26/02/2026
Пішла вчитись за компанію
Я трохи education addicted. Колись мені здавалося, що потрібен той самий папірець із написом “спєц”, аби мати право працювати з темою. Потім я зрозуміла, що навчання було ще й способом уникати близькості з собою: воно забирає купу ресурсу, ніби “я це для клієнтів”, а насправді кожну літеру вивченого проживаєш через власну шкіру.
Тепер думаю інакше: навчання — це мій спосіб бути серед своїх, у своїй зграї. Тому в мене достобіса спеціалізацій і участі в заходах гештальт-спільноти.
І хочу розповісти, як вони з’являлись.
Першою була спеціалізація з залежних відносин у гештальт-підході. І пішла я туди… тупо за компанію з подругою.
Друга і третя — психосоматика. Обидві я обрала через своє коліно, яке тоді вже наполегливо давало зрозуміти, що щось там не в нормі.
Четвертою була теорія вікових криз. Обрала її через тренерку — вона здавалася мені дуже компетентною і майже магічною в глибині й формі подачі матеріалу. Хоча тема теж була дуже про мене.
Після виявленої травми раннього періоду на цій спеціалізації логічно народилися ще дві: “Кризи та травми” і “Довербальна травма. Теорія прив’язаності”.
Є ще спецкурс з роботи з шоковою травмою. Туди я пішла на ведучого, бо в анонсі було про дихальні практики. А в той момент я нарешті “доросла” до такого рівня самопізнання, що вибір був очевидним.
Тож твоя улюблена психотерапевтка не те щоб дуже стратегічна у виборах 😅
Але я завжди вважала себе більш інтуїтивним терапевтом, ніж академічним.
І жодного разу не пошкодувала про жодну зі своїх спеціалізацій.
Бо якщо чесно — жодна з них не була випадковою.
Кожна народжувалася з мого власного запиту, з мого болю, з мого пошуку.
Я не йшла в тему, яка мене не зачіпала.
Спочатку я проживала її як людина — і тільки потім заходила в неї як терапевт.