23/06/2025
Учора був особливий день — випускний моєї Поліни 💛
⠀
Колись я мріяла, щоб вона навчалась саме у вальдорфській школі.
⠀
Я ходила на всі семінари, які там проходили, читала праці Штайнера та інших антропософських авторів, наповнювалась атмосферою, проходила співбесіди й з нетерпінням чекала, чи побачу наше прізвище у списку зарахованих.
⠀
І 9 років тому, 1 вересня, я була найщасливішою людиною на світі, коли Поліна проходила повз арку з гілок горобини й торкалась рукою дзвоника — символічного переходу з дитинства у шкільне життя.
Я відчувала себе у своїй стаї. Серед своїх. Серед однодумців.
⠀
Школа тоді жила яскравим, наповненим життям — було багато іноземних гостей, викладачів, лекторів.
Я віддавалася з головою всьому, що відбувалося — і в житті школи, і в житті класу.
Я була «мамаша на всю голову», знаєте, як це буває з першою дитиною 😜
⠀
Ковід багато чого змінив — бо жива вальдорфська педагогіка неможлива онлайн.
Ми шукали варіанти. Навіть у моєму офісі підпільно проводили уроки.
⠀
Але саме війна підкосила все.
Німецька ініціатива щиро відкрила обійми для українських учнів — і з нашого класу, де було 28 дітей, залишилося лише 8.
⠀
Було відчуття спустошення. І в класі, і в школі.
⠀
Але поступово життя повертається у ці священні стіни.
⠀
Коли я монтувала фільм про всі 9 років шкільного життя — проживала це все заново.
Це був майже сакральний момент.
⠀
Цей випускний ми зустріли по-особливому.
Разом із батьками ми зробили ритмічну виставу за мотивами вірша Ліни Костенко «Крила» —
про те, що справжній політ починається зсередини.
⠀
Кожен із нас хоче легкого шляху для своєї дитини.
Але душа приходить у цей світ зі своїми задачами.
І щоб крила справді розкрились —
треба чути своє серце. І довіряти йому 🌿