Всесвіт Галілеї

10/11/2024

Моя «Квітуча курка» продзьбувалася з яйця небуття ледь не увесь рік!😂 Я купила цю розмальовку під минулу осінь та взялася за роботу, але прийшла весна, і я стомилася від багряно-помаранчевих відтінків. «Весна… Це ж час ніжних співочих пташенят на гілці сакури… От їх зараз хочу робити!» - говорила собі весняна я. Тому і відклала свою синю птаху з палаючим хвостом до наступної осені.🦚

Але колесо часу крутиться, і от ми дійшли до нової полумʼяно-багряної пори.🍁🍂🐦‍🔥 «О, якраз час завершувати мою паву… Поки фарби остаточно не засохли! І поки є де її гарно сфоткати!😂»

Взагалі фотографуватися пава планувала на фоні осінніх листочків - якраз таких, які б відтінювали її голубу грудку та підкреслювали золотистий хвіст.🍁🐦‍🔥 Але вийшло по-іншому. Річ у тім, що ми давно планували поїхати на Павиний острів. Але все ніяк та ніяк… От і стимул: я завершую розмальовувати свою «Квітучу куртку», ми збираємося і їдемо!😃 Тепер, виходить, і паву завершити мушу, і поїздку більше не відкладеш.😄

До речі, якщо у когось виникло запитання, «Чому я називаю свою паву розквітлою куркою», то все елементарно: це такий жарт! Побачив якось маленький хлопчик вперше у своєму житті паву і вигукує вражено: «Мамо! Мамо, дивись! Курка розквітла!»😄

На Павиний острів (і, будемо чесні, майже завжди) я одягалася за принципом «Розквітла курка - розквітну і я.» Я підібрала синє плаття (під колір грудки пави), добрала біжутерію з витонченими завитками (майже як пірʼїнки на павиному хвості). Бракувало хіба палаючого пірʼя…) Але хай буде так: замість нього - харизма і золото осені!😄🍂🍁

«Хто має найкраще пірʼя?» - мама жартома повторила назву теми із журналу «Природа», на якому була зображена розкішна пава.🦚 Не змовляючись, ми відповіли хором: «Галя має найкраще пірʼя». І пірнули у дружний заразний сміх!☺️ Я нарядилася так, що пави точно мали впізнати у мені свою родичку!😊

Першою нас зустріла на острові біла-біла пава-наречена!🤍 Навіть не знала, що такі на світі є… Яка краса… Повітряно-ніжна… Наче виткана з мережива…

Ми досліджували острів, а назустріч нам виходили пави - то тут, то там, то тут, то там… Вони, прекрасні неполохані птахи, статечно прогулювалися їм лиш відомими стежками, час від часу вділяючи людям свою королівську честь.👑 «О! Треба сфоткати картину на фоні пави!😃» - зраділа я цій чудовій несподіванці, що пави гуляють на свободі, а не сидять у вольєрі.

Я почала розгортати мій творчий сувій. Розкішна синя птаха на полотні розпустила полумʼяного хвоста. Напівжартома я показала свою творчість живій паві: «Що ти на це скажеш? Правдоподібно?» Пава, зупинившись на мить, ступила крок вперед, до моєї картини. Я наблизила полотно ще трохи. Пава потягнула шийку, підійшла ближче і навіть трохи розпустила хвоста. «О, пава прийшла подивитися на свій портрет!😃 Цікаво, що вона думає? Вона думає, що бачить себе? Чи вирішила, що до неї прийшла якась інша екзотична пава, і хоче познайомитися?» Що би там пава не думала, а поки вона знайомилася зі своїм портретом, ми всі встигли зробити фото!😃📸 Правда, хвоста вона розпустити так і не змогла: схоже, її екзотичне пірʼя повністю обдерли на сувеніри.🤷‍♀️

Всю прогулянку ми фотографували гриби і осінь. Яка ж вона духмяно-багряно-зріла вже тут! Окутана синім-синім небом, просякнута туманом… Мені здавалося, що треба зафіксувати кожне дерево, кожен кущик, кожне поліно з грибами - бо такої краси я наче б ще не бачила!

На кожному повороті мені траплявся кущик з яскраво зеленим, наче лавровим, листям і глибоко-червоними трошки витягнутими ягідками. Яскраві ягідки я вподобала і захотіла зробити з ними фото. У результаті рослина виявилися отруйним кущем «Вовче лико», а мені було присвоєно почесний титул молодої вовчиці.😄

Осіннє сонце розчинилося у обрії, і ми прийшли на останній паром. Білосніжні пави-наречені вийшли проводжати туристів. Ми дивилися на них з води і почали сперечатися, чи пави літають. «Вони б полетіли звідси, якби могли літати…» «Та ні… Від добра добра не шукають. Їх тут доглядають і добре годують.» «А, може, це їм для того хвости і скубуть, щоб вони не втекли?»

Раптом, наче на наше замовлення, щось велике здійнялося вгору… «Пава!» «Не може бути…» «Ой, друга…» Одна за одною, дві білосніжні пави випурхнули на дерево, ще й почали переміщатися з гілки на гілку - наче вони почули нас на відстані і хотіли показати: «Так, ми можемо літати!»😃

Наш міст повільно відчалив від берега. Все! Паром поплив. Озеро взяло зачарований острів у полон - разом з білосніжними павами-нареченими і королівськими синіми птахами, китичками грибних сюрпризів під фактурною корою дерев і натицяними будиночками-грибочками - то тут, то там… Сонце остаточно змішалося з небом - розтопилося у ньому, наче шматочок вершкового масла - у молоці. Солодко-вершкова суміш залила той бляшаний купол, який втримує космос над головою, і полилася по його бортиках на острів, на озеро, на паром - униз. Озеро увібрало в себе сонце, і небо, і осінь, і плин часу, і цю невловиму, як павутинка бабиного літа, мить.

***
На станції електрички ми вдруге вже за цей день потрапили на зліт ельфів і фей. 🧝‍♀️🧝‍♂️ Молоді люди поверталися з якогось фестивалю, мабуть… Я дивилася очима, повними захоплення. Які чудесні істоти!😍 Якби у роки моєї юності була така субкультура! Я б ідентифікувала себе феєю, ходила з крилами та заплітала блакитних метеликів у коси! (с)🦋

Бажаю Вам радісного настрою та хорошого тижня!🍁🦚🍂

З повагою - авторка
Галина Івасюк 💙🩵

#пишу #арттерапія #моєжиття #моятворчість

31/10/2024

Взагалі ми пішли на «Овечий день» тільки для того, щоб потрапити за огорожу до овець!😄 Але довелося слухати лекцію, і ми вже думали, що до овець так і не потрапимо.😂 Вівчар розповідав про концепцію підприємства, яке займається озелененням громадського простору, про догляд за овечками, про професію вівчаря. Виявляється, вона стала тут рідкісною:) І, виявляється, традиційно ця професія - чоловіча.💂🏻‍♀️ «Слухай, вівчар - це він… А от як буде в жіночому роді?..» - міркує мама. «Вівчарка» - не роздумуючи, відповідаю і, усвідомивши значення своєї відповіді, починаю сміятись.

Мама всім своїм видом демонструє нудьгу і тужливо дивиться у сторону, де тримають овець. Може, вівчар зрозуміє натяк і запустить таки нас туди, куди ми йшли?.. Зрештою пастух веде учасників екскурсії у кошару із умовою, що гладити можна лиш тих овець, які самі цього захочуть. А подобається це далеко не всім вівцям!

Відтак моїм завданням було приманити до себе овечку. Я простягнула руки через огорожу, щоб овечки могли понюхати, звикнути і захотіти підійти поближче, а далі - справа техніки! Гладити пухнастих істот я вмію!🤗 Ооо… Перша прийшла!🐑

Біла рогата овечка - наче зефірка - була втіленням ніжності. Вона зайняла місце біля мене і витіснила всіх своїх сестричок. Я пробувала ще одною рукою гладити інших овечок, але моя хотіла, щоб я гладила її обома руками: одною рукою - голівку, а іншою - шийку.🤗🐑

Я з головою поринула у овечу ніжність😊 Це так, ніби ти гладиш величезного рогатого кота!😃 От хіба лиш не мурчить - це єдина відмінність! Поки ти гладиш овечку, весь світ перестає існувати! Всі думки розтоплюються у пухнастій шерсті, а проблеми зникають за дощовим обрієм.

На прощання нам подарували «ароматичні» подарунки - пакетики з овечкою шерстю😄 Наші сувеніри пахли кошарою:) А можна, я заберу з собою одну овечку? У вас тут їх все-рівно вистачає… Або ще: якщо у мене вичерпаються варіанти працевлаштування, один запасний уже є!😂

Бажаю Вам затишного овечого настрою і тепла на душі!🤗🐑
З повагою - Галина Івасюк 💛

#пишу #почитати #пишуукраїнською #моятворчість #моєжиття #живияскраво #живи

24/10/2024

ЖИВИ!🧑🏻‍🦽‍➡️🌄

Сьогодні я хочу розповісти про людину незламної сили духу і невичерпної життєвої енергії.

Про Ваню я уже колись писала. Спортсмен і вчитель фізкультури, талановитий танцівник, внаслідок травми шийного відділу хребта він залишився майже повністю нерухомим. Але не здався і не опустив руки!

Іван Космина, не зважаючи на важку форму інвалідності, продовжує жити яскравим насиченим життям і робити для рідного села, для громади точно не менше, а то і більше, ніж багато повністю здорових людей. Дитячий спортивний майданчик, краєзнавчий музей, активна участь у громадському житті та захист прав людей з інвалідністю - все це справи рук Івана. Як і належить справжньому спортсмену, Іван брав участь у сплаві на байдарках та навіть подорожував на мотоциклі у Карпати. Модель «залізного коня» сконстроювали за індивідуальним проектом Вані, з урахуванням крісла колісного, на якому пересуваються хлопець.

А ще Іван написав уже другу книгу. «Живи!» - це книга, яка захоплює з перших рядків і читається на одному подиху. Ліричний герой Януш, як і сам Ваня, живе з інвалідністю - не втрачаючи сили духу та не опускаючи рук - повним і змістовним життям. У нього є кохана дівчина Єлізавета - вірна подруга, муза та натхненниця. Навколо історії їх відносин і побудований сюжет книги. Довгий шлях від дружби до все більшої близькості та кохання майстерно промальований Іваном на сторінках повісті.

Книга читається легко, сторінки перегортуються одна за іншою: «А що ж там далі?..» Жваві діалоги «з іскрою» взаємного інтересу закоханих і теплим гумором переплетені з роздумами про життя та цінності ліричного героя, а також із реаліями буденного життя молодого чоловіка, який має складну форму інвалідності.

Читаючи книгу Івана Космини, мимоволі починаєш замислюватися про право на гідне життя і включеність у суспільство людей з інвалідністю. Найменше, що може зробити суспільство - забезпечити їх мобільність через пристосування інфраструктури до переміщення на кріслі колісному. А є ще такі проблеми, про які ми навіть і не знаємо, маючи щастя жити звичайним людським життям… На ці проблеми Іван також відкриває читачеві очі у своїй книзі.

Інша тема, яка викликає чимало роздумів і порухів серця - це кохання та інвалідність. Мабуть, ми не так часто про це думаємо, але право кохати і бути коханими не належить виключно здоровим. І потреба у близьких теплих відносинах - це потреба душі, яка не знає рамок фізичних обмежень.

І все ж так хочеться, щоб у житті Януша (і його прототипа Івана Космини) відбулися радикальні зміни! Хочеться, щоб наука дійшла нарешті до прориву, і Ваня (а з ним і тисячі людей з інвалідністю) змогли підвестися на ноги, повноцінно користуватися руками, побачити, почути… Так хочеться вірити, що це скоро станеться, і життя усіх цих людей змінитися на краще!

Але сьогодні, поки цього ще не сталося, Іван Космина не здається. Він готує свого залізного коня для того, щоб возити на ньому дітей з інвалідністю, відкриваючи їм нові горизонти, змушуючи їх очі сяяти і заряджаючи своєю жагою до життя.

І до його справи можна долучитися! Кошти, отримані від продажу книги «Живи!», Ваня планує витратити на покращення мотоцикла, його удосконалення задля нової надихаючої мети. Також 20 % від продажу Іван Космина жертвує на потреби Збройних Сил України. Придбати електронну книгу можна за 90 гривень у автора https://www.facebook.com/profile.php?id=100006028054318

Історію про дивовижну постать Івана Космини, його нелегку життєву боротьбу та мото-подорож у Карпати можна переглянути за посиланням: https://youtu.be/W7Jrc6IpkwY?si=uMjDq2D96m5-13AA

Фільм заряджає добром і світлом, яке випромінюють головні герої - Іван Космина, його звитяжна мама Галина Іванівна та інші чудові люди!

Запрошую Вас познайомитися з Іваном, його життєвим шляхом і творчістю, та, звичайно ж, підтримати його благородну справу!

З повагою -
Галина Івасюк

10/10/2024

Навздогін літа хочу поділитися ще улюбленими теплими фото-спогадами!🌞🌻⛱️😃

Це сімейство тигриків я вишкрябала власними пальчиками… кігтиками… Та ні… Спеціальною паличкою!😄

Отримала нагоду відчути себе великою грайливою кішечкою, яка майстерно точить кігтики!🐅😄

Робиться легше, ніж можна подумати😌 Правда, в деяких місцях папір таки «прошкрябала», але то непомітно😎 1-2 євро собівартості, і сімʼя розкішних пухнастиків мурчить собі у мене на поличці !🐯🐯🐯😄

Бажаю Вам хорошого настрою!😃
Галина Івасюк 🌻🐯💛

#моєжиття #моятворчість #арттерапія #артпсихологія

03/10/2024

Олімпійські рекорди мого року 🥇🏆🧗‍♀️

У цьому дописі я продовжу хвалитися… (тобто, ділитися своїм життям).😃 А саме тим, що вже цілих 9 місяців я займаюся фітнесом самостійно, без організуючого начала в особі тренера!🤩🏆

Як (а головне - навіщо) це мені вийшло? Все почалося буквально наче у якомусь заїждженому анекдоті - змінила своє життя від Нового року:) Річ у тім, що фітнес-клуби у січні оголошують акції, от я собі у грудні якусь таку підшукувала - щоб і позайматися, і заощадити.

А я на початку року була бідна, як церковна миша. Мені навіть 20 євро на місяць було суттєвим ударом по бюджету. Перебрала кілька клубів: все дорого навіть з акціями. Думаю: можу займатися з українським тренером онлайн. Але ж інтернет!!! Він тут навіть гортання картинок не завжди витримує, не кажучи вже вже про стрім із клубу. Хіба у коридорі ловити і прямо в холі фітнес-зал облаштувати - сусідам на радість. На додачу до цього всього, у мене взагалі не було зайвого часу, щоб виділити його на добирання до клубу, і підлаштовуватися під графік тренера не дуже виходило.

Отже, за відсутності грошей, часу та швидкісного інтернету залишалося займатися самостійно. Чесно кажучи, я не була впевнена, що мені воно вдасться: досі моєї мотивації вистачало хіба на самостійні пробіжки / тренажери в парку, і то - при хорошій погоді. Або ж прийти в зал - щоб тренер задавав ритм. А з іншої сторони, я довго ходила до хороших тренерів і у кожного з них чогось навчилася. «Ти думаєш, мені вдасться? Може, це лиш відмовка така - про самостійні заняття?… А зрештою я все закину, і воно закінчиться нічим?..» - питаю маму для підбадьорення. «Звичайно, вдасться!» На тому і зупинилися - вирішила займатися сама.

Отже, на першому ж тижні Нового року я кинула на підлогу 2 верети (бо на килимок для йоги грошей не було😂) і розпочала. Моєю ціллю було займатися по годині щодня. Реальність коливалась від 2 до 5 занять на тиждень, залежно від кількості справ, самопочуття і настрою, щоправда десь так по 1,5 години. Зрештою у мене виробився ритм: 3-4 заняття на тиждень орієнтовно по годині двадцять. Викладацький досвід і тут взяв гору.😄 Академічна пара - найкращий інтервал! Один раз викладач - викладач назавжди!😂

Мої перші тренування відбувалися за принципом «лежати у напрямку до своєї мети». Головне - не зійти з дистанції!😄 Тема занять - діалог зі своїм тілом. Мета - вступити у контакт із фізичною собою, пізнати своє тіло, відчути мʼязи, перевірити, як вони працюють. Я дозволила собі робити все настільки повільно, наскільки виходило. Бо змусити себе займатися по-іншому я просто не могла!😂

У моєму стратегічному запасі був журнал із кількома комплексами йоги (Так, знову журнал! Я люблю журнали 😄). Придбала я його раніше, але знала, що колись використаю. І от! Як знайшла!😄

Йога була мені якраз легкою і на руку, і на початок:) По перше, мені дуже подобається і вдається розтяжка. Я отримую від неї і фізичне, і моральне задоволення. До того ж йога відчувається моїм тілом як дуже гармонійна, приємна, і мені було цікаво не просто механічно повторювати вправи, а розучувати гармонійні поєднання рухів та позицій. Але ближче до початку літа я плавно скотилася з небес йоги на грішну землю фітнесу.😄 Бо якби я продовжила тренуватися у такому темпі, то скупатися могла б хіба у водолазному костюмі.🤽‍♀️😂

З фітнесом я була вже дуже добре знайома (дякую моїм хорошим тренерам😊). А додаткове натхнення і нові вправи можна підчепити в інтернеті: якраз для цієї мети маю кілька крутих підписок в Інстаграмі.🤗 До речі, я почала більше встигати - попередню свою програму я тепер виконую за годину, а у залишкові 20 хв поміщаю ті вправи, які досі просто не встигала зробити.🤩

Як тільки я трохи розбагатіла, одразу купила собі килимочок для спорту - такий синій-синій, з магічними лотосами - щоб на кожному занятті занурюватися у свій особистий осередок космосу. А до нього - фітнес резинки і гантельки - теж сині. Взагалі мені були трохи заважкі по 2 кг - мої позбавлені мʼяз руки гнулися під ними, як стиглі колосочки… Але я вирішила, що краще підкачаю руки, ніж відмовлюся від синіх гантельок!😄💙💙 От і підкачала!🏋️‍♀️🥇😄

Звичайно ж, моя «спортивна» історія ще зовсім не закінчена. Чи добилася я поставлених цілей? У якійсь мірі так. Щось вдалося, до чогось продовжую прагнути. Але чи не найбільшим досягненням стали ці 9 місяців самостійних занять, як і те, що я не зійшла з дистанції. А ще підхід до занять спортом, як до способу спілкування зі своїм тілом. Взагалі звичка займатися спортом була одною з найкращих, які я привезла з собою у новий край. Мені подобається, що ця звичка залишилася зі мною і навіть вийшла на новий рівень - хай зовсім трошки, на пів кроку:) Я думаю, для мене було б перемогою, якби моя спортивна історія не мала кінця. (с) 😊

Ділячись із Вами моїм життям та мотивацією до спорту,

Галина Івасюк 🧗‍♀️🏆🧘‍♀️

26/09/2024

🩵 З улюбленим журналом останніх майже двох років серед улюбленого екс-аеропорта… поля 🩵

Почнемо з того, що журнали належать до моєї „капсули“ комфорту ще з дитинства - батьки передплачували мені чудові - цікаві і яскраві - журнали! А потім я сама собі купляла оці всі жіночі… Вони були теж непогані, але набагато нудніші, ніж мої дитячі. Я думала: все класно, але от якби можна було з них викинути непотрібну інформацію і залишити одну лиш психологічну рубрику:) Ну от я такий журнал і знайшла😃 Називається „Psychologie heute“ або ж „Психологія сьогодні“.🔱🦋

Першопочатково моїми цілями було:

а) Прошарити, які теми актуальні у німецьких психолого-психотерапевтичних колах. Про що вони зараз говорять?

б) Встановити відповідність відомих мені термінів німецькомовним. Щоб коли чуєш, на приклад, ADHS, не казати: «Ааааа? Що-що?….»😄

У результаті? Поставлені цілі досягнуто із задоволенням!😊 Правда, журнал виявився не стільки для психологів, скільки для любителів психології (як мені здається). Актуальні теми і фахові терміни - це так, це можна знайти. Але от хочеться заглибитися у тему чи у метод, а далі йде наступна тема... Хочеться дізнатися щось новеньке, а я це вже знаю… і це знаю… і це знаю… Так і хочеться після цього взяти до рук книгу!😄📚

З бонусів - просто шикарна, колоритна, соковита німецька мова. Якраз така, яку приємно читати, ніяк не наукова😄 А ще - досить якісна частка до повноти мого життя, яку хочеться у тій чи іншій формі зберегти. Коли їдеш 40 хв у електричці, чи мусиш десь чекати, чи просто вільний день, приємно гортати щось таке змістовне, приємне, класне🤗📘😍

Оце зараз тримаю в руках тематичний випуск про внутрішній спокій. Для мене тема - більш ніж актуальна. Більше на власних помилках, аніж з журналу… Але навчаюся…😃🧘‍♀️🪷

З любовʼю до психології -
Галина Івасюк 💓

#психоблог #психологіяукраїнською #психологія #психологічнийблог #саморозвиток

22/09/2024

Король балів і сердець (ч.4) 🩰💖✨

Я стояла і дивилася, як кружляють у вальсі пари. Мені було сумно, бентежно і образливо… І так хотілося потанцювати! Оцей мій улюблений прекрасний невагомий вальс… Тим більше, час уроку збігав, курс завершувався, а на наступний рівень я тоді ще не йшла. От зараз буде останній вальс… Мабуть, я так і залишуся стояти, спостерігаючи за цим святом життя…

Мій «улюблений» партнер зробив крок до мене… Що, серйозно?… Та невже… Але, не встиг він наблизитись, як з іншої сторони, не знати взагалі звідки, просто от наче Гриць із конопель, зʼявився привітний незнайомець, випередивши мого «загадкового лицаря» буквально на крок. «Потанцюємо?» «Звичайно… так…»

Мелодія вальсу пульсувала у повітрі, наповнюючи собою напівтемряву. Кольорові світлячки кружляли у повітрі і підстрибували на наших щоках. Ми нічого такого складного не танцювали - звичайний віденський вальс з поворотом направо - я могла спокійно заплющити очі і віддатися танцю. «Ти закриваєш очі, коли танцюєш вальс?» «А, так…» Партнер був хорошим, делікатним і уважним… Можливо, якби ми танцювали разом частіше, у мене б зʼявився ще один «улюблений» партнер. Але танцювальна доля не зводила мене більше з тим чоловіком. Останні нотки мелодії вилетіли у зимове вікно і розчинилися у зоряній ночі. Мелодія стихла, я тихо забрала речі і пішла.

Мені вже не було ні сумно, ні злісно, ні образливо… Мені не було взагалі ніяк! «І чому мене ця ситуація більше не дивує?…» - з мовчазною іронію міркувала я у своїй голові. Правда, то був ще не зовсім кінець… Ця історія мала ще парочку дивовижних поворотів сюжету… Але про це - може, якось іншим разом… Бо сьогодні - про інше. Про цей невимовно прекрасний, казково чарівний вальс.

Невагомою пірʼїнкою мелодія підноситься вгору, завертається по спіральці равликом, кружляє між землею та небом. Вальс огортає легкою вуаллю плечі і здіймає пари, наче струшені пелюстки сакури, закручуючи їх у ароматному пелюстковому вирі… І ти, наче зійшла зі сторінок казки, наче Бель і Аріель, Аврора та Попелюшка разом взяті…

Сукня розвіюється за плином квіткового виру і розквітає. Очі виблискують грайливими іскорками шампанського і посмішка така солодко-пʼянка в очікуванні дива… Ти тонеш у обіймах свого прекрасного принца (хай навіть просто на мить вальсу, поки не спадуть чари музики, прекрасного принца)… Ви розчиняєтесь у музиці і, мов відірвані парасольки кульбабки, відлітаєте у невагомість. З ноги злітає кришталева туфелька і клубочком Аріадни стелить шлях у далеку казкову далечінь, виблискуючи, застигає сузірʼям Вальсу у мерехтливому зоряному небі. (с)
🥂🎶✨💖✨🎶🥂

Із рубрики 🩰Танцювальна Вікіпедія🎼

Ловлячи хвилю вальсу,
Галина Івасюк 💖

19/09/2024

Король балів і сердець (ч.3)❣️🎶💋

Так сталося, що того пана я собі «обрала». Не можу сказати, що на мене справило таке вже глибоке враження, як спритно він розшукав клямку і як героїчно відчинив двері… Скоріше він виграв у номінації легких рухів, делікатних торкань і гарячих рук…) Словом, я захотіла собі його мʼяко і делікатно «привласнити»… І тут розпочався водевіль! Опиняючись поруч зі мною на танцполі, він, не соромлячись, розвертався хоч і на всі 180 градусів в іншу сторону, та запрошував до танцю кого завгодно, лиш не мене! Історія мала не вельми приємне розгортання, тому деталі упущу, і перейду одразу до фіналу.

Отже, останній день курсу. Ми розговорилися про те, про інше, і мені трохи відлягло від душі. Я вже готова була махнути рукою на його ідіотську поведінку та спілкуватися знову: все ж таки історія починалася з того, що він мені подобався! І мені навіть здавалося, що це взаємно… Він був знову любʼязним, я розповідала якісь байки, жартувала і сміялася.

Ми залишилися на ще один урок. Він послідував за мною до столика. Я поклала свої речі. Він зайняв місце поруч і теж поклав свої речі. Тоді посунув їх до мене ближче, ще ближче і ближче. «Ти хочеш, щоб я, наче мама, забрала твоє портмоне у свою сумочку - на сховок?» - невисловлене запитання зависло у моїй голові. Тоді залунала музика. Він зробив крок убік… ах ти ж… і запросив до танцю іншу!

Напрацьований цикл повторювався раз за разом. Не залежно від того, якими були його географічні координати на танцполі стосовно мого фізичного тіла, до танцю мій «улюблений» партнер запрошував кого завгодно, лиш не мене. Більше того: навіть коли я стояла біля молодесенької дівчинки із нашої групи, він підійшов до нас і запросив до танцю… ту дівчинку…

Я стояла і дивилася, як кружляють у вальсі пари. Мені було сумно, бентежно і образливо… І так хотілося потанцювати! Оцей мій улюблений прекрасний невагомий вальс… Тим більше, час уроку збігав, курс завершувався, а на наступний рівень я тоді ще не йшла. От зараз буде останній вальс… Мабуть, я так і залишуся стояти, спостерігаючи за цим святом життя… Мій «улюблений» партнер зробив крок до мене…(с)

Далі буде…
Із рубрики 🎶Танцювальна Вікіпедія🎶

Розповідаючи Вам мої історії,
Галина Івасюк ❣️

Блог Галини Івасюк. Література. Психологія. Творчість.🪄✨💖🌟🦋🌠

17/09/2024

Король балів і сердець (ч.2) 🥂✨🎶💖🎶✨🥂

Зміна напрямку обертання у вальсі мені не йшла ну ніяк! Бо я ж засвоїла: обертаємося за годинниковою стрілкою! Крок лівою - назад, крок вправою - вперед! І тут раптом якийсь «бармалей» взяв і переплутав мені усі кроки! Лівою - вперед, правою - назад! От просто комірець-навиворіт: все шкереберть! Те ж саме - з фокстротом! Лівий поворот - просто ніяк!

Прийшла на танцювальну вечірку в школу. Запрошує пан до танцю. Приємний такий, спокійний, любʼязний, ввічливий пан. Танцюємо, потроху знайомимося, і от він пробує зробити цей самий «лівий» поворот. А я наліво повернутися не можу, мій внутрішній танцювальний компас у ліву сторону не обертається! Партнер це швидко помітив і спростив крок. А на мене така образа і розчарування найшли: «Ти зовсім у мене не віриш?.. Може б мені все вдалося, якби ми спробували ще?…»

А згодом, через якийсь час, приходжу у нову танцювальну групу, підходжу до реєстрації - а там вже стоїть от цей самий пан. У мене радість така - здіймаюча кришечку - від вуха до вуха: «Привіііііт»!😃 І він усміхається - теж мене одразу впізнав. От і шанс спробувати ще раз, і ще раз, і ще… До переможного кінця! Лівий поворот мені з часом таки вдався. А пан оцей - завжди уважний і делікатний - був аж до завершення курсу одним із моїх улюблених партнерів.
***

А був інший «улюблений»… Познайомилася з ним у найперший день мого найпершого курсу просто у дверях. Я не зуміла розшукати ручку і тому не могла зайти. Зробила променаду навколо школи: інших дверей нема. Повертаюся до дверей «без ручки», а за мною пан піднімається. Наче лицар, одним стрімким рухом знаходить ручку, героїчно відчиняє двері і пускає мене у клас!😂 Високий, стрункий і з якоюсь такою особливою грацією у рухах… Я подумала тоді, що він - учитель танців. Як виявилося, ні: він теж прийшов «перший раз у перший клас». Але до танців справді був здібний, швидко схоплював і вже через лічені заняття дуже добре танцював.

Так сталося, що того пана я собі «обрала»…(c)

Далі буде…

Із рубрики ✨Танцювальна Вікіпедія✨

Ділячись любовʼю до танців та моїми танцювальними історіями, Галина Івасюк 💖

10/09/2024

Король балів і сердець 🩰🎻🎶

Відколи я «дорвалася» до танцювальної школи, де мої «ексклюзивні» здібності - не перешкода, я трошки ввійшла в ажіотаж. Наче дитина, яка стала перед великим столом, накритим різними солодощами!🤗🍭🍰 Хочу набрати собі з цього чудесного шведського столу побільше різного, хочу спробувати і це, і це, і це… Бо чому одразу зупинятися на чомусь одному? Походила на стандарт - тепер хочу підучитися диско. Засвоїла ази диско? Цікаво підтягнути до якогось рівня латину. Займатися латиною приємно, але є ще свінг… Мені подобається пробувати різні танці. Але є такий один… Це просто «одна любов» з перших ноток щемливої мелодії… І хай я тут буду не надто оригінальною… Але для мене це - вальс. Я не люблю жоден танець так сильно, як вальс.

От зал завмирає в очікуванні, із серця кімнати - пелюстка за пелюсткою - розкривається бутон мелодії, невагомо-духмяні нотки випрямлюють свої шовковисті спинки, випинають оксамитові груди, беруться за руки і сплітаються у трояндовий цвіт.

А я, така невагомо-прозора, наче піна морська, наче музика вальсу, наче пара над полем, мов ефір, немов дим… Заплющую очі, наче кішка, вловлюю кінчиками фібр ритм партнера, розчиняюся в ритмі вальсу, хитаюся на легкій хвилі танцю, потойбічно-прозорою посмішкою збираю трояндові нотки на губи, злизую солодкі нотки на губах… «Ти закриваєш очі, коли танцюєш вальс?…» «А, так…»

Я люблю танцювати вальс із заплющеними очима. Наче вальс - це поцілунок… Або ж поцілунок - це вальс;) Жоден партнер досі не жалівся на таку мою любов. Це одна з переваг бальних танців: партнерка може розслабитися, бо партнер веде. Не напоротися на іншу танцюючу пару - почесний обвʼязок партнера. Але так я танцюю вальс не завжди. Передумовами до мого улюбленого «сорту» вальсу є, по-перше, мінімальне знання фігур: якщо я не «вивчила урок», то і очі не заплющу. Ну і, по-друге, вміння партнера «тримати курс». Якщо мене не покидає відчуття, що от-от ми налетимо на іншу пару і скрутимо собі шиї, я всіма моїми фібрами ловитиму сигнали залу, корегуватиму курс, але очі точно не заплющу. Кайф-кайфом, але я не самогубця - життя мені ще дороге!

Взагалі я думала, що нарешті вже добре вмію танцювати вальс, тому відтепер зможу просто заплющувати очі і отримувати задоволення від танцю. І - о, карма - як тільки я так вирішила, ми на кожному занятті почали вчити якусь нову фігуру! Я знову плуталася у своїх лапках, наче я - сороканіжка якась або у крайньому випадку пʼяний павучок… Партнери раз за разом пояснювали мені всі ті химерні фігури… А я - вся така відмінниця у бантах - де вже тут заплющиш очі: «Повторіть, будь ласка, ще…» Можна, ми ще хоч щось потанцюємо, окрім вальсу?… Я не можу більше вальс!!! Мені вже в голові бряжчить той вальс, один-однісінький вальс!!!…))) (с)

Далі буде…

Із рубрики 🎶 Танцювальна Вікіпедія 🎶

З любовʼю до танців -
Галина Івасюк 💖

#пишу #історії #моєжиття #моятворчість #історіїдокави #гумор #романтика

30/08/2024

Ця картина залишилася дома недомалюваною. Ну, картина - це голосно сказано, звичайно… Розмальовка-антистрес. Вже, мабуть, і фарби засохли… І стежки до дому поросли травою, переплівшись у химерний лабіринт… Я зібрала нерозривне намисто спогадів, яке завжди зі мною. Намисто сили. Але мені бракує старих фотографій - тих, де батьки молоді, а ми - малі. І мені дорогі закуточки дому, де я росла. Я малюю нові картини і прокладаю нові стежки, зберігаючи старі у скарбничці памʼяті. Але мені треба хоч на трошки опинитися там. Обʼєктивно треба, не з сентиментальних мотивів. А дороги все нема і нема. (с)

#думкивслух #прожиття #моєжиття #моятворчість #пишу #арттерапія