Geshtalt.coach

06/11/2024

Як тип привʼязаності обирає нам партнера?

Революціонером у сфері відносин став британський психіатр, психотерапевт, родоначальник теорії привʼязаності — Джон Боулбі. Теорія змінила погляд у вихованні дітей та стала значущою у вирішенні проблем дорослих. Базовий тип прив'язаності людини формується в дитинстві і впливає в подальшому на все її життя.

📌НАДІЙНИЙ ТИП ПРИВʼЯЗАНОСТІ

📍Основні переконання:

"Я - нормальний, інші - нормальні. Світ - безпечний"

📍Дитинство:

Тип прив'язаності формується в спокійних, турботливих стосунках зі значущим дорослим.

Дитина відчуває, що її люблять просто так, незалежно від зовнішності, характеру або вчинків. Батьки закривають базові потреби (їжа, сон, навчання, медицина), емоційне (прийняття, підтримка, зізнавання у любові) та фізичні (поцілунки, обійми). Батьки знаходяться поруч та дають отримати свій індивідуальний досвід, не навʼязуючи свою манеру поведінки / досвід / переконання. Вони на стороні дитини. Завжди.

У майбутньому — це здорова самооцінка. Тут не буде місця для токсичної критики себе та інших. Вона не встряє в аб'юзивні стосунки, намагаючись заслужити любов або отримати прихильність сторонніх людей. Така людина може спокійно сприймати поразку. Бо невдачі — це не є вона.

📍Стосунки:

Люди з надійним типом прив'язаності вибудовують стосунки з такими самими. Вони можуть будувати стосунки з іншими видами привʼязаності, але це їм швидко набридає і вони спокійно закінчують стосунки. Бо швидко усвідомлюють, що садо-мазохістичні гойдалки не для них.

📌ТРИВОЖНИЙ ТИП ПРИВ’ЯЗАНОСТІ

📍Основні переконання:

«З іншими все добре, а зі мною щось не так. Я в усьому винен, інші ні в чому не винні. Світ - небезпечний і налаштований вороже щодо мене. Мене ніхто не любить»

📍Дитинство:

Тривожний тип прив'язаності формується у стосунках зі значущим дорослим, який не закриває потреби і не приходить на допомогу. Або приходить на допомогу несвоєчасно, коли дитині це вже не потрібно. Дорослий не стоїть на боці дитині, осуджує за погляди/ зовнішність/ бажання. Можуть бути висміювання.

Батьки таких дітей непередбачувані. На одну і ту саму ситуацію може бути постійно різна реакція. Сьогодні любов, завтра сварю, післязавтра — ігнорую.

Вони вимогливі і звертають увагу та хвалять, коли дитина виправдовує очікування. Дитина всіляко намагається догодити батькам, ставлячи на перше місце їх інтереси, бажання і потреби. Цей сценарій потім відіграється і в стосунках із партнером.

📍Стосунки:

Прагнуть близькості та здатні підтримувати тісний контакт. Уже на першому побаченні вони можуть закохатися без тями. Вони повністю захоплені стосунками. Стосунки — це їх сенс життя. Все інше відходить на другий план. Хочуть бути весь час разом із партнером. Ображається якщо партнер не подзвонив / не написав. Прагнуть уваги 24/7. Не розділяють своє особисте та партнера.

У стосунках більшу частину часу перебувають у позиції жертви. Ставлять партнерів на п'єдестал. Забувають про власні бажання і потреби, щоб тільки догодити партнеру. Але якщо залишається неоціненним — зʼявляється образа, перехід у пасивно-агресивний стан. Чудово вміють маніпулювати. Переважно ставлять ставку на роль «жертви», щоб отримати своє.

❗️Якщо ви впізнали себе, це не означає, що з вами щось не так. Це не ваша провина. Ці типи майже неможливо змінити, але їх можна скорегувати та бути щасливою людиною у здорових стосунках.

📌УНИКАЮЧИЙ ТИП ПРИВʼЯЗАНОСТІ

Основні переконання:
«Зі мною все добре, це з іншими проблема. У всьому винні інші, а я правий»

Уникаючий тип схильний гасити і ховати свої емоції, щоб захиститися і не стати вразливими або залежними від інших. Заперечує власну потребу у прив'язаності і намагаємося уникати справжньої близькості. Інші люди — джерело дискомфорту. Вони транслюють: «Мені від тебе нічого не треба. Роби що хочеш».

📍Дитинство:

Дитина приходить до переконання, що задоволення її потреб не мають жодного значення для дорослого. Така незворушність, відсутність страху втрати, прагнення до ранньої самодостатності - насправді прикриття великого горя, яке переживає дитина.

Батьки не виражають почуттів. Це часто зустрічається у родинах військових, наприклад. «Не словом, а ділом» - так би мовити. Не виражали слова похвали. Відсутність емоційного контакту (обіймів, поцілунків, ніжності). Часто можна почути «не можна», «треба старатися більше». Віддавалися накази або дитину ставили перед фактом.

Характерні риси типу, що уникає, - сильна логіка, аналітичний склад розуму, обережність, скупість (на ресурси та емоції), беземоційність, холодність, висока цінність усього матеріального. У сімʼї або на роботі — тяга до влади. Потреба домінувати над іншими.

📍Стосунки:

Уникаючий тип тікає від близьких стосунків, тримає партнера на відстані. Тримає на відстані. Причому, незважаючи на холодність і замкнуту поведінку, такій людині дуже потрібні стосунки і підтримка. Без них вона почувається самотньою. Спочатку вона прагне близькості, всіляко її шукає, але щойно стосунки переходять у більш довірчий ракурс, уникаючий тип одразу ж втрачає інтерес і віддаляється.

У сімейних стосунках «хвалить» партнера лише за раціональне (прикрутив полицю, приніс премію).

Вони не люблять слова любові, постійні дзвінки. Часто люблять спати окремо від партнера. Вимогливі, помічають у партнері навіть найдрібніші недоліки, обожнюють порівнювати з кимось, особливо зі своїми колишніми, ностальгують за вільним життям або мріють про ідеальний союз... Навколо немає гідних (зате, є мрії про гідних). Ставлять «холодного» батька (або мати) в приклад.

📌 ТРИВОЖНО-УНИКАЮЧИЙ ТИП ПРИВʼЯЗАНОСТІ

Основні переконання:
"Зі мною і з іншими людьми, щось не так. Я і всі навколо в усьому винні. Світ — агресивний та небезпечний.

Схильні непокоїтись, що люди їх покинуть, і тому звично шукають підтверджень і вимагаємо доказів любові. Ми немов запитуємо: "Ти зі мною? Ти поруч? Це точно? Доведи». Такі люди жадають любові, близькості й турботи, але бояться вступати в стосунки. Їх лякає перспектива бути відкинутими. При цьому вони вважають, що не гідні хорошого.

Подібна прив'язаність часто формується в сім'ях, де дитина зазнавала насильства (фізичного, емоційного, сексуального). Ці діти починають грати дві ролі: одна - жертовна, а інша - агресивна. Виростаючи, ці люди більше схиляються до другої, бо так "безпечніше". Їм не треба, щоб їх любили, їм треба, щоб їх боялися. Адже, коли їх бояться, вони не зможуть стати жертвою (як це було в дитинстві).

📍Стосунки:

Такі стосунки схожі на кардіограму серця. Вони спочатку хочуть стосунків, то уникають. Вони часто роблять перевірки для партнера. Людина з таким типом прив'язаності постійно відчуває сумніви: то вона хоче бути у стосунках, то не хоче; то вона вважає, що партнер її не гідний і треба знайти когось кращого, то навпаки. А ще вони постійно вигадують різні перевірки для своїх партнерів, щоб подивитися, як ті ставляться до них, люблять чи не люблять і як сильно. Вони ще в дитинстві любили тікати або ховатися від батьків, щоб подивитися як швидко їх почнуть шукати. З одного боку, вони прагнуть близькості та злиття з партнером, але щойно досягають бажаного - холонуть і втрачають інтерес. На відміну від просто типу прихильності, що уникає (який, по суті, робить так само). Ті, хто уникає, щойно отримують близькість, повністю втрачають інтерес до партнера, і цей інтерес більше не повертається. А ось у тих, хто тривожно-уникає, щойно втрачається зв'язок із партнером, вони знову починають хотіти близькості.

Взято у Вікторії Ковалевич

22/02/2024

ПО СЛІДАХ ВІЛЬНОЇ СЕСІЇ



(Дякую Н. що дозволила оприлюднити)

"Не, знаю, Н..., як це працює, але в мене іноді відпускається ситуація, коли я перестаю робити свої внутрішні розбирання: "Ну не можу - і не можу! На цьому все!" Знаєш, як той кінь: "Ну не змогла я, не змогла..." Є межа своєму можу. Час визнати своє "неВСЕ-МОГУтність."

14/02/2024

04/02/2024

РОЗДУМИ ПСИХОТЕРАПЕВТА

А якщо психолог за своєю сутністю сервісник? Його завдання – допомогти клієнту. Але між "допомогти" та "навчити психології" є тонка межа. Якщо подивитися на психологію як на сервіс, то клієнт є замовником послуги. А психолог - тим, хто має інструменти: вміння відчувати, розуміти, знання технік і методик, як вирішити завдання замовника.

По суті тоді він повинен прийти в життя клієнта, вирішити завдання, взяти гроші і піти. Або ще краще - запросити клієнта у свій сервісний центр, надати послугу, взяти плату за неї та з найкращими побажаннями відпустити клієнта в життя застосовувати покращену, відремонтовану, оновлену, удосконалену, моденизовану версію комунікації з собою, з іншим та зі світом.

Клієнту тоді завжди не потрібно знати, як працює той чи інший інструмент. Психологія стає тим, що є у терапевта, чого немає у клієнта. У ній міститься унікальність, за яку клієнт і платить.

04/02/2024

РОЗДУМИ ПСИХОТЕРАПЕВТА

Психолог за своєю суттю сервісник. Його завдання – допомогти клієнту. Але між "допомогти" та "навчити психології" є тонка межа. Якщо подивитися на психологію як на сервіс, то клієнт є замовником послуги, а психолог - тим, хто має інструменти: вміння відчувати, розуміти, знання технік і методик, як вирішити завдання замовника. По суті тоді він повинен прийти в життя клієнта, вирішити завдання, взяти гроші і піти. Або ще краще - запросити клієнта у свій сервісний центр, надати послугу, взяти плату за неї та з найкращими побажаннями відпустити клієнта в життя застосовувати покращену, відремонтовану, оновлену, удосконалену, моденизовану версію комунікації з собою, з іншим та зі світом. Клієнту тоді не потрібно знати, як працює той чи інший інструмент. Психологія стає тим, що є у терапевта, чого немає у клієнта. У ній міститься унікальність, за яку клієнт і платить.

24/01/2024

04/10/2022

ПСИХОТЕРАПЕВТ НИКОГДА НЕ ПЕРЕСТАЕТ УЧИТЬСЯ.
Каждый новый клиент - это новая жизнь. Мир стремительно меняется, вопросы людей меняются…

Если раньше темы были более предсказуемые: семья, отношения с партнером и детьми, родителями, вопросы, касающиеся бизнеса и проблемы в коллективе, мечты о путешествиях, о покупке чего-то ценного… планы на 10 лет и больше… сейчас клиенты приходящие ко мне на индивидуальную гештальт-терапию и гештальт-коучинг не планируют ничего долгосрочного, хотя и очень хотели бы.

Вначале почти у всех была фаза шока и непонимания, как такое возможно, отрицания, надежды, что все быстро закончится и будет как прежде. Потом наступила печаль и мы проживали ее, потому что другого пути нет, потому что только пережив скорбь с другим мы можем отпустить старое.

А вот теперь… теперь понемногу наступает период ассимиляции этого горя, время, когда можно сделать хоть какие-то выводы, понять, чего ты хочешь, куда идешь, что будешь делать дальше.

Почти все начинают жизнь сначала, и так важно понять, как ты хочешь прожить ту часть жизни, которая у тебя осталась.

Так хочется реализовать что-то стоящее, что-то по-настоящему твое, аутентичное и важное, то, чем ты подлинно горишь, а не растратить себя на иллюзорные вещи.

Так как социальные связи оказались разорваны, многим не важно уже, что подумают их родственники, знакомые, коллеги, соседи… Важно, что мы сами думаем о себе и во что мы сами верим.

Если вспоминать теорию моей экзистенциальной программы: мы переживаем экзистенциальное одиночество, экзистенциальное бессилие, экзистенциальное отчаяние и Зов Бытия.

Каждый раз, когда мне пишет новый клиент, каждый раз, когда у нас проходит первая индивидуальная встреча или начинается новая группа, я поражаюсь, какие уникальные формы имеет человеческий опыт.

Хотя я уже слышал тысячи историй, видел тысячи слез и со-прожил со своими клиентами и студентами много горя и радости, именно это время кажется мне самым важным в моей профессии.

Теперь для всех клиентов стало очевидно, что необходимо делать выбор или принять ответственность за свою жизнь, теперь экзистенциальные вопросы появляются не в процессе терапии, не медленно, не как что-то странное и то, от чего можно отстранится...

Теперь сама жизнь вокруг нас, мир вокруг нас кричит всем нам:
Кто ты?

Зачем ты живешь?

Куда ты идешь?

Кто рядом с тобой?

Кто тебе по-настоящему близок?

Кто тебе очень дорог?

Какой ты хочешь создать эту жизнь?

В чем смысл каждого твоего шага и каждого твоего дня?

К чему ведет каждое твое решение и каждая твоя мысль?

В этом много свободы, согласитесь. В этом есть страсть, и энергия, и сила, это завораживает и дает надежду на то, что будущее всех нас, перешедших на новый уровень осознания наших жизней, все таки будет светлым.

© Виталий Елисеев

25/08/2022

Когда начала писать эту статью, то вбила в гугл «эмоциональная зависимость лечение». И от первых же, бросившихся мне в глаза заголовков: «борьба с эмоциональной зависимостью»и «как покончить с эмоциональной зависимостью», меня бросило в озноб. Для меня это что-то вроде, как избавиться от ненравящейся вам собственной руки или ноги, т е избавиться от части себя, которая неугодна или не как у всех. А все потому, что психологическая травма, приводящая к зависимости от любви другого человека, является очень ранней, и вряд ли мы знаем как жили до нее, и как жить без нее. Но про это чуть ниже.
Для начала, сообщу, что именно я подразумеваю под термином «эмоциональная зависимость». В статьях и литературе встречала разное: черная ненаполняемая дыра в душе, невозможность выбора в отношениях, зацикленность на одном человеке, невыносимый страх одиночества, который немного утихает, когда рядом этот значимый другой, но полностью не исчезает и т п. И все это мне откликается. Самое болезненное в том, что даже если рядом есть человек, который, казалось бы, может утолить этот эмоциональный голод на какое-то время, то стоит ему отдалиться или уйти из вашей жизни совсем, то эта дыра в душе, как ни в чем не бывало (как будто и не было этих лет рядом с любящим другим) с той же силой продолжает ныть и забирать энергию, необходимую на жизнь, на новые отношения, на другие интересы. И это про то, что другой человек, каким бы заботливым и распрекрасным он не был, не в силах залечить эту боль и закрыть дыру. Это работу придется делать самому для себя. И это непросто.
Во встречающихся материалах на эту тему в основном хорошо описана картина переживаний человека, страдающего эмоциональной зависимостью. А тому, как это лечить и что с этим делать бегло уделяется обычно пара абзацев. И это понятно, потому что уж очень сложная и длительная, порой в годы, это работа, как для терапевта, так и для клиента, если речь идет о психотерапевтической работе с этой проблемой. И я попробую в этой заметке чуть больше внимания уделить направлению и нюансам терапии этого состояния языком не слишком заумным.
Надо сказать, что именно потому эта проблема и носит название зависимости, т к построена и корни берет из ранней травмы, как и другие виды зависимостей (наркотическая, алкогольная, игровая, пищевая и т п). Единственно (и это возможно будет интересно профессионалам), эмоциональная зависимость – следствие более поздней травматизации из раннего периода, если можно так выразиться. Под ранним периодом я понимаю возраст до 3х лет. В теории объектных отношений этот период понимается как время формирования «внутренних объектов». Т е сначала малышу нужна только мама и 24 часа в сутки. Потом в ее отсутствие малыш научается утешаться «переходным объектом» - игрушкой или другим предметом, напоминающим маму. И уже к 3м-4м годам образ мамы в здоровом процессе развития должен быть устойчиво «помещен» во внутренний мир ребенка. Тогда мама становится «внутренним объектом», рождающим утешение и надежду, даже если реальной мамы нет рядом, что для ребенка становится условием установления базовой безопасности и доверия к миру. Во взрослом возрасте это проявляется как надежда, что «все будет хорошо» даже если в данный момент актуальные события фрустрируют. Эта надежда помогает пережить более-менее устойчиво периоды невзгод в нашей жизни. Так вот, когда что-то идет не так в отношениях с реальной мамой в возрасте до 3х лет (она исчезает или является не поддерживающей), то у ребенка это внутреннее поддерживающее пространство не формируется или формируется частично. И если совсем не формируется, т е нет совсем образа поддерживающего «объекта» внутри, то выросшему человеку грозит наркотическая и алкогольная зависимость («отношения с веществом» в отсутствие отношений с человеком). Если есть «частичный объект», то возможна пищевая зависимость (пища, как продукт маминой груди, т е части объекта). Ну а если мама все таки была рядом, но отношения с ней были неудовлетворительными для маленького человечка, то психика предпочитает держать в поле зрения пусть «плохую», но все таки присутствующую маму. Внутренний образ мамы остается не целостным (частичным), соответствующим или одному, или другому полюсу: плохая, и тогда во взрослой жизни происходит бесконечный поиск «хорошей» мамы в лице партнера, например, или хорошая, и тогда постоянное игнорирование и незамечание агрессивных проявлений партнера в свою сторону. В итоге, частичное внутреннее поддерживающее пространство и дает ощущение этой ненасытной дыры. И именно из страха с этой дырой встретиться, люди часто не решаются выйти из токсичных, неподдерживающих и неразвивающих их отношений. Вот так я это вижу, не претендуя на истину в последней инстанции.
инстанции.
И теперь мои размышления по поводу того, что с этим делать, как это лечить в терапии и на что обратить внимание самому страдающему.
Сразу хочу оговориться, что возможно, в некоторых случаях как и в отношении с другими зависимостями, от эмоциональной зависимости избавиться совсем может не получиться. Уж слишком длительной может быть история пребывания этой сложности с нами. И в этом смысле можно лишь научиться заботиться о себе, «подстилать соломки», уделять внимание профилактике залипания на другом человеке, зная за собой такую склонность. А также распределять свою потребность в отношениях на разных людей в отличие от концентрации на одном.
Безусловно, 1е и важное - это умение распознавать свои эмоции, называть их и идентифицировать с их помощью свои потребности.
2е важное условие – работа с телом, и внимание его связи с эмоциональной жизнью. Если в раннем детстве мама и близкое окружение не уделяли должное внимание телесному общению с ребенком - объятья, прикосновения, поглаживания, то выросшему ему гарантированна эмоциональная зависимость: человек будет привязываться напрочь к каждому, кто «правильно» погладит, т к именно телесные прикосновения дают ребенку в свое время ощущение границ собственного тела, ощущение тепла и заботы, а также безопасности. В связи с этим, многие случаи залипания в отношениях в основе имеют именно залипание на теле партнера и том, что партнер делает с телом зависимого. Важно отметить, что у эмоционально зависимых в том числе есть сложности с пониманием собственной сексуальности, как следствие диссоциации с собственным телом и проекцией своих переживаний на партнера. И тогда кажется, что это партнер единственный, кто может мне доставить такое неземное удовольствие, и нет осознавание, что это моя способность/неспособность получать удовольствие в принципе.
3е важное условие – «залатывание» дыр в идентичности, в противовес заполнению этих дыр другим, поверхностной идентификации с этим другим. Здесь я имею ввиду некоторую работу по выходу из слияния и нахождению своих отличий от другого. Здесь главными вопросами могут быть: «Кто я и каковы мои потребности?». Следующая за этим этапом работа – нахождение путей удовлетворения своих потребностей с учетом разных возможностей поля, т е не только с помощью одного партнера, а возможностью привлекать других людей, другие отношения и ресурсы в жизни.
И все это время, простите, эта дыра будет ныть. И единственное, что можно предпринять – это отдаться ей, идти в эту боль, не боясь встречаться с ней и проживать ее, как бы не было сложно и долго. Этот процесс все равно конечен и уж точно с постепенным снижением интенсивности этой боли. Эта работа напоминает недоделанную мамину работу, когда практически каждый день приходится самого себя (и с помощью терапевта) утешать, качать и поддерживать. В каком-то смысле, стать самому себе мамой. И здесь поначалу очень важна роль психотерапевта, который может на своем примере «показать», как быть себе достаточно хорошей мамой. Ведь у клиента этот опыт отсутствует. И постепенно брать эту заботу о себе в свои руки.
И на последок, хочу отметить еще один нюанс, лично для меня очень важный в проживании восстановления. Хорошо бы научиться отличать в «страхе одиночества» (такое уже сложившееся понятие есть) актуальный голод по близости с другим человеком и так называемое экзистенциальное одиночество. Актуальная потребность такая возникает у психологически здорового человека тогда, когда он например долго пробыл один в уединении. А экзистенциальное одиночество – это данность, которую только осознавать и переживать. От ощущения такого одиночества можно периодически отвлекаться, но перестать его переживать невозможно, оно ничем и никем не заполняется. Мы пришли в этот мир одни и уйдем из него в одиночестве. Но в жизни, правда, есть, слава богу, радость близости с другим, и хорошо было бы, чтобы это был свободный выбор, а не сосущая нужда, делающая нашу жизнь порой с трудом выносимой, привязывая к вечному поиску другого.

Екатерина Штефан

06/08/2022

■■■
Важнейший ключ к пониманию механизма стыда, а отсюда - разных форм тревоги, включая панические атаки

"Когда субъект переживает стыд, он погружается в одиночество настолько сильное, что верит, будто этот опыт - это "его" дело, "его" проблема, это касается его и только его одного. В отличие от вины, в которой очень часто присутствуют другие в качестве пострадавших, стыд приводит к убеждению, что другой не включен в этот опыт. Тем не менее, всегда есть глаза другого, который создает этот стыд: его взгляд и его слова".
Жан-Мари Робин

Живопись: Эдвард Мунк, "Тревога", 1894

■ Ссылка на мой телеграм в комменте.

26/07/2022

Дай по сраці! Дай так, щоб мало не показалося! Бий! Дужче! Частіше! Хай мовчить! Хай знає хто в домі хазяїн , хай запамятає хто головний!
Бачиш-но , вздумало кричати.. таке г@мно мале .. опирається.. не кориться тобі - дорослому..
Дай! Бо вилізе на плечі, а потім на голову! Не терпи ти ті істерики! Вже зараз заткни йому рота так, щоб боялося не те що голос.. очі вгору підняти.»

Частіше всього такі поради молодим батькам дають знаєте хто? Не повірите - родичі! Ті, хто вважають себе «найріднішими», хто переконаний , що вдарити дитину - це теж саме, що сказати їй «я тебе люблю» і побажати «гарної долі» та «всього найкращого»...
З таким дивізом вже виросло не одне покоління «щасливих» дітей, завдячуючи яким, професія психолог стала однією чи не найпопулярнішою в світі..

«Дай по сраці» переконує маму баба та дід.. бо для них прояв насилля до меншого, слабшого і беззахисного є допустимою формою «виховання», яке можна приміняти до їхніх «улюблених» онуків ..
«боїться - значить поважає»,
«б’є - значить любить»..

А якщо мати чи тато відмовляються гамселити своїх малолітніх чад - то в очах таких баби та діда вони слабохарактерні, а іхні діти обов’язково виростуть лінивими, страшними егоїстами..

Це такий абсурд насправді.. Бо якщо ті дорослі діти почнуть так само відноситися до своїх батьків пенсіонерів - битимуть по сраці кожного разу, коли ті плакатимуть, говоритимуть щось не те чи банально, поводитимуть себе якось не так , як дітям подобається ... то вони неодмінно піднімуть паніку і ґвалт бо це ж насилля , бо це ж жорстокість..

Тому! Бити дітей не можна! Ні різкою, ні ременем, ні рукою. Такі діі мають довгострокові наслідки і в майбутньому обов’язково себе проявлять ( перелік взято з сайту learning.ua):

1. Погіршенням інтелекту
2. Втратою довіри до батьків та світу
3. Збільшенням агресії або формування позиціі жертви
4. Низькою самооцінкою, відсутністю любові до себе
5. Викривленням уявлень про кордони тіла
6. Формування невпевненості в собі
7. Психологічною травмою і появою комплексів
8. Втратою батьківсько авторитету
9. Блокуванням емоцій і нездатністю довіряти своїм почуттям.

Немає жодного виправдання, немає жодного логічного пояснення таким діям , а тим більше користі в них. Особисто я не розумію, як можна лупити дитину , яку ти любиш , як можна радити бити свою онучку чи онука.. бачити як їй боляче , чути як вона кричить, як вона боїться , плаче і продовжувати то робити вважаючи «що так має бути».. а тим паче вірити , що в цьому є бодай якась користь 🙆🏼‍♀️🤦🏼‍♀️. Ця жорстокість немає нічого спільного з вихвалянням, з емпатією, з якимись цінностями, котрі варто передавати у спадок.. вона лише є признаком психологічних розладів тих, хто дозволяє собі вважати та переконувати в цьому інших , що так ТРЕБА! Що так МОЖНА!

🙅🏼‍♀️ТАК НЕ МОЖНА!
🙅🏼‍♀️ТАК НЕ ТРЕБА!

#ТаняСолодка

06/07/2022