04/08/2025
Коли лікуєш важкопоранених і спілкуєшся з військовими, то розумієш, що таке патріотизм і яка його ціна.
Продовжуємо знайомити вас із лікарями ЦМКЛ, які з початком «великої війни» змінили білий халат цивільного лікаря на однострій військового медика. І зараз вдень і вночі борються за здоров’я та життя наших захисників.
Галина Єдинак до повномасштабного вторгнення з 2004 до 2013 року працювала лікаркою-невропатологом у Монастириській лікарні, останній рік очолювала відділення. А з 2013 до 2022 року була лікаркою – неврологом у відділеннях судинної неврології, лікаркою палати інтенсивної терапії, а також лікаркою діагностичної поліклініки Центральної міської клінічної лікарні Івано-Франківська. З 2 травня 2022 року — завідувачка неврологічного відділення Карпатського шпиталю.
«Коли мобілізувалась до ЗСУ, можна сказати, що моя робота стала кардинально іншою. Раніше в основному я лікувала людей з порушенням мозкового кровообігу — це здебільшого вікові пацієнти. А зараз — молоді хлопці й чоловіки з різноманітними травмами рук, ніг, голови, наслідками важких поранень, ампутаціями. Щоб ефективно лікувати, то потрібно було вчитись новим тактикам, — розповідає Галина Єдинак. — Ми лікуємо військових після контузій головного мозку, травм кінцівок і тулуба, з парезами, паралічами. З ними багато працюють фізичні терапевти, які вчать знову повноцінно жити. У відділенні також є два психіатри, які допомагають долати ментальні травми».
Окрім роботи в шпиталі, лікарці довелося побувати в Донецькій і Дніпропетровській областях у складі 66-го та 59-го мобільних госпіталів. На ротації Галина Єдинак перебувала три місяці — з листопада 2023 року до лютого 2024-го. Там разом з іншими лікарями приймала до сотні військових щодня з різною патологією.
«Ми постійно змінювали місце розташування, щоб ворогу було важче нас виявити, щоб нас не обстріляли. Де приймали військових — там і жили. Режим роботи був вкрай важкий. Через постійні переїзди погіршувались умови життя та стан здоров’я. Навіть поранені військові нам дуже співчували, бо доводилося працювати і жити в непридатних приміщеннях. Але ми розуміли: їм в окопах набагато важче. У нас хоча б є дах над головою й вода», — каже завідувачка неврологічного відділення Карпатського шпиталю Галина Єдинак.
Там, під час ротацій, спілкуючись із бійцями, які щойно повернулись із передової, розумієш, що таке патріотизм і яка його справжня ціна.
«Ти бачиш, що воює вся Україна чоловіки з усіх куточків нашої країни. І між ними немає конфліктів вони підтримують одне одного. Багато хлопців зі Сходу і Центру України не спілкуються з родичами, бо ті або не підтримують їхнє рішення доєднатися до ЗСУ, або взагалі мають інші погляди на війну. Наприклад, у мене був пацієнт із важкими травмами. Його батько воює за росіян, а мати сказала, що на війну з “бандерівцями” сина не відправляла. Після такого переконуєшся — твоя робота потрібна й важлива. Розумієш, що кожен з нас має на своєму місці зробити максимум, щоб боротьба наших військових не була даремною. І тільки разом ми зможемо подолати ворога та всі негаразди війни», — запевняє військова медикиня.
