Влад Линьков

Влад Линьков Бажаєте на прийом?
+38 096 400 20 73
www.vladlinkov.com
месенджери: https://mssg.me/vlad.linkov

Звʼязок:
+38 096 400 20 73 (з 10 до 20)
Месенджери: mssg.me/vlad.linkov
www.vladlinkov.com

У мене не завжди є можливість прийняти дзвінок. Якщо Ви бажаєте записатись на консультацію, будь ласка, напишіть мені в будь-який зручний месенджер: fb, telegram, whatsapp, viber.

Про мене:
- Психоаналітик
- Вища психологічна освіта, кваліфікаційний ступінь "Магістра психології"
- Проходжу супервізію у колег із Групи Фрейдова Поля Україна (Groupe du Champ Freudien – Ukraine)
- Знаходжуся в процесі власного аналізу
- Беру участь у семінарах на психоаналітичні теми

Якщо Ви бажаєте почати власний психоаналіз:
- Я приймаю тільки очно
- Я працюю лише з дорослими: від 22 до 45 років

Тривога — не те, чого треба “позбутися”. Це те, що треба почути.Більшість порад про тривогу схожі на інструкцію з того, ...
13/11/2025

Тривога — не те, чого треба “позбутися”. Це те, що треба почути.

Більшість порад про тривогу схожі на інструкцію з того, як вимкнути сигналізацію - замість того, щоб зрозуміти, чому вона спрацювала. Медитації, дихальні вправи, “заземлення” - це може допомогти у моменті, але сама тривога нікуди не зникає. Вона продовжує чекати, коли ви знову її почуєте.

В аналізі тривога не розглядається як ворог, якого потрібно позбутися. А скоріше, як сигнал, який з’являється там, де порушується усталена система, де ви стикаєтесь з площиною вашого внутрішнього світу, який виходить за межі сталої картини вашого “Я”.

Саме в цьому місці можна побачити, що ви насправді боїтесь не майбутнього, яке уявляється, не якоїсь конкретної ситуації, а власного бажання. Тривога - це вхід у площину зустрічі з тим, що не вписується в ваші уявлення про себе.

Саме тому спроби “позбутись” тривоги часто приречені. Ви намагаєтесь заглушити власне повідомлення, яке знову і знову буде повторюватись змінюючи форму.�

У терапії, зустріч з тривогою стає тим, з чого починається справжня робота і що відкриває площину запитань: “А що насправді тут зі мною відбувається?” і “Чого я хочу?”.

08/11/2025

Як не травмувати свою дитину?

Сучасні батьки, цікавляться цим питанням: Як психологічно не травмувати своїх дітей або як їх травмувати менше?

Відповідь на це питання наступна - ви Не можете Не травмувати свою дитину.
Навіть якщо ви будете намагатися всіма силами зробити все вірно - ви, все одно, Не зможете Не травмувати своїх дітей. Розумію, це відповідь, яку складно прийняти, особливо сучасним батькам, які щиро хочуть зробити все "правильно".

Однак, життя — це не стерильне середовище. Дитина неминуче стикається з відсутністю, з забороною, з фрустрацією, дізнається про обмеження, нерівність, розчаровується, стикається з відмовою, біллю. І якщо розуміти «травму» саме в такому контексті, то стає зрозумілим, що ви не можете убезпечити дитину від такого досвіду.

Можна дати безліч «загальних порад» щодо виховання, але, маючи на увазі думку, що не травмувати в принципі - неможливо, пропоную взяти до уваги простий принцип, який звучить приблизно так: "варто намагатися бути Достатньо Хорошими батьками, а не ідеальними". Дитині потрібні не ідеальні чи супер-правильні батьки, а живі — ті, хто визнають свої власні межі, власну втомленість, помилки, людяність.

І якщо взяти цю думку як фундамент, то питання про травму можна поставити в іншій площині, в саме - як вам, як Достатньо Хорошим батькам НЕ передати власні набуті травми своїй дитині?

Відповідь є: для цього, було б добре розібратися, зустрітися із власними травмами. Так як те, з чим ви самі НЕ зустрілись, зазвичай, несвідомо повторюється, передається і "відігрується" в ролі батьків.

Психотерапія — в цьому сенсі, це можливість розірвати цей ланцюг повторення і передачі травм.

Справді гарний подарунок, який ви можете зробити вашій дитині дитині — це не "ідеальне дитинство", а ваше власне психологічне здоровʼя та Достатньо Хороші, довірливі відносини, які сформують фундамент на все подальше життя.

12/10/2025

Чому дитина - це симптом своїх батьків?

Коли в терапію приходить дитина для мене це завжди хвилююче. Особливо ситуація, коли хтось з батьків каже: «З ним\нею щось не так! Будь ласка, зробіть щось з цим». Правда часто виявляється в тому, що з дитиною зазвичай «все абсолютно так», а от батькам варто було б задуматись…

Дитина з’являється і формується всередині мовного, емоційного, несвідомого простору своєї сім’ї. Вона неминуче «зчитує» те, що не було проговорено, прожито чи визнано у сімейній історії. Тому, часто те, що називають «проблемною поведінкою» або «проблемною дитиною» — це не про її індивідуальні труднощі, а про сімейні.

У прямому сенсі, дитина стає місцем де проявляється несвідоме батьків і те, що було витіснене. Дитина стає, у буквальному сенсі тим, хто говорить тілом, поведінкою, симптомом про те, що не може бути висловлене словами, що не може бути вписане у мовну і сімейну структуру. �
Симптом дитини — це батьківське несвідоме послання, це те, що несвідоме родини «передає» далі, шукаючи свого слухача. Дитина стає носієм тієї правди, яку сімейна система не може висловити прямо.

Тому, коли в терапію приводять дитину, часто виявляється, що працювати потрібно не лише з нею, а з тією системою зв’язків, у якій вона живе. З тим, як у сім’ї говорять або не говорять, як переживають втрату, як ставляться до бажання, як проявляють любов чи агресію.

У цьому сенсі, психоаналітик не «фіксить» дитину. Він допомагає родині почути, що саме через неї говорить.
Бо дитина не є «помилкою виховання», вона є дзеркалом того, що відбувається у несвідомому сімейних стосунків.
І коли дорослі починають брати відповідальність за свої почуття, бажання й травми, о диво - дитині стає не потрібним нести це на собі.

Можливо, найбільший дар для дитини — це дорослий, який готовий зустрітися зі своїм несвідомим.
Бо саме тоді дитина звільняється від потреби бути симптомом любові, болю чи нестачі власних батьків.

06/10/2025

Як працює психоаналіз?

Візьмемо гіпотетичну проблему - напади тривоги і паніки. Проявляється наступним чином: стає «страшно без причини», «відчуття задишки», «страх втратити контроль», «зійти з розуму», тощо.

З точки зору психоаналізу, ці всі проявлення - це закодована форма несвідомого послання. Послання яке необхідно розшифрувати, щоб цієї проблеми позбутися. "Позбутися" (в лапках), тому що в психіці немає нічого лишнього і ми ні від чого, насправді, не позбуваємось. Розшифровуючи цю мову несвідомого, проблема втрачає свою актуальність, відступає, перестає псувати життя.

Як це відбувається?

Це відбувається завдяки психоаналітичним актам, які формуються в терапевтичному процесі. Ці аналітичні втручання дають поштовх до формування нових звʼязків, де людина, наприклад, починає бачити, що симптом тривоги - зʼявляється, як відповідь на певні контексти її життя. Наприклад тривога зʼявляється, коли власне, субʼєктивне бажання, виходить за межі звичних сценаріїв, що можуть бути не схвалені Іншим.

Це відкрите знання починає створювати нове бачення себе і свого життя, у якому епізоди тривоги стають зрозумілими, як момент зустрічі зі своїм справжнім бажанням.

Важливо, що це знання виробляє сам субʼєкт (в цьому, власне, і полягає сенс аналізу). Тобто це не аналітик каже «ви відчуваєте тривогу, тому що боїтесь бажати» - абсолютно ні. Аналіз, як терапевтичний процес - надає простір, де людина отримує можливість побачити ці звʼязки. Побачити як її психіка вписана у сталий порядок речей, які до цього були абсолютно непомітними і як у житті у різних ситуація, насправді, програється один і той же сценарій.

Що це все дає?

Це дозволяє зробити зміну позиції у якій людина перестає бачити тривогу, як «ворога» і як біо-хімічний збій мозку, збагачується розуміння себе самого, що дозволяє субʼєкту не ховатися від несвідомого, а навпаки - розуміти його. І як це часто буває (це така психоаналітична магія) симптом починає втрачати свою владу, це взагалі перестає бути проблемою.

Про психоаналіз писати складно. Особливо складно писати просто.Спочатку, ти довго вчишся, щоб думати психоаналітично, а ...
13/09/2025

Про психоаналіз писати складно. Особливо складно писати просто.

Спочатку, ти довго вчишся, щоб думати психоаналітично, а потім розумієш, що «відкотитись назад» - неможливо.

Скільки разів в мене питали: «Ну в чому ж відмінність аналізу від інших терапій?». Стільки ж разів я не міг це пояснити простими словами ))

По відчуттям, наступна картинка в каруселі відображає сучасну ситуацію. Терапія, стала ринком товарів (що не дивно враховуючи капіталістичний дискурс) за яким стоїть вимога. Вимога відповідей і зцілення, тут і зараз, от геть вже.

Якось клієнт мені сказав: «я спілкувався з гіпнологом, він сказав, що з моєю проблемою потрібно 5-6 сеансів до нього прийти і далі у мене в житті буде все добре. А ви можете мені щось таке сказати?»

Можу сказати, що «нам з вами не по шляху».

Іноді, я заздрю тій легкості з якою вигадуються ці обіцянки і пояснення, чеклісти «любові до себе», лайфхаки «як позбутися тривоги в 3 кроки». Все це - є чим завгодно, але не терапією. Так, чисто приліпити пластир на ранку, можливо і не відпаде, особливо якщо клеїти 5-6 сеансів ))

З психоаналізом вам не гарантовано нічого або гарантовано - нічого (саме так, отака філософська колізія). Це незручно, незрозуміло, тривожно?

Все як у житті. Екзистенційна тривога, криза, відсутність чіткого майбутнього, однак який простір для творчості…

Чули загальну думку «псі-спільноти», що «людина потрапляє в однакові, схожі ситуації знову і знову повторюються, тому що...
10/09/2025

Чули загальну думку «псі-спільноти», що «людина потрапляє в однакові, схожі ситуації знову і знову повторюються, тому що не змогла винести з цього урок, а це потрібно зробити, щоб більше не повторювати те, що вже траплялось»? Тобто, якщо ви знайде відповідь на запитання, «чому саме я маю навчитися і який урок\сенс винести?» - відтворення сценаріїв перестане відбуватися. Звучить просто, і навіть, логічно?

Феномен повторення є у кожного з нас, як казав класик: «ми зустрічаємось лише з привидами нашого минулого», тобто несвідомо намагаємось це минуле відтворити. У психоаналізу, як і зазвичай, свій погляд на цей феномен. Одразу внесу відмінність, що повторення не дорівнює відтворенню ідентичності події, яка колись відбулась і повторюємо ми, не для того щоб відтворити минулу ситуацію і винести з неї урок (це клінічно доведено). Ми повторюємо щоб спробувати (саме - спробувати) зустрітися з тим, що ніяк не може бути записане в історію субʼєкта. І це далеко не «урок», як певний висновок з ситуації, який нам треба визначити і записати.

Повторення - це спосіб несвідомого «говорити з вами», це рух у якому субʼєкт намагається зустрітись з чимось, що «випало», залишилось за дужками, з чимось що не вдалось вписати в символічну мережу власної історії, з чимось, що аж ніяк не стосується «сенсу» події, з чимось, що має відношення до несвідомого бажання.

Спрощено, ваше несвідоме говорить з вами через «повторення», щоб ви наблизились до зустрічі з тим, що вам так необхідно, що так хочеться отримати і покласти в середину себе, те, що було колись давно втрачено. Однак, ця спроба зустрічі завжди приречена на провал.

З цієї точки зору, повторення не є помилкою, не є чимось таким, що потрібно зупинити, розірвати. Воно є способом вашого існування, існування вашої нестачі і бажання цю нестачу задовольнити.

Завдання терапії, зокрема психоаналітичної - надати можливість визнати власне авторство, завдяки яким ці повторювані сценарії відтворюються. Надати простір, щоб побачити, як субʼєкт власне вписаний і створює цю структуру «маховика Сансари», яка постійно намагається програти засвоєний сценарій.

Але чи можлива насправді повна зупинка повторення? Спробуйте поміркувати.

Людина рідко звертається до психоаналізу з чітким розумінням чого вона хоче. Частіше — тоді, коли наявна конструкція жит...
15/05/2025

Людина рідко звертається до психоаналізу з чітким розумінням чого вона хоче. Частіше — тоді, коли наявна конструкція життя дає тріщину. Коли симптом, до якого вона звикла — зраджує. Коли звичний спосіб витримувати себе перестає виконувати свою функцію захисту.

Цей збій відкриває прогалину (лакуну), в якій і постає можливість аналітичної роботи. Не як технічного втручання, а як акту мови, через яку суб'єкт може почати говорити про себе і до себе.

З цієї точки зору, психоаналіз — не пропонує втіхи, не дає готових рішень, не полегшує шлях. Скоріше — загострює, розкриває. Це шлях деконструкції, шлях переозначення — де суб’єкт починає розпізнавати власну історію не як набір фактів зі свого життя, а як структуру власного бажання, яке приховане глибоко в фундаменті його життя і яке привело до саме цього способу життя.

І це бажання — хоч і не завжди артикульоване — є тим, на чому тримається сам аналітичний процес. Без нього не можливий рух. Лише бажання — як нестача, як неможливість бути остаточно задоволеним — і є тим внутрішнім мотором, що тримає аналітичну ситуацію живою.

Психоаналіз не веде до ідеального “я” і не прагне його культивувати. Він веде до зустрічі з собою — з тим, що є істинним. І істина ця (часом) — шокуюча, нестерпна. Але саме ця істина звільняє і дозволяє вийти з кола повторення.

Чи всім це потрібно? Ні, не всім. Саме тому, психоаналіз — це радикальна терапія, на яку ще варто наважитись. Але якщо ви наважитесь — це може щиро вас здивувати (або шокувати?).

#психоаналітиклуцьк #психоаналітик #психоаналіз #психоаналізкиїв #психолог #психологія #психологонлайн #психоаналіз #психоаналізкиїв #психоаналіз #психоаналізукраїна #психоаналізонлайн

Address

Dubnivska 15
Lutsk
45602

Opening Hours

Monday 11:00 - 21:00
Tuesday 11:00 - 21:00
Wednesday 11:00 - 21:00
Thursday 11:00 - 21:00
Friday 11:00 - 21:00
Saturday 11:00 - 21:00

Website

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Влад Линьков posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Contact The Practice

Send a message to Влад Линьков:

Shortcuts

Share

Share on Facebook Share on Twitter Share on LinkedIn
Share on Pinterest Share on Reddit Share via Email
Share on WhatsApp Share on Instagram Share on Telegram

Category