17/12/2025
Від радикальної хірургії до порятунку якості життя: про шлях від хірурга до керівника Чернігівського медичного центру сучасної онкології, еволюцію галузі від масивних травматичних втручань до органозберігаючих операцій та реконструктивної хірургії, а також про роботу медичного закладу говорили з в.о. директора Чернігівського центру сучасної онкології Олександром Заїкою.
Олександр Заїка: “Я постійно шукаю чогось нового і прагну постійно розвиватися. Навіть попри всі виклики, як би складно не було, але це щось нове має бути. Воно тебе розвиває, воно тебе стабілізує, воно тебе мотивує, тобто надихає тебе, як би складно навколо не було.”
Профайл: Олександр Заїка – 56 років. Виконувач обов’язків генерального директора Чернігівського центру сучасної онкології, лікар-хірург-онколог вищої кваліфікаційної категорії. Народився у с. Прогрес Козелецького району. Після закінчення Київського медичного університету імені О.О. Богомольця став першим лікарем у родині.
Шлях до онкології та трансформація галузі
— Яка подія у Вашому житті найбільше вплинула на вибір професії і складної спеціалізації?
“У мене в сім'ї ніколи не було лікарів, але був дідусь, який займався нетрадиційними методами допомоги, зокрема вправляв кістки. Яколи прийшов час обрав Київський медичний інститут. Останні роки в університеті я займався хірургічною справою - підробляв, чергуючи в хірургічних відділеннях. Приїхавши на інтернатуру до Чернігівської області, потрапив в онкодиспансер. Мені сподобався колектив, хірургічна активність та обсяги операцій, які відрізнялися від звичайної хірургії. Цілеспрямовано перейшов на інтернатуру в онкодиспансер, де і розвивався в онкохірургії.”
— Розкажіть про свій шлях розвитку і мотивацію?
“Я прийшов в онкологію в ті часи, коли якість життя майже не враховувалась, а об'ємність операцій вражала обсягами. Сьогодні якість життя пацієнта – це другий за важливістю критерій після ефективності лікування. Тому мінімізується травматичність операції, стрімко розвивається лікарське лікування онкології.
Мені, як фахівцю радикальної школи, було складно це прийняти. Але я бачив дослідження європейських та американських колег, де пацієнти з вищою якістю життя живуть довше, чому сприяли реконструктивні операції. Я почав вивчасти новий напрямок – реконструктивна хірургія, вдосконалював знання, зокрема і в Європі. Зрештою, ми одними з перших в області освоїли і зробили операцію з відновлення і реконструкції органу при лікуванні раку грудної залози. Наше основне завдання – не максимальне видалення пухлини, а видалити її так, щоб якість життя не страждала, зберігаючи орган хоча б частково чи реконструюючи його. Це можливо лише за умови раннього діагностування.”
— Робота в умовах війни та адаптація центру
Як Центр адаптував протоколи лікування до умов нестабільності та частих повітряних тривог?
“Для нас це все вперше. Філософія нашого закладу будується навколо пацієнта. До нас часто приїздять люди з віддалених громад. Якщо людина просидить пів дня в укритті і поїде без результату – це ставить хрест на нашій роботі. Тому я запропонував колективу: давайте працювати навіть, коли є тривога, звісно, якщо це не безпосередня загроза обстрілу. Якщо пацієнт потребує консультації і не боїться, і лікар готовий її надати, то ми працюємо.
Що стосується відключення електрики чи водопостачання, завдяки колективу та системній роботі з донорами ми суттєво мінімізували їхній вплив, забезпечивши заклад альтернативними джерелами.”
— Як Чернігівський центр продовжував функціонувати в умовах блокади?
“Як ви розумієте, у час активної фази та блокади Чернігова пацієнтів, які б пішли на консультації, реально не було. У перші дні, коли ще можна було виїхати з Чернігова, ми максимально відпустили хворих, які були на етапі виписки та могли їхати додому. Однак залишалися пацієнти в реанімації та у ранньому післяопераційному періоді. Коли вибуховими хвилями було сильно пошкоджено приміщення центрального корпусу, ми змушені були надавати допомогу в умовах укриття-підвалу або в одноповерхових відділеннях радіології та променевої терапії. Ми протримались майже всю блокаду і офіційно відновили роботу вже у квітні 2022 року.”
— Як змінився стан онкологічних захворювань?
“Досліджень, які б прямо підтверджували: «стрес викликає онкологію», — немає. Але є багато даних про підвищення онкологічних показників у перспективі у людей в умовах стресу. Зараз збільшення пацієнтів бачимо за рахунок міграції населення з прикордонних областей.
У перспективі я розумію, що онкологічні показники ще від цієї стресової ситуації відсотків на 20 будуть більші. Зараз головне питання – як відновити систему якісної ранньої діагностики. Зробити так, щоб люди думали не тільки про війну, а й про здоров'я, щоб вчасно приходили та дотримувались програм профілактичних обстежень і оглядів.”
— А, наприклад, чи розглядали якісь варіанти наближення цих онкологічних консультацій до громад?
“Так, це питання номер один, як для нашого закладу. Ми зі свого боку всіма доступними способами наближаємо наші консультації до пацієнтів. Тільки в цьому році наші лікарі провели до 30 виїзних прийомів у віддалених громадах.
Якщо в громадах немає обладнання, ми спільно з Чернігівським обласним центром контролю та профілактики хвороб МОЗ України, збираємо людей і веземо до нас проходити високотехнологічні обстеження, такі як сучасна мамографія, наприклад. Адже онкологія — це така хвороба, яка на перших стадіях не турбує, навіть якщо вона є. І якщо ми її виявимо хоча б на пів року раніше, це дасть свої результати і збільшить шанси на одужання.”
Особистий вимір та стійкість
— Як війна змінила Ваше особисте сприйняття життя? Чи є пацієнти, чиї історії мотивують?
“Вражаючі моменти періодично з'являються. Коли ти зустрічаєш людину, якій ставив діагноз третьої стадії, і мав впевненість, що шансів у неї майже немає, а потім бачиш її через 10 років, це мотивує, бо ти бачиш великий сенс своєї роботи. У нас у всіх помінялось ставлення до життя. Ти розумієш, що онкологія — це теж певна війна. І чим більше складних ситуацій, тим більше я ціную кожен день.”
— Ваша порада з підтримання ментальної стійкості?
“Що стосується персоналу, у нас є свій психолог, і лікарі беруть участь у тренінгах з підтримки ментального здоров'я, які щедро дяляться методиками для підтримки себе, близьких людей і пацієнтів. Що стосується підтримки пацієнтів, то. Законодавство зобов’язує нас казати їм правду і роз’яснювати всі можливі варіанти. І це правильно. А далі ті, кого ми запевнили, що треба лікуватися, вірять в ефективність лікування і довіряють лікарям. Тому результати завжди кращі в тих пацієнтів, які слухаються лікарів.”
Якщо особисто про мене, найперше — це сім'я (діти і дружина) — це мій релакс. По-друге, завжди намагаюся зробити так, щоб робота була "в кайф". По-третє — це спорт. Для кожного це своя історія, і ці критерії треба знайти і кожен день їх застосовувати, не відкладаючи на потім.”
Спілкувалася Наталія Руденко
Чернігівський медичний центр сучасної онкології