08/05/2022
Сьогодні День матері.
Скільки ніжності, любові, турботи, переживань, тривоги, інколи суворості в цьому слові.
Хочу поділитися нашою з мамою історією за дні війни.
Мама прокинулась зранку 24.02 від гулу техніки, яка колонами їхала повз дім. Я навіть не уявляю цей жах.
Пам'ятаю слова в телефонній розмові : "вони просто зайшли у місто..." Вислала мені відео зі свого вікна. А мені було страшно, якщо хтось забере її телефон. І так ті колони їздили туди і назад з побитою технікою. Останні 2 дні, як звільнили Київ і Чернігів, вони їхали без перерви, стільки було, і везли з собою награбоване, серед чого і дерев'яна будка з вуличного туалету.
І знов тривога, як пройдуть ці дні і на скільки безпечно.
Мама педіатр. Всі дні вона продовжувала ходити на роботу. Як в магазинах все розкупили - люди привозили з сусідніх сіл яйця, молоко, борошно. На місцевому хлібозаводі пекли хліб, але першу партію окупанти забирали собі.
На першому тижні пропало світло і вода, не було декілька днів, потім відремонтували. Відповідно не було інтернету, доступу до новин. Телефон був, поки не розрядився. На роботі був стаціонарний і черга, щоб подзвонити. В один із декількох днів без зв'язку і без новин мама подзвонила і стурбовано запитала- чи захопили Чернігів. Ні, тільки обстрілюють і скидають бомби. Наші захисники і захисниці мужньо тримають оборону . Насправді, з новин не зрозуміло, якій кількості окупантів протистоять наші військові. І коли знаєш, що пішло 100- 200 одиниць в сторону міста і не дійшло- розумієш, що в нас супергерої.
Всі літаки теж було чути, які летіли на Чернігів.
Страшно, коли бачиш, скільки всього кожен день йде і летить в місто де знаходиться твоя дитина. А я не знала, чи доживу до завтра, чи це остання розмова...
Потім світло відремонтували і вода з'явилась. А наше телебачення-ні. І мобільний зв'язок - ні.
Їздили за місто, бо там можна було піймати мережу, щоб сказати декілька слів. Потім почав ловити білоруський оператор. Потім наші оператори зробили роумінг. Зв'язок налагодився, але не на довго, бо вже в Чернігові не було світла і зв'язку ( як виявилось пізніше, в нашому районі , бо в деяких ще було).
Як я виїзджала з міста мама не знала. Змогла повідомити, як була далеко. І як їхали потім до Києва, я нікому не казала, поки не виїхали з столиці.
Чи спокійніше мамі тепер за мене ? Думаю, що так. Чи спокійніше мені тепер за маму? Трохи, але місто близько до кордону і ракета вже раз прилетіла.
Я чекаю, коли зможу приїхати і обійняти маму ❤