30/10/2023
Радий, що мав можливість спілкуватися з людиною - легендою, справжнім творцем Інституту урології, який безумовно носить сьогодні його ім'я. І збудовані ним стіни пам'ятають його руки. 28 жовтня 2023 року виповнилося 100 років з дня народження видатного вченого, блискучого хірурга та клініциста, талантливого організатора охорони здоров'я та громадського діяча, професора, заслуженого діяча науки, лауреата Державної премії України - Віктора Степановича Карпенка урології та якого, по праву, можна вважати фундатором української школи урологів.
В.С. Карпенко народився 28 жовтня 1923 року у селі Іванівка, Ставищенського району на Київщині біля бідної батьківщини. У 1937 р родина Карпенка переїхала до Донецька, де Віктор закінчив середню школу 21 червня 1941 року, а через місяць 27 липня 1941 року за комсомольською путівкою був направлений до Куйбишевської військово-медичної академії. Після першого року навчання академію було розформовано, а В. Карпенко направлено для подальшого навчання до Київського військово-медичного училища, яке знаходилось у м. Свердловську. Після закінчення училища 1943 року В.С. Карпенка спрямований на фронт. Того ж року розпочавши свою хірургічну практику на Курській дузі, війну пройшов фельдшером танкового батальйону. Визволяючи Україну, брав участь у боях під Охтиркою, Малином, Високими Печами, Грицевим, Збаражем, Тернополем, Золочовим, Львовом, Жешувом. Нагороджений орденами та медалями.
Після війни В.С. Карпенка закінчивши Донецький медичний інститут. Лікарську діяльність розпочав як головний лікар та лікар хірург Чистяківської шахтарської лікарні. Становлення Віктора Степановича як лікаря відбувалося під час бурхливого розвитку хірургії. У той час клініки оснащувалися новими діагностичними апаратами, удосконалювався штучний кровообіг, застосовувався дедалі ефективніший наркоз і нові методи знеболювання, що дозволило хірургам виконувати складні оперативні втручання. З 1952 р. В.С. Карпенка-ординатор хірургічного відділення обласної лікарні ім. Калинина м. Донецька. У 1953р. обраний ассистентом кафедри факультетської хірургії Донецького медичного інституту, якою керував Каро Томасович Овнатанян. Пройшов усі ступені наукової та викладацької служби від ассистента до завідувача кафедри хірургії у Донецькому медичному інституті. У 1957р. В.С. Карпенко захистив кандидатську дисертацію «Клініко-анатомічне обґрунтування надлобкового дугоподібного позачеревного розрізу при каміннях тазового відділу січівника». У 1961-1968 роках В.С.Карпенко створив і очолив кардіохірургію на Донбасі, а 1968 р. захистивши докторську дисертацію «Порівняльна оцінка закритих методів корекції мітрального стенозу». Керівником наукових праць В.С. Карпенком був його вчитель професор Каро Томасович Овнатанян.
Розквіт таланту В.С. Карпенка як видатного організатора та вченого припадає на Київський період його життя, коли його у 1969 р. було призначено директором Київського НДІ захворювань нірок та сечовивідних шляхів (урології). За коротку годину Віктору Степановичу вдалося реорганізувати та розширити інститут. Ставка була зроблена на талантливу молодь, яка згодом очолила багато наукових напрямів в урології та суміжних спеціальностях.
У 1973р. було закінчено будівництво урологічного корпусу, в якому розмістилися: клініки пластичної та відновлювальної урології, нефрології, сексопатології, трансплантації почки з лабораторією гемодіалізу, відділення анестезіології та інтенсивної терапії, операційний блок, консультативна поліклініка. У 1977р. закінчилося будівництво лабораторного корпусу, а 1987 р. нефрологічного корпусу Почалося будівництво дитячого нефроурологічного корпусу, було відведено територію для будівництва поліклініки та пансіонату для хворих. Основними напрямками наукових досліджень Інституту були обрані: гостра та хронічна ниркова недостатність; неоперативні методи лікування сечокам'яної хвороби; опухолі сечостатевих органів; чоловіче безпліддя; рівень та структура урологічних захворювань; трансплантація почок в експерименті та в клініці. Величезна енергія та неабіякі якості дослідника дозволили В.С.Карпенко перетворити інститут на найбільшу науково-дослідну установу Радянського Союзу.
