Психотерапевт Олена Семінська

02/12/2025

Чудова стаття з "Гередер в деталях": ПРАВО НА НЕСЕКС

У нашому світі, де с**с є дозволеним і популярним, людину, яка його не хоче, можуть вважати святенником або святенницею. Але що частіше я спілкуюся з подружками, які перебувають у «активному пошуку», то більше чую про новий винахід людства (будьте уважні й обережні — попереду іронія) — право на НЕСЕКС.

Це така феміністична відповідь на маніпулятивне звинувачення «возбуділа нідала», всі ці історії, які можна досі чути від «секти свідків справжнього мужика», мовляв, вдягнулася так, що я думати не можу, тож мусиш…. Ой леле, я точно ні!

Ми з подружками в кав’ярні:

🟣 «Я була б не проти триматися за руки чи відчути масаж, може, навіть полежати разом у джакузі. Але с**су зараз точно не буде, я просто не хочу, але ж я не можу ТАК із ним вчинити», — каже за кавою Перша з нас.

І ми замислюємося: а чом би й ні? І як саме ТАК вчинити?

«Це справді дуже неприємно, коли все рухається до с**су, а потім тебе різко перестають хотіти. Це впливає на самооцінку незалежно від того, жінка ти чи чоловік», — сьорбаючи раф, каже Друга з нас.

«Згодна, я б не хотіла, щоб йому було через мене погано чи навіть фізично неприємно. Не буду оце все починати», — підсумовує Перша.

«Ти така відповідальна й турботлива, рішення прийняла і за себе, і за того чувака. Чула щось про партисипативність?» — регочу я.

Варіанти тілесної взаємодії з чоловіками окреслилися такі: краще взагалі його не торкатися, бо як торкнешся, треба йти до кінця, попри свої потреби й бажання.

🟣 Цікаво, а де варіант, в якому ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ і ПРОВИНА за с**с (чи його відсутність) лежить не лише на жінці? Може, чоловік теж має голос, а не лише перемикач ON/OFF і набір звинувачень? Може, він трохи складніший?

«То як думаєте, обираючи між побаченням, яке точно не закінчиться пенетрацією, він би обрав з джакузі чи без? В цьому так багато тілесности, тактильности і с**су для мене», — розмірковує Перша.

«НІТ! Якщо не було проникнення, то за с**с в «секті справжнього мужика» не рахується», — жартуємо далі.

Справа розкрита, дівчата. Клич чувака на побачення, яке закінчиться НЕс**сом. Але перед тим уточни, що в нес**с входить уся можлива тілесність і с**суальність, яку ви оберете, а не входить та єдина, про яку він подумав. Додай, що він дуже с**суально привабливий і тому аж так сильно хочеться запросити його в джакузі.

А якщо він не погодиться, то це буде чесна пропозиція. Право на с**с і право на нес**с. Ніхто не залишиться ображеним.

Сміємося. Думаємо про те, як війна впливає на нашу с**суальність. Погоджуємося, що тілесність — наша незамінна й важлива потреба, а ультиматум кохатися через факт поцілунку, близькости чи тому, що вже було три побачення або минуло два роки шлюбу, не є для нас зрозумілим. Погоджуємося, що с**с — це процес, а не результат.

🟣 Досягаємо згоди. Досьорбуємо каву. Сміємося з простоти нашого висновку: знати й визнавати свої потреби, давати їм місце та не зголошуватися на ролі, які хтось колись закарбував у мізогінних стереотипах. Говорити одне з одним, шукати точки перетину, не приймаючи звинувачення в с**суальній скутости, розкутости чи якійсь іншій фалоцентричній патріархальній фігні. Бути рівними, мати повагу до почуттів не лише чужих, а найперше своїх.

Який прекрасний світ, у якому с**с може бути не лише там, де його звикли бачити чоловіки.

Текст — Valery Shyrokova
Ілюстрація — Oleksandra Maior

27/10/2025

🍌 Самосаботаж — це коли ти сам собі підкладаєш бананову шкірку.

Ми всі це робимо. Хтось — перед важливою зустріччю, хтось — у стосунках, хтось — коли треба зробити щось велике, гарне і страшно важливе.
Ти ніби хочеш, щоб усе вийшло… але раптом — “ой, щось я так втомилася, подивлюся ще одну серію, а потім уже візьмуся”. І все, кришталевий план розсипався, а ти знову кажеш собі: “ну от, я ж завжди так”.

Оце і є самосаботаж — коли одна твоя частина хоче вперед, а інша тихенько натискає на гальма. І в результаті ти стоїш посеред дороги, куриш умовну сигарету і не розумієш: хто в мені тут начальник?

🧠 Психоаналіз каже:
всередині тебе живе ціла драма.
Є маленька частинка, яка хоче щастя, успіху, любові.
І є сувора “вихователька” з минулого, яка каже:
“Ти що, зазнаєшся? А що подумають люди? А якщо не вийде?”

І щоб не порушити внутрішню гармонію (а насправді — щоб не відчути провину чи страх), психіка робить дуже витончений трюк:
вона робить вигляд, що хоче, але не робить.
І всі задоволені — ніхто не ризикує, і життя, хоч і нудне, але знайоме.

⚙️ КПТ каже:
самосаботаж — це просто погана програма в голові.
Ти сам собі навіюєш:

“Я все одно не впораюся.”
“Краще не починати, щоб потім не розчаровуватись.”

Мозок чує це і слухняно допомагає: “Окей, не будемо”.
І все — ти не ризикуєш, не помиляєшся, але й не ростеш.

Щоб вийти з цього кола, треба не “змусити себе”, а навчитися помічати ці думки й не вірити їм на слово.
Перевіряти їх, як фейки в новинах:
“А з чого я взагалі взяла, що не впораюсь?”

Насправді, самосаботаж — це не ворог.

Це система безпеки, просто трошки застаріла.
Вона колись рятувала тебе від болю, принижень, осуду, але тепер плутає розвиток із небезпекою.
Тож робота не в тому, щоб “побороти” його, а в тому, щоб подякувати і показати, що зараз — уже безпечно. Або ні, але я впораюся з наслідками. Витримаю фрустрацію.

Змінити стару систему беспеки можна в психотерапіі.
Пишить в особисті.

Психотерапевт Олена Семінська

21/10/2025

У мене чудова професія - м'яко допомагаю людям змінити своє життя на краще.

Що буде?
Ми познайомимося, ви складете запит, і ми відправимося у ваш внутрішній світ.

Там ми знайдемо причини всіх бід, депресій, тривожних розладів, низької самооцінки. І почнемо працювати з ними, слухати їх, знайомитися з ними ближче, що приведе вас до самого себе - реального. Повіє свободою.
Це буде захоплююче.

Працюю он-лайн, є і кабінет в центрі Одеси.

Членкіня Южно-Українського психоаналітичного товариства з 2008 року.

Тож, пишить мені в Телеграм чи WhatsApp. Не телефонуйте, будь ласка, я зараз рідко приймаю дзвінки.

+38097 5197921

01/10/2025

Я збираюся у відпустку. Повернуся і з 13-го го жовтня буду готова розбиратися з осінніми аффективними розладами та іншими депрессивними станами 🙂
Тому як що ви хотіли спробувати психотерапію, будь ласка, почекай те до 13го, а тоді - пишить мені і домовимося про зустріч. Сподіваюся , я буду відпочивша, зі свіжою головою. Саме то 💪
Па-па, дорогеньки.
Бережить себе, і уважно до тривоги 🧡

25/09/2025

Цікаво, але я справді не знала всіх букв в слові БДСМ. А ви знали? Ми з GPT-шечкою розкажемо.

Абревіатуру БДСМ знають майже всі. Вона часто миготить у фільмах, жартах, мемах. Але якщо копнути глибше, більшість людей мають на увазі лише садизм і мазохізм – літери «СМ». Решта ж дві – «BD» і «DS» – часто залишаються загадкою.

Трохи історії

Вперше цю абревіатуру зафіксували у 1991 році. Тоді вона виглядала складніше – BDDSSM.
Це були три напрями с**суальної культури:

BD (Bo***ge & Discipline) – зв’язування й дисципліна;

DS (Domination & Submission) – домінування й підкорення;

SM (Sa**sm & Masochism) – садизм і мазохізм.

Згодом літери скоротили, і залишилося звичне нам B**M.

Що стоїть за літерами

BD – це про рольові ігри з елементами дисципліни та зв’язування. Від легких сюжетів («покоївка й гість») до більш жорстких («поліцейський і злодійка»). Саме поняття bo***ge тлумачать по-різному: для когось це фізичні обмеження, для когось – символічна залежність.

DS – про динаміку влади: добровільне (!) домінування й підкорення. Дом (Верх) керує, Саб (Низ) віддає контроль. І це завжди гра, домовленість, с**суальний контекст. Там, де немає згоди, – це вже не DS, а побутове насильство.

SM – про збіг бажань: хтось отримує задоволення від завдання болю, а хтось – від його прийняття. І це не лише фізика, а й психологія. Але без добровільної згоди – знову ж таки, насильство, а не БДСМ.

У реальному житті

БДСМники – у буденному житті вони такі ж, як усі. Просто їхня інтимність має інші відтінки. І головне: це – їхнє особисте життя.

24/09/2025

Хочу розповісти вам, як я провела цей вікенд. На дачі в Бессарабії, де у нас є невеликий виноградник.
Оскільки вся моя родина розкидана по Європі, а в Україні я одна, уже другий рік поспіль ми з подругами самі збираємо врожай винограду і робимо вино.

Було сонячно, було море, були неймовірні заходи сонця, розмови біля вогнища, вино і солодкий сік лилися рікою.

Я хочу поділитися тим, наскільки це було поживно. Я відчула, що торкаюся давньої традиції. Мені було приємно водночас відчувати зв’язок із країною, де тепер майже в кожному дворі збирають виноград і тиснуть сік.

Ми перемовлялися з сусідами, у кого який цукор; у нас дуже хороший, двадцять. Торік було значно менше.

А ще — згодом наздоганяюче усвідомлення: через старовинний і розсохлий прес та теребилку я торкаюся коріння народу та своєї родини.

Це був взаємозв’язок водночас і вглиб, і вшир, і в минуле, і в майбутнє. Легкий дотик, який штохнув мене і м'ягко заплів в це коріння. Як в косу.

Я — частина чогось набагато більшого.

Це психотерапія життям.
🍇🍷🩵💛

22/09/2025

Сьогодні міркую про нашу тонку і глибоко приховану потребу.

Близькість — це стан, коли я дозволяю тобі бачити моє справжнє «я». Без маски, без прикрас, без захисних жартів. Я допускаю, що ти дізнаєшся мої вразливості — і не втечеш.

Вона буває різною:

Емоційна — «я можу сказати тобі, що я відчуваю, і мене не відкинуть».

Фізична — «мені приємно бути поруч, торкатися, обійматися».

Інтелектуальна — «я можу ділитися думками й мріями».

Екзистенційна — «я можу показати, хто я є в глибині, і витримати твій погляд».

У здоровому союзі вони переплітаються, і тоді з’являється те саме відчуття «дому в іншій людині».

🌑 Чому багато хто її прагне?

Бо це протиотрута самотності.

Бо бути побаченим і прийнятим дає неймовірне відчуття безпеки й сенсу.

Бо тільки в близькості ми переживаємо найсильніші миті ніжності та справжнього кохання.

🌑 Чому багато хто її боїться?

Страх втратити контроль: якщо я покажу своє справжнє «я», ти отримаєш владу наді мною.

Страх бути відкинутим: «якщо ти побачиш мене цілком, ти мене покинеш».

Досвід травм: якщо раніше довіра приносила біль, психіка ставить захист: краще дистанція, ніж новий удар.

Страх поглинання: що близькість перетвориться на злиття, де я зникну і залишиться лише «ми», без «я».

Парадокс:

Кожен із нас водночас прагне близькості й боїться її. Ми тягнемося до тепла, але внутрішні вартові іноді шепочуть: «небезпечно».

Саме тому близькість — не стан раз і назавжди, а процес діалогу й балансу: то наближення, то віддалення. А керує всім страх.

17/09/2025

16/09/2025

Вітаю! Рада, що за цей час мого мовчання не всі мої підписники розбіглися. Що це було: чергові зміни в розвитку моєї особистості.
Вони в мене проходять потужно і тотально...

Наприклад, років 10 тому я прокинулася і зрозуміла що з 2х рочків я примушую себе робити не те що хочу, а те що повинна. Сльози бризнули з очей і я спитала себе, а що саме ти ХОЧЕШЬ робити? Відповідь була - нічого.
ОК, відповіла я собі і нічого не робила.
На другий день повторилося те саме... і так я майже нічого не робила декілька місяців. Як що цікаво, ставте щось в коментар, потім розкажу.

Цього разу теж карколомний інсайт...
А саме, я прокинулася і зрозуміла, що
я занадто стараются, занадто піклуюся, хочу подобатися людям, зокрема тут, у фейсбуку.

Роблю пости кожен день. А в мене 2 сторінки і група про кино.
По-перше, це така моя суто зовнішня орієнтація на іньших: о, файне кіно чи стаття, жмі паузу, сідай пиши пост....
По-друге, це купа часу і сил.
А по-треттє, а що це дає мені?
Клієнтів, звісно, але...Більшість іде через сарафанне радіо.

Кожен 10-20-ий читач - лайкає. Подякою, чи своєю думкою в коментарі ділиться кожна сота. І як що людям ліньки лайкати, то як жеж мені не ліньки це писати? Подумала я.

Я зрозуміла що в мене за 10 років фейсбуку і цього публічного життя з'явилася певна маска, яку я ношу. Це персона, яка витрачає години життя на самопросування в мережі милої психотерапевтки, яку у
п' ятницю хлібом не корми - дай поділитися мемасамі та гуморцем. А в інші дні психологичною мудрістю та порадами.

І я знов відчула втому і втрату себе.
Що я знов роблю те, що треба. Під цією тиранією "must". Цього разу це "більше підписників, більше лайків, реакцій" .

І я вирішила не вести соцмережі. Точніше, розважалася в інстаграмі сторісамі, які мені відчувалися як суто творчість і гра.
До речі, там я бачила хто мене дивитися. Бачила підводну частину айсбергу. Там зовсім іньша історія..

Так я перестала бути милою.

І ось, я повертаюся, що тут буде ще не знаю.
Набираю новых клієнтів в терапію.
Готова надавати разові консультації.
Ціна поки не зменилася - 1500 грн 50 хв.
Але, це не надовго.

Ось, бачите, яка я не мила😏

15/09/2025

Он воно шо

13/08/2025

«Життя чоловіка значною мірою керується страхом.
Сучасним чоловікам із дитинства «вживлюють чип» невизнання й неусвідомлення страху, установку, що чоловіча задача – підкорити природу та самого себе.

Неусвідомлене відчуття страху гіперкомпенсується у взаєминах.
Страх материнського комплексу компенсується або бажанням у всьому догоджати, приносити жінці задоволення. Або надмірно владарювати над нею.

У стосунках з іншими чоловіками доводиться змагатися; світ сприймається як темний, бурхливий океан, від якого не знаєш, чого очікувати.

З реалізацією таких установок чоловік ніколи не відчуває задоволення, бо, пускаючи пил в очі оточенню, він усе одно всередині відчуває страх маленького хлопчика, який опинився в ненадійному та ворожому світі, де треба приховувати свої справжні емоції та постійно грати роль непереможного, зухвалого «мачо».

Це відчуття себе беззахисним наляканим хлопчиком, ретельно приховуване від інших і від себе, — тіньова сторона особистості або «тінь» — проєктується на оточення чи відтворюється у соціально неприйнятній поведінці. Проявляється проєкція у вигляді критики інших, осуду, висміювання.

Компенсуючи свій страх, чоловік хизується дорогою машиною, високим будинком, статусною посадою, намагаючись зовнішньою маскуванням приховати своє внутрішнє відчуття безпорадності й неспроможності.

Так би мовити, «свистіти у темряві» — означає поводитися так, ніби ти не відчуваєш страху.

У психотерапії ми позначаємо, визнаємо «Тінь» і інтегруємо її, зміцнюючи, таким чином, справжнє «Я» клієнта. Найскладнішою частиною психотерапевтичної програми є визнання клієнтом своїх страхів і справжніх проблем. Адже для чоловіка визнати свої страхи — це розписатися у своїй чоловічій неспроможності, це означає визнати свою невідповідність образу чоловіка, стати тим, хто програв, нездатним захистити свою родину. І цей страх страшніший за смерть"

Джеймс Голліс, «Під тінню Сатурна»

А зараз нашим чоловікам треба запхати свій страх ще глибще...