https://www.facebook.com/284913315637057/

Психолог Олена Пасічник, Kyiv (2025)

18/07/2025

🔸 Інтроекція: коли живеш не своїм життям
Чому ми часто відчуваємо втому, апатію, роздратування, хоча все «ніби правильно»?
Можливо, ми живемо не з себе, а з чужих установок.
Це називається інтроекція — коли ми «проковтнули» фрази, переконання, моделі поведінки інших людей, навіть не спробувавши запитати себе:
«А я цього хочу? Це про мене?»
🔹 Знайомі фрази-інтроекти:
• «Хороші дівчата не сперечаються»
• «Не можна злитися на батьків»
• «Справжній чоловік завжди має знати, що робити»
• «Плачуть лише слабкі»
• «Будь зручною»
• «Треба терпіти»
• «Жінка має мовчати»
• «Чоловік не має права на страх»
• «Сім’я — понад усе, навіть якщо тобі боляче»
Ці слова живуть у нас роками. Ми повторюємо їх як мантру, передаємо дітям, і навіть не помічаємо, що вони не наші.
🧠 У чому проблема?
🔸 Інтроекти не проходять через власну рефлексію. Ми їх не пережовуємо, не аналізуємо, не приміряємо.
🔸 Це як їсти страву, яка давно зіпсувалась, тільки тому, що нам сказали: «Так треба».
🔸 Ми діємо за схемами «мусиш», «не смій», «так правильно» — навіть коли це суперечить власним потребам, бажанням, цінностям.
🎥 Приклад із серіалу — «Спіймати Кайдаша»
Усі герої цього серіалу — люди, якими керують інтроекти.
• Батько Омелко живе за установкою «так годиться», навіть коли це шкодить йому самому.
• Мотря керується фразою «жінка має терпіти й боротися».
• Сини повторюють сценарії батьків: реагують, а не обирають.
У цій родині немає справжнього «Я» — є лише фрази, які «так заведено».
Історія, знайома багатьом із життя: ніхто не щасливий, але всі праві.
🔍 Запитання для себе:
• Які фрази з дитинства досі керують моїм життям?
• Чиї це голоси? Мами? Батька? Школи? Суспільства?
• Чи є серед них ті, які я передаю далі — своїм дітям, партнеру, колегам?
• Як я відчуваю себе, коли слідую цим установкам?
• Яку з цих фраз я можу переписати на свою?
🌱 Початок внутрішньої свободи — це вміння розрізняти:
де «я вірю», а де «мені сказали, і я просто підкоряюся».
Жити не «правильно», а жити своє — ось що насправді оживляє.

27/06/2025

🕊️ Твій день — не смітник для чужих справ

Ти маєш право не поспішати.
Маєш право відмовитись.
Маєш повне право обрати себе 🌿

Бо коли день починається з чужих очікувань — легко загубити себе в їхніх “треба”.
А ти заслуговуєш на більше, ніж бути вічним рятівником чужих справ.

Спробуй ось так 👇

🔹 Обери 3 речі, що справді важливі саме для тебе
🔹 Дозволь собі тишу — бодай на кілька хвилин без екранів
🔹 Закладай у день м’якість — кава, прогулянка, музику
🔹 Наприкінці дня запитай: “Чи я був(ла) добрим другом собі сьогодні?”
🔹 І не забувай — відпочинок не лінь. Це любов до себе

💬 Збережи ці слова. Нехай вони нагадують:
твій день — це простір, який має бути теплим. Не виснажливим.

23/06/2025

Чому ми повертаємось туди, де нам зробили боляче?

Це не про слабкість чи мазохізм. Це про те, як працює наша психіка.

Іноді люди знову і знову повертаються у стосунки, які їм шкодять. З боку це може здаватися дивним, але за цим стоїть дуже глибокий внутрішній механізм — повторення знайомого сценарію, який заклався ще в дитинстві.
🔹 Як це працює?
Якщо в дитинстві любов часто супроводжувалася болем, напругою, покараннями — нервова система запам’ятала це як «норму». Дитина не могла втекти, тому пристосовувалась. У дорослому віці тіло шукає те саме: навіть токсичні стосунки здаються «знайомими» й тому — безпечними.
🔹 Чому боляче — але притягує?
Відчуття тривоги, очікування, страху й полегшення після уваги запускають у мозку систему винагороди (дофамін). Людина ніби «підсідає» на очікування — навіть якщо біль постійний.
🔹 Є ще одна причина:
Підсвідомо людина хоче «переграти» ситуацію. Ніби довести собі, що цього разу все буде інакше. Але старий сценарій повторюється — знову біль, знову розчарування.

Що робити, щоб вийти з цього кола?

🔹️Припинити підживлювати надію.
Видалити фото, листування, не заходити на сторінки колишнього партнера. Кожен мікроконтакт — це як нова доза.
🔹️Заспокоїти тіло.
Важливо повернути тілу відчуття безпеки. Це можна зробити через:
- увагу до опори (стопи, спина, сідниці)
- повільне дихання з м’яким видихом
- ритмічну ходьбу або похитування
- дотики до тіла
-спокійний спів, гудіння, шепіт.
🔹️Дати собі те, чого не вистачало.
Можна усвідомити, що саме залишилося незавершеним: наприклад, «мене не почули», «мене залишили». Назвати це, прожити почуття (страх, сором, гнів) — і визнати: це було, але це не визначає мене зараз.
🔹️Повернутися до себе.
Тіло має навчитися, що тиша й спокій — це не загроза, а нова безпечна реальність. І з цього починається справжнє зцілення.

❗️Пам’ятайте:
Ми не повертаємося до болю, бо любимо страждати. Ми повертаємося, бо всередині нас є ще незагоєна частина, яка шукає турботи. І наше завдання — дати цю турботу собі.

11/06/2025

📣 ВІДЛУННЯ РОДОМ З ДИТИНСТВА

Є фрази, які ми чули знову і знову — ніби «життєві істини». Вони вкорінювались у свідомість, ставали частиною нашого мислення і вибору.

Але з віком ми можемо почати запитувати себе:
❓️А чи це справді МОЄ?
❓️А чи допомагає мені це жити краще?

Цей допис — про ті установки, які ми несвідомо тягнемо з собою в доросле життя. І про те, що їх можна переосмислити.
Ось кілька знайомих прикладів:

🔴 В дитинстві ми чули:
«Стався до людей так, як хочеш, щоб ставилися до тебе.»
⚪ А насправді:
Якщо ти поважаєш себе — інші починають робити так само.
🔴 В дитинстві ми чули:
«Бережи те, що маєш, бо другого не буде.»
⚪ А насправді:
Цінуй те, що маєш, але знай — ти завжди можеш створити більше.
🔴 В дитинстві ми чули:
«Дівчинка має бути скромною. Хлопець не повинен плакати.»
⚪ А насправді:
Ти можеш бути будь-яким(ою) — твої емоції та вибір мають право бути.
🔴 В дитинстві ми чули:
«Не смійся — будеш плакати.»
⚪ А насправді:
Насолоджуйся моментом — життя створене для радості.
🔴 В дитинстві ми чули:
«Потерпи — і все пройде.»
⚪ А насправді:
Минає лише час і твоя молодість. Зміни — можливі, і вони варті зусиль.

💬 Установки — не вирок.
Їх можна переглядати, відпускати й замінювати на ті, що ближчі до тебе сьогодні. Дорослість — це не про ідеальність, а про турботу до себе, яку ти формуєш сам(а).
🤍 Якщо щось у цьому дописі тобі відгукнулося — знай:
ти не один / не одна.
Ми всі несемо в собі щось із минулого. Але завжди можемо обрати — що залишити, а що більше не нести.

Я теж проходжу цей шлях — як психолог і як людина.
І якщо тобі зараз важко чи просто хочеться бути почутим — я поруч. Без поспіху. Без оцінок.
Просто — з повагою і увагою до тебе.

Бо підтримка — це не завжди великі кроки.
Іноді це просто: «Я тебе чую».

08/06/2025

📍 КОРТИЗОЛ: ЩО СТРЕС РОБИТЬ ІЗ НАМИ ТИХО
⠀
Цей гормон — як аварійна кнопка. Він активується, коли потрібно вижити. Але якщо ми тижнями чи місяцями "виживаємо", а не живемо — кортизол починає виснажувати нас.
⠀
🔬 Що це означає для…
⠀
👩‍🦰 ЖІНКИ
• Порушення менструального циклу
• Безсоння (особливо нічні пробудження з думками)
• Схуднення або, навпаки, набір ваги в животі
• Хронічна тривожність або емоційне вигорання
• Зниження лібідо, підвищена чутливість до критики
⠀
🧠 Кортизол "відключає" частини мозку, які відповідають за логіку, контроль і спокій. А замість них — страх, гнів, сльози.
👨 ЧОЛОВІКИ
• Втома, яку не знімає навіть сон
• Зниження тестостерону — як наслідок знижується лібідо, мотивація, сила
• Агресія, дратівливість або замкнутість
• Ризик для серцево-судинної системи
⠀
Кортизол у чоловіків часто маскується під "я просто втомився", "все нормально", "не чіпай". Але це втома, яка з часом переходить у вигорання.
🧒 ДІТИ
• Порушення сну, часті хвороби
• Зниження здатності до навчання, запам’ятовування
• Регрес: "дитина ніби відкотилася назад"
• Замкнутість або підвищена тривожність
⠀
Кортизол у дітей — це не завжди крик чи сльози. Часто — це мовчання, погана поведінка, "не хочу", "не можу".
🛑 СТРЕС — ЦЕ НЕ ПРО СЛАБКІСТЬ. Це сигнал.
Наше тіло бʼється за нас навіть тоді, коли ми про себе забули.
🧘‍♀️ Що знижує рівень кортизолу:
• повноцінний сон
• регулярне харчування
• живе спілкування, а не “як справи – нормально”
• дотик, обійми, тілесна безпека
• психотерапія
• звичка ставити себе на перше місце хоча б на годину в день
💬 Ваша тривога, дратівливість чи втома — це не "характер". Це, можливо, кортизол, який просить вас зупинитися.
⠀
Почуйте своє тіло.
⠀
🔁 Збережіть собі та поділіться з тими, кому це зараз потрібно.
⠀
📩 Пишіть, якщо впізнали себе — поговоримо.

02/06/2025

📚 Як допомогти дитині впоратися з іспитами?
Іспити — це не лише про знання.
Це про втому, напругу, страх, порівняння. І саме в цей період дитині особливо потрібна ваша присутність.
Ось кілька речей, які справді допомагають👇
💬 Емоційна підтримка
– Проводьте час разом. Навіть просто «бути поруч» — вже ресурс.
– Слухайте. Не знецінюйте («не переймайся», «було б про що думати») — краще:
👉 «Я бачу, що тобі складно. І це нормально».
– Нагадуйте: іспит — не вирок, і він точно не визначає цінність людини.
🎯 Підтримка мотивації
– Допоможіть поставити досяжні цілі.
– Підкреслюйте навіть маленькі перемоги.
👉 20 хвилин концентрації — це вже успіх!
📅 Організація та структура
– Разом складіть розклад: навчання / обов’язки / відпочинок.
– Визначте пріоритети. Де найважче — туди більше уваги.
– Онлайн-курси, картки, додатки — все, що спрощує, а не ускладнює.
🏡 Атмосфера вдома
– Менше тиску. Більше віри.
– Нагадуйте: дитина вже справлялася в складних ситуаціях — і зараз зможе.
– Дайте простір: і фізичний, і емоційний.
🌿 Найважливіше — не контроль, а підтримка.
Щоб дитина знала:
"Я — не моя оцінка. Я — цінний. І я не сам."
🧡 Дамо дітям спокій. Дамо дітям дихати. Дамо дітям себе.
#психологія #підлітки #іспити #батьківство #емоційназрілість #підтримка

01/06/2025

Цього року День захисту дітей перенесено з 1 червня на 20 листопада.
Але турбота про дитину — не про дати.
Діти мають знати: дорослі дбають про них саме тоді, коли це потрібно. Не за календарем, а за потребою.
Бо захист — це не лише про урочистості. Це — про щоденні вибори, які ми робимо поруч із дітьми:
🔸 Коли дитина зривається на крик — можна наказати «заспокоїсь негайно!», або сказати:
«Ти зараз злишся. Я теж буваю злим. Давай подихаємо разом».
🔸 Коли дитина не хоче йти в садок або школу— її можна посварити, або сказати:
«Тобі сьогодні важко. Я тебе розумію. Давай подумаємо разом, як зробити ранок приємнішим».
🔸 Коли дитина проявляє агресію — можна наказати: «Стій! Не можна!», або сказати:
«Я помічаю, що тобі важко впоратись із злістю. І я готовий бути поруч і допомогти тобі навчитися висловлювати її без шкоди — для себе й для інших».
🔸 Коли дитина роздратована або втомлена — можна сказати «не вередуй», або —
«тобі, мабуть, складно. Я з тобою».
📌 Діти вчаться не зі слів — вони вчаться зі спостереження.
Вони щодня дивляться на нас і запам’ятовують: як ми реагуємо, як вирішуємо конфлікти, як говоримо про почуття.
І саме наш приклад — стає їхнім інструментом у майбутньому.
📌 Методи виховання, що базуються на страху, змушують дітей ховати свої почуття.
📌 Методи виховання, що базуються на довірі, вчать дітей говорити — без крику, без сорому, без замовчування.
✨ Дитина вчиться слухати — коли її саму слухають.
✨ Вона вчиться співчуття — коли ми ставимось до неї з розумінням.
✨ Вона вчиться вирішувати конфлікти — коли бачить, як це робимо ми, без принижень і покарань.
Ми не можемо змінити власне дитинство.
Але ми можемо змінити стиль виховання, який передаємо далі.
Навіть якщо цьогоріч 1 червня мине без урочистостей, — кожен день може бути Днем захисту дитини.
Бо найсильніший захист — це бути поруч. З повагою, довірою і теплом.
#усвідомленебатьківство #чуйнебатьківство #сімейнапсихологія #психологілляпасічник #дитинавцентрірішення

31/05/2025

Іноді ми помічаємо: хтось легко довіряє, хтось — постійно чекає зради. Комусь просто просити про допомогу, а хтось навіть у близьких відчуває себе самотнім.
Ці внутрішні сценарії формуються не випадково — вони беруть початок ще в дитинстві, у перших стосунках із тими, хто був для нас світом.
Саме про це — нижче. Про прив’язаність. Про те, як вона народжується, яку роль відіграє, і чому нам так важливо зрозуміти її природу — у собі, у дитині, у стосунках.
🔗 Що таке теорія прив’язаності і чому вона важлива з перших днів життя дитини?
Теорія прив’язаності — це наукова концепція, яку започаткував психолог Джон Боулбі, а згодом доповнила Мері Ейнсворт. Вона пояснює, як емоційний зв’язок між дитиною та її основним доглядачем (найчастіше — матір’ю чи батьком) формує базу для всього подальшого життя.
👶 Прив’язаність — це не просто “любов” чи “турбота”. Це глибоке внутрішнє відчуття безпеки, яке дозволяє дитині досліджувати світ, довіряти людям і будувати здорові стосунки.
🧠 Види прив’язаності:
• ✅ Надійна (безпечна) — дитина знає, що її потреби будуть задоволені, тому легко регулює емоції, довіряє іншим і проявляє емпатію.
• ⚠️ Уникаюча (ненадійна) — формується, коли на потреби дитини не реагують. Діти можуть виглядати незалежними, але глибоко всередині — пригнічені й тривожні.
• 😟 Тривожна (амбівалентна) — формується при нестабільному догляді. Дитина надміру залежна, бо не впевнена, чи отримає підтримку.
• ❌ Дезорганізована — виникає в умовах насильства, жорстокості або глибокої занедбаності. Поведінка дитини непослідовна: вона може тягнутися до батьків, але водночас боятися їх.
🌱 На що впливає тип прив’язаності?
✅ Психоемоційний розвиток
✅ Самооцінка та саморегуляція емоцій
✅ Соціальні навички і здатність до довіри
✅ Формування романтичних і дружніх стосунків у майбутньому
Як зазначає Боулбі: «Малюк, який знає, що його мати доступна і реагує на його потреби, менш схильний до страху, ніж той, хто цього не знає».
💬 Висновок:
Найважливіше, що ми можемо дати дитині — це відчуття, що її бачать, чують і приймають. Саме з цього починається міцна психіка.
📌 А ти замислювався, який стиль прив’язаності сформувався у тебе? І як це впливає на твої стосунки?

31/05/2025

Що саме варто розвивати у різному віці

🧠🖐️ Велика моторика — великий крок у розвитку дитини
Чому важливо стрибати, лазити, бігати й балансувати з раннього віку?
Бо саме через рух дитина:
▪️ розвиває свій мозок (так, мозок теж “вчиться” через рух!);
▪️ зміцнює вестибулярний апарат і координацію;
▪️ почувається впевнено, опановуючи нові навички;
▪️ вчиться долати страх, ризикувати й… перемагати.
🔹 Що саме розвивати за віком?
👶 1–2 роки — перші кроки, повзання, лазіння, утримання рівноваги.
👉 Простір для безпечного руху — найкраща “іграшка” у цьому віці.
👧 2–3 роки — біг, підскоки, лазіння по сходах, штовхання/тягнення предметів.
👉 З'являється контроль рухів і бажання самостійності.
🧒 3–4 роки — стрибки на двох ногах, гра в м’яча, їзда на біговелі.
👉 Важливо розвивати координацію рук і ніг, просторове мислення.
👦 4–5 років — ходіння по лінії, перестрибування через предмети, перші спортивні ігри.
👉 У цей період формується відчуття балансу та ритму.
👧 5–6 років — складніші рухові ігри, велоспорт, ролики, танці.
👉 Дитина вчиться керувати тілом у просторі, планувати рухи, концентруватися.
📌 Чим краще розвинена велика моторика — тим легше дитині зосереджуватися, навчатися, контролювати емоції.
Тому якщо ваша дитина знову стрибає по калюжах чи вилазить на диван — не сваріть. Вона не бешкетує — вона розвивається 🌱

28/05/2025

🕯 Життя — це не лише про кількість днів. А про те, чим ми їх наповнюємо.

Кажуть, тривалість життя — річ непередбачувана. Вона ніби вже кимось визначена. Але є те, що завжди в наших руках: глибина прожитого. сміливість бути живим по-справжньому. готовність відчувати, а не просто функціонувати.

У світі, де легко загубитися в «треба», «пізніше», «як усі» —
життя в глибину починається з чесного «я хочу», з рішень, які не завжди зручні, але завжди справжні.

Можна прожити 90 років — і так і не наважитися бути собою.
А можна за рік пройти шлях, що зробить тебе живим, незабутнім, справжнім. Відчути любов, втрату, вдячність, натхнення. Побачити в темряві світло — й запалити його іншим.

Життя — це не чек-лист і не марафон.
Це не про встигнути «все». Це про відчути хоч щось по-справжньому.
Про сміливість бути присутнім у моменті, відповідати собі на питання:
Цей день я прожив — чи пробіг?
Я був — чи просто існував поруч з іншими?

Бо довжина життя — можливо, і справді відміряна.
А от його глибина — наш вибір щодня.

26/05/2025

«Ніколи не кажи жінці, що вона не може цього зробити».
Пам’ятайте: тільки вона могла танцювати з двома серцями. Тільки вона дихала чотирма легенями. Тільки вона несла в собі два світи — і народжувала нове життя, крізь біль, крик і любов.
А потім — вставала й починала знову. Годувати. Обіймати. Захищати. Працювати. Мріяти.

Не кажіть жінці, що вона на щось не здатна — тому що вона вже довела, що здатна на все. Не раз. І не лише у пологовому залі. Вона здатна тримати світ на плечах, коли все руйнується. Вона здатна будувати, коли навколо війна. І здатна любити — навіть із серцем, що було розбите.

Це не просто поетичні слова — це підтверджено наукою.
Дослідження в галузі нейропсихології та стресостійкості показують, що жінки мають вищий рівень емоційного інтелекту та адаптивніші стратегії подолання стресу. Саме тому вони часто швидше відновлюються після травматичних подій та краще справляються в ситуаціях багатозадачності.

Також, за даними еволюційної психології, жіночий мозок еволюціонував як “соціальний компас” — орієнтований на зв’язок, турботу, регуляцію емоцій. Саме ці якості дозволяють жінкам не просто виживати, а підтримувати інших у найскладніші часи.

Бути жінкою — це вже подвиг. І сила жінки — не у зовнішньому, а у здатності пережити й піднятися. Знову й знову.

Психолог Олена Пасічник

18/07/2025

27/06/2025

23/06/2025

11/06/2025

08/06/2025

02/06/2025

01/06/2025

31/05/2025

31/05/2025

28/05/2025

26/05/2025

Address

Website

Alerts

Shortcuts

Share

Category