17/12/2023
Причини війни/Параноя на рівні нації
«…Психологія держави може ставати такою карикатурою психології індивідуумів, що її складають, у якій небезпечні та безвідповідальні риси виходять на передній план, а більш здорові та обережні повністю вихолощуються. Нація може залишатися здоровою, миролюбною і задоволеною протягом довгих періодів часу. Потім відбувається зміна і нація розвиває симптоматику якогось добре відомого душевного захворювання. Зокрема, вона може стати параноїком, тобто страждати маренням переслідування.
Окремо взятий безумець ірраціонально підозрілий, бо він проектує свою несвідому агресивність на своїх сусідів. Звичайний громадянин занадто здоровий для цього. Але й у нього є свій запас несвідомої агресивності, і мало що може втримати його від проектування її на чужинців - особливо на тих абстрактно персоніфікованих чужинців, яких називають іноземними державами. Виявлення якогось віддаленого об'єкта для привласнення цьому об'єкту своєї латентної ненависті навіть приносить йому приємне полегшення. І преса, звичайно ж, опиняється перед сильною спокусою таку потребу задовольнити. Досить тривіальним "інцидентам" надають невиправданої значущості, яка нібито заслуговує називатися "новинами", а такі новини викликають перебільшену підозрілість якоїсь іноземної держави. А оскільки підозрілість швидко породжує взаємну підозрілість, іноземна держава, своєю чергою, теж стає підозрілою. Спокійна країна починає відчувати занепокоєння у зв'язку зі зростанням сильного сусіда, що розвивається, і починає шукати більшу безпеку в альянсах з іншими та у збільшенні своїх озброєнь. Це негайно викликає підозрілість у сусіда, у якого розвивається щось на кшталт клаустрофобії, відчуття, що його оточують і відрізають від світу. Так дві нації або дві групи націй починають ставитися одна до одної із взаємною і дуже небезпечною недовірою. Як два параноїки, кожна сторона вживає заходів для захисту, які тільки підтверджують побоювання іншої.
Я не думаю, що будь-яка сучасна нація почала б війну без того, щоб значна частина її громадян вірила в праведність цієї мети. Звичайно, тут є витіснена агресія, але цивілізоване сумління має бути задоволене, перш ніж йому буде дозволено вирватися назовні. Підозрілість як така народжує фікцію про праведну мету. Як окремо взятий параноїк стає вбивцею, нація, що діє як параноїк, може почати війну, яка на її щире переконання необхідна для самозахисту. Те, що спочатку було невиправданою підозрілістю, веде до тієї самої катастрофи, якої вона намагається уникнути. Таким чином, як сказав Доктор Інге, страх є основною причиною війни.
Коли війна вже почалася, зникають останні оплоти розсудливості. Схильність до підозрілості стимулюється пропагандою. І незабаром кожна сторона скоює найогидніші та найнеймовірніші злочини по відношенню до своїх ворогів, і таким чином, кожна сторона з помсти у відповідь здійснює справжнісінькі неподобства.
Окрема людина начебто втрачає свою індивідуальність, вона стає потопленою, зануреною в групу. Її особиста совість, яка забороняє знищення людей, замінюється груповою совістю, яка тепер нею керує. Миролюбний громадянин несподівано виявляє, що він розвинув у собі бажання вбивати, і водночас, як певна компенсація, він виявляє, що він також готовий і бути вбитим за свою країну. Він радіє, прорив цих імпульсів із несвідомого для нього приємне полегшення. З цієї причини, я думаю, військові лихоманка поширюється так швидко.
Тривалі війни, звісно, призводять до безлічі неврозів - зокрема, так званих випадків контузії [та/або shellshock]. Але є й неврози світу, причинами яких є блокування агресії, а лікування від яких приходить із війною. Людина не дуже-то комфортно почувається в стані, коли її деструктивні імпульси пригнічені або витіснені…»
«A Psychological Analysis of the Causes of War» Roger Money-Kyrle / «Психологічний аналіз причин війни» Роджер Мані-Керл
