Психолог Євген Себастьянський

19/07/2025

Віра та упередженість це по суті одне й те саме. Різні назви лище проявляють різне відношення до цього. Що для однієї людини-віра, для іншої може бути упереженістю. А сам об'єкт уваги при цьому абсолютно не змінюється. Краса чи каліцтво-в очах того, хто дивиться.

15/07/2025

В професії, яка передбачає конфеденційність, є одна очевидна, проте не завжди усвідомлена складність: дуже обмежені можливості для демонстрації професійної гордості. Якщо я столяр і зробив, наприклад, красиві і якісні меблі, то я можу вільно демонструвати свою роботу та голосно нею пишатись. Якщо ж я психотерапевт, то я не можу сказати: ось пішов мій клієнт, пару років тому він не знав, що робити зі своїм життям, а зараз подивіться, який він щасливий. І іноді це прямо виклик.

10/02/2025

Сьогодні вирішив спробувати змоделювати супервізію з ChatGpt. Придумав клієнта, його життєву ситуацію і запит. Нашвидкуруч поміркував, що я міг би відчувати з цим клієнтом і які в мене були б труднощі. Згодував цю солянку ШІ. Вийшло цікаво.
Особисті спостереження:
1. Якісно допомагає структурувати думки і емоції
2. Відзначає важливі, з його точки зору, моменти на основі отриманої інформації.
3. В кожному з відзначених їм пунктів задає питання, які дозволяють його по різному обміркувати
4. За запитом допомагає створити стратегію роботи з клієнтом, відповідно його запиту.
5. Може написати повноцінну стратегію "за тебе", якщо попросити.

Особисті висновки:
1. "Згодовувати" ШІ реальні історії є дуже неетичним вчинком. На мій погляд це є грубим порушенням конфіденційності.
2. Технічно, це міг би бути дуже зручний і ефективний допоміжний інструмент для психологів.
3. Пункти 1 та 2, вступаючи в протиріччя один з одним, на мою думку, можуть провокувати значний внутрішній конфлікт
4. Якщо вимагати ШІ "працювати за себе", то це буде заважати створенню емпатичного контакту з клієнтом та його життєвою історією.
5. По мірі розвитку ШІ-інструментів і вбудовування їх в повсякденне життя, доведеться враховувати це при написанні та корегуванні етичних кодексів в допомагаючих професіях.
6. Думаю, можливе часткове використання ШІ для аналізу та структурування своїх думок та почуттів, якщо при цьому не дається жодної інформації про клієнта.

31/01/2025

Часто чую фрази на кшталт "Я притягую до себе токсичних людей". Нерідко такі висловлювання свідчать про бажання людини тотально контролювати своє життя. Це бажання походить від гіпервідповідальності, яка, у свою чергу, ґрунтується на почутті провини. Виникає замкнене коло: чим більше провини, тим більше контролю. Чим більше контролю, тим частіше щось йде не так. Бо людина стає жонглером, який одночасно перекидає в повітрі забагато м'ячів, і не можливо щось не вронити.
Коли я бачу, що навколо мене так багато неприємних мені людей тому, що я їх "притягую", то я можу вважати, що це я - проблемна людина. Бо це ж я винен. Я ж притягую. І я відчуваю себе тоді поганою людиною, яка може будувати стосунки тільки з поганими людьми. А оточення ще й радо це підтверджує, тиснучі на почуття провини. Насправді, ніхто нікого системно не притягує. Люди навколо різні. Є токсичні, є підтримуючі.
Але, якщо я не вмію відмовлятись від взаємодії з "токсиками", то вони починають накопичуватись в моєму оточенні, витісняти людей, що підтримують і приймають. І я поступово залишаюсь в атмосфері токсичного спілкування. Це - питання особистих кордонів. Чутливості до них і розуміння де вони проходять. А також питання агресії. Можливості і готовності її застосовувати, якщо ми бачимо, що наши кордони порушені. Але аж ніяк не проблема "притягування" до себе токсичних людей.
Це як з шкірою та імунітетом. Навколо безліч бактерій, вірусів та інших шкідливих факторів зовнішнього середовища. Це-природньо. Шкіра-перший "бастіон" захисту. Це-кордони. Збудники інфекційних хвороб часто потрапляють в організм через пошкодження шкіри. Імунна реакція-другий бастіон. Це-агресія. Якщо імунітет працює добре, якщо він навчений розпізнавати шкідливі впливи і реагувати на них, то він працює і зберігає організм здоровим. Якщо імунітет слабкий, то організм часто та важко хворіє.
Немає ніякої провини в тому, що ми живемо не в стерильному просторі. Це можливо рідко і лише при дуже специфічних умовах. Просто варто пам'ятати, що абсолютно природно і корисно мати шкіру, дбати про неї. Також корисно мати міцний імунітет. Яку б думку при цьому не мали б бактерії та віруси.

Send a message to learn more

19/01/2025

Бачу багато обговорень на тему "Психолог в депресії". І ті, кого тема не залишає байдужим, як правило прихильники одного з двох полюсів:
1. Психолог в депресії – не є професіоналом, т.я. не запобіг своїй хворобі.
2. Психолог – перед усім людина, тому може хворіти на ті ж хвороби (в т.ч. ментальні) як і всі інші.
Я, як психолог і гештальт терапевт, у якого є досвід депресії, включаюсь на обидва полюси і хочу про це поговорити з двох позицій: людини, яка пройшла через це і психолога.
Я чітко усвідомлюю, що люди вибирають психолога для себе по якимось своїм критеріям. І одним із цих критеріїв може бути рівень ментального здоров’я спеціаліста. Це невід’ємне право клієнта, шукати людину, з якою буде комфортно співпрацювати і підбирати її відповідно своїм вимогам і очікуванням. Я не бачу в цьому проблеми, поки це є виключно критерієм особистого вибору чи питанням особистого комфорту.
Але мене задіває, коли цей критерій використовується за замовчанням як оцінка рівня професіоналізму. При цьому, я прекрасно розумію, що любі проблеми, з якими стикається психолог в особистому житті, МОЖУТЬ відобразитись на його професійній діяльності. На уважності, на можливості витримувати напругу в контакті з клієнтом, на працездатності в цілому.
Наприклад, коли я був в депресії в 22-23 роках, моя практика скоротилась на третину. Я перестав працювати з деякими темами, оскільки я емоційно «не тягнув». Співпрацю зі мною завершили декілька клієнтів, через те, що я не був таким же включеним в терапію з ними, як раніше. Це-негативна сторона мого досвіду переживання депресії. Однак, я отримав те, чого не дали освіта та книги: усвідомлення зсередини себе того, чим є депресія. Як вона переживається і проявляється. Як розвивається і яка може бути динаміка. Я і раніше володів інформацією про це все. Але прочитати про депресію і пережити її – не одне й те саме. В моєму випадку (і впевнений, я не самотній в цьому серед колег) інформація і досвід доповнили один одного. Цей досвід залишився не тільки на рівні знань, але й на рівні розуміння.
Те розділення, про яке я писав на початку, сильно відчувалось протягом значної частини мого депресивного епізоду. На якийсь період в мені (умовно) ніби було 2 людини: одна страждала, інша (професійна ідентичність) з цікавістю спостерігала, вивчала і занотовувала.
Цей досвід я не бажав і не просив. Дещо він в мене відібрав, але дещо й дав. А від чогось звільнив. Наприклад, від сорому за цю частину своєї не ідеальності.
І так, я регулярно відвідував психіатра, приймав антидепресанти і вони мені допомогли.

Send a message to learn more

30/09/2024

Була в мене мрія: давня, випестована і щороку відкладаєма на потім. Я мріяв про велосипед. І, оскільки, це було не просто бажання, а саме мрія, я хотів не просто велосипед, а велосипед дорогий, с купою різних наворотів (в яких я за років 15 своєї мрії так і не розібрався до кінця), додаткових функцій і швидкостей. С карбоновою рамою, гідрогальмами. І чимось щє крутезним. Вже не пам'ятаю, чим саме. Я уявляв, як я на ньому їзжу містом і за містом. Я подумки підбирав для нього кріплення на стіну квартири, інструменти, велоодяг і сумки, що кріпляться на раму. Розмірковував, де його буде кращє розмістити.
Звісно ж, цей велосипед не міг бути дешевим, чи навіть середнього цінового сегменту. Це ж не просто якась утілітарна та функційна річ, це мрія. І ціна мрії починалась десь з 1000 $. І тут мрія стикалась з реальністю. Бо мріяти про те, що в мене є велосипед, було приємно. Яле я не знав достеменно, чи буде це приємно в реальності. Коли я їздив на орендованих байках, мені подобалось, але це задоволення точно не оцінювалось мною в 1000 $.
Я намагався відкладати на нього, але потрібна сума ніяк не накопичувалась: зібравши якусь проміжну кількість грошей, я витрачав їх на щось інше. Не на мрії, але на потреби. Поступово, я зрозумів, що мрію я так і не здійсню. Але, на диво, це майже не фрустровало. Не відчувалось, що я собі в чомусь відмовляю. Мрія зі мною залишалась, задоволення від фантазування теж нікуди не ділося. Бескінечний діфлексивний цикл з ефемерним, але приємним результатом.
Тобто, цей цикл міг би бути бескінечним, якби на місце мрії раптово не заскочила необхідність. Мені знадобився засіб пересування на невеликі відстані в глухій місцевості с недуже якісними дорогами. І оскільки автівку я не воджу, я подумав про велосипед. І мені знадобилось лише пів години, щоб прийняти рішення, знайти річ, яка мені підходила по функціоналу і яку не сильно шкода роздовбати об те, що в Бортничах зветься дорогою. В ці 30 хвилин мрія почала швидко угасати. Але радості було стільки, що я щє 2 години співав якусь нав'язливу хрінь та підтанцьовував під неї.
Остаточно мрія померла наступного дня, коли я забрав вєл з точки видачі Розетки. Збирання його було окремим квестом, під час якого я майже пожалкував, що купив на свою голову цю байду. Однак вже декілька днів я виїзжаю покататись на ньому по околицях і, якщо дозволить погода, збираюсь смотатись в найближчій супермаркет (який насправді не сильно то й близкий).
Це все наштовхнуло мене на роздуми, що мрії насправді не завжди співпадають з нашими потребами, а щє й можуть не давати їм визрівати. Якби не необхідність, то в мене майже не було шансу за мрією побачити потребу. Тим більше, що потреба-то була не дуже й значна. Сезон вже завершується і велосипед скоро буде зачинений до весни в гаражі. Але радість, яку я відчув, купивши його, точно коштувала своїх грошей. На відміну від мрії.

20/08/2024

Відчуття , що "щось не те..."

І я зараз не про явний, нав'язливий та кричущий дискомфорт. Я говорю про невиразне відчуття занепокоєності, яке складно сформулювати конкретно: чи то це щось фізичне, чи то емоційне, чи щє якісь незрозумілі рухи на межі між свідомістю та несвідомістю. Це як майже ультразвуковий свист, що присутній постійно. Він може ігноруватися свідомістю. Так і відчуття "чогось не такого" може не помічатись в своїй буденності. Його буває важко виділити в щоденній какафонії інших відчуттів та переживань, які є більш явними і конкретними.
Як з тим високим, майже ультразвуковим свистом, який почути можно тільки якщо раптом стане тихо, відчуття невиразного дискомфорту помічається, коли ми пригальмуємо, зупинемось і поставимо на паузу нагальні справи, устремління та інші дії. Але помітити щє не значить назвати та зрозуміти. Значною мірою саме незрозумілість того, що ми відчуваємо заставляє ці відчуття уходити глибоко в фон. Саме ця незрозумулість спокушає не помічати.
Смутне, незрозуміле відчуття аморфне. Його межі важко окреслити. Буває навіть важко розділити: це емоційне відчутя чи фізичне? Чи поєднання обох? Щоб окреслити ці межі, придати форму своєму відчуттю, треба прикласти зусилля, задати собі низку запитань, почати шукати відповіді на ці запитання. При цьому продовжуючи відкладати інші нагальні справи, та не піддаватись бажанню переключитись на щось інше, більш кричущє.
А потім, виділивши та зрозумівши це відчуття, з ним же треба щось робити. Ігнорувати його як раніше не вийде, воно вже міцно попало в поле уваги. І якщо раніше воно автоматично ігнорувалось, то тепер буде нав'язливо помічатись і вносити вже не смутний, а досить явний дискомфорт.
Це як с протікшим краном. Якщо він тихесенько собі протікає, а ми просто йдемо повз нього день у день, то все ніби ок. Ну, тільки щомісяця дивуємось завеликим платіжкам за воду. Але якщо вже помітили, то думка про зламаний кран, і що вічно так продовжуватись не може, буде регулярно приходити в голову. І до щомісячних невдоволенностей комунальними платежами додадуться щоденні роздратування від постійного плескоту у вбиральній.
З смутним дискомфортом так само. Він, будучи неусвідомленим, щоденно забирає потроху сил. І от ми починаємо втомлюватись і виснажуватись швидче та частіше ніж зазвичай. І якщо ми помітили в чому проблема, то до цього добавляється необхідність приділити додаткові зусилля для її вирішення.
Добре якщо цей запас сил та часу є. А якщо не має? Якщо ця проблема лише маленька частинка в низці невирішених питань? Може кращє тоді не помічати, не усвідомлювати? Щоб не навантажувати голову щє одним болем?
Може і кращє. Не знаю. І не можу знати як кращє буде конкретній людині.
В мене не має якогось надихаючого висновку, чи поради, що робити в такій ситуації. Для мене ці питання відкриті вони не мають універсальних відповідей для кожної окремої людини. Орієнтування на те, як інші вирішують такі питання може бути надихаючим. Але тією ж мірою є ризик влетіти в відчуття сорому, якщо не вийде так, як у інших і знецінити і свої зусилля ("ну в мене ж не вийшло так як у того імярєка") і досягнення ("я хотів більшого").
На мій погдяд єдиним орієнтиром для оцінки своїх досягнень може бути лише розуміння свої обмежень і можливостей. А про них може знати лише сама людина, а ні хтось зі сторони. Тільки ми самі знаємо що та як для нас кращє. Чи принаймі можемо це відчути, в тому числі і орієнтуючись на смутне та аморфне відчуття, що "щось не те..."

06/12/2023

Кордони задають форму, обмеження відсікають збудження

#супервезійне

09/11/2023

Стандартний набір для скринінга на депресію. Гарний помічник для попередньої самодиагностики депресивного стану. На своєму досвіді і на досвіді клієнтів знаю, як інколи важко припустити у себе наявність депресії. Також знаю, як прийняття реальності свого стану може само по собі бути сильним поштовхом до одужання.
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=1103868487456460&id=100034999579433

😣 Легко дратуєтеся? Почуваєтеся тривожно та на межі власних сил? Маєте проблеми з апетитом та концентрацією уваги? Ці ознаки сигналізують, що вам варто пройти скринінг на депресію.

🌡️ Пристрою, який виміряє чи в порядку ваше психічне здоров'я, не існує. Допомогти може анкета самодіагностики. Це короткі тести із запитаннями про ваше самопочуття. Високий бал у тестуванні сигналізує про ризик депресії.

⚠️ Зауважте: тест — всього лиш інструмент для самодіагностики та не встановлює діагнозу. Обговоріть свій результат з фахівцем психічного здоров'я.

Пройти скринінг на депресію можна як наживо в сімейного лікаря або фахівця з психічного здоров’я, так і онлайн.
Ось перелік тестів, які допоможуть у цьому:

🟣 Шкала Бека — класичний тест для оцінювання рівня депресії. У ньому є 21 пункт для самооцінки з кількома варіантами тверджень, наприклад:

▪️Я критикую і звинувачую себе не більше, ніж зазвичай;
▪️Я більш критичний до себе, ніж зазвичай;
▪️Я критикую себе за всі свої помилки;
▪️Я звинувачую себе у всьому поганому, що відбувається.

Щоб перевірити себе, достатньо 10 хвилин. При цьому шкала Бека підтверджена та рекомендована в усьому світі.

👇 Пройти тест: bit.ly/3S8PdFA

🟣 Тест на депресію PHQ-9 (Patient Health Questionnaire, тобто анкета здоров'я пацієнта) є поширеним інструментом для оцінки та моніторингу тяжкості депресії. Запитання у цьому тесті допоможуть проаналізувати ваше самопочуття впродовж двох останніх тижнів.

👇 Пройти тест: bit.ly/3M5WL84

🟣 Госпітальна шкала тривоги та депресії допомагає визначати та оцінити тяжкість симптомів депресії та тривоги. Вона проста для застосування та обробці. У тесті є 14 тверджень та 4 варіанти відповіді, які відображають наростання симптоматики. Наприклад:

Я здатний розсміятися і побачити смішне в тій чи іншій події:

▪️звичайно,це так;
▪️напевно,це так;
▪️лише трохи це так;
▪️зовсім не здатний.

👇 Пройти текст: bit.ly/3FqiZ0M

🟣 Чому не варто зволікати зі скринінгом депресії?

▪️Клінічна депресія — це серйозне медичне захворювання.
▪️Іноді люди з депресією помилково вважають, що симптоми депресії є "нормальною частиною життя".
▪️Депресія може ускладнювати інші захворювання.
▪️Скринінг на депресію може стати інструментом профілактики самогубства.

❤️‍🩹 Пам'ятайте, це ОК бути не ОК, просто інколи нам потрібна допомога, щоб із цим впоратись.

13/04/2023

Я пам’ятаю, як в десятих роках по соцмережам розповсюджувались страшилки про т.зв. групи «Синій кит». За десяток років мені впали на око 2 або 3 дуже сильні «спалахи», весь інший час «кити» спокійненько дрімали на дні найглибщих смітників соцмереж. Я щє дивувався, що таке відбувається з моєю стрічкою, чого так багато людей включаються в росповсюдження явно зарядженої та неперевіренної інформації. І все ніяк не розумів: навіщо хтось це вкидав в інформпростір.

Я зрозумів до чого це тільки зараз, після чергового емоційно зарядженого вкиду. Причому, зрозуміти це можно було б і раніше, як мінімум з початком повномасштабної війни, але оскільки я сам включився в процесс споживання подобного роду інформації, то я вже не міг сприймати її критично.
Мені бачиться паралель між розповсюдженням інфекції та емоційно чутливої інформації. Згадайте перші місяці війни, перші гучні події. Мітки. Числені фото «диверсантів» та «колаборантів» яких треба затримувати, а не повідомляти силові структури. Фото полонених та зниклих без вісти. 400 автобусів на Чернігів. Запити на термінову психологічну допомогу жертвам знущань. Та безліч іншої чутливой та емоційно перенавантаженної інформації просто окутувало, не давало отямитись.

Пандемія емоційної складової війни без шансів витіснила пандемію коронавірусу (теж, доречі, значною мірою емоційно заряженною).

Емоційно заряджена інформація росповсюджується як інфекція. Вона має свої шляхи передачі (медія, соцмережи, інформаційни площадки тощо). Вона шириться і розвивається тільки при наявності сприятливих умов. Більш вразливими до неї є люди, схильні до тривоги, депресії та розмиття особистих кордонів. Важливо, що ризик зараження можно суттєво зменшувати, підтримуючі інформаційну гігієну.

Вот тут я підходжу до дуже чутливого місця. Бо інформаційна гігієна передбачає собою підтримування деякої дистанції по відношенню до війни, військових подій і т.д. Емоційне відокремлення себе від цих подій та людей, з ними пов’язаних. В наши часи за таке можно нарватись на дуже агрессивну реакцію, відторгнення та звинувачення. Як людина, яка неодноразово встигла побувати «інформаційно інфікованною», я дуже добре пам’ятаю що в тому стані можно зірватись на людину за будь-який прояв індивідуальності, яка виходить за рамки чорно-білої картини світу. Особливо, якщо з цією людиною тебе не пов’язуює ємоційна прив’язаність.

Вот деякі ознаки інфікування «емоційним вірусом»:

- Тотальна категоричність висловів та дій
- Відсутність критичного мислення та сумнівів
- Неготовність сприймати та обмірковувати думки, що
відрізняється від моєї думки
- Низкий рівень піклування про себе та своє благополучча
- Почуття піднесення, ейфорії, що супроводжують незначні
для цього приводи

Все це приводить до перенавантаження нервової системи, швидкого емоційного вигорання, підвищення тривоги, фізичної та моральної виснаженості. На фоні яскравих та інтенсивних емоцій, які ми переживаемо, спостерігаючи за війною майже онлайн (навіть коли це важкі та неприємні емоції) всі інші, набагато менш інтенсивні і яскраві переживання можуть блькнути, втрачати сенс. Тому, якщо достатньо різко відсікти шляхи росповсюдження «емоційних збудників», то може виникнути відчуття порожнечі, апатії та навіть підвищення тривоги.

Цю порожнечу важливо чимось заповнити (і бажано чимось достатньо здоровим для тіла та мозку) . Спорт, читання художньої літератури, хобі без значного навантаження (хендмейд, уход за рослинами тощо) можуть допомогти заповнити порожнечу і повернути можливість відчувати більш камерні почуття та емоції.

07/10/2022

Нарешті на дошці об'яв поряд з моїм під'їздом, розмістили щось гідне уваги

18/07/2022

Завів собі твіттер. Буду там писати виключно про психологію та терапию, а не осе це все. Бо дуже хочу особистий мережевий простір, де не буде в фокусі війна. Ну і плюс цікаво, чи вийде в мене влаштуватись в обмежені рамки, які для цього надає твіттер.

Психолог. Гештальт-терапевт