Arteterapia dla każdego & Арттерапія для кожного

04/08/2025

Są rzeczy, które mnie ranią. Choć inni nawet ich nie zauważają.

Kiedy dorastasz, wydaje ci się, że wszyscy czują świat tak samo jak ty. Że wszystkich drażnią zapachy. Że wszyscy męczą się od rozmów. Że dla wszystkich „za dużo” to naprawdę za dużo.

Długo nie rozumiałam, że inni mają inaczej.

Pamiętam, jak modne były pewne perfumy. Pachniało nimi wszędzie. Powietrze było gęste jak smoła. W głowie wciąż ten sam obraz: piołun na łące. Próbowałam się poskładać, wrócić do rzeczywistości — ale kończyło się mdłościami.

Denerwuje mnie pisk ładowarek, którego większość nawet nie słyszy. Głośne dźwięki ściskają mnie w środku tak mocno, że aż robi się słabo. Ciało chce uciec.

A jednocześnie — zawsze potrzebowałam mocnych, silnych objęć. Gdy rodzice mnie przytulali, prosiłam: „mocniej, jeszcze mocniej”. Tylko wtedy przychodził spokój. Nie delikatny dotyk — tylko uścisk, który trzyma, jakby miał utrzymać cały świat w całości.

To może brzmieć jak sprzeczność. Ale tak właśnie jest. Jestem nadwrażliwa — i potrzebuję głębi. W ciszy, w kontakcie, w bliskości.

To nie „fanaberie” ani „przewrażliwienie”. To mój sposób bycia w świecie. I czasem wystarczy, że ktoś zamiast „nie przesadzaj” powie: „czy teraz ci trudno?” — i już robi się bezpieczniej.

Деякі речі мене ранять. Хоча інші їх навіть не помічають.

Коли ти ростеш, тобі здається, що всі відчувають світ так само, як ти. Що всіх дратують запахи. Що всі втомлюються від розмов. Що всім важко, коли навколо надто багато.

Я довго не розуміла, що в інших людей — інакше.

Пам’ятаю, як колись були шалено популярні парфуми. Вони були скрізь. Повітря було густим, як смола. У голові крутилась одна і та ж картинка: полинь на лузі. Я намагалась зібрати себе, повернутись до реальності — але щоразу це закінчувалось нудотою.

Мене дратує писк зарядних пристроїв, який більшість навіть не чує. А гучні звуки стискають усе всередині до сліз. Від напруги — фізично зле. Тіло хоче втекти.

І водночас — мені конче потрібні були сильні, міцні обійми. Коли хтось із батьків обіймав мене, я просила: „сильніше, ще сильніше”. Тільки тоді приходило відчуття спокою. Не легкий дотик — а обійми, які тримають, ніби світ не розсиплеться.

Це парадоксально. Але так і є. Я надчутлива — і мені потрібна глибина. У всьому: у тиші, у контакті, у близькості.

Це не «примхи» і не «вразливість». Це мій спосіб бути в світі. І коли замість „не перебільшуй” хтось скаже „тобі зараз важко?” — в цьому вже є безпека.

29/06/2025

„Po prostu chcę pobyć w ciszy.”

Od dziecka marzyłam o tym, żeby móc zostać sama. Nie dlatego, że nie kochałam rodziców — po prostu kontakt mnie męczył.

Mama często inicjowała wspólny czas — a ja czułam napięcie i presję. Tata mówił tylko: „Jestem obok, jeśli będziesz chciała” — i to dawało mi przestrzeń. To z nim czułam prawdziwą bliskość.

Nawet dziś, jeśli mam za dużo spotkań i rozmów jednego dnia — wieczorem jestem wyczerpana, aż do łez. Potrzebuję kilku dni ciszy, żeby znów móc oddychać.

To nie jest o odrzuceniu. To o granicach. Cisza też może być formą miłości. Tylko inną.

"Я просто хочу побути в тиші."

З дитинства я мріяла про можливість залишитись на самоті. Не тому, що не любила батьків — просто я втомлювалась від постійного контакту.

Мамині ініціативи "провести час разом" викликали напругу. Це було очікування. Тиск. А тато просто казав: "Я поруч, якщо захочеш" — і це було про свободу. Саме з ним я почувалась по-справжньому близько.

Навіть зараз, якщо в день багато зустрічей і спілкування — ввечері я виснажена до сліз. І мені потрібно кілька днів тиші, щоб знову дихати.

Це не про відчуження. Це про межі. І про те, що тиша — теж спосіб бути з тими, кого любиш. Просто інакше.

23/06/2025

Nic nie motywuje do rozwoju i nauki bardziej niż chęć kompetentnej pomocy swoim dzieciom i sobie 😃

Ніщо так не мотивує розвиватися і вчитися, як бажання компетентно допомагати своїм дітям і собі 😃.

17/06/2025

Dalej o komunikacji...
Zdarza się, że ludzie mają mi za złe, że nie odpowiadam na wiadomości albo robię to z opóźnieniem. Czasem moje odpowiedzi są bardzo krótkie i może się wydawać, że nie chcę rozmawiać.
Ale chodzi o to, że:

1. czasami po prostu nie wiem, co powiedzieć;

2. czasami nie mam na to siły — trzeba rozważyć różne opcje i wybrać właściwą;

3. czasami naprawdę nie chcę rozmawiać — i to nie zależy od osoby, tylko od mojej potrzeby ciszy;

4. a potem nie wiem, jak znów zacząć rozmowę.

W rezultacie mam niewielu przyjaciół — głównie znajomych. I to mi odpowiada. Choć czasem, patrząc na innych, robi mi się trochę smutno...

Далі про комунікації...
Іноді люди ображаються, що я не відповідаю на повідомлення або роблю це з запізненням. Буває, мої відповіді короткі й виглядає так, ніби я не зацікавлена в спілкуванні.
Але справа ось у чому:

1. іноді я просто не знаю, що сказати;

2. іноді не маю на це сил — бо потрібно обміркувати кілька варіантів відповіді, вибрати доречну;

3. іноді справді не хочу спілкуватися — і це не про співрозмовника, а про мою внутрішню потребу в тиші;

4. а потім не знаю, як знову почати розмову.

У результаті в мене небагато друзів — здебільшого просто знайомі. І мене це влаштовує. Хоча часом, дивлячись на інших, буває трохи прикро...

Konsultacje osobiste. Praca grupowa.

Індивідуальні консультації. Групові заняття.
Більш за все ціную в людині особистість! Тому в своїй праці намагаюсь допомогти зберегти, зміцнити та розвинути індивідуальність кожного, не залежно від віку та статі.

10/06/2025

Dzień dobry!
Dla wielu to ważne słowa.
Dla mnie oznaczają:

1. Puste, czasem bezsensowne słowa – dzień może być przecież trudny lub po prostu zły.

2. Niebezpieczeństwo – bo „dzień dobry” może prowadzić do rozmowy, na którą nie mam siły, chęci, ani przestrzeni. Dobrze mi samej ze sobą.

3. Narzędzie – otwieracz do rozmowy, nic więcej.

Jestem już dorosłą kobietą, a nadal czuję napięcie, zmuszając się do powiedzenia „dzień dobry” osobom, z którymi wcale nie mam ochoty rozmawiać. A zdarza się to bardzo często – po prostu nie potrzebuję kontaktu.

Czy zmuszać dziecko w spektrum do mówienia „dzień dobry”?
To decyzja każdego rodzica.
Ja swoich dzieci nie zmuszam...

🧩 Spróbujmy uszanować różnorodność potrzeb i granic. Życzliwość nie zawsze musi brzmieć tak samo.

Добрий день!
Для багатьох це важливі слова.
А для мене — це:

1. Порожні й іноді беззмістовні слова — день може бути важким або поганим.

2. Небезпека — бо «добрий день» може стати початком розмови, на яку в мене немає сил, бажання чи простору. Мені добре наодинці з собою.

3. Інструмент — просто спосіб почати діалог, і нічого більше.

Я вже доросла жінка, але досі відчуваю напругу, змушуючи себе вітатися з людьми, з якими не хочу і не планую спілкуватися. А таке трапляється часто — мені рідко потрібен контакт.

Чи варто змушувати дитину з РАС вітатися?
Це особисте рішення кожного.
Я своїх дітей не змушую...

🧩 Спробуймо поважати різноманітність потреб і меж. Доброзичливість не завжди звучить однаково.

09/06/2025

Ja i moje dzieci jesteśmy w spektrum autyzmu (ASD).
Przez długi czas nie rozumiałam, dlaczego moja mama mówiła, że przynoszę jej wstyd, i dlaczego tak często słyszałam od niej bolesne słowa. Nie rozumiałam też, dlaczego inni ludzie nazywali naszą rodzinę „Rodzinką Addamsów”.

To trwało aż do momentu, gdy u mnie i moich dzieci zdiagnozowano spektrum autyzmu (ASD).

Wtedy wszystko zaczęło mieć sens.
Właśnie o tym postanowiłam napisać serię postów — może komuś to pomoże lepiej zrozumieć swoje dzieci.

Będę pisać tylko o sobie i swoim osobistym doświadczeniu.

Українською:

Я і мої діти маємо РАС.
Довгий час я не розуміла, чому мама казала, що я ганьблю її, і говорила багато інших образливих слів. Так само я не розуміла, чому сторонні люди називали нашу сім’ю «сімейкою Адамсів».

Це тривало доти, поки мені й моїм дітям не поставили діагноз — розлади аутистичного спектра (РАС).

Після цього багато чого стало на свої місця.
Саме про це я вирішила написати серію постів — можливо, це допоможе комусь краще зрозуміти своїх дітей.

Я писатиму тільки про себе і свій особистий досвід.

15/05/2025

Kara czy konsekwencja? Dlaczego to takie ważne?
W pracy zawodowej często spotykam się z pytaniami o różnicę między karą a konsekwencją. Rodzice i osoby pracujące z dziećmi często działają intuicyjnie, szczególnie w sytuacjach trudnych.

Kiedy sięgamy po karę? Zwykle pod wpływem emocji — złości, frustracji, bezradności. Przykłady? "Zabieram telefon do końca tygodnia!" — dla nastolatka to dramat. Albo: "Marsz do pokoju, jak się uspokoisz to wyjdziesz!" — dla dziecka to niezrozumiałe i przerażające. Kara wywołuje lęk, dziecko uczy się unikać jej za wszelką cenę — często przez kłamstwo czy ukrywanie prawdy.

Konsekwencje działają inaczej. Często są naturalne — np. ból po dotknięciu gorącej żarówki. Albo wynikają z ustalonych wcześniej zasad: jeśli dziecko nie spełni warunku, traci przywilej. Konsekwencja jest przewidywalna, a rodzic — bezpieczny i konsekwentny. Dziecko uczy się podejmować decyzje i ponosić ich skutki, nie ze strachu, lecz z odpowiedzialności

Покарання чи наслідок? Чому це так важливо?
У своїй професійній діяльності я часто стикаюся з питаннями про різницю між покаранням і наслідком. Батьки і ті, хто працює з дітьми, часто діють інтуїтивно, особливо у складних ситуаціях.

Коли ми тягнемося до покарання? Зазвичай під впливом емоцій - гніву, розчарування, безпорадності. Приклади? "Я забираю свій телефон до кінця тижня!" - для підлітка це драма. Або: "Йди до своєї кімнати, якщо заспокоїшся, то підеш!" - для дитини це незрозуміло і страшно. Покарання породжує страх, дитина вчиться уникати його за будь-яку ціну - часто шляхом брехні або приховування правди.

Наслідки працюють по-різному. Часто вони природні - наприклад, біль після дотику до гарячої лампочки. Або ж вони виникають із заздалегідь встановлених правил: якщо дитина не виконує умови, вона втрачає привілей. Наслідок передбачуваний, а батьки безпечні та послідовні. Дитина вчиться приймати рішення і страждати від наслідків не зі страху, а з відповідальності

13/12/2024

Radości i szczęścia dla wszystkich!!!!

12/12/2024

18/11/2024

Prowadzę grupy terapeutyczne i z każdą rysuję. Rysuję swoje małe i duże problemy, wewnętrzne doświadczenia i za każdym razem jestem zaskoczona jak to działa!
Tym razem namalowałam moją napiętą relację z nastoletnim synem. I z radością zauważyłam, jak lód między nami zaczął topnieć!!!
Zmiany wokół nas zaczynają się od nas!!!

21/08/2024

Dziękuję Gdy Liczy się Czas za zorganizowanie tak wspaniałego wydarzenia. Za opiekę i wsparcie dla tych wspaniałych rodzin oraz za zaproszenie do włączenia się w waszą niezwykle pożyteczną pracę!