
29/06/2025
„Po prostu chcę pobyć w ciszy.”
Od dziecka marzyłam o tym, żeby móc zostać sama. Nie dlatego, że nie kochałam rodziców — po prostu kontakt mnie męczył.
Mama często inicjowała wspólny czas — a ja czułam napięcie i presję. Tata mówił tylko: „Jestem obok, jeśli będziesz chciała” — i to dawało mi przestrzeń. To z nim czułam prawdziwą bliskość.
Nawet dziś, jeśli mam za dużo spotkań i rozmów jednego dnia — wieczorem jestem wyczerpana, aż do łez. Potrzebuję kilku dni ciszy, żeby znów móc oddychać.
To nie jest o odrzuceniu. To o granicach. Cisza też może być formą miłości. Tylko inną.
"Я просто хочу побути в тиші."
З дитинства я мріяла про можливість залишитись на самоті. Не тому, що не любила батьків — просто я втомлювалась від постійного контакту.
Мамині ініціативи "провести час разом" викликали напругу. Це було очікування. Тиск. А тато просто казав: "Я поруч, якщо захочеш" — і це було про свободу. Саме з ним я почувалась по-справжньому близько.
Навіть зараз, якщо в день багато зустрічей і спілкування — ввечері я виснажена до сліз. І мені потрібно кілька днів тиші, щоб знову дихати.
Це не про відчуження. Це про межі. І про те, що тиша — теж спосіб бути з тими, кого любиш. Просто інакше.