Ірина Бічева - психотерапевт, супервізор, тренер.

  • Home
  • Ukraine
  • Kyiv
  • Ірина Бічева - психотерапевт, супервізор, тренер.

Ірина Бічева - психотерапевт, супервізор, тренер. Тут про вихід з травми, зележності, криз та складних емоційних станів. Практикуючий гештальт- терапевт. Досвід із 2007 року.
Власник бізнесу із 1997 р.

Owner & CEO B2B PsySupport.Agency
- агенція психологічного супроводу, підтримки та розвитку для українського бізнесу.

12/08/2025

Ми вчора повернулись із глибокого села.
Виспані на стільки, що в неділю у вечері мене пробило вирвати траву на великій ділянці города у невістки. Не могла зупинитись.

Люди тут теж виявились висипані. Тиждень без обстрілів Києва.
- усміхнені
Подруга і каже - як рожеві поні 🙂
- менш дратівливі.
Настрій кращий. Хтось натанцювався.
Крута ідея давати людям танцювати на фестах- випускати всі ці стислості із середини.
Щоб знову хотіти жити.

Як мало треба для щастя
- якісний сон і ти вже Людина. І є енергія до життя.
І хочеш взаємодіяти.
Кайфувати від життя.
Народжуються ідеї.
Бажання.

Я гальмую себе щось прям зараз запускати.
Кажу собі:
- Ти ж знаєш,
Це зараз буде просто злив енергії, як злити гроші щойно зароблені. Накопич іще.
Візьми собі час на неспішність. В тебе все ще воркейшн. Всього достатньо.
Дихай. Не біжи. Все встигнеш.
Це просто тривожність.
Ти насправді прямо зараз не гориш ідеями.
Насолодися енергією для себе.
Дай її собі.
І лише, коли через крайС починай щось нове

Ця розмова із собою дозволяє знов піти поспати, коли хочеться. Поїсти, що хочеться.
Відпускати контроль.
Давати собі турботу. Домовилась до кінця літа наповнюватись.

У селі це легше ніж у стрімкому місті.
Тут включаются нарцистичні фокуси та постійні дефіцити.
І я знову хочу у село, просто, щоб не тригерилося.
Бо ця штука бескінечна. Тут лише внутрішня межа.
І потрібно дивитись лише через приму бажань та мрій. А не «нестачі та недостатності» та дитячої імпульсивності.

Кайфую від роботи сьогодні.
Клієнти виспані.
Наповнені задоволенням та враженнями після відпусток та років нашої роботи - хвиля така.
Після того, як наважувались давати собі те, про що мріяли і вийшли що світ не рухнув.
І що все добре. І навіть гроші лишилися. А як було страшно.

Багато хто вже кайфує на виході із кризи середнього віку після декількох років терапії.
Коли смакується достатність і внутрішня свобода жити, новий стиль стосунків із самими собою та оточуючими.

І я кайфую.
Я все ще заземлююсь.
Я виявилась тривожна. Дізналась про це лише декілька років тому. Тобто відчула.
Тривога була на в доступі. Вона була, але я не розуміла що це вона.
А тепер - вона диференційована. Іноді із нею можна поговорити. Побути собі «доброю мамою» чи татом у середині. Дати підтримки.
Декілька років на її розгляд. Після майже 20 років регулярної терапії.

А ще я маю досвід коли я сама обираю побути пару міс без терапії та супервізії.
Новий досвід. Такий цікавий.
Бо я завжди у процесі дослідження.
А як це, просто пожити нічого не копаючи - нове.
А ще як це самій це запросити у тривалих стосунках і Отримати.
Дає мені свободу із клієнтами легше відпускати у життя, коли потребують пауз. Коли ситі. Та хочуть пробувати своє життя жити без «костилів»
Бо я та, що завжди є.

Після подорожей хочеться перебрати всі речі та звільнити постір. Сьогодні займуся.
До подорожі ніби хотілось, але не підіймалась енергія. Хочеться легкості. Ще не знаю до чого саме. Але схоже для чогось.

Все більше думаю про стосунки.
Коли багато сну - тема стає актуальна.
Бо без сну, ще й стосунки терпіти- взагалі не хочетсья нікого. А тут… кайфи.

Маю багато нових друзів.
Стосунки зі старими на новому рівні.
Кайфи.

Все більше бачу, що світ - він про стосунки.
У цьому кайф.
У цій взаємодії.

Вчора із братом помітили, що вся наша родина так чи інакше йде у темі/роботи взаємодії із людьми та допомоги у цьому.

Цього тижня остання зустріч мого авторського проекту «Про автентичну нішу на високий чек у терапії» з циклу «Про екологічну роботу із ціною у терапії та особливості роботи у високому ціннику»
( був короткий проект, для тих, кому надихнутись)

Все ще збуджують на новий проект свій
«про проекти на високий чек».
Час від часу пощу про неї запрошення . Але вона напевно ще визріває.
Виглядає, що там визріває куколка у середині та створюється щось нове та шалено круте і унікальне, як я сама, мої фокуси уваги досвід і те як багато цінного автентичного я даю на проектах того, що реально працює саме для терапії.
А ту про цілі проекти.
Може народиться вже восени - побачимо.
Не кваплю.

Уповільнююсь іще.
Все буде вчасно.

#психотерапевткабічева

29/07/2025

Я помічаю як у сесіях на цьому етапі багато поряд зі мною проходження індивідуалізації та сепарації
із прийняттям матері/батька у собі, (після всіх шарів дитячих почуттів та досвіду), вдячності за те, що дали - іноді це «хочаб народила» «дали життя», а іноді «поклали життя, щоб була я і мої вибори» як робити, а як ні.

Багато вибору свого шляху, переосмислень першої половини життя (криза середнього віку). Що вдалося, а що ні.
Як хочеться далі, у чому я «невдаха» у своїй фантазії: «як мало би бути у цьому віці»
та прийняти реальності «як є»
і, що таки вдалося і як хочу далі.

Порівняння із життям матері/батька.
Помічання, що я просунувся/лася далі ніж вони.
Часто «в супротив» - щоб жити інакше.
Часто, із супер сильними зусиллями «не робити як робили вони», часто із помічанням, що у сліпих зонах я всеодно така/такий самий, особливо коли виснажена/ий. Інтеграція батьківських фігур та вибір будувати своє життя як хочеться.

Вибір себе - завжди в чомусь відмова «собі старому» та іншим - батькам у тому числі.
Без провини та сорому. Без страху бути відторгнутим. Бо іноді ми співпадаємо, а іноді ні. Бо нам не треба повторювати їхню долю, щоб вони нас любили.
І кожна криза вона врешті про цей вибір і «несоответствіє» очікуванням і своїм і інших.
Ми не несемо цю відповідальність.

Вибір себе часто болючий.
Він зіштовхує із ілюзіями та мріями.
І що, якщо я хочу щось таки мати з тих мрій то, від чогось тут і зараз доводиться відмовитись.
А щось прийняти, що є так.

«Цікаво, від чого відмовились батьки, щоб був/була я?»

Первинне «Право на жити»
Дозвіл собі жити - через помічання
«вибору батьків народити мене»
Навіть, якщо віддали іншим
Або навіть, якщо не було чого дати емоційно, фізично

Вибір «дати життя»
Дозвіл «взяти це життя» та жити його щасливо без сорому
Дозвіл не брати те, чого не хочеться
Дозвіл цінити це життя і себе
Бо я достойний/достойна вже за вибором бути тут.
Я обрана народитись

Вдячність

Кризи та зустріч із цим вибором «життя» часто схожі на проходження фази народження ще раз
Але тепер свідомо.
Та проходження всіх етапів зростання але із іншим ресурсом та усвідомленням

На кожному вітку спіралі розвитку та життя
Ми полишаємо стару нефункціональну для наступного кроку та стилю життя форму/ обгортку/ панцирі/шкіру/ ідентичність / функціональність
І ніби перенароджуємось - як метелики у коконі
Перетравивши себе старих - як поживний досвід, як ресурс для створення нової вільної форми до життя.

#психотерапевткабічева @топові прихильники

Запис у терапію у дірект.

23/07/2025

ти лежиш вночі, не можеш заснути,
щось тисне, голова важка.
тіло ледве живе.
а ти все ще намагаєшся себе десь «вписати».
бо «треба».

Врешті цього внутрішнього конфлікту, коли ти довго витісняєш себе, свої почуття, тіло відбувається страшенна криза, у якій так як було вже просто неможливо - тіло вкладає і ні за які гроші не хоче / не буде робити те, що не Ок
воно не буде більше йти туди,
де душа не витримує.
де тебе нема.
де ти себе продавлюєш, щоб бути зручною.

Далі, за старими схемами
ти можливо ненавидиш себе за те, що лежиш.
але ж не лежиш —
ти працюєш цілодобово.
самоконтроль.
і пиздиш себе в голові постійно словами тих «хто краще знає як тобі жити».

І ти приходиш у терапію із запитом на вихід із цієї кризи але так, щоб вже
Ніколи не втрачати себе
бо те, як жила —
це вже майже смерть.
смерть внутрішньої себе.
та, яка «має»
та, яка «повинна»
а нова ще лише народжується.
І ти вже не там і ще не тут

Але із кожним днем ця частина працює.
вона повільна.
своя.
тепла.
жива.
Ти наче пересипаєш себе - як пісок із однієї чашки вагів на іншу - ложка за ложкою

Той біль що був показав дуже наглядно ц —
нічого не варте того,
щоб померти,
впихаючи себе туди, де тебе ніхто не бачить.
Цього ніхто не оцінить і там взагалі нема життя

** Збірний образ із власного досвіду та роботи із клбінтами у цій темі

#психотерапевткабічева @топові прихильники

08/07/2025

Мала каже: у таборі є хлопчик, якого вона дуже розуміє. Каже: «він як я колись». Йому 7.
Дуже переживає через нього, бо схоже, у цій системі немає ще сталої команди та взагалі розуміння, що робити з такими дітьми.

Зазвичай такі діти стають провідниками поля і показують, що тут нема ясних меж і передбачуваної безпеки. А ще їх зазвичай роблять козлами відпущення — всі біди, звісно ж, через них: булять, називають неслухняними, неуправними, що все трощать, б’ються, не гальмують і т.д. І мало хто бере свою частину відповідальності за те, що відбувається у полі.

Поведінка РДУГ-жника — ЗАВЖДИ лакмусовий папірець системи:
1. У якій він росте.
2. У яку він прийшов.

Якщо система має напругу — він завжди її проявить. Люди з РДУГ не витримують напругу довго. А діти — тим більше. Їм потрібна спокійна стала команда, яка балансує їхні емоційні перевантаження.

Крик — не працює. Після нього буде гірше.

Так шкода, що так мало у школах розуміють це.
І хочуть від гіперактивної дитини з швидким мозком та потребою в русі і допаміні, щоб вона робила щось, чого в неї в «прошивці» не існує.

Коли людина перед очима має явні фізичні вади — то легше зрозуміти, що вона обмежена в певних діях, пересуванні тощо. І від неї не вимагають, наприклад, бігти, якщо вона на милицях… чи вишивати, якщо нема рук.
(Вибачте, але як є. Бо у РДУГ-жника НЕМА певних нейромереж і нейронів, але цього не видно, коли знайомишся.)

Коли це нейровідмінність — люди думають, що це просто «блаж», і всі собі все видумали.
«Ну просто вона/він енергійні, так?»
— Ні. Не просто.

У неї інакший мозок — якщо спростити.
Вона відчуває себе та світ інакше.
— інакші фокуси уваги та здібності.
Це людина-мисливець. Вона швидко адаптується до змін обставин, реагує, створює, керує, креативить… але має приходити в свій безпечний простір для відновлення і бездіяльності.

Вона не може просто сидіти, якщо тут нудно.
Проте може себе само зайняти,
якщо нема цікавої програми.
У таких дітей швидкий високий інтелект.
Вони не розуміють, навіщо так довго щось нудно робити, сидячи та без руху. Особливо якщо це не те, що їм подобається.
Їхній мозок втрачає допамін миттєво.
Фізично це може відображатися по-різному — і як упадок сил та роздратування, плаксивість, і як спроба повернути його будь-якою ціною — навіть через скандал, сльози та біль, бо після цього буде анестетик — допамін. Аби був…

Якщо в системи немає ясної, цікавої програми по зміні діяльності, контактності емоційної викладачів. Якщо треба сидіти смирно та щось виконувати, якщо непередбачувано, коли це закінчиться і можна буде оживати, якщо не можна мати час «радіти, набігатися, покричати, пограти — випустити пар…» — діти з РДУГ будуть самоорганізовувати свою активність — не тому що хочуть, а тому що інакше не зможуть.
Це — атомний реактор.
Або ми направимо енергію,
або вона сама.

Ну не працює соромлення! Воно ескалує. Не підтримує. За соромлення ви отримаєте вибух.
Ну не працює залякування. Все те саме.

Якщо колектив боїться гіперактивних дітей — діти бояться колективу.
Бо нема влади — ніхто не бере її, не стає у позицію дорослого.
Втрачається ідентичність вчителя / керівника. Втрачаються межі, передбачуваність та безпека.

Все це призводить до тривожності у дитини, бажання взяти владу та безпеку у свої руки — і врешті до кризи.
Коли дитині страшно — вона починає сама себе захищати і… бʼється. Бо це — війна.
Бо бачить, що нема людей на її боці — і треба вижити й захистити себе самій.

P.S. По слідах голосових повідомлень від моєї доньки (10 р.) сьогодні, яка подружилася із 7-річним хлопчиком у таборі, у якого теж РДУГ, і, схоже, батьки знають і попередили, але те, що відбувається, говорить про те, що система не налагоджена, колектив новий, не спрацьований, усі перелякані, та хлопець виживає як може.
А на фоні її повідомлень він постійно плаче :(((
Бо за щось насварили. І він уже, в принципі, далі у всьому винний.
Сумно.

Діти із РДУГ — нова реальність.
Їх дуже багато.
Але якщо з РАС хоч якось почали розуміти, що робити, то тут очікують «нормотиповість», «переросте», «просто багато енергії», «балувані» —
і далі по списку — виховання з ідеї радянської соц.адаптації:
соромити, зупиняти, садити без руху, звинувачувати та лякати «щоб перевчити».

А треба навчити бути із собою, а не бути вами…

Ні, не балувані.
Не мають нейромедіаторів.
Вчаться із своїм набором «електросистеми» у голові та тілі жити в світі «нормотипових» — а для них «повільних і нерозумних», нечутливих людей.
Яким пояснюєш уже все на пальцях,
а вони все одно не чують.

Мала прямо каже про свій РДУГ — часто до сраки.
Бо люди неінформовані, бо нове лякає,
бо це — змінювати свої упередження і вчитись, витрачати енергію — не ясно навіщо, якщо можна просто крикнути і звинуватити.
Бо зручно жити часто у своїй системі ідей «старої школи».

Давно не хотілось писати.
Оце трохи вилилось.

Задумалась: може, почати говорити із навчальними системами про РДУГ?

Ми можемо приходити і розповідати командам.
Запрошуйте — попрацюємо.
Бо я маю досвід величезний зі школами та садочками — це біль.

#супервізорбічева
#психотерапевткабічева #рдуг #шкільнасистема #нейровідміннідіти

27/06/2025

Мені дуже зворушливо від вашого відгуку на мій допис про АІТ Хашимото. Він пішов вже жити своє життя по мережі. І мені пише дуже багато людей.
Я думаю у мого лікаря наплив клієнтів 🙂 нових. Але тішуся, що можу допомогти. Бо сама багато років шукала, що ж не так, і чого мені так погано.

Наразі мені добре і я щаслива від цього.
Правда це коштує багато років психотерапії, правильно поставленого діагнозу зі спеціалістом, що розбирається, нового способу життя та батареї БАДів які тепер всюди зі мною.

І раніше я мала супротив до визнання, що я можу хворіти, а тим більше до еутіроксу - бо ж думала, що все можна виправити лише психотерапією.
Фаза заперечення була занадто довга - років 3.
І зміни почалися лише, коли вже була на дні енергії. А я, на хвилиночку, гіперактивна.

Проте дуже багато всього мені довелося і досі доводиться опрацювати у терапії для того, щоб відокремити РДУГ, вигоряння у професії, завивку до виживання, трудоголізм,хронічну втому та симптоми Хашимото.

Без терапії я б ніколи не прийшла у цю точку де я є і не змогла із вами цим поділитись!

Тобто зараз саме про психотерапію:

До хвороби нас приводить певний стиль життя та ставлення до себе і зазвичай ми копіюємо цю стратегію у наших родинах - як єдину правильну .
Я наприклад, копіювала стратегію матері тривожної, що ніколи не могла присісти, бо її за це у дитинстві наказували і вона мала завжди бути зайнята. І всіх напружувала бути зайнятими - поряд із нею не можна відпочивати. Що таке відпустка - це щось не з нашого життя.
А от захворіти, щоб відпочити - легальна справа.
Я навіть зараз часто так роблю. Хоч уже дуже свідома. Але все ж це легші форми.

Отже багато років терапії пішло на роботу із базовими пластами «як треба жити» і новими дозволами собі на інаковість від сімейної системи.
Не лишатись у созалежниз стосунках, які не за тебе взагалі. Переглядати свою роботу та можливості, постійно тшукати, що підтримує та дає змогу відновлюватись. Не анестезуіати свою високу чутливість та тривогу їжею, іншими людьми, алкоголем чи безкінечною роботою. Мати змогу спілкуватись щиро живо із дитиною, а не лише функціонально. Добре заробляти та відпочивати без сорому та провини.
І тд.

А для цього навчитись спочатку помічати себе та свої почуття і потреби, що стоять за ними. Дозволяти собі їх реалізовувати. Дозволяти собі бути живою, а не лише функцією. Не намагатись заслуговувати любов та відчуття приналежності через «я впереді планєти всей» щоб помітили, на фоні інших дітей. Не намагатись бути краще за…
А зустрітись зі всім, що у середині, прожити та відпустити це. І почати вільно жити своє життя для себе як хочеться, не доводячи нікому нічого більше.

АІТ Хашимото - завжди врешті повертає до себе.
В тебе нема варіантів. Ти або лежиш прибита до ліжка, або починаєш досліджувати себе та своє життя і способи вибратись. А ще він руйнує стосунки із близькими - бо все дратує, не працюють гальма, і всі їдуть нахуй.

В одній книзі прочитала як авторка писал, що як вона шкодує, що активна фаза припала на дорослішання дітей. І що вона б все віддала за те, щоб могти із ними спілкуватись інакше.
Але ця хвороба не обирає.
Коли ти в мінусі, ти пʼєш заспокійливе, а воно ще пригнічує. Тиск низький. У вухах гуде. Тіло важке. Сил нема. І коли хтось щось хоче, то із цього стану хочеться винищувати, а не любити.
На любов потрібен ресурс.
За з відсутності ресурсу єдине, що тримає на плаву ( як спосіб виживання) ненависть, гнів, та бажання так «гавкати та гарчати» щоб не підходили. Як поранений звір, якому сильно болить.

А потім провина, коли стає легше.
Проте вже все зроблене. І вже живе у серцях близьких. А малі діти не можуть зрозуміти, що це не до них. Не про них.

Якщо говорити про гроші, стосунки і ними та збільшення доходу, то тут потрібна енергія.
А АІТ - це її відсутність, бо за неї відповідає щитовидка. І тоді усе вище описане і тут.
Трохи сил є - вони йдуть на роботу, щоб мати за що утримувати родини. А далі… все що може хотітись - сон. І щоб ніхто не рухав.

Чи потрібен психотерапевт при Хашимото?
Так.

І то для тривалої терапії, яка супроводжуватиме крок за кроком інтеграцію ваших змін - ви вже не ті, які були до хвороби.
А також для роботи із емоціями - бо аутоімтнні хвороби - це аутоагресія.
Ви самі почали нападати на себе у середині.
Тобто - це заборона на злість назовні. На прояви себе.Заборона на власні межі та потреби.
На звучання собою.
На своє власне життя.
І тут не підійде короткострокова терапія.
Це цілий процес перегляду базових несучих конструкцій та побудова нових, що для вас і за вас.

А для тривалої терапії важливо знаходити своїх терапевтів у своєму діапазоні цін, які бажано мають ще і досвід і знання власні про АІТ.

Я не зможу взяти всіх, бо
1. Не працюю вже стільки годин
2. Мої ціни не всім підходять
3. Маю у цій темі лише одне вільне місце.

Проте запитів дуже багато (як це буває у коректному автентичному нішуванні у психотерапевтів)

…. тож, я запрошую психотерапевтів, що мають місця, досвід та бажання запросити до себе клієнтів у цій темі, написати про це у коментарях.

Колеги, welcome 🙏

І запрошую у мій триденний 17.07, 24.07, 14.08
авторський супервіз.проект «Автенттчна ніша на високий чек» психотерапевтів із тривалою практикою,
Лишилось 3 місця!

#психотерапевткабічева #супервізорбічева

Часто РДУГ та АІТ Хашимото йдуть поряд.І ще, часто, одне — приймають за інше.Чому?Все частіше у терапії я бачу цей збіг:...
26/06/2025

Часто РДУГ та АІТ Хашимото йдуть поряд.

І ще, часто, одне — приймають за інше.
Чому?

Все частіше у терапії я бачу цей збіг: симптоми РДУГ поруч із аналізами на Хашимото. Люди виснажені, не розуміють, чому не можуть зупинитись — або чому не можуть піднятись. А виявляється, тіло давно маякує.

Отже, люди з гіперактивністю (я у їхньому числі) не можуть гальмувати, коли пре.
Або коли треба вижити.
Ми йдемо до останньої краплі енергії — часто беремо її у тіла в борг.
Після цього падаємо без сил і потрапляємо у фазу: «Фенікса не трогать. Фенікс має пожити у попелі, щоб відновитись».
Це завжди врешті має наслідки.

А за енергію та зустріч зі стресом у нас відповідає щитоподібна залоза.
Як вона себе почуває при такому стилі життя?
Отож.

Вже достатньо досліджень на цю тему, але вони часто трохи зворотні:
▪️ У родинах із РДУГ — скільки відсотків інших захворювань, у тому числі аутоімунних?
▪️ Або у родинах із Хашимото — як часто присутній РДУГ?
(Англійською можна знайти дослідження, їх чимало.)

У терапії я вам скажу: часто.
У моєму випадку така кореляція не може бути соціальним зрізом, бо до мене досить часто приходять ті, хто має ці особливості у житті. Навіть якщо ще про них не знає. (Резонанс польовий.)

Проте, коли ми досліджуємо РДУГ — частою є тема гіпо- або гіпертиреозу, бо ми виснажуємо себе.
Якщо не вдаватись у фізіологічні подробиці, а просто подивитись, як функціонує людина з гіперактивністю — то вже ця картина натякає, що кудись це має призвести.
І багато років у терапії йде на вміння помічати втому раніше, ніж коли ти вже «овоч».
Особливо, коли гіперфокус, і тебе пре — не помічаєш тіла, бо мозок захопився.

🔎 А ще — досить часто люди з АІТ приносять тему:

«Мені здається, у мене РДУГ».

І тут важливо розділяти:
Багато симптомів дефіциту уваги належать не до РДУГ, а саме до Хашимото.
Плутаність думок, забудькуватість, втрата концентрації — усе це може бути наслідком гіпотиреозу, а не нейронетиповості.

⚠️ Важливо: сьогодні у соцмережах дуже легко «поставити» собі діагноз. Але не все, що схоже на РДУГ — є ним.
Виснаження, хронічна втома, дефіцити вітамінів, нестабільний цукор — можуть імітувати ті самі симптоми.

Тому ми спочатку:
▪️ Відновлюємо тіло разом із інтегративними лікарями.
▪️ А вже потім — з фахівцями-діагностаии по РДУГ дивимось, чи там справді є ця особливість.

А далі — будуємо життя, яке враховує нейронетиповість + АІТ.

Добре мати регулярну особисту психотерапію, що допомогає інтегрувати все у своє жтття та налагодити його, щоб воно вас влаштовувало.

🔺 Якщо вам вже «пощастило» і у вас і РДУГ, і Хашимото —

важливо враховувати дуже багато речей у житті. І в лікуванні.

▪️ Якщо тільки РДУГ — вам можна купу БАДів, що покращують концентрацію.
▪️ А якщо + Хашимото — багато з них НЕ можна, бо стимулюють імунну відповідь.
Організм починає бомбити щитовидку.
І тіло просто вкладає вас у ліжко.

Отже, якщо ви читаєте рекламу або дописи, які обіцяють «покращити фокус» чи «відновити енергію» —

🛑 Радьтесь із інтегративним лікарем.
Не все можна поєднувати. І точно не все підходить вам.

🧭 Як піклуватись про себе

🔸 Знати себе.
Не узагальнено — «я виснажена», а конкретно:
Що саме мене виснажує?
Що повертає фокус?
Що тригерить?
Мати список: «Що мене відновлює», «Що не можна ігнорувати» — бо у виснаженні памʼяті не буде.

🔸 Перевіряти тіло раз на 6 міс.
Бо «все в голові» — це вже неактуально.
Вітаміни, гормони щитовидки, баланс цукру — це база, без якої психіка не витягує.
Знати свої симптоми анемії та нестачі вітамінів, чи кандидозу.
Виключити глютен та цукор (багато досліджень як вони погано впливають і на РДУГ і на аутоімунні)

🔸 Не ігнорувати тіло заради продуктивності.
З РДУГ легко працювати на адреналіні.
А потім — падати. І довго не вставати.
Ставити в графік: перерви, відпочинок, прийом їжі, вправи — і дотримуватись.
Організувати правильні продукти у щолод о гику та готувати наперед. Їсти великі порції із проміжками 4 години без перекусів.

🔸 Жити з ритмами.
Врахувати фази циклу (жінкам), особисту циклотимію, менопаузу, фон (війна/ еміграція)
Не картати себе за втому. Не доводити до «я вже нічого не можу».
Памʼятати: якщо здається, що треба більше робити, хоча я вже й так на максимумі —
це передвісник вигоряння і хвороби.
Потрібна відпустка. Інакше тіло її візьме саме (через біль)

🔹 Твоє тіло і психіка — не Google-док,
де можна нескінченно вставляти задачі.

Має бути місце на паузу. Відновлення. Тишу.
У кожному дні. У кожному тижні та місяці.

Бо якщо не зупинятись — зупиняє життя.

🔸 І ще — «встигати жити».
Не тільки справлятись. А жити.
В тілі. З відчуттям. З якістю.

А щитоподібна залоза врешті каже:
«Я так більше не можу.
Ця швидкість мене вбиває.
Ти занадто переймаєшся.
Давай спочатку.
Але вже з любовʼю до себе.» ❤️

Запис у психотерапію та супервізію у дірект

#психотерапевткабічева #прордуг #проаіт #прохашимото #ризикуючижити

25/06/2025

Поєднання професій медик і психотерапевт у одну

Я відповіла на коментар колезі у темі поєднання «психотерапевт-ендокринолог» винесу у окремий допис. Бо так само як і інші спеціалізації медичні тут є певні обмеження:

справа в тому, що як психотерапевти ми маємо бути неупередженими, розділяти інші ідентичності і давати саме терапевтичну для роботи, якщо запит - психотерапія.

тому що лікар і психотерапевт - це дві різні професії.
Я «як медик» і я «як психотерапевт»
І вони мають підтримувати різні формати стосунків і відповідальності у них.

ми як психотерапевти
- не ставимо діагнози і способи лікування у нас різні - ми маємо довго «не розуміти і не знати», не о приділяти за клієнта, підтримувати його процес формування, щоб народилось, вийшло на поверхню те, що стоїть «за всім» і щоб він брав свою відповідальність за власні зміни, а не ми казали «як мама» що йому робити у житті.

ми, як медики
- маємо знати … і оприділяти,
багато вчилися, щоб знати за клієнта.
І казати йому, що робити, і іноді робити за нього (маніпуляції, операції)
Несемо відповідальність за фізичний стан і правильно поставлений діагноз і лікування…
Даємо клятву.
Не можемо не допомогти, бо лікар - це служіння.
А психотерапія - не служіння. Це Професія.

Конфлікт інтересів і ідентичностей.

Особисто я маю різноманітний досвід та знання (фізіолог, реабілітолог) і в будь якому випадку , що не стосуються психотерапії, я обовʼязково розділяю і направляю до лікаря:
- з депресією та іншими клінічними випадками - до психіатра
- з іншими симптомами, які розпізнаю як ті що не відносяться до саме терапії, можу підсвітити через власний досвід, якщо клієнту ок, на що це може бути схоже (бо до нас приходять ті, хто резонує із нашим досвідом) і де терапія і я можемо допомогти , а де ми безсилі і тут треба до лікаря і потрібні інші спеціалісти, якщо людина хоче вибратись.
Бо мене прийшли із запитом на психотерапію.
Я можу мати досвід та розумітися на аналізах, проте направити до спеціалістів, які допоможуть із цим.

І якби була саме лікарем, то не могла б брати одного і того самого клієнта у терапію і у медичне консультування, бо розмиваються межі та очікування. Бо це дві окремі спеціальності та консультації які коштують по різному,
і якщо я їх поєдную (медики часто так роблять на початку пратики), то я недозаробляю і вигоряю,
бо межа розмита і якась із ідентичностей вийшла в моменті знеціненою фінансово.

І тоді, якщо я медик і мені лоскоче не втрачати цю ідентичність, я лишаю свою додаткову практику медичну пару годин на тиждень і окремо роблю психотерапевтичну пратику та оцінюю свою роботу у кожній з них.

І бажано, щоб це ще й були різні люди.
Але так не завжди виходить, особливо на початку пратики терапевтичної, коли ідентичність терапевта ще формується. Проте ми до цього приходимо врешті і кожна із ідентичностец має своє місце, клієнтів та ціниться окремо.
І врешті ми (коли кожна окремо має межі) інтегруємо їх у щось нове спільне і створимо свої продукти у своїх автентичній ніші, де всі ідентичності мають простір та цінність і на межі різних спеціальностей ми помічаємо щось таке, що інші не могли б помітити так явно.

P.S. Я маю багатий досвід роботи із псизотерарпвтами, що прийшли у пратику із медицини, та наразі цілу супервізійну групу психотерапевтів -медиків, та дотичних до медицини терапевтів.
Це мій окремий кайф в роботі.
І це теж реалізація двох моїх частин - форма.
Простір де ми можемо розглядати різницю між професіями, повертати цінність кожній з них, окреслювати межі та створювати своє унікальне поле, на яке приходять «свої люди».

Звісно, якщо ви медик-психотерапевт, запрошую у супервізвю ❤️ та у мої проекти.
Психіатри, неврологи, терапевти, педіатри, хірурги, оперуючи кардіологи і тд.
Welcome 🙏

#психотерапевткабічева #супервізорбічева

25/06/2025

Досить часто симптоми “депресії” чи жорсткого вигоряння насправді не про те, чим здаються на перший погляд.

Досить часто на практиці, коли приходять у терапію клієнти і ми обговорюємо складні емоційні та фізичні стани, перед тим як відправити до психіатра за підтвердженням депресій та призначенням АД, я прошу клієнтів здати спочатку аналізи (нижче список).
І в 90% виявляється, що це аутоімунний тиреоїдит Хашимото, як реакція на стрес та стиль життя на виснаження.

Ви можете відчувати:
• неможливість стати зранку,
• туман в голові,
• тотальну втрату сил,
• дратівливість, слізливість,
• відчуття, ніби життя “в розмитті”,
• відсутність концентрації та бажання.

І дуже хочеться просто «вирішити все через психотерапію». Особливо, якщо ви давно в терапії, знайомі з емоційними процесами, добре розумієте себе.

Це класна ідея, але якщо у вас при цьому:
• анемія,
• залізо «на нулі»,
• вітамін D давно «пасе задніх»,
• феритин нижче 30,
• а кількість антитіл до ТПО зашкалює,

…то ні психотерапія, ні антидепресанти це не поправлять. Спочатку треба дати тілові те, без чого воно просто не здатне відновлюватись та зрозуміти що не працює і чому, що я опинилась у такому стані ( які системи) і почати їх відновлювати. Як із психотерапевтом ( бо ви ж якось сюди себе привели у цей стан) так і з інтегративним лікарем.

🔍 Тому, якщо ви відчуваєте себе “погано” — це не завжди депресія і не просто вигоряння.

Почніть з аналізів, які відкривають системну картину:
• ТТГ
• Т3 і Т4 вільні
• АТПО (антитіла до тиреопероксидази)
• Феритин
• Залізо
• Вітамін D (25(OH)D)
• B12
• Загальний аналіз крові і сечі
• HOMA (інсулін + глюкоза натще)
• Кортизол (бажано добовий профіль)
• Селен, цинк, магній — по можливості
• Паратгормон (PTH) — допоможе зрозуміти, як засвоюється вітамін D

🧬 Якщо антитіла високі — ви вже «в грі».

Якщо гормони ще в нормі, але ближчі до меж — це не значить, що з вами все гаразд.
Хашимото проявляється на ранніх стадіях, коли симптоми є, а класичний лікар каже:

«Аналізи в нормі — приходьте через пів року, коли вже буде явна клінічна картина. Назначимо еутірокс чи л-тіроксін».

Це не окей, бо саме в цей момент ще можна обійтись без гормонів, підтримати тіло і стабілізувати процес. А класичний протокол із цим не працює.

🧠 Що важливо знати:
• Щитоподібна залоза — перша ловить стрес.
Її робота залежить від печінки, кишківника, засвоюваності поживних речовин.
• Нестача заліза — часто не просто брак заліза в їжі, а порушення засвоєння.
І тут:
• слабка кислотність шлунку,
• поганий відтік жовчі,
• кандидоз (він «з’їдає» залізо),
• синдром дірявого кишківника, який пропускає у кров те, що не мав би.
• Глютен у багатьох випадках провокує перехресну аутоімунну реакцію, бо його білок схожий на тириопероксидазу. Організм атакує глютен — і одночасно себе.
• Бажання топтати солодке і метеоризм після - це кандида. Бажання їсти солоне - нестача кортизолу та електролітів.
• Багато кави - вбиває наднирники, не дає засвоюватись залізу вимиває кальцій, та подразнює слизову кишківника, підтримуючи подразнення та «діряві» стінки.
🩸 Про залізо — окремо.

Крапельниці — не панацея. Це токсична форма (особливо у рідкому вигляді), і після них часто:
• випадає волосся,
• падає феритин знову,
• виникають побічки у шлунку й печінці.

Залізо краще приймати:
• у м’якій формі (наприклад, бісгліцинат),
• після відновлення кислотності шлунка та роботи жовчного,
• разом з вітаміном С, але не з кальцієм.

🧘‍♀️ А ще наднирники.
• Якщо низький кортизол зранку і високий ввечері — наднирники вже виснажені.
• А дисбаланс між наднирниками, щитоподібною і статевими гормонами запускає цілий ланцюг змін:
порушення сну, ПМС, лібідо, і, знову ж, той самий стан «життя як через плівку».

⚠️ Антидепресанти — не універсальна відповідь.

Вони можуть бути потрібні, якщо психіатр бачить клінічну депресію.
Але в ситуації, де:
• феритин < 20
• D < 25
• B12 < 300
• кортизол ≈ 0
• гормони вже «грають»

— антидепресанти не діють, або діють погано, або викликають побічки.

🔄 Що справді працює?
1. Системний підхід
Терапія + лабораторна діагностика + мікроелементи + нутритивна підтримка.
2. Інтегративний лікар
Хто розуміє Хашимото, працює з усією системою — печінка, кишківник, заліза, гормони, імунка.
3. Психотерапія
Після стабілізації тіла — терапія повертає тебе до себе. Вона потрібна. Але на “порожньому баку” — сама не витягує.
4. Гормональна терапія (за показами)
Не страшно. Не соромно.
Це просто допомога собі, щоб тіло могло знову жити.

💬 І головне:

Це не з тобою щось не так. Просто тіло вже на останні молекулі маякує, що йому бракує підтримки. І аутоімунні захворювання вчать нас піклуватись про себе, особливо, якщо ми цього не вміємо і батьки не дали прикладу.
Якби вміли… то не мали б такого життєвого уроку.

І замість того, щоб соромити себе за “лінь”, стимулювати себе черговою кавою ( доречі вона вимиває кальцій та не дає засвоювати залізо і гробить наднирники) - справді почати піклуватись про себе та своє здоровʼя -як фізичне так і ментальне.

«Що моєму тілу потрібно, щоб я могла зі смаком та радістю жити своє життя?»

——————-

P.S.

я пишу із власного багаторічного досвіду, коли проходила всі фази від заперечення та пошуку як це виправити через психотерапію та приянйття і допомоги собі та повільної кардинальної зміни стилю життя та способів піклування про себе.

Хашимото можна призупинити за рахунок виключення глютену, молочки, пасльонових, кави та цукру.
Зупинення запалень у організмі.
Відновлення дефіцитів та регулярного піклування про себе починаючи із графіку роботи, харчування, сну та спілкування, завершуючи новими видами фізичної активності, що не виснажує, а дає сили.

Для цієї трансформації стосунків із самим собою і потрібна психотерапія. Бо стара «лижня» буде їхати на кожному кроці. І боляче бити по голові симптомами. І доведеться навчитись Жити ставлячи себе на перше місце.

Спочатку кислородна маска собі… потім оточуючим.

Якщо ви фізично почуваєтесь погано, хоча в житті ніби все ок, і так не мало б бути,
Запрошую у терапію.
Умови обговорюємо індивідуально у ПП.

Ірина Бічева
Психотерапевтка, фізіолог, супервізор, тренер.

#психотерапевткабічева

Address

Kyiv

Telephone

+380682505048

Website

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Ірина Бічева - психотерапевт, супервізор, тренер. posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Contact The Practice

Send a message to Ірина Бічева - психотерапевт, супервізор, тренер.:

Shortcuts

Share

Share on Facebook Share on Twitter Share on LinkedIn
Share on Pinterest Share on Reddit Share via Email
Share on WhatsApp Share on Instagram Share on Telegram

Category