22/06/2025
Нащастя зараз усвідомленних батьків все більше. Але ще й досі доволі часто зустрічаються токсичні посиланням дітям від батьків. То ж розглянемо їх.
Токсичні послання батьків своїм дітям за Еріком Беном
1. НЕ ЖИВИ!
Цей наказ має наслідком прагнення людини покінчити життя самогубством, а також відчуття непотрібності, ущербності та відчуженості.
Навіщо батькам віддавати дитині наказ «Не живи»? Ймовірно, це відбувається тому, що в емоційному стані Внутрішньої Дитини сам батько відчуває, що присутність дитини йому заважає або загрожує. У випадках фізичного або словесного приниження дитини послання «Не живи» передається відкрито.
Маленькі діти не розрізняють бажання і дії, тому можуть зробити висновок: «Я поганий, я маю померти».
Таке може статися і тоді, коли мати неусвідомлено передає дитині послання: «Ти завдав мені болю, коли народився». Дитина думає: «Я небезпечний, я можу заподіяти зло — отже, маю страждати або померти».
Чому ж більшість людей із внутрішнім наказом «помри» не закінчують життя самогубством? Бо дитина зазвичай приймає складне рішення: «Я буду жити, якщо…» — щоб уникнути фатального наслідку.
To polecenie skutkuje skłonnością do myśli samobójczych oraz uczuciem bezużyteczności, niskiej wartości i wyobcowania.
Dlaczego rodzice mieliby przekazywać dziecku polecenie „Nie żyj”? Prawdopodobnie dlatego, że w swoim wewnętrznym stanie dziecka rodzic czuje się zagrożony obecnością własnego dziecka.
W przypadkach przemocy fizycznej lub werbalnej komunikat ten bywa przekazywany wprost.
Małe dziecko nie odróżnia czynu od pragnienia, więc może dojść do wniosku: „Jestem zły, zasługuję na śmierć”.
To może również wynikać z nieuświadomionych przekazów, jak np.: „Zraniłeś mnie, gdy się urodziłeś”. Wtedy dziecko może pomyśleć: „Jestem niebezpieczny — powinienem cierpieć lub umrzeć”.
Dlaczego więc większość ludzi z takim komunikatem nie odbiera sobie życia? Ponieważ dziecko przyjmuje wewnętrzne, złożone decyzje typu: „Będę żyć, jeśli tylko…”, aby się ochronić.
2. НЕ БУДЬ СОБОЮ!
Цей наказ часто з’являється, коли народжується хлопчик, а батьки хотіли дівчинку, або навпаки. Тоді вони формують уявлення про «ідеальну дитину» та приймають лише ті риси, які відповідають цьому образу. Все інше — ігнорується.
Також батьки можуть переносити своє невдоволення іншими (наприклад, партнером): “Ти — вилитий батько”. Це діти швидко переймають: “Я — як бабуся”.
За цим посланням часто стоїть відчуття меншовартості самого батька, прагнення здобути визнання через дитину.
To polecenie często pojawia się, gdy urodził się chłopiec, a rodzice chcieli dziewczynkę – lub odwrotnie. Rodzice tworzą wtedy obraz „idealnego dziecka” i akceptują tylko te cechy rzeczywistego dziecka, które pasują do tej wizji, ignorując resztę.
Często wyrażają przez dziecko swoje niezadowolenie z partnera lub rodziny: „Jesteś jak twój ojciec”. Dzieci szybko to przejmują: „To ja – jak babcia”.
Za tym komunikatem często kryje się poczucie niższości rodziców i potrzeba uznania przez innych.
3. НЕ БУДЬ ДИТИНОЮ!
Цей наказ типовий для батьків, які самі поводяться як діти й мають у своєму дитинстві суворих батьків. Вони емоційні, легко вплутуються в конфлікти, змінюють роботу, не беруть відповідальності.
У постійній напрузі дитина приймає рішення: “Я винен, я забагато собі дозволяю”. Внаслідок цього зростає почуття провини, надмірна відповідальність, нездатність радіти, гратись, виявляти емоції.
Вербальні фрази: “Ти вже великий для цього!”, “Не будь дитиною!”, “Ти що, маленький?!”
To polecenie jest typowe dla rodziców, którzy sami zachowują się jak dzieci i mieli surowych rodziców w swoim dzieciństwie. Są emocjonalni, często popadają w konflikty, zmieniają pracę i unikają odpowiedzialności.
W takiej atmosferze dziecko zaczyna myśleć: „To moja wina, jestem zbyt swobodny”. To prowadzi do nadmiernego poczucia winy, braku umiejętności zabawy, okazywania radości i emocji.
Typowe wypowiedzi: „Jesteś za duży na to!”, „Nie zachowuj się jak dziecko!”, „Nie jesteś już malutki!”
