Надежда Кривуля, психоаналитик в Праге

  • Domů
  • česko
  • Praha
  • Надежда Кривуля, психоаналитик в Праге

Надежда Кривуля, психоаналитик в Праге Психоанализ, обучение и супервизии

06/10/2025

🔹 АНОНС СЕМІНАРУ
Семінар організований Український Психоаналітичний Союз

«Сімейна система як секта: психодинаміка перверсивних зв’язків»

Іноді сім’я перетворюється на замкнуту систему влади, де любов стає інструментом контролю, а турбота - формою насильства. Тут дитина не зростає - вона служить. Вона «особлива», але не вільна. І вся структура нагадує секту: є лідер, союзники, вигнані й колективна брехня, яка тримає всіх разом.

На семінарі ми розглянемо, чим первертна сім’я відрізняється від нарцисичної, як формуються несвідомі пакти і як вони перетворюють дім на тоталітарний простір.

Ми говоритимемо про клініку дорослих, що виросли в таких родинах, про пастки перенесення й контрперенесення, про позицію аналітика-свідка, який витримує брехню, не руйнуючи зв’язку.

У програмі: ідеї Ракам’є, Каеса, Гріна, Арендт, Ліфтонa та Фуко, клінічні приклади та аналіз фільмів, що допоможе побачити ці механізми у дії.

Цей семінар - не лише про патологію.
Він про владу, залежність, межі і про те, як психоаналіз повертає людині голос там, де раніше звучала лише мантра сімейної брехні.

📍 Формат: одноденний інтенсив 18.10.2025
🕰 Тривалість: 10.00-18.00
👤 Для психоаналітиків, психотерапевтів і студентів, зацікавлених у глибинних процесах сімейних зв’язків.

02/10/2025

У психоаналізі є дві полярні точки зору щодо надії (хоча, мені здається, тут немає суперечності).
Одні кажуть, що надія необхідна для потягу до життя, для майбутнього. Інші (і тут часто посилаються на Лакана та Міллера), - що сам принцип надії має бути викорінений, надія «вбита», аби людина не жила безплідними мріями, а зіткнулася з кастрацією та неможливістю повної реалізації бажання.

❗️Але. Щоб «убити надію» у лаканівському сенсі, людина має спершу її мати - у формі ілюзії та як внутрішній досвід зв’язку з життям і з Іншим. Якщо з самого початку надії немає (наприклад, у тяжкій депресії, травмі, нарцисичній патології), то й нищити нічого. Навпаки, тут психоаналітик створює, вирощує, утримує мінімальне відчуття, що щось може бути можливим. Це «перехідна ілюзія»: її треба збудувати, аби згодом можна було витримати її руйнування.

Інакше «руйнування надії» стає просто ретравматизацією - не-зустріччю з Реальним, а повторним провалом. Немає кастрації без обіцянки. Це, до речі, одна з критик надто буквального прочитання Лакана: якщо взяти його тезу «убити надію» як технічний принцип, можна опинитися в позиції садистичного аналітика, який лише підтверджує порожнечу пацієнта.

Ми можемо розглядати це як дві часові логіки аналізу:
1️⃣ Перша: допомогти суб’єктові здобути «опору» (надійну рамку, мінімальне відчуття зв’язку та можливості майбутнього).
2️⃣ Друга: поступово розібрати ілюзію про те, що хтось/щось дасть повне задоволення; перенести акцент із фантазму на суб’єктивну відповідальність.

І тільки тоді з’являється можливість роботи трауру і, парадоксальним чином, нового задоволення життям без фантазії про «повне».

Тоді надія - це міст: спершу необхідний, а потім має бути розібраний.

30/09/2025

🍂BIG NEWS❗️

Серед щоденних справ і подій майже не помітила, як швидко наблизився момент старту - вже цих вихідних розпочинається курс Клінічний психоаналіз не-невротичних пацієнтів !

Це для нас більше, ніж навчання: ми пишаємося ним, любимо його й упевнені в його якості. Він живий, практичний, захопливий і, так, непростий. Але хіба аналітик шукає легких шляхів? 🙂

🧑‍🏫А тепер дозвольте розповісти про наших викладачів:

Психоаналітик у Києві Павловська Ольга - мотор і мозок курсу. Її інтелект мов маяк: допомагає не загубитися у складному й задає високий горизонт. Краса й авторитетність у гармонії.

Нина Кокойло - жива вода курсу. Щедрість, енергія та вміння з іскрою говорити про складне роблять будь-яку теорію цікавою історією.

Sergii Ugrium - рідкісний парадокс: надійність і новаторство в одному флаконі. Його лекції - ковток свіжого повітря, що надихає на ідеї й творчість.

Марина Душина психоаналітикиня - поєднання душевності й сили. Гострий розум і самобутність перетворюють її лекції на розмову по душах з інтелектуальною іскрою.

Марія Євграшина - наша людина-структура: з нею навіть хаос стає системою. Чіткий виклад, почуття гумору й такі креативні презентації, що їх неможливо забути.

Надежда Кривуля, психоаналитик в Праге - а я тут просто стараюся, щоб мотор працював, вода текла, повітря було свіжим, а структура трималася.

Якщо ви ще не з нами - саме час приєднатися. Ми дуже чекаємо на зустріч 💛

29/09/2025

Наприкінці вересня відбулася конференція, організована Український Психоаналітичний Союз. Радісно спостерігати, як зростає спільнота, з’являються нові проєкти, а професійні зустрічі незмінно проходять на високому рівні. Ми співпрацюємо вже кілька років, тому можу сказати це з упевненістю.

Теми конференції склалися у цілісне полотно роздумів про природу перенесення та його межі: між любов’ю і знанням, повторенням і трансформацією, сценою минулого та актом теперішнього.

Фокус всієї зустрічі був спрямований на розуміння перенесення як простору між зустріччю та ілюзією, між життям і смертю психічного, де аналітик неминуче стикається з питанням власної етичної відповідальності.

Конференція окреслила коло фундаментальних питань:
- Перенесення як любов, знання, повторення чи акт?
- Як аналітик справляється з тінню Над-Я та власними «сліпими зонами»?
- Що робить перенесення живим: аналітична зустріч, ілюзія чи етична позиція?
- Як змінюється перенесення в різних практиках: підлітковій, парній, цифровій та тій, що відбувається в умовах воєнного часу?

З великою вдячністю до Нина Савченко за мою ініціацію виступити з доповіддю українською мовою, до організаторів - за чудову підготовку, а до колег - за глибокі питання та роздуми про перенесення у психоаналітичній практиці.

Теми, які змусили мене замислитися після конференції:
- Клініка свідка травми vs Аналітик і аналізант в одному травматичному полі (можливості й неможливості одних і інших)
- Місце надії в аналітичній практиці
- Виклики LLM для психоаналізу

Збираюся написати про це пізніше.

26/08/2025

Есенціальна депресія

Поняття есенціальної депресії було вперше запропоноване П’єром Марті у 1966 році. Він виділив чотири основоположні характеристики:

1. Втрата життєвого тонусу;
2. Втрата лібідо - як нарцистичного, так і об’єктного;
3. Відсутність економічних наслідків цієї втрати;
4. Наявність потягу до смерті в основі феномена.

Показово, що кожне з цих формулювань побудоване як негатив, як досвід втрати, зникнення або відсутності. У цьому вже проглядається специфічна логіка есенціальної депресії: не як активного конфлікту, а як згасання психічного життя.

Згодом Клод Смажа розвинув метапсихологічну гіпотезу цього стану на основі тривалої клінічної роботи з оператуарними пацієнтами. Його підхід дозволив уточнити та розширити семіологічний опис есенціальної депресії, спираючись на переживання пацієнта та спостереження аналітика. Нова клінічна картина включає такі ознаки:

1. Втрата відчуття легкості буття
Пацієнт переживає раптове обтяження життя. Усе стає важким, серйозним, позбавленим спонтанності та внутрішнього світла. Зникають легкість, чарівність, іронія, втрачається здатність до гри у стосунках з іншими. Рештки безтурботності поступаються місцем суворій реальності, якій відтепер підпорядковане все психічне існування.

2. Втрата надії
Надія - це форма фантазматичної проєкції в майбутнє, що спирається на внутрішні ревері, які пов’язують минуле й майбутнє суб’єкта. За есенціальної депресії цей простір фантазії та мрії обривається, що призводить до зникнення нарцистичного інвестування у себе та в майбутнє.

3. Відчуття втоми
Це одна з небагатьох ознак, про яку пацієнт здатен спонтанно говорити. Втома переживається тілесно і психічно, як загальне виснаження, як відсутність внутрішнього супроводу в думках і діях. Тоді як втрата надії або легкості зазвичай не усвідомлюється, втома стає єдиним «перекладеним» елементом, за допомогою якого пацієнт ще може звертатися до зовнішнього світу.

4. Контрпереносна тривога
Одним із ключових аспектів є невисловлена, але глибоко переживана тривога аналітика за життя пацієнта. Часто це тривожне відчуття виникає раніше, ніж з’являється можливість його символізації чи осмислення. При цьому сам пацієнт, як правило, не виражає жодної тривоги за себе - створюючи розрив між внутрішньою катастрофою та зовнішньою байдужістю. Це асиметрія оцінки небезпеки і стає важливим діагностичним маркером.

Таким чином, есенціальна депресія постає як психічна катастрофа, що часто залишається мовчазною. Зникнення здатності до ревері руйнує опору Я, особливо у пацієнтів, що функціонують за фалічно-нарцистичним типом, де активність цінується вище, ніж пасивне психічне переживання. Саме в цих випадках відзначається особливий зв’язок між нарцисизмом, зникненням ревері та соматизацією.

Авторка: Кривуля Надiя - для
Клінічний психоаналіз не-невротичних пацієнтів

Триває набір на курс Клінічний психоаналіз не-невротичних пацієнтів, який розпочнеться вже в жовтні! Щиро запрошую вас д...
25/08/2025

Триває набір на курс Клінічний психоаналіз не-невротичних пацієнтів, який розпочнеться вже в жовтні! Щиро запрошую вас долучитися: курс задуманий як сучасний, живий простір, відкритий до роздумів і спільного пошуку. Він допоможе збагатити ваш професійний інструментарій і зробить роботу з пацієнтами, чиї структури виходять за межі невротичних, глибшою й осмисленішою. А щоб трохи «спокусити» ваш інтерес, ділюся уривком зі своєї лекції «Особливості сексуальності не-невротичних пацієнтів». (Усі посилання для реєстрації ви знайдете в першому коментарі).

Розвиток потягу та розвиток ставлення до об’єкта можна розглядати як дві паралельні лінії, які в нормі підтримують і живлять одна одну. Перша лінія - це рух від сексуальної функції, пов’язаної насамперед із тілесним задоволенням, до складніших форм переживання бажання, а далі - до його символізації та сублімації. Друга лінія - це еволюція від аутоеротизму й нарцисичної замкненості до вибору зовнішнього об’єкта і здатності його інвестувати, а згодом - до розподілу лібідо між множинними об’єктами, без катастрофічного страху втратити єдиного й незамінного.

Коли ці лінії розвиваються узгоджено, виникає взаємне оживлення: бажання спрямовує до об’єкта, а об’єкт розширює можливості трансформації потягів, включаючи їх у ширшу символічну роботу. Проте невдачі на цьому шляху призводять до своєрідних патологій зв’язку. Там, де потяг залишається зафіксованим на рівні функції, не піднімаючись до рівня бажання і символізації, стосунки з об’єктами виявляються примітивними, захоплюючими чи адиктивними. В інших випадках відбувається розрив і дисоціація: суб’єкт може бажати, фантазувати, навіть сублімувати, але виявляється нездатним до живої прихильності, оскільки зв’язок з об’єктом переживається як загроза - загрозою може бути як поглинання, так і втрата. Тоді у психіці формуються анти-любовні захисти: відмова від близькості, уникання, фіксація на неможливому коханні, сексуальна анорексія.

Таким чином, там, де мала б складатися динаміка взаємного оживлення, виникає поляризація: або бажання існує без реального об’єкта, перетворюючись на порожню еротичну одержимість, або об’єкт утримується без бажання, що обертається залежністю й мертвими зв’язками. Найдраматичнішими стають ситуації, коли один-єдиний об’єкт фетишизується і стає незамінним: його втрата чи недоступність обертаються катастрофою, а сама можливість кохати чи бути коханим переживається як джерело терору.

У нормі людина вчиться інвестувати не один, а множинні об’єкти, і саме ця множинність робить стосунки живими, дозволяючи переносити втрати й знаходити нові форми зв’язку. Там же, де множинності не досягається, зв’язок виявляється крихким, тривожним і наповненим страхом - кохати стає так само небезпечно, як і дозволити себе кохати.

29/07/2025

Коли мова ранить. Про зухвалість говорити і про травму мовчання

Читаю цікаву статтю Юлії Крiстєвої, назву якої можна приблизно перекласти як «Зухвалість висловлювання» або «Зухвалість мови». Планую поговорити про неї в межах спеціалізації Клінічний психоаналіз не-невротичних пацієнтів Але зараз - про інше.

Крістєва пише, що «мова - це місце, де суб’єкт виходить із тіла. Але якщо немає мови, в яку він може увійти, він залишається у тривозі».

Коли ми говоримо про зухвалість мовлення (l’impudence d’énoncer) ми маємо на увазі не лише особисту сміливість. Йдеться про соціально‑політичний і історичний акт. Акт, який може бути забороненим, витісненим, придушеним і який, тим не менш, є порогом буття для суб’єкта.

🔸Історична заборона української мови як травма

Для української історії цей поріг насильно перетинали неодноразово. Починаючи з (?) Валуєвського циркуляру 1863 року і впродовж більш ніж століття українська мова піддавалася інституційному знеціненню, заборонам, асиміляції. Її оголошували неповноцінною, сільською, негідною.

Це було витіснення мови не лише як засобу спілкування, а як символічного контейнера колективної ідентичності. Покоління українців не мали змоги наважитися говорити. І йшлося не лише про мовчання, а й про неможливість появи суб’єкта, як це описує Крістєва: якщо немає материнської мови, якою ти можеш говорити, ти позбавляєшся можливості постати як «я». Замість цього - або витіснення, або перверсивне прилипання до «чужої» мови, або психічне розщеплення.

🔸Сучасне витіснення російської мови - болісна необхідність?

Сьогоднішня ситуація, особливо після 2022 року, перевертає цю сцену. Російська мова, яка довгий час була мовою влади й колонізації, у сприйнятті багатьох стає мовою насильства, захоплення, болю. Відмова від неї зрозуміла. Це жест звільнення. Це можливість повернути відщеплену частину ідентичності. І це -політичне рішення.

Але з погляду психіки - це також травма суб’єкта, особливо якщо йдеться про українців зі сходу (але не лише, звiсно), чия повсякденна мова, мова матері, мова любові, страху, втрати - російська.

Відмова від рідної мови - це завжди часткова ампутація пам’яті, голосу, тіла. Це розрив із jouissance, з материнським, з ритмом, - пише Крістєва у La révolution du langage poétique.

Ця відмова, необхідна в політиці, може бути нестерпною для психіки, якщо не супроводжується символічним опрацюванням і вторинним зчепленням із новою мовою.

🔸Що відбувається з мовленням, коли рідна мова більше не може звучати вільно?

Говорити - це зухвалість. (Ю. Крістєва)

Коли Крістєва говорить про «зухвалість висловлювання», вона має на увазі не просто сміливість говорити, а екзистенційний жест появи суб’єкта в мові. Висловитися - означає вирватися з безмовної тілесності, перейти поріг несвідомого й стати на сцену символічного порядку. Це завжди ризик. Це завжди - тілесне збудження, переведене у форму. Це завжди - акт народження.

Але що відбувається, коли мова, якою ти можеш висловитися, опиняється під забороною?

Коли твоя langue maternelle - мова матері, дитинства, пам’яті - стає непристойною, небезпечною, відторгнутою? Коли саме проголошення на ній викликає не бажання бути почутим, а страх бути звинуваченим?

Рідна мова - це завжди надлишок: надто тілесна, надто насичена афектом, надто слабо відфільтрована Законом. (Ю. Крістєва, La Haine et le silence)

Саме в цьому надлишку - її сила і її вразливість.

Коли мова, з якої починається мовлення, витіснена з публічного простору, суб’єкт може:
- замовкнути - і тим самим утратити зв’язок із тілесним, материнським, до-мовним;
- або продовжувати говорити - і тоді його мова стає формою спротиву, способом перетворити травму на символічне.

Для Крістєвої рідна мова - не нейтральний код, а щільна матерія несвідомого. Вона пов’язана з тілом, ритмом дихання, голосом матері. І тому відмова від неї - не просто політичний жест. Це може бути психічне розщеплення.

Аб’єкт - це те, що мене відкидає, але без чого я не можу бути собою. (Ю. Крістєва, Pouvoirs de l’horreur)

Коли мова стає аб’єктом - відкиненою, «брудною», неприйнятною - вона перетворюється на джерело сорому. Але якщо суб’єкту вдається повернути її в мовлення, хоча б фрагментарно - це може стати актом відновлення цілісності.

У цьому сенсі говорити рідною мовою, навіть якщо вона більше не визнається «своєю», - це спосіб бути, спосіб залишитися живим, тілесним, афективним. Це акт, який Крістєва назвала б перетворенням збудження на мову, переходом від перверсивного заперечення до символічного існування.

🔸Перезбирання ідентичності: де тут місце аналізу?

Коли аналітик працює з людиною, яка вимушено перебудовує свою ідентичність через мову, він працює не просто з мовленням, а з межовою зоною між тілесним і символічним. Із простором, де несвідоме може знову зазвучати або залишитися в паніці мовчання.

Психоаналіз у цьому контексті може:
- стати простором, де витіснена мова дозволена, навіть якщо зовні вона здається «небезпечною»;
- допомогти усвідомити ціну й наслідки відмови від мови, не нав’язуючи повернення;
- підтримати суб’єкта в тому, щоб віднайти себе в мовленні новою мовою, не втрачаючи зв’язку з тілом і історією.

Бути в аналізі - означає наважитися говорити. Іноді - «забороненою» мовою. Іноді - вперше назвати свій біль новою. У будь-якому випадку, говорити - здійснити зухвалість суб’єкта, який не погоджується зникнути в мовчанні.

16/07/2025

Готуюсь до доповіді для конференції, присвяченої переносу в психоаналітичній клініці. Поділюся деякими міркуваннями, що сформувалися в процесі підготовки і загалом, з досвіду робочих груп із переносу, які я веду цього року.

Отже, перенос у психоаналітичній роботі умовно має чотири вектори актуалізації та розгортання. Йдеться саме про актуалізацію, тобто про ті моменти, коли перенос справді виходить на передній план аналітичної взаємодії.

Що таке вектор переносу?

Вектор переносу - це не просто «зміст» переносу (бажання, фантазм, ідентифікація), а спосіб його руху, реалізації та закріплення в аналітичній ситуації.

Кожен вектор:
🔸визначає форму, в якій присутній перенос;
🔸дає аналітичну «опору» для його розпізнавання;
🔸робить можливою роботу з несвідомим через особливу модальність (відчуття, тривогу, фантазми, сни тощо).

0. Нульовий вектор
Тіло, поведінка, сцена до-мовлення
Це найбазовіший, до-репрезентативний рівень, на якому перенос ще не структурований у фантазм, символ або мову. Він проявляється в тиші, відмові від мовлення, тілесних симптомах, «присутності без адресата».

Приклади:
✅Мовчання, ступор, порожнеча
✅Порожнє повторення
✅Нав’язливий ритм, соматизація, інфантильні жести

1. Перший вектор: тривога
Афективне вторгнення як маркер переносу

Тривога - це емоційний сигнал, який супроводжує появу переносу. Вона порушує стабільність нарцисичної оболонки, виявляє ставлення до Іншого як потенційно небезпечного або бажаючого.

Тривога вказує на присутність бажання Іншого і, відповідно, на активацію переносу. Вона може бути як паралізуючою, так і структуруючою.

Типові форми:
✅Нав’язливий страх бути покинутим
✅Тривога викриття
✅Сором, тілесне напруження тощо

2. Другий вектор: несвідомий фантазм
Репрезентативна структура бажання

Тут перенос зчіплюється з фантазмом - структурою, в якій бажання суб’єкта та бажання Іншого переплітаються.
Фантазм - це фіктивна сцена, де суб’єкт завжди займає певне місце (жертва, об’єкт, спостерігач, рятувальник тощо).

Як проявляється:
✅Повторювані теми: спокушення, приниження, покинутість
✅Нав’язливі наративи, сцени «ніби як»
✅Емоційно насичені уявлення тощо

Фантазм дає доступ до несвідомого сценарію, в який аналітик втягується як учасник. Це рівень, де працює інтерпретація.

3. Третій вектор: сновидіння
Знімок переносу, перекодування між регістрами

Сон - це особливий вектор, в якому несвідоме, перенос і теперішнє аналітичної сцени переплітаються в одному тексті.
Сновидіння часто виникають після інтерпретацій або в критичні моменти аналізу та включають фігуру аналітика.

Приклади:
✅Сон про сесію, де кабінет і аналітик спотворені, зашифровані, але впізнавані
✅Сон на початку аналізу або «ретроспективний сон», що передбачає весь аналіз
✅Сон-склейка - поєднує теперішню ситуацію з дитячими переживаннями тощо

Функція:
Сновидіння перекладає:
🔸минуле в теперішнє (регресія);
🔸теперішнє в минуле (прогресія);
🔸несвідоме в образ, відкритий для інтерпретації

17/06/2025

Чи змінюється психоаналіз в епоху краху смислів? І чи має змінюватися?

Ми живемо в часи тектонічних зсувів: зруйновані колективні наративи, розгромлені колишні ідеали, мова дедалі частіше виявляється безсилою перед цим досвідом. Окрема людина стикається з тривожною порожнечею там, де раніше існували соціальні, родинні, культурні опори. Все важче говорити, обирати, бажати - ніби зникає сам суб’єкт бажання.

Чи можливо в таких умовах продовжувати «колишній» психоаналіз? Той, що передбачає внутрішній конфлікт, сцену символічного, перенос як спосіб роботи з несвідомим?

Ми дедалі частіше зустрічаємо пацієнтів, у яких немає ані внутрішнього конфлікту в звичному розумінні, ані сформованого Я. Надто ранні порушення зв’язків, розпад відчуття тіла, неможливість ідентифікації, психічна порожнеча, що змінюється спалахами жаху - це не просто «нові випадки», це інша клініка, інша логіка симптому.

Ми називаємо цю клініку «не-невротичними» структурами. Але сама назва тут - не головне. Важливішим є інше:
🔸 для таких пацієнтів аналітична сцена має бути не «простором інтерпретації», а місцем переходу, де можлива дозована зустріч з Іншим;
🔸 техніка, побудована на конфлікті та витісненні, втрачає сенс, якщо нема чого витісняти, якщо немає зв’язності Я, а все психічне зводиться до спроби вижити;
🔸 перенос тут - не матриця аналізу, а єдина можливість утримати пацієнта в психічному житті.

Саме тому ми акцентуємо увагу на підготовці аналітиків до цієї нової, більш крихкої та вразливої роботи.

Це не модна тенденція і не відхід від класичних постулатів психоаналізу. Швидше, прагнення зберегти його суть, враховуючи очевидні зміни в нашій клінічній практиці: коли психоаналіз працює на межі між живим і нестерпним, між німотою і можливістю сказати бодай щось.

Курс «Клінічний психоаналіз не-невротичних пацієнтів» - не просто цикл лекцій про пограничні або психотичні структури. Це запрошення до переосмислення власної практики, до тонкості й уважності, до глибокої внутрішньої роботи самого аналітика.
До готовності не боятися бути в місці, де смисли зникли, де розірвана психічна тканина, але живе суб’єкт і триває психічна робота.

Посилання для реєстрації на курс у коментарях. Приєднуйтесь, окрім навчання - це чудовий простір для підтримки та спільне мислення.

09/06/2025

Традиційно завершили курс спеціалізації цього року "Клінічним практикумом". Цей останій модуль присвячується роботі над есеями слухачів , які опрацьовували своі клінічні випадки в опорі на концепт негативу та клініку порожнечі. Такий досвід є корисним і надихаючим, бо ми на різних рівнях знов повертаємось до теоретичних концептів, і намагаємось сформувати та розвинути "негативне" клінічне мислення.

Цього року викладчі отримали професійну насолоду від спільної роботи групи. Сміливі, творчі та інтелектуально щедрі роздуми колег сподіваємось для початківців стануть опорою в оволодінні ремеслом психоаналіза, для більш досвідчених колег запропонують нову практичну оптику у роботі зі складними аналізандами не-невротичної структури.

Ми міркували про діференціацію оператуарних аналізандів від не-невротичних з симптомами, які схожі на оператуарну клініку. Підкреслювали особливості роботи у клініці порожнечі та залежностей. Фокусувались на розумінні та інтерпретації довгого мовчання аналізанда у психоаналітичній роботі. Згадували концепти негативу у його різних вимірах, роль мазохізму у зв'язуванні збуджень та інше.

Чудовою демонстрацією до наших думок були декілька есеїв по фільму 1998 року , режисера Майкла Кристофера "Джіа" про життя і смерть моделі Джіа Каранджі.

Сподіваємось на зустрічі з колегами в інших психоаналітичних проєктах у майбутньому. Єдиний жаль, що поки ми збираємось лише онлайн, хоча до війни працювали очно.

Ми продовжуємо! Набір 2025-2026 вже відкритий!

04/03/2025

«Чистота» методу і параноїдний захист аналітика vs страждання суб’єкта та зцілення. Чи здатні ми до варіацій і ризику, який вони несуть?

12/09/2024

Взаимодействуя с пациентом не-невротической структуры, мы говорим о терапевтической гибкости, опираясь на различение между клиникой желания и клиникой психического выживания. Подробнее об этом на специализации Клінічний психоаналіз не-невротичних пацієнтів

Однако психоаналитическая позиция остается неизменной, и это главный водораздел между психоанализом и другими формами психотерапевтической помощи.

Позиция психоаналитика основывается на следующих постулатах:
- приоритет исследования - это бессознательное пациента;
- материал психоанализа - всё, что предъявляет пациент (речь, жест, действие, молчание и т.д.) не может быть исключено из поля исследования, потому что является сообщением, адресованным аналитику, и означающим его потребности/желания;
- предмет психоаналитической заботы - психоаналитические отношения как место, где возможна встреча пациента с неизвестным собой;
- фундаментальная форма аналитической связи - перенос, являющийся и местом исследования, и средством психоаналитической работы;
- умеренность и известная скромность в аналитическом присутствии (сдержанность в речи, действиях, интерпретациях и т.д.);
- аналитическая позиция - это позиция исследователя, признающая степень ограниченности своего знания, это отказ от всякой экспертности и этичное отношение к субъективной истине пациента.

Присоединяйтесь к обучению для развития психоаналитического мышления и собственного терапевтического стиля в работе. Обучение начинается 12 октября.

Adresa

Petrská 1131/2
Praha
11000

Otevírací doba

Pondělí 10:00 - 21:00
Úterý 10:00 - 21:00
Středa 10:00 - 21:00
Čtvrtek 09:00 - 21:00

Telefon

+420602660070

Internetová stránka

Upozornění

Buďte informováni jako první, zašleme vám e-mail, když Надежда Кривуля, психоаналитик в Праге zveřejní novinky a akce. Vaše emailová adresa nebude použita pro žádný jiný účel a kdykoliv se můžete odhlásit.

Odkazy

Sdílet

Share on Facebook Share on Twitter Share on LinkedIn
Share on Pinterest Share on Reddit Share via Email
Share on WhatsApp Share on Instagram Share on Telegram

Kategorie

Содействие психоаналитика в трудных жизненных ситуациях

Психоаналитик, клинический психолог. Магистр гуманитарных и социальных наук по психологии Университета Ниццы, Франция. Член Психоаналитической Академии им. П.-К. Ракамье, Франция. Веду частный прием в г. Прага (Чехия). Консультации для жителей других стран возможны он-лайн.

Способствую благополучию людей, находящихся в жизненном кризисе или несчастливых в отношениях. Оказываю психологическую помощь в принятии новых условий жизни, в связи с иммиграцией, изменением личного или социального статуса.

Провожу психоанализ со взрослыми, которым интересен свой внутренний мир, и с теми, кто хочет сделать психологическую помощь своей профессией.

Также преподаватель клинической специализации в Международном институте глубинной психологии (г. Киев, Украина) “Клинический психоанализ не-невротических пациентов”. Автор ряда курсов повышения квалификации для пси-специалистов.