бо надія — жива. А значить, ресурсу на прощання немає.
Не можна відпустити те, що ще дихає поруч.
Навіть якщо дихає не для тебе.

Чому ми погоджуємось на це?
Бо «він не пішов» здається любов’ю.
Наче залишився — значить, не байдужий.
І вже байдуже, як саме він поруч.
Головне — що поруч.

Але він залишається лише до того моменту, поки зникаєш ти.

(І знаєте… У мене власна алергія на слово «почекай».
Бо чекання — це завжди про любов, якої не вистачає комусь одному)

Якщо цей текст зараз відгукується — не залишайся в цьому сама.
Можеш записатися до мене на консультацію.
Разом ми знайдемо вихід із того, що давно тисне — але не має назви.

09/06/2025

Любов без умов
Мій авторський погляд на зрілі стосунки

Ми — не половинки, ми — дві окремі цілісні особистості.
Я (пишу Я, узагальнюючи) не шукаю в тобі завершення себе — я вже цілісна. Наші стосунки не про заповнення порожнеч, а про взаємне збагачення. Ми не рятуємо — ми йдемо поряд.

Любов не дорівнює володінню.
Я — вільна. Ти — вільний. Ми не обмежуємо одне одного в праві мати друзів, мрії, час на себе. У кожного є своє життя — і саме це робить наш зв’язок справжнім.

Ідеальність — це ілюзія.
Я не бездоганна. І ти теж. Але саме у вразливості народжується справжня близькість. Ми не змагаємось — ми ростемо поруч. Я знаю твої вади, ти — мої і нам з цим окей.

Мовчання вбиває. Чесність зцілює.
Я маю право говорити про все — і даю це право тобі. Навіть якщо це незручно говорити. Або здається що це не хочеш чути. Чесна розмова — це прояв довіри, а не загроза. Краще гірка правда, чим солодка брехня.

Люблю, поважаю і бажаю — БЕЗ ОДНОГО з цього любов не тримається. Люблю, однак не бажаю; бажаю, поважаю, однак не люблю, все щось не те, чи не так? Як вважаєте? Ми не маємо триматися з останніх сил, якщо любов перетворилася на звичку чи борг. Ми тут, поки є взаємне "хочу", а не "треба".

Довіра не потребує нагляду.
Справжня довіра — це простір, а не контроль. Якщо доводиться перевіряти, підозрювати, шукати підтверджень — варто чесно подивитися в очі реальності: чи варто мені залишатися там, де немає впевненості?

Домовленості — це відповідальність обох.
Якщо ми домовились про вірність — ми не порушуємо це. Якщо погодились на інші стосунки — ми проговорюємо правила. Але все — по-чесному, без маніпуляцій і подвійних стандартів. Які у вас правила?

Розбіжності — не причина для розриву, а привід для діалогу. Діалогу, не монологу, розумієш?
Ми не мусимо бути однаковими. Але ми можемо бути щирими. І якщо щось більше не працює — ми не зраджуємо одне одному мовчанням. Ми або говоримо, або відпускаємо — з повагою.

Якщо цей текст відгукнувся — і хочеться розібратись у своїх почуттях чи стосунках,запрошую на консультацію.
М’яко, без осуду, у вашому темпі.

Напишіть у дірект або за посиланням на телеграм у профілі.

02/06/2025

Мовчазна жертва.
Про те, коли кохання пішло.
(болюча правда)

Вони живуть разом.
Хтось ще кохає.
Хтось — вже давно ні.
Або обидва ні.
⠀
Але мовчать.
Бо вже ж давно разом.
Бо діти.
Бо родичі.
Бо кредит.
Бо «так треба».
Бо страшно розбити чужу ілюзію.
Бо страшно сказати правду.
⠀
І щодня — тиша замість ніжності.
Звичка замість близькості.
⠀
Та правда така:
Шлюб — це не про формальність.
Це про ЧЕСНІСТЬ.
Про, часами, важку роботу.
Про вибір — працювати і відновлювати стосунки, просто робити вигляд, жити у брехні, однак, це — теж вибір (питання чи правильний?).
А ще так, дуже коротко:
Невже шлюб про мовчазну жертву?
⠀
Можна залишатись разом, не кохаючи.
Можна бути поруч із тим, хто не кохає тебе.
Можна роками вдавати щастя.
Можна щиро про це говорити. Або не говорити і приховувати...
Все це можна. Головне чи щаслива ти людина?

Можливо, задай собі питання "Що ми маємо робити?"
"А що хочу я?"
"Чи хочу я жити в стосунках, де мене не кохають?"
"Чи це справді турбота — жити з кимось заради нього, не даючи йому (їй) шанс зустріти того, хто по-справжньому кохає?"

Стосунки — це не казка. Це складна, постійна робота.
Через рік, через 10, і навіть через 50.
Робота в парі. Але в першу чергу — над собою.
⠀
І я не про втечу.
Я не про безвідповідальність.
Я про усвідомлений вибір:
- Бути чесним із собою й з іншою людиною.
- Визнавати, що щось зламалось (шукати винного — не варіант)

Якщо ти зараз у точці, де не знаєш, що далі — як жити, кохати, розходитися чи лишатися, але хочеш не втратити себе — напиши мені.

Я поруч, щоб пройти цей шлях разом.
Терапія — це не про втечу. Це про прийняття. Себе. І правди.

28/05/2025

«Буду щасливий в наступному житті» — це не стратегія. Це втеча.

«Я так роблю, бо так треба».
«Так усі живуть».
«А що люди скажуть?»
Ці фрази не про щастя. Вони — про страх бути собою.
Ось кілька «треба» (і під «треба» я маю на увазі протилежні власному бажанню дії), які зруйнували не одне життя:

— Треба мати дітей, бо «час»
— Треба економити на собі
— Треба жити з некоханим чоловіком, треба ж родину зберігати
— Треба жити з чоловіком, навіть якщо не кохаєш
— Треба одружитися, бо так прийнято
— Треба йти вчитися на юриста, а не малювати
— Треба носити спідницю, бо ти дівчинка
— Треба завжди хотіти сексу, інакше щось не так
— Треба готувати вечерю щодня, бо ти жеж дружина
— Треба не плакати, бо ти чоловік
— Треба терпіти, бо ти сильний
— Треба випити з друзями, бо всі п’ють
— Треба мовчати, бо соромно
— Треба бути як усі, бо інакше не приймуть

Ці «треба» — про вас?
Вони про чужі сценарії, соціальні шаблони, тиск родини, страх осуду.

Але життя не дає чернеток.
І жити наполовину — теж вибір. Однак, чи ваш?

Запитайте себе: чого хочу Я?
Що вибрав би Я, якби не боявся?

Бо щастя — це не завжди гучна радість.
Іноді це просто відсутність брехні самому собі.

26/05/2025

Еріх Фромм писав: «Коли хтось каже: "Я тебе люблю", — здається, обом усе ясно. Але насправді — кожен говорить про зовсім інше».

Для когось любов — це відповідальність.
Для іншого — емоційне піднесення.
Для третього — потреба бути потрібним.
А хтось любить тільки той стан, який відчуває поруч із певною людиною, — і плутає любов із залежністю.

Що таке любов — насправді?
Любов — це не «я тебе люблю, бо ти готуєш мені сніданки».
І не «бо ти поруч у складні моменти».
Це навіть не «бо ти — найкращий із усіх».

Справжня любов — коли не можеш точно пояснити чому. Просто — любиш.
Коли добре просто бути поруч: мовчати, сміятись, варити чай чи лежати в тиші.
І ти точно знаєш — без цієї людини жити можна. Але шкода. Бо саме з нею — життя яскравіше, глибше, наповнене тими почуттями, яких немає з іншими.

Любов — не торг.
Любов — усвідомлена відданість. Не вимога. Не обмін. Не залежність.

Справжнє кохання не намагається змінити іншу людину під себе. Але й не змушує себе жертвувати собою до самознецінення.
Це історія двох зрілих, вільних людей, які обирають — не один раз, а щодня — бути поруч. Бути відданим, однак, усвідомлення (не невротична залежність).
Бо бути поруч — важливіше, ніж мати рацію.

Що думаєте?

19/05/2025

Емоційні гойдалки в стосунках: чому ми самі створюємо драму?

Чому ми самі провокуємо сварки навіть у спокійних стосунках?

Деяким людям складно витримувати стабільність.
Коли все надто добре — стає тривожно. І тоді мозок знаходить "вихід" — провокує сварку.
Несподівано — стає легше. Знайомі емоції, знайомий хаос.

А буває, що будь-які стосунки перетворюються на драму — навіть коли партнери хочуть спокою. Чому так?

Це не про характер. Це — про гойдалки всередині
Такі емоційні "гойдалки" часто вже є в людині:
то сміх, то замикання в собі,
то ніжність, то вибух через дрібницю.
Це не каприз, а спосіб психіки справлятись із витісненими почуттями, які не отримали місця.

Ми не відчуваємо себе
Якщо в дитинстві емоції були небезпечні — за них сварили або ігнорували, — людина вчиться їх ховати.
Але почуття не зникають. Вони накопичуються.
І потім — вириваються. Не там, не тоді, не на тому.

"Заслужити увагу" через драму
Іноді конфлікти — це спосіб відчути, що ти важлива. Що тебе бачать.
Це повторення раннього досвіду: мати, яка сама не справлялася з емоціями, не заспокоювала, а заражала тривогою.
Так у психіці формується зв’язок: сильні емоції = любов, значущість, близькість.
Без цього — нудно. Страшно. Ніби тебе не люблять.

Що з цим робити?
Почати з простого, але сміливого:
"Що я зараз відчуваю? Чому?"
Записуй, проговорюй, відчувай.
Це — навичка. І вона повертає контроль.

А якщо це схоже на хронічний сценарій —
терапія може стати тим “новим досвідом”, який вчить: стабільність — це не завжди небезпека.

Колись гойдалки стануть колискою.
Тихою. Надійною. Без криків і вибухів.
І любов не зникне. Просто вона стане іншою.

Якщо ти впізнала себе — це не соромно, це важливо.
Такі гойдалки не з’являються просто так. Але їх можна зрозуміти, прожити — і більше не повторювати.
⠀
Якщо хочеш розплутати цей вузол разом — я запрошую тебе на консультацію.
Без штампів. У безпечному просторі, де можна чесно запитати:
“Чому я так реагую?” і “Як навчитись інакше?”
⠀
📩 Напиши мені в директ або за посиланням в профілі — і зроби перший крок до внутрішнього спокою, який не лякає.

Psychologist_Zakashanska

04/08/2025

28/07/2025

21/07/2025

14/07/2025

07/07/2025

16/06/2025

09/06/2025

09/06/2025

02/06/2025

28/05/2025

26/05/2025

19/05/2025

Address

Website

Alerts

Shortcuts

Share

Category