Gavrilova_psy

28/05/2025

Це не про мотивацію.
А про те, що ми іноді називаємо «реальністю», але насправді — це звичка жити без себе.
Цей текст краще не читати поспіхом.
Бо якщо влучить — змінить щось глибше, ніж просто плани на завтра.

13/05/2025

Фраза “Я тебе люблю” звучить, здавалося б, просто. Але в реальності — це одне з найманіпулятивніших висловлювань, яке лише можна почути в міжособистісних стосунках. Бо за ним часто стоїть зовсім не любов. А голод. Страх. Потреба у владі. Бажання заповнити порожнечу.

Любов — це не фраза. І навіть не емоція. Це процес, який включає пізнання іншої людини, повагу до її меж, автономії, бажань і свободи. І в той самий час — готовність бути поруч, приймати, домовлятися, адаптуватися. Це не завжди солодко, але завжди — з повагою до іншого як до окремої особистості.

Натомість, щодня можна почути десятки варіантів:
— «Він казав, що любить мене, але забороняв зустрічатися з подругами, контролював, з ким я переписуюсь…»
— «Вона казала, що кохає, але висміювала мене перед друзями, ображала, маніпулювала дітьми…»
— «Він благав не йти, бо без мене не зможе жити…»

Це не любов. Це залежність, страх, об’єктивація.

Коли «Я тебе люблю» перетворюється на інструмент тиску, шантажу, обесцінення — це вказує на незрілість психіки, дитячі незадоволені потреби, порушення прив’язаності. Людина не витримує автономії іншого. Її “любов” — це спроба заглушити свою власну внутрішню порожнечу.

Це небезпечна гра — видавати потребу за почуття, а співзалежність — за близькість.

Бо любов без поваги до меж іншого — це не любов.
Це вторгнення. Колонізація.
Це не «бути з кимось», а «мати когось».

Іноді, найглибше “Я тебе люблю” — це тиша. Простір. Дозвіл бути собою.

01/05/2025

01/05/2025

Найскладніше в житті ― це продовжувати шукати, коли інші вже знайшли.
Не робити вигляд, що ти теж вже все знаєш і щасливий,
а не тікати від смутку чи страху, але і не давати їм тебе зупиняти.

Хтось знаходить щасливу родину в 25, а хтось — у 52
Хтось знайшов своє покликання в 15, а хтось після 40 досі не розуміє, чим хоче займатися.
І жодне всевидяче око потім не збере ці контрольні роботи, як у школі, на теми «розповідь про моє життя», не виставить оцінок.
І ніхто не буде вас порівнювати наприкінці життя.
Єдине, що буде мати значення для тебе — ти щасливий чи ні.

Втрата часу відбувається тоді, коли ти робиш вигляд, що в тебе все добре,
хоча насправді — ні.
Коли ти не шукаєш, хоча ще не знайшов і варто рухатись.
Коли зображаєш незворушність,
хоча на душі — як після бурі.

Чесність із собою і здатність залишатися собою поруч з іншими —
це найкращий компас і найкоротший шлях до щастя🫶

А де для вас різниця між позитивом і тим, щоб не брехати собі?

21/04/2025

Дорослі, які виросли в родинах із залежністю, часто несуть із собою ті самі психологічні механізми, які колись допомагали їм вижити.
Дисоціація, витіснення, розщеплення — усе це колись було способом захиститися. Але з роками ці реакції перестають бути адаптивними: вони спотворюють сприйняття реальності, заважають бути в моменті, змушують реагувати не на “тут і тепер”, а на “там і тоді”

Травма розщеплює особистість на режими психологічного виживання для того, щоб відносно збережені частини не були зруйновані дією травми

Фактично, те, що в дитинстві було адаптивним, у дорослому житті стає дезадаптивним і впливає на всі сфери життя — найгостріше на стосунки.

Такі люди нерідко потрапляють у стосунки, де знову змушені грати ролі: тримати себе в руках, бути “емоційним баком” для іншого, рятівником, мотиватором, “мамою/татом” — ким завгодно, тільки не собою.

І що важливо - високофункціональність алкоголіка не зменшує шкоди — вона лише робить її менш видимою.

➡️⏩️

10/04/2025

— Добрий день, ви спеціаліст із виховання котів?
— Так, чим можу допомогти?
— Я хочу виростити лагідного, люблячого, вдячного, відданого й такого, що поважає мене кота, але щось іде не так
—Але чому вам так важливо, щоб він вас поважав і був вдячний?
— А що, по-вашому, я буду його годувати, дбати, витрачати час і гроші, ночей не досипати, а він поводитиметься, як невдячна істота, і навіть не муркатиме у відповідь?!
— …
— Він має знати своє місце і розуміти, скільки в нього вкладено! І бути вдячним. А як інакше? Прийде час, він вийде у великий світ, зустріне диких звірів, там і з ними буде себе по-хамськи поводити — його там з’їдять, він не виживе!
— Зачекайте, вам важливіше, щоб він вас поважав, відчував вдячність чи вмів виживати серед диких звірів?
— Що за питання? Звісно, я хочу, щоб він жив добре. Чи ви думаєте, що мені байдуже до мого кота? Ви вважаєте, що я поганий господар?
— Ви самі в цьому сумніваєтесь?
— Ні! Це ви сумніваєтесь! Я тут саме тому, що мені небайдужа доля мого кота! Я хочу навчитися правильно його виховувати! Ви взагалі розумієте, про що йдеться?!
— Розумію. Але скажіть, хіба домашні коти йдуть жити у дику природу, коли виростають?
— Ні. Але мій піде
— Чому ви в цьому так упевнені?
— Бо я готую його до цього з самого початку! Я вчу його бути незалежним, ловити мишей, лазити по дахах і в лісі, орієнтуватися у дикій місцевості!
— Але навіщо?
— Бо так він зможе вижити! Він знайде краще дерево, найавторитетніших котів, не пропаде! Хіба це не очевидно?
— А якщо він не захоче жити у дикій природі?
— Що значить «не захоче»?! Я стільки в нього вкладаю, створюю ідеальні умови, вчу всьому, що потрібно для такого життя. Він захоче,він уже хоче!
— Він вам про це сказав?
— Ні, але це і так зрозуміло. І взагалі, яке це має значення? Я хочу знати, як виростити його вдячним і відданим. То ви мені допоможете чи ні?
—Але навіщо вам вдячність і відданість кота і що це значить для вас?
— Та що ж таке... Я ж кажу: навчання, догляд, незалежність, виживання, правила, щасливе життя
— Зрозуміла. Але до чого тут любов?
— Все, з мене досить. У вас хоч один кіт є?
— Два
— Щось непомітно. Все, до побачення. Розвелось шарлатанів

21/03/2025

❗️Ми дуже часто плутаємо поняття турбота про себе із компенсацією

Турбота про себе – це не про те, щоб «побалувати себе», це не про те, щоб виконувати всі свої забаганки, переконуючи себе, що так і має бути.

Турбота про себе – це давати собі те, що НАСПРАВДІ необхідне. Говорити ні, коли те, що хочеться приносить шкоду чи призводить до саморуйнування. Тому піклуватися про себе = не ігнорувати власні обмеження, а визнавати їх і не вимагати від себе неможливого.

Зрештою, турбота про себе спирається на принцип реальності, а не задоволення.
Це означає вміння розрізняти бажання і потреби, враховувати наслідки своїх дій і розуміти, що не всі імпульси потрібно реалізовувати.

Справжня турбота про себе – це не втеча від реальності, а розвиток власної здатності її витримувати. Це не лише задоволення, а й відповідальність перед собою.

І, можливо, найголовніше – це вміння бути з собою чесним. Бо чим краще людина розуміє себе, тим легше усвідомити, що з нею відбувається, чому це відбувається і що з цим робити, щоб повернути собі рівновагу.

💡Якщо йде мова лише про задоволення і швидке зняття напруги, а не про розуміння своїх справжніх потреб, то це не турбота. Це компенсація.

❌ Компенсація – дає швидке полегшення, але нічого не змінює в довгостроковій перспективі. Вона працює, як знеболювальне: на мить легше, а потім ще гірше.

✅ Турбота про себе – передбачає розуміння своїх реальних потреб, навіть якщо це вимагає складних, але важливих рішень.

Наприклад: ⏩️➡️

09/03/2025

• Я бачила жінок, які замовкали і щасливо виходили заміж – а потім, коли мовчати ставало нестерпно, відкривали рота і розлучалися.
• Я бачила жінок, які самозабутньо втискували себе в дім, побут і зрікалися кар’єри – а потім спопеляли своїх близьких енергією, що била через край.
• Я бачила жінок, які жертвували собою в ім’я дітей – і діти опинялися в полоні неоплатного боргу перед своїми матерями.
• Я бачила жінок, які розвивали в собі смиренність і покірність – а потім у них усе накопичувалося, і вони вибухали, руйнуючи все на своєму шляху, або починали тьмяніти й хворіти.
• Я бачила жінок, які вважали себе відповідальними за все навколо – їхня тривога й гіперконтроль убивали будь-яку ініціативу у тих, хто поруч.
• Я бачила жінок, які задовольнялися малим – вони втратили багато.
• Я бачила жінок, які терпіли й сподівалися – вони жили в суцільній образі.
• Я бачила жінок, які вірили, що якщо вони будуть достатньо хорошими, їх обов’язково полюблять – і ставали безкінечним сервісом для інших, але не для себе.
• Я бачила жінок, які переконували себе, що не потребують підтримки – поки не ламалися під тягарем власної сили.
• Я бачила жінок, які прагнули бути зручними – і поступово втрачали себе настільки, що ніхто не помічав, коли вони зникали.
• Я бачила жінок, які заперечували свій біль – поки він не починав говорити голосніше за них

А ви бачили якусь із цих жінок… у собі?

07/03/2025

З 8 березня, мої любі жінки! Будьте щасливими. Будьте собою💐

Додавайте в коментах фрази/стереотипи/установки, які досі бачите в суспільстві

02/03/2025

Victim blaming – звинувачення жертви. Термін, що означає перекладення на жертву насильства (фізичне, емоційне, сексуальне) відповідальності за те, що з нею сталося. «Це ти винна», «Не треба було провокувати», «про що ти думала». Цей психологічний феномен/інструмент широко досліджений у соціальній та кримінальній психології, проте він набуває особливої гостроти зараз

Найчастіше його можна зустріти у темах сексуального насилля «Тебе зґвалтували - ти сама винна, не треба було там ходити», але він, насправді, набагато ширший. Починаючи від стосунків: звинувачень «він її вдарив, бо треба було бути мудрішою» і до дитячо-батьківських «я тебе вдарив, бо ти неслухняний, а як з тобою по-іншому». І продовжуючи політикою, де віктімблеймінг використовується виключно як психологічна маніпуляція, що дозволяє зняти відповідальність із винуватців та перекласти її на постраждалих.

Як це працює на психологічному рівні?
1. Перекладання відповідальності з агресора на жертву через перекручування ролей
У віктимблеймінгу відповідальність плавно переноситься від агресора до жертви. Це працює завдяки ефекту когнітивного викривлення: люди схильні вірити, що світ справедливий, за хороше – тільки хороше, за погане – тільки погане, і якщо комусь погано – значить, він щось зробив не так, сам винен. Тут йде маніпуляція психічними захистами від фрустрації неконтрольованості та непередбачуваності світу. Щоб цю фрустрацію не відчувати простіше звинуватити жертву. Цей феномен яскраво спрацював і в 14 і в 22 роках, коли свої звинувачували своїх же «ви самі винні, що ваші області окуповано і т.д.»

⏩️➡️

24/02/2025

Ви більше не сприймаєте світ так, як інші. Все, що сталося і стається змінює людину на всіх рівнях. Всі події змушують адаптуватися, пристосовуватися, виживати. Вона змінює тіло, психіку, сприйняття світу. Робить обережним там, де раніше було легковажно. Жорсткішим там, де ще недавно була м’якість.

Навчає не розслаблятися, завжди бути готовим.

З’являється нова мова — мова обережності, мова постійної напруги. Намагання передбачати будь-які можливі зміни, навіть ті, що ще не сталися.

Прив’язаність до нових місць стає ризиком нового болю. Радість викликає внутрішній конфлікт, бо як можна дозволити собі щастя, коли хтось страждає?

Вlйна формує особливий тип мислення. Ті, кого вона торкнулась, більше не можуть сприймати світ, як раніше. Це не просто наслідки стресу, це глибока зміна способу існування через необхідність адаптації. Втрачається зв’язок із тим, що раніше здавалося природним: відчуття безпеки, спокою, впевненості у завтрашньому дні. Усвідомлення того, що минулого більше не буде, — один із найболючіших моментів.

Спотворюється відчуття часу, дні/тижні зливаються в одну незрозумілу масу, час починає летіти швидко, заплющив-розплющив очі - а вже пролетів ще рік

Але все це не просто змінює реакції — це змінює емоції. Спочатку це різкий біль, стиск у грудях, неможливість дихати від жаху. Потім це стає настільки звичним, що ви перестаєте помічати.

Психіка захищається, зменшуючи чутливість, щоб витримати. Відчуття поступово притуплюються. Радість уже не така яскрава. Гіркота не така болюча. Все здається рівно-одноманітним. І це не тому, що ви не хочете відчувати — це тому, що мозок бере вас під захист і гасить усі емоції, роблячи їх розмитими, тьмяними просто щоб витримувати

⏩️➡️

19/02/2025

💡 Сепарація з батьками – це не «раз і назавжди припинити будь-яке спілкування»

Останнє, скоріше, про емоційний розрив від відчаю бути почутим і прийнятим.
Від втоми стукати у зачинені двері.
Від болю і безнадії

Але якщо контакт із батьками – це постійне ретравмування, перший крок до справжньої сепарації може бути саме пауза. Не як помста чи покарання. Не як демонстративний жест. А як можливість нарешті перевести подих і зібрати себе заново

Але в ідеалі варто йти далі – проживати складні почуття, серйозно будувати власні опори, переосмислювати старі установки, прощатися з надіями на інші стосунки з батьками, оплакувати неможливість любові, прийняття та близькості у контакті з ними

Тобто ставати дорослим для самого себе

Це коли ти сам вирішуєш, що взяти з їхнього досвіду, а що залишити в минулому
Це коли ти не знецінюєш всього, що вони дали, але й не змушуєш себе любити те, що ламало тебе роками
Рідко буває так, що від батьків не залишилося нічого корисного.
Зазвичай, це є. Просто приховане під тоннами образ, гіркоти, болю, страждання

Але коли вдається розібратися з цим, з’являється можливість робити власний вибір.
А не той, що «лише за» або «категорично проти»

Сепарація – це не про відторгнення, а про зрілість

Це не означає обов’язково обривати контакт, і це не означає зобов’язання його зберігати. Це означає мати вибір: спілкуватися чи ні, зважати на їхню думку чи ні – і при цьому не відчувати ані тривоги, ані провини

Справжня сепарація – це коли ваше життя більше не залежить від чиїхось очікувань, оцінок і вимог.
А також без почуття провини, сорому і страху самотності через те, що дозволяєте собі власне життя