Wat zijn de openingstijden?

Dinsdag 09:00 - 19:00 Zaterdag 09:00 - 19:00

https://www.facebook.com/964532153410129/

Maiia Buhrii / Майя Бурій, Kortrijkstraat 56, Deinze (2026)

02/05/2026

🌿 Voel je je soms moe, leeg of overweldigd?

We praten in een kleine, veilige groep over depressie – hoe je het herkent en wat kan helpen.Je bent welkom om gewoon te luisteren of vragen te stellen.

29/04/2026

🇧🇪“Ik ga nu dood”: wat er écht gebeurt tijdens een paniekaanval

Het begint plotseling.

Zomaar, uit het niets.

Eerst verschijnt er een vage onrust.
Daarna groeit de angst heel snel.

Je hart begint ineens sneller te kloppen.
Het voelt alsof je niet genoeg lucht krijgt.
Je handen worden koud of beginnen te trillen.
Je wordt duizelig.

En op een bepaald moment komt de gedachte:
“Ik ga nu dood.”

Of:
“Ik verlies de controle.”

En het engste is —
je gelooft op dat moment voor de volle 100% dat dit echt gebeurt.

Dit is een paniekaanval.

En op dat moment voelt het alsof er iets ernstigs met je lichaam gebeurt.
Iets levensgevaarlijks.

Maar de werkelijkheid is veel minder dramatisch.
En tegelijk — heel belangrijk.

Dit is geen “storing”.
Het is geen zwakte.

Het is een perfect werkend overlevingssysteem
dat is geactiveerd… zonder echte dreiging.

Het bestaat om je leven te redden.

Als je echt in gevaar zou zijn
(een wild dier of iemand met een wapen) —
zou je lichaam precies hetzelfde doen:

je hartslag versnellen,
adrenaline vrijmaken,
je spieren aanspannen
en je voorbereiden om te vluchten of te vechten.

Maar meestal is er geen echte dreiging.

Er is psychische spanning die zich van binnen heeft opgebouwd.
Lang. Stil. Onopgemerkt.

En op een bepaald moment zegt je systeem:
“Genoeg. Ik kan dit niet langer dragen.”

En het ontlaadt zich op de enige manier die het kent.

Via het lichaam.
Via angst.
Via paniek.

Het goede nieuws:
deze toestand kan niet lang aanhouden.

Adrenaline heeft een “houdbaarheidstijd”.
Na enkele minuten wordt het afgebroken
en zakt de golf van de paniekaanval weg.

Het minder goede nieuws:
in die minuten kun je volledig overtuigd raken
dat dit echt het einde is.
En dat is ontzettend beangstigend.

En nog iets belangrijks waar weinig over gesproken wordt:

een paniekaanval is niet het probleem.
Het is een gevolg. Een signaal.

Je kunt leren om het te stoppen.
En vaak zelfs vrij snel.

Maar als je alleen dát doet —
verandert er eigenlijk niets.

Want de psychische spanning verdwijnt niet.

Die vindt gewoon een andere uitweg.

Via angstklachten.
Via dwanggedachten.
Via voortdurend je gezondheid controleren.
Via uitputting.
Via fobieën.
Via het gevoel: “ik heb nergens meer zin in”.

Dus de echte vraag is niet:
“Hoe kom ik van paniekaanvallen af?”

Maar:
hoeveel houd ik eigenlijk in mezelf vast
dat mijn lichaam zo moet schreeuwen om gehoord te worden?

Soms gaat het niet over zwakte.

Maar over het feit dat je al te lang probeert sterk te zijn.

Een paniekaanval is slechts het topje van de ijsberg.
Je kunt je hele leven blijven vechten met wat zichtbaar is.
Of je kunt dieper gaan —
en de volledige omvang zien.

Daar werk ik mee.

Als je voelt dat je er klaar voor bent — stuur me een bericht.

29/04/2026

🇺🇦 “Я зараз помру”: що насправді відбувається під час панічної атаки

Це починається раптово.

Ні з того ні з сього.

Спочатку з’являється незрозуміла тривога.
За нею дуже швидко наростає страх.

Серце різко прискорюється.
Повітря ніби не вистачає.
Руки холодніють або тремтять.
Голова паморочиться.

І в якийсь момент з’являється думка:
«Я зараз помру».

Або:
«Я втрачаю контроль».

І найстрашніше —
ви вірите, що це дійсно станеться на всі 100%.

Це панічна атака.

І в цей момент здається, що з тілом відбувається щось критичне.
Щось небезпечне для життя.

Але правда набагато менш драматична.
І водночас — дуже важлива.

Це не “збій”.

Це ідеально працююча система виживання,
яка ввімкнулась… без реальної загрози.
Вона існує для того, щоб рятувати життя.

Якби перед вами була реальна небезпека
(дикий звір або маніяк із сокирою) —
тіло зробило б те саме:

прискорило серце,
викинуло адреналін,
напружило м’язи
і підготувало вас тікати або боротися.

Але зазвичай реальної небезпеки немає.

Є психологічна напруга, яка накопичувалась всередині.
Довго. Тихо. Непомітно.

І в якийсь момент ваша система каже:
«Досить. Я вже не витримую».

І розряджається так, як уміє.

Через тіло.
Через страх.
Через паніку.

Хороша новина:
цей стан не може тривати довго.

Адреналін має свій “термін дії”.
Кілька хвилин — і він розпадається,
а хвиля панічної атаки спадає.

Погана новина:
за ці хвилини можна встигнути повірити,
що це справді кінець.
І це дійсно страшно.

І ще одна важлива річ, про яку рідко говорять:

панічна атака — це не проблема.
Це наслідок проблеми. Це сигнал.

Можна навчитися її зупиняти.
І навіть досить швидко.

Але якщо зробити тільки це —
нічого насправді не зміниться.

Тому що психологічна напруга нікуди не зникне.

Вона просто знайде інший спосіб вийти.

Через тривожність.
Через нав’язливі думки.
Через постійну перевірку свого здоров’я.
Через виснаження.
Через фобії.
Через «нічого не хочу».

Тому справжнє питання не в тому:
«Як прибрати панічні атаки?»

А в тому:
скільки всього я тримаю в собі,
що моє тіло змушене кричати таким способом?

Іноді це не про слабкість.

А про те, що ви занадто довго намагалися бути сильними.

Панічна атака — це лише верхівка айсберга.
І можна все життя боротися з тим, що видно.
А можна зануритися глибше —
і побачити весь об’єм.

Я працюю саме з цією глибиною.

Якщо ви відчуваєте, що вже готові — напишіть мені.

18/04/2026

🇧🇪 Hou je ook van klassieke muziek (die trouwens heel goed is voor het zenuwstelsel)? Dan ben je van harte welkom op het jaarconcert van het koor Schola Cantorum van de Sint-Baafskathedraal, waar ik ook het geluk heb om te zingen 🎶🥰💕

18/04/2026

🇺🇦 Хто цінує і любить класичну музику (яка, до речі, дуже позитивно впливає на нервову систему) тих щиро запрошую на річний концерт хору Schola Cantorum van de Sint-Baafskathedraal у якому я маю щастя співати 🥰🎶💕

17/04/2026

🇧🇪 Je lijdt niet. Je bent gewend om te lijden.

Ons leven is een geprogrammeerd systeem van gewoonten.
Dezelfde gedachten.
Dezelfde reacties.
Steeds weer hetzelfde:
“Alles is verkeerd. Ik ben het zat. Iedereen is irritant. Ik lijd door hen.”

En het gevaarlijkste is: het gebeurt automatisch.
Bliksemsnel. Zonder pauze.

En mensen geloven oprecht dat
gebeurtenissen, omstandigheden en andere mensen
de oorzaak zijn van hun gedachten, emoties en lijden.

“Slecht weer”
“Mensen zijn irritant”
“Het leven is oneerlijk”

Maar wees eens eerlijk:
zijn dit feiten — of gewoonten van denken?

Waarom is een stortbui voor de één een dans in de regen,
en voor de ander een ramp?

Waarom glimlacht de één wanneer iemand op zijn voet stapt en zegt:
“Geeft niet”,
terwijl de ander uitvalt:
“Kijk uit waar je loopt!”

Waarom breken sommigen na tegenslagen,
en gaan anderen verder — en vinden uiteindelijk wat ze zoeken?

Omdat regen gewoon regen is.
Omdat iemand op je voet stappen gewoon een toeval is.
Omdat verlies, ontslag of een breuk deel zijn van het leven.

De wereld is voor iedereen dezelfde.
Neutraal.

Maar de beleving ervan is verschillend.

Met de jaren wordt dat alleen maar sterker.

De gewoonte om het negatieve te zien verdiept zich —
en iemand verandert in een persoon voor wie nooit iets goed is.

Maar de gewoonte om met nieuwsgierigheid en dankbaarheid te kijken groeit ook —
en zulke mensen worden met de jaren warmer, rustiger en wijzer.

Het probleem zit dus niet in het leven.
Het zit in de manier waarop je hebt geleerd ernaar te kijken.

Het brein zoekt geen geluk.
Het zoekt het bekende.

Het maakt niet uit of dat voortdurende ontevredenheid is,
of het vermogen om kansen te zien en met interesse te leven.

Wat telt voor het brein is niet kwaliteit — maar herhaling.
Het kan het niet schelen wat je voelt —
het herhaalt gewoon wat het geleerd heeft.

En bijna niemand stelt zichzelf de simpele vraag:
“Is mijn leven echt zo slecht —
of ben ik gewend het zo te zien?”

De meeste oudere mensen kunnen hun reacties niet meer veranderen —
de hersenen verliezen met de jaren hun plasticiteit.

Maar jongere mensen hebben nog een kans.

Een kans die zelden wordt benut.

Want dan moet je verantwoordelijkheid nemen voor je eigen toestand —
en dat is ongemakkelijk.

Het is makkelijker om anderen de schuld te geven, toch?

Maar de manier waarop jij naar de wereld kijkt —
is het resultaat van jouw eigen training.

En dat betekent maar één ding:
je kunt het ook anders leren.

De vraag is alleen… wil je dat?

17/04/2026

🇺🇦 Ти не страждаєш. Ти звик страждати

Наше життя — це запрограмована система звичок.
Одні й ті самі думки.
Одні й ті самі реакції.
Одне й те саме:
«Все не так. Все дістало. Навколо одні придурки. Я через них страждаю».

І найнебезпечніше — це відбувається автоматично.
Блискавично. Без паузи.

І люди щиро вірять:
це події, обставини й інші люди винні в їхніх думках, стражданнях і емоціях.

«Погана погода»
«Люди дратують»
«Життя несправедливе»

А тепер чесно:
це факти — чи звичка так думати?

Чому для одних злива — це танець під дощем,
а для інших — катастрофа?

Чому, коли комусь наступають на ногу,
один усміхається: «Та нічого страшного»,
а інший зривається: «Дивись, куди йдеш, придурок!»

Чому одні після провалів ламаються,
а інші йдуть далі — і зрештою знаходять своє?

Бо дощ — це просто дощ.
Бо наступання на ногу — це просто випадковість.
Бо втрати, звільнення, розриви — це частина життя.

Світ один і той самий для всіх.
Нейтральний.
А от досвід сприймання — різний.

З віком це лише посилюється.

Звичка бачити негатив укорінюється —
і людина перетворюється на того, кому завжди «всі і все не так».

Звичка сприймати світ із цікавістю та вдячністю теж зростає —
і такі люди з роками стають теплішими, спокійнішими, мудрішими.

Тобто справа не в житті.
Справа — у натренованому способі його бачити.

Мозок не шукає щастя.
Він шукає знайомі способи реагування.

Йому не важливо — це постійне невдоволення
чи вміння бачити нові можливості й жити з інтересом.

Йому важлива не якість вашого життя — а стабільність і повторюваність.
Йому байдуже, що ви відчуваєте —
він просто відтворює те, чого ви його навчили.

І майже ніхто ніколи не ставить собі простого питання:
«Це справді життя таке жахливе —
чи це я так звик його бачити?»

Більшість дуже старших людей уже не можуть змінити ці реакції, бо мозок із роками втрачає пластичність.

Але в молодших ще є шанс.
Шанс, яким рідко користуються.

Бо тоді доведеться вперше взяти на себе відповідальність за свій емоційний стан —
а це неприємно.

Легше звинувачувати інших, правда ж?

Але спосіб, у який ви навчилися дивитися на світ, —
це результат лише ваших власних тренувань.

І це означає лише одне:
ви можете навчитися інакше.

І тут постає питання: а чи ви цього хочете?

14/04/2026

Хочете розширити свої знання про депресію? - реєструйтеся на безкоштовний захід.
Кількість місць обмежена.

04/04/2026

Прояви психологічних проблем

02/04/2026

Друга причина психологічних проблем

26/03/2026

🇧🇪 Burn-out.
Hoe vaak hoor ik dit woord in België.

Ik zie steeds hetzelfde scenario: iemand gaat in een burn-out → herstelt maandenlang → keert terug naar dezelfde job → en raakt opnieuw uitgeput.

En deze cyclus herhaalt zich — soms jarenlang — totdat er echt iets fundamenteel verandert.

Veel mensen denken dat het probleem in het werk ligt of dat ze “gewoon niet genoeg hebben gerust”.
Maar rust herstelt alleen energie. Het neemt de oorzaak niet weg.

Mensen die gevoelig zijn voor burn-out ontwikkelen vaak al in hun kindertijd een strategie: “ik zal de slimste zijn, de meest ijverige, de hardst werkende — en dan zal ik gewaardeerd worden”.
Lange tijd werkt dat. Samen met die strategie ontstaan ook concrete manieren om dat te bereiken.

Maar op een bepaald moment werken deze manieren niet meer.
Je doet je best — maar je krijgt niet genoeg erkenning.
Je zet je in — maar het wordt niet gezien.
Je doet alles “juist” — maar het resultaat blijft uit.
En dan gaat iemand nog meer doen. Nog harder proberen. Nog meer bewijzen.

Dat creëert innerlijke spanning: de inspanning neemt toe, maar het gevoel “ik ben genoeg” niet.
Er ontstaan angst, frustratie en uiteindelijk burn-out.
Want het is niet alleen de werkdruk die uitput. Het is ook de poging om erkenning te krijgen op een manier die niet meer werkt.

Rust helpt dan… maar slechts tijdelijk. Want je keert terug naar dezelfde omstandigheden — met dezelfde strategie en dezelfde manieren.

Op een bepaald moment wordt de vraag dus dieper:
niet “hoe kan ik herstellen?”, maar “wat moet ik eigenlijk veranderen?”
En daar zijn twee richtingen:
— het externe veranderen (werk, omstandigheden, belasting)
— het interne veranderen (hoe je naar jezelf kijkt, naar resultaten, naar “ik ben genoeg”)

Soms — allebei.

Want zonder die verandering zal burn-out telkens terugkomen.
En daar helpt geen enkele pauze meer tegen. Dan is vaak de hulp van een specialist nodig 🌿

26/03/2026

🇺🇦 Вигорання.

Як же часто я чую це слово в Бельгії!

Я бачу один і той самий сценарій:
людина йде на burnout → відновлюється місяцями → повертається на ту саму роботу → і знову вигорає.

І цей цикл повторюється — іноді роками — допоки справді щось кардинально не зміниться.

Багатьом здається, що проблема в роботі або в тому, що “не вистачило відпочинку”.

Але відпочинок лише відновлює ресурс.Він не усуває причину.

Люди, схильні до вигорання, часто ще в дитинстві формують стратегію: “я буду найрозумнішим/ою, найстараннішим/ою, найпрацьовитішим/ою — і тоді мене будуть цінувати”.

І довгий час це працює.Разом зі стратегією формуються й тактики — як саме цього досягати.

Але в якийсь момент ці тактики перестають давати результат.

Ти стараєшся — але тебе недостатньо хвалять.Ти вкладаєшся — але це не помічають.Ти робиш усе “правильно” — але результат не той.

І тоді людина починає робити ще більше старатися і ще більше доводити.

Це створює внутрішню напругу: зусиль стає більше, а відчуття “я достатній/ня” — менше.

З’являється тривога, розчарування і, зрештою, вигорання.

Бо виснажує не лише навантаження.Виснажує спроба отримати визнання старим способом, який більше не працює.

І тоді відпочинок допомагає… але ненадовго. Бо ти повертаєшся в ті самі умови — і з тією ж стратегією та тактиками.

Тому в якийсь момент питання стає глибшим:

не “як відновитися”,а “що я насправді маю змінити?”

І тут є два напрямки:
— змінювати зовнішнє (роботу, умови, навантаження)
— змінювати внутрішнє (ставлення до себе, до результату, до “я достатній/ня”)

Іноді — і те, і інше.

Бо без цього вигорання буде повертатися знову і знову.

І з цим вже не справиться жодна пауза.Тут часто потрібна допомога спеціаліста 🌿

Maiia Buhrii / Майя Бурій

02/05/2026

29/04/2026

29/04/2026

18/04/2026

18/04/2026

17/04/2026

17/04/2026

14/04/2026

04/04/2026

02/04/2026

26/03/2026

26/03/2026

Adres

Openingstijden

Telefoon

Website

Meldingen

Contact De Praktijk

Snelkoppelingen

Delen

Type