05/07/2021
Конфліктні хворі ...
Кілька днів тому по телевізору вийшов десятихвилинний сюжет про реанімаційне відділення однієї із столичних лікарень, який стосується наказу №592 про "відкриті" реанімації - до речі, цей сюжет маніпулятивний і зовсім не спрямований на вирішення системних проблем. Мій фейсбук палав несамовито, ох як несамовито!🔥🔥🔥 Очевидно, що чергова конфліктна ситуація знайшла свого чергового журналіста, спраглого похайпувати.
Отже, питання життя та здоров'я є дуже чутливими і в стінах лікарні несуть негативний контекст, тим паче в реанімаційному відділенні, коли хворий у важкому стані. Де би це не було: в приймальному, стаціонарному чи реанімаційному відділенні, жоден хворий чи його родич не зрозуміють пріоритетності надання медичної допомоги і будуть вимагати, щоб саме їх оглядали, обстежували чи лікували в першу чергу - найменше зволікання може викликати хвилю емоцій. Навіть рутинні маніпуляції, не кажучи вже про реанімаційні заходи, непідготовлені люди будуть сприймати, як тортури над хворим, про які потім журналісти будуть писати, називаючи лікарів катами. Душевне хвилювання, страх за життя родича унеможливлює тверезу оцінку ситуації та створює ґрунт виникнення конфлікту .
Думаю, що таке час від часу стається з кожним лікарем і дуже-дуже важливо вчасно його загасити.
Отже, в першу чергу лікар вирішує питання діагностики та лікування, особливо, у невідкладних ситуаціях - це аксіома, якої я сам дотримуюсь - немає часу на розмови! Вже потім, коли небезпека минає, починаються розмови з хворим та родичами. Як я вже казав, ці люди, переважно, не готові були хворіти, витримувати страждання і потрапляти у лікарняні стіни - їм потрібно все на світі пояснювати, аби не виникало напруги. Але все ж таки, якщо між сторонами виникають іскри суперечок, потрібно зберігати спокій - саме холоднокровність дозволяє рятувати життя, а в конфлікті не робити помилок та загнати себе в глухий кут. Жодних емоцій, тим паче, коли тебе знімає телевізійна камера!
Конфліктні хворі часто "підсилюють" свої аргументи погрозами виклику адвоката, скарг в МОЗ чи сюжетами на телебаченні, маніпулюючи лікарями, власне кажучи, переважно, не маючи жодних інших аргументів натомість. Легше всього, мабуть, мовчки погодитися, піти на повідку та виконати вимоги, щоб не перейматися. Але є людська гідність! Є лікарська професійна відповідальність! І є речі, котрі може вирішувати конкретний лікар, в конкретний час за конкретних обставин - і це рішення не обговорюється. Я нагадаю, що лікарня - не курорт, не спа-салон і не ресторан, де все робиться так, як хоче хворий і його родичі, навіть попри будь-які накази.
Дуже добре, що останні роки в навчальні плани для майбутніх лікарів почали вводити основи медичного права, де вчать правильно поводитися у конфліктних ситуаціях, спілкуватися з юристами, родичами та журналістами. Оця вся ситуація в столичній лікарні черговий раз показала нам, як не треба робити родичам, лікарям, адміністраторам та журналістам.
P.S. Знайшов пояснення до наказу на сайті МОЗ
https://moz.gov.ua/article/health/vidkriti-reanimacii-jak-skoristatis-svoim-pravom-i-pidtrimati-pacienta-u-viddilenni-intensivnoi-terapii
Сам до нього ставлюсь досить скептично, тому що знаю, як це все працює на практиці.
До речі, а скільки наказів схвалено на захист прав медичного персоналу?
