13/01/2023
“Ми — більше, ніж сукупність нашого досвіду. Ми — більше, ніж наші травми.”
На фото до посту ви бачите кінцугі - стародавнє японське мистецтво реставрації кераміки. Шматки розбитого посуду з'єднують за допомогою суміші клею та порошку з дорогоцінних металів. При цьому тріщини у посуді не маскують, а підкреслюють. Для японців реставрований посуд є унікальним та цінним, адже у кожної такої речі є своя історія, про яку ці тріщини розповідають. Любителі кінцугі вважають, що тріщини потрібно показувати, як символи сили та відновлення.
Філософія кінцугі вчить - людині варто приймати факт, що ніщо у світі не є ідеальним чи вічним. Разом із тим натякає нам, що у житті, поруч із травмою, завжди є можливість посттравматичного зростання. Навіть найважчі періоди у житті з часом можуть спрямувати людину на шлях росту, дати можливість стати сильнішою та кращою версією себе.
Так, втрати повинні бути відгорьовані. Посттравматичне зростання не трапляється миттєво. Воно є одночасно і процесом, і результатом змін, що відбуваються внаслідок (або під час) складних життєвих подій.
Виділяють 5 сфер посттравматичного росту.
1. Особиста сила.
Іноді у результаті пережитого досвіду ми стаємо сильнішими, сміливішими та готовими постояти за себе. Подекуди виникає відчуття, ніби саме цей досвід підготував до невідворотних неприємних подій, що трапляються у житті більшості людей. Сила може також проявлятися, як стійкість духу, готовність отримувати допомогу інших людей, усвідомлення та прийняття обмежень, гнучкість обрати інший шлях, якщо старий не працює, доброта до себе та інших.
2. Стосунки з іншими.
Стосунки з важливими людьми часом стають глибшими та приносять більше задоволення. Люди схильні відмовлятися від поверхневих контактів з іншими та шукають можливість взаємодіяти на новому, глибшому рівні. Мають більше співчуття до інших. Іноді на основі спільно пережитого досвіду формуються нові стосунки.
3. Нові можливості.
Людина вчиться сміливіше користуватись новими можливостями, пробувати те, на що раніше не вистачало рішучості (наприклад, піти з роботи, яка вже давно не приносила задоволення). Розуміє, що здатись або не спробувати — не підходящий варіант.
4. Вдячність та цінність життя.
Життя — швидкоплинне та кінечне. Ми зазвичай розуміємо це, але на якомусь поверхневому рівні. На жаль, саме травмуючі події іноді стають для людини своєрідним дзвінком для пробудження. Ми вчимось цінувати маленькі речі і те, що не втрачено. Саме життя може відчуватись, як подарунок, і те, що маєш більше не сприймається, як данність.
5. Духовні та екзистенційні зміни.
Після травми деякі люди відчувають глибокий та справжній зв'язок з чимось більшим за себе. Для віруючих людей, їх віра може посилитись або змінити фокус. Молитви чи інші релігійні практики можуть стати більш значимими. Ті, хто раніше віруючим не був, можуть такими стати. Люди можуть вперше в житті задаватись питаннями “Чому я тут?”, “Який сенс мого існування?”, “Що є етично чи морально допустимим для мене?” та поступово знаходити відповіді.
Загалом посттравматичне зростання — це не легкий процес. Шлях від відчаю до росту потребує часу, терплячості до себе, зусиль і бажано підтримки.
Тому дбайте про себе та не соромтесь просити про допомогу.
