LBcards

08/01/2026

Коли 740 дітей помирали в морі, а всі держави світу казали «ні»,
одна людина, яка мала всі причини мовчати, сказала «так».

Був 1942 рік.

Корабель дрейфував в Аравійському морі, мов плавуча труна.
На борту — 740 польських дітей.
Сироти.
Ті, хто вижив у радянських трудових таборах, де їхні батьки померли від холоду й голоду.

Вони пройшли через Іран — і натрапили на щось страшніше за неволю:
ніхто не хотів їх прийняти.

Британська імперія — найпотужніша сила того часу —
відмовила їм у всіх портах Індійського узбережжя.

«Не наша проблема. Пливіть далі».

У дітей закінчувалася їжа.
Ліки.
Час.

Дванадцятирічна Марія тримала за руку шестирічного брата.
Перед смертю мати попросила її лише про одне — захистити його.
Але як захистити, коли весь світ відвернувся?

І тоді звістка дійшла до невеликого палацу в Гуджараті.

Махараджа Джам Саґіб Дігвіджайсінгхі був дрібним правителем за мірками імперії.
Британці контролювали його порти, економіку, армію.
У нього було все, щоб промовчати й підкоритися.

Але коли йому розповіли про 740 дітей, які гинуть, поки дипломати обговорюють папери,
щось у ньому зламалося.

— «Скільки дітей?»
— «740, Ваша Високосте. Але британці заборонили їм вхід до Індії».

Махараджа стиснув щелепи.

— «Британці контролюють мої порти.
Але вони не контролюють мою совість.
Ці діти зійдуть на берег у Наванагара.
Готуйте їм прийом».

— «Але, Ваша Високосте, якщо ви кинете виклик британцям…»
— «Значить, я кину виклик».

Він передав кораблю повідомлення:
«Ви тут бажані».

Коли британська влада почала протестувати, цей невисокий чоловік з маленького князівства відповів:

«Якщо сильні відмовляються рятувати дітей,
тоді я — слабкий — зроблю те, на що ви не здатні».

У серпні 1942 року корабель зайшов у порт Наванагар.

Діти сходили на берег, мов примари — виснажені, хворі, з порожніми очима.
Вони вже нічого не чекали.
І не вірили.

Махараджа чекав їх на причалі.
У простому білому вбранні він став на коліна перед ними й сказав через перекладачів:

— «Ви більше не сироти.
Ви — мої діти.
Я ваш Бапу — ваш батько».

Марія відчула, як тремтить рука брата.
Невже після стількох зачинених дверей це правда?

А далі сталося ще важливіше.

Махараджа не побудував табір біженців.
Він побудував дім.

У Балячаді з’явилася маленька Польща в Індії:
польські вчителі,
польська кухня,
польські пісні в індійських садах,
різдвяні ялинки під тропічними зорями.

«Ваш біль намагався стерти вас, — сказав він. —
Але ваша мова, культура, традиції — святі.
Збережіть їх тут».

Діти, яким казали, що вони нікому не потрібні,
нарешті відчули дім.

Томек знову почав сміятися.
Аня заговорила.
Марія дивилася, як брат бігає за павичами,
і згадувала, що таке спокій.

Махараджа приходив часто.
Запам’ятовував імена.
Святкував дні народження.
Обіймав, коли вони плакали за батьками, які не повернуться.
Викликав лікарів.
Платив із власної кишені, щоб дати їм те,
у чому імперії відмовили:

гідність, дитинство, майбутнє.

Чотири роки, поки світ палав,
740 дітей жили як одна родина в серці індійського князя.

Вони вчилися.
Одужували.
Починали мріяти.
Знову ставали цілісними.

Після війни їм довелося роз’їхатися.
Вони стали лікарями, вчителями, інженерами, дипломатами, батьками.
І ніколи не забули.

У Варшаві з’явилася Площа Доброго Махараджі.
Школи носять його ім’я.
Та найважливіший пам’ятник — не з каменю.

Це ті самі діти.

Сьогодні, у віці 80–90 років, вони все ще зустрічаються
і розповідають онукам історію про індійського правителя,
який побачив за політикою просту істину:

740 дітям був потрібен батько.
І він ним став.

У 1942 році, коли всі великі держави сказали
«це не наша відповідальність»,
одна людина сказала:

«Тепер це мої діти».

І врятувала 740 життів.

Не імперії.
Не армії.
А відкрите серце, яке відмовилося рахувати співчуття як політичний ризик.

Це не просто історія.
Це нагадування:
коли сильні зачиняють двері,
іноді достатньо одного серця, щоб змінити світ.

03/01/2026

Олена — ім’я з глибокою історією, світлом і силою

Олено — одне з найдавніших і найпоширеніших жіночих імен в Україні, що має багатогранне історичне та культурне значення. Воно походить від грецького імені Helene, що означає «сяюча», «світла» або «промениста». Це ім’я пов’язане з образом світла і краси, яке несе в собі символіку духовного просвітлення і внутрішньої сили.

У давньогрецькій міфології Олена — це символ чарівності, краси і витонченості, а в християнській традиції ім’я Олена асоціюється зі святою Оленою, матір’ю імператора Костянтина Великого. Свята Олена вважається покровителькою християнства і символом мудрості, витримки та духовної сили, адже саме вона, за легендою, знайшла хрест, на якому був розп’ятий Ісус Христос. Цей образ навічно закарбувався в українській культурі, де ім’я Олена стало символом не лише краси, а й великої відповідальності та мудрості.

Чому Олена — це ім’я сили та світла?

Жінки на ім’я Олена здавна вирізняються своєю внутрішньою світлістю, мудрістю і неймовірною цілеспрямованістю. Вони не бояться труднощів і здатні бути опорою для своїх близьких у найскладніші моменти. Ці жінки часто надихають оточуючих своїм спокоєм, розсудливістю і наполегливістю, ведуть за собою, залишаючись при цьому природними і щирими. Ім’я Олена ніби наділяє своїх власниць здатністю світити навіть у найтемніші часи, даруючи надію та впевненість.

Особливості характеру Олен

Жінки з ім’ям Олена володіють тонкою інтуїцією і творчим підходом до життя. Вони цінують гармонію і красу, як зовнішню, так і внутрішню, і прагнуть жити у злагоді з собою та світом. Олени — це люди, які поєднують артистизм з практичністю, ніжність з силою волі. Вони рідко проявляють свої емоції відкрито, але завжди залишаються глибоко відчуваючими і вразливими. Їхня сила — у вмінні долати перешкоди і досягати цілей, не втрачаючи при цьому людяності та доброти.

Цікаві факти про ім’я Олена

В Україні ім’я Олена було дуже популярним серед княгинь, святих жінок і знаних діячок культури.

Образ Олени часто з’являється в літературі, мистецтві та фольклорі, де він символізує красу, доброту і відвагу.

У багатьох українських піснях і легендах ім’я Олена асоціюється з жіночою мудрістю і внутрішньою силою.

Це ім’я надихає своїх носіїв на світлі справи і добрі вчинки, допомагає зберігати душевну рівновагу і гармонію.

29/12/2025

29/12/2025

В дитинстві любила цей віршик! І дітей вчила!

26/12/2025

26/12/2025

26/12/2025

❄️🇺🇦 Українці в Антарктиді: історія станції «Академік Вернадський»

Коли говорять про Антарктиду, рідко згадують Україну. Але вже понад чверть століття український прапор майорить на краю світу 🌍❄️

🔹 Як усе почалося:
• У 1996 році Велика Британія передала Україні антарктичну станцію «Фарадей» 🇬🇧➡️🇺🇦
• Символічна ціна — 1 фунт стерлінгів 💷
• Станцію перейменували на честь видатного українського вченого Володимира Вернадського

🔹 Де вона розташована:
📍 Острів Галіндез, архіпелаг Аргентинські острови
🌊 Західне узбережжя Антарктичного півострова
❄️ Один із найм’якших кліматичних районів Антарктиди

🔹 Чим займаються українські полярники:
🔬 Досліджують кліматичні зміни та глобальне потепління
🧲 Вивчають магнітне поле Землі
🌌 Спостерігають за озоновою дірою
🐧 Досліджують флору і фауну Антарктиди

🔹 Людський вимір:
• Зимівля триває 12 місяців без можливості повернення
• Полярники живуть у повній ізоляції
• Поруч — пінгвіни, крига й океан замість міст і доріг 🐧🌊

🔹 Чому це важливо:
🌡️ Дані зі станції використовують у світових кліматичних дослідженнях
🇺🇦 Станція — доказ того, що Україна є частиною глобальної науки
💙 Це історія про витримку, розум і присутність України навіть на краю планети

💬 «Академік Вернадський» — це не просто станція. Це український голос в Антарктиді.

❄️💛

26/12/2025

«Завмирання» Сонця , або Корочун - межа темряви перед народженням світла.
Сонце «вмирає старим» і через три дні «народжується оновленим» ...
Зимове сонцестояння в народному світогляді — пороговий час, межа між старим і новим циклом буття.
Три довгих ночі "завмирання" Сонця
символізували стан переходу, після якого світило повертає силу, а разом із ним — надію на відродження життя, відновлення космічного ладу та початок нового природного циклу.
Світловий час доби почне поступово зростати.

У традиційних культурах цей день позначав перемогу Світла над Темрявою, народження одного з головних божеств:
у Римі – сонячного Бога Мітри,
у Греції – Діоніса,
в Єгипті – Осіріса,
у слов’ян – Коляди — Бога зимового Сонця, «який повертає Коло Свароже до Весни».

В українському народному календарі зимове сонцестояння розглядалось як один із ключових моментів річного циклу — «Коловороту», що визначав зміну сезонів і впливав на господарський ритм.

Період , перед народженням «нового Сонця» — Коляди , вважали небезпечним — «темні сили ходять по землі...». Щоб захиститися від зла «поводилися обережно, щоб не накликати біди».

Для позначення цієї темної пори у давніх слов’ян існувала назва — Корочун, яка в етнографічних джерелах фіксується як день найдовшої ночі (зимового сонцестояння).

Перша історична згадка назви «Корочун» міститься у Новгородському першому літописі 1143 року, де слово використано саме для позначення зимового сонцестояння в описі тривалої дощової та теплої осінньої погоди, що тривала «від народження Богоматері до Корочуна».
Тут Корочун - календарний маркер для зимового сонцестояння близько 21 грудня.
Це корисне історичне підтвердженням того, що Корочун — дохристиянський праслов'янський
священний час / рубіж року.

Корочун — це перехідний, граничний період тиші в очікуванні відродження світла , після якого настає Коляда як власне обрядово-святковий цикл.
Існувала послідовність сакральних подій зимового сонцевороту в традиційному світогляді:
спершу — межа, спад, темрява, а потім — відродження й світло.

Вважалось, що у ніч Корочуна душі пращурів відвідують своїх нащадків, тому існували
обряди, пов’язані з вшануванням померлих.
На могили предків відносили обрядову їжу, що, за уявленнями, «живила духів і забезпечувала їхню прихильність». Щоб їм «освітити шляхи» розпалювали багаття біля могил (у пізніших традиціях - свічки). Вогонь слугував також оберегом від злих сутностей у слов'янському світогляді.

По закінченні третього дня Корочуна ввечері кожна сім'я споживала ритуальні страви — хліб-корочун , кутю, мед та напої (квас, узвар) , що символізували родючість, достаток та оновлення.
Корочун (обрядовий хліб), кутю та узвар ставили на покуття. Це мало символічний зміст - сподівання на сімейний добробут.
Це був Святвечір — «Разом із житнім снопом, Дідухом, входять до нашої оселі Духи нашого Роду. На столі дванадцять страв, за числом місяців року...» (Галина Лозко — етнолог, релігієзнавець)

Ворожіння під час сонцестояння дозволяло передбачати долю та ризики року.

У своїй першооснові слово «Корочун» у слов’янській традиції було своєрідним терміном для позначення періоду зимового сонцестояння та уявленням про кругообіг природи, темряву та світло.
Найглибша ніч року тут — не предмет поклоніння, а символічний стан світу, який потрібно було пережити, щоб світло знову почало зростати.
Також існували різні словесні форми позначення цього періоду :
Корочун, Карачун, Керечун, Крачун, Коротун.

Слово «корочун» походить з праслов’янського «korčunŭ» від дієслова «korčati» — «ступати/робити крок». Це мало символічний зміст — «той, що веде» або «той, що переходить» у новий цикл сонячного року.
За іншою версією, це
слово має спорідненість з поняттям «короткий», що теж пов’язано з найкоротшим днем у році.

Етнолог Ксенофонт Сосенко (1861-1941) :
«Корочуна мають українські етнографи — за прикметник «короткого дня»...
Я думаю, що Корочун це еріtheеtоп оrnаns (лат.— «прикрашальний епітет» — прим. О. І.) звертаючогося наново з весною до землі сонця, подібно як ім'я „Коляда“... ».

За Галиною Лозко,
Корочун — найтемніша частина року.

Письменник Іван Костиря (1932-2003), переповідаючи легенду про Карачун-гору (гора поблизу міста Слов'янськ Донеччина),
вказує на тюркське походження слова «карачун» — «чорна смерть». Гора допомагала русичам захищатися від набігів половців. Пізніше на горі розташовувалися козацькі дозори.

Також про походження назви села Карачун на Рівненщині є
пояснення, за яким «кара» означає «чорний», символізує перехід від темряви до світла.
В Україні зустрічаються й інші топоніми : озеро біля Пущі-Водиці та місцевість у Кривому Розі мають назви —Карачун.

Корочуном (крачуном, кречуном) називали різдвяний обрядовий хліб, який випікали разом з колачами для колядників.
Дослідник української мітології Сергій Плачинда (1928-2013) писав :
«Корочун (Карачун) - ритуальний хліб, спечений у формі великих круглих сонцеподібних буханців на свято Коляди з нагоди народження Нового Сонця — Божича. Спечений під час найкоротших днів, хліб-карачун зберігався до кінця свята Коляди з тим, щоб далі вкорочувалися довгі ночі, темінь, холод і зло».

У карпато-балканських народів слово «Карачун» означало різдвяний календарний цикл та його обрядодії.
Форми цього слова існують й у сусідніх неслов'янських культурах , зокрема румунською мовою Crăciun означає Різдво.

Пізніше у фольклорі слово «корочун» мало й інші значення — мор, холод, нагла (раптова) смерть.
За Тлумачним словником української мови.:
Карачун —
1. Смерть, погибель, кінець. // Злий дух.
2. Спеціальний обрядовий хліб.

В окремих публікаціях та інтернет-джерелах можна зустріти сучасні, доволі різні інтерпретації сутності Корочуна, де впевнено констатують, що це
«божество смерті та зими», «бог найдовшої ночі в році», ототожнюють з Чорнобогом, навіть — це
«Кощний бог —підземний бог смерті», а також — це «Мороз, який повеліває зимою і
холодом, вкорочує світлий час доби».
Однак, ці означення походять з пізніших романтизованих поглядів, а не з достовірних джерел, оскільки в жодних стародавніх текстах,
етнографічних та наукових дослідженнях різних часів не існує згадок про те, що Корочун мав божественний статус у світогляді українців.
Це змішування різних слов’янських традицій (східно-, південно-, західнослов’янських) без чіткого їх розрізнення, реконструкція та вільна адаптація для сучасної актуальності новітніх свят у певних колах.

Крім того, Корочун (Карачун) став «богом» за сучасними підручниками з московитського «фольклору», куди помістили плід авторського вигадки
Михайла Попова, який
у повісті «Словенські давнини, або Пригоди словенських князів» (1770) створив такого персонажа.
Також з XVIII століття в казках з'являється ім'я «Кащей», який чомусь стали ототожнювати з Корочуном.
Карачун в образі злого чаклуна (як старший із восьми братів — Діда Мороза , Санта-Клауса та інших) постає у московитському фільмі «Дід Мороз.Битва Магів » (2016). Його намір — знищити Землю...

«Корочун» — це назва поворотного часу року, згодом пов’язана із збірними образами темних сил , але не як окремий бог українського світоглядного пантеону.
Корочун — це період, коли шанували відхід старого Сонця, тоді як Коляда — божество, Молоде Сонце, а також і
назва зимового циклу свят, що починався від зимового сонцестояння.

На цю астрономічну подію, і саме на це явище орієнтувалися прадавні календарі та народні звичаї, і тому під час християнізації
відбувалась адаптація Різдва Христового до прадавніх світоглядних традицій різних культур, у тому числі й українських народних святкувань зимового сонцестояння та Народження Сонця-Коляди. Недарма, за аналогією, «світлом світу» й назвали християнського сина Божого.

Сучасні Святвечір та Різдво (неважливо —католицьке чи православне) називають християнськими святами, але коріння їх — язичницькі культури поклоніння Сонцю.

Наші пращури, відзначаючи свої свята, усвідомлювали себе невід’ємною частиною Природи, а Ніч Корочуна сприймали як її переломну мить — завершення кола буття й водночас поріг Нового Відродження.

/підготовлено на основі узагальнення етнографічних та історичних джерел —
Олег Івасенко, «Джерела Дивосвіту»

11/09/2025

Наши волшебные встречи по средам

Мы погрузились в мир музыки и её влияния на нашу жизнь, обсудили фильм «Частоты любви» и поразмышляли, как мелодии и ритмы формируют наши эмоции и состояния. 🎵
Поговорили о вибрациях – о том, как мы сами «звучим» в этом мире, и как наши внутренние частоты влияют на окружающих. Это было глубоко и так интересно!

Один из ярких моментов – практика «Сейчас хорошо – а как ещё лучше?». Кто был с нами, тот знает мой ответ на этот вопрос 😉 Для тех, кто пропустил, приходите в следующий раз, будет ещё круче!

Также обсудили наш 14-дневный марафон, где каждый день мы задаём себе один и тот же вопрос, чтобы глубже понять себя и свои цели. Это мощный инструмент для трансформации, присоединяйтесь!

И, конечно, техника - сегодня с Таро.
Спасибо всем, кто был с нами! 💖 Давайте продолжать звучать на одной волне!

Https://www.elenablagodar.com/ #ленаблагодар #встречипосредам #ресурс

09/09/2025

Сьогодні день народження Ганни Морі Мозес, більш відомої як Бабуся Мозес. Вона прожила життя, спростувавши фразу "занадто пізно". Свою першу картину вона намалювала у 78 років, бо артрит більше не дозволяв їй вишивати. І стала всесвітньо відомою художницею!

Її історія — найпотужніший удар по нашому внутрішньому ейджизму та страху розпочинати нове. Вона доводить, що творчий потенціал немає терміну придатності. А яку справу ви постійно відкладаєте, думаючи, що "ваш час минув"?