What are the opening hours?

Monday 10:00 - 20:00 Tuesday 10:00 - 20:00 Wednesday 10:00 - 20:00 Thursday 10:00 - 20:00 Friday 10:00 - 20:00 Saturday 10:00 - 20:00 Sunday 10:00 - 20:00

https://www.olenamakarenko.com/

Психолог Макаренко Елена, Kharkiv (2025)

08/07/2025

🧠 Емоційне насильство в дитинстві змінює стосунки з тілом

"Я не розумію, чого хочу..."
"Здається, я втомилась. А може, просто лінива?"
"Тривожно. Але наче нічого не сталося..."

Це не примха і не особливість характеру.
Це — наслідок досвіду, у якому тебе не чули.

🔎 За даними Neuroscience News (2025):
емоційне приниження, знецінення, ігнорування у дитинстві
призводять до зниження довіри до сигналів власного тіла.
Це не загальне порушення інтероцепції, а саме зменшення body trust —
впевненості в тому, що твоє тіло «каже правду».

📉 Це може призводити до труднощів у розпізнаванні емоцій,
потреб, стресів — і збільшує ризик тривожних, депресивних,
психосоматичних та харчових розладів.

💬 Учасники метааналізу часто говорили:
“Я не впевнена у своїх відчуттях”, “Мені складно зрозуміти, чого хочу” —
і це не симптом слабкості, а наслідок досвіду, у якому тіло не було в безпеці.

🧩 У гештальт-терапії ми поступово повертаємось до тіла:
— "Що ти відчуваєш зараз?"
— "Що тіло просить прямо зараз?"
— "Чи можеш ти дати собі дозвіл на це?"

Бо довіра до тіла не виникає сама.
Вона виростає в безпечному контакті.

📣 І якщо тебе не чули колись —
сьогодні ти можеш навчитися слухати себе знову.

⠀
❓Чи відгукується тобі ця тема?
Можеш промовити — й дати голос тому, що довго мовчало.
А можеш залишити відчуте в собі,
як теплу чашку в долонях.
⠀
Бо іноді зв’язок із собою починається саме з тиші.

📎 Джерело: Neuroscience News, 07.07.2025
https://neurosciencenews.com/emotional-abuse-child-body-29403

#ГештальтТерапія #ТілоГоворить #Інтероцепція #ТравмаДитинства

19/06/2025

✨ Я ніколи не буваю самовдоволеною в терапії, коли поруч жива людина. І це — мій вибір.

А якщо чесно — у мене і немає такої можливості.
Бо щоразу, коли я справді бачу тебе, слухаю, йду за тобою — щось у мені змінюється.
Я сумніваюся.
Зупиняюся.
Переосмислюю.

Це не процес, у якому я «все знаю».
Це — живий шлях, у якому я вчуся.
Через тебе. Поруч із тобою.

🌱 Вибрати — не відповідати одразу.
Не навчати. Не вести. Не контролювати.
А залишатися присутньою, відкритою, живою.
Це складний вибір. І він не завжди вдається.

Іноді я помічаю, як ховаюся за знанням.
Іноді — як уповільнююсь, стаю обережнішою, ніж потрібно.
І все ж саме в ці моменти — щось народжується.

🤝 Довіра.
🪨 Опора.
🫱 Альянс із живим.
Не з образом «ідеального клієнта». І не з образом «всезнаючого терапевта».
А з тобою — таким, яким ти є.

Бо кожна зустріч —
не про підтвердження досвіду,
не про правильність кроків,
а про контакт.
Про рух.
Про життя.

❓ Що ти відчуваєш, коли терапевт не тримається за готові відповіді?
❓ Чи лякає тебе це — чи, навпаки, відкриває щось нове?

🌿 Я не завжди знаю. Але я завжди поруч.
Справжня. В процесі. В русі.

#гештальттерапія #присутність #справжнязустріч #терапевтичніроздуми #психотерапіяукраїнською #безсамодоволення #людяність

15/06/2025

🖤 День батька. Пост для тих, кому не святково

Це не той день, коли хочеться викладати світлини і писати “дякую, тату”.
Це день, коли в тілі — тиша, гнів, розгубленість.
А в голові — питання, на які ти вже втомилась не мати відповіді:
“Чому мене не хотіли?”
“Чому я мала доглядати за ним?”
“Чому любов і біль у мене з’єднані в одне?”
“Чому я досі доводжу, що варта бути?”

Це пост для тих доньок, у чиїй історії батько — це:
– гучні двері, зачинені рано;
– чужий запах, від якого хотілося втекти;
– тиша, в якій росло сором’язливе “я”...

🎓 У психоаналізі батько — це фігура структури:
той, хто має принести закон і дозвіл на окремість.
Але коли “закон” приходить у вигляді гніву, алкоголю чи байдужості —
ти не відокремлюєшся. Ти стискаєшся та зникаєш.

📚 Луїза Каплан писала:
коли дівчинка росте з батьком, який не вміє любити —
вона не почуває, а пристосовується.
Хтось — гіперуспішна, хтось — розчинена в догоджанні.
А хтось — шукає визнання через флірт, сексуалізацію, гру, де ставкою стає гідність.
💬 “Якщо батько не витримує доньку, її Я хитке —
і вона компенсує це перфекціонізмом або запереченням вразливості.”

📖 Сімона де Бовуар казала:
💬 “Жінкою не народжуються — нею стають.”
І стають — через погляд, тон, ставлення.
Коли батько не бачить у доньці суб’єкта — вона стає функцією,
чужим уявленням, а не живою.

❤️ Коли я сиджу навпроти таких жінок у терапії я бачу....
плечі, що тримають не тіло, а всю історію.
Спину, яка стала жорсткою бо опори не було. Горло, в якому застрягло “я хочу”.
Очі, які перевіряють: тут безпечно?
Я бачу рух, який не йде до кінця.
Бо раніше, на півдорозі, завжди був хтось, хто боляче відповідав.

❤️‍🩹 Цей досвід залишається в тілі.
У диханні. У тому, як ти не торкаєшся себе.
У погляді, який просить — і водночас забороняє.

Іноді в цьому було й щось тепле. Але воно не перекреслює того, що поранило.
Ні. Ти не перебільшуєш.
Ти вижила. І пам’ятаєш.

Це не день твого батька.
Це день, у який ти можеш сказати собі:

“Я не була баченою.
Мене не захищали.
Але я — жива.
І я можу бути з тобою справжньою 🤍.”

#ДеньБатька #Психотерапія #Гештальт #Травма #Контакт

14/06/2025

Це здавалося простим і красивим: “Обери себе — і буде щастя”.
Але щастя не прийшло. Прийшла тиша.

Коли клієнтка прийшла у терапію, саме ця фраза була її надією.
Наче мантра, якої тримаєшся, коли світ більше не витримує.
Наче останній шанс не зникнути в турботі про всіх інших.

Це була людина, яка довго намагалася бути зручною — хорошою дочкою, надійною партнеркою, тією, хто тримає все.
А потім — втомилася.

💬 «Я більше не можу. Хочу бути вільною. Не хочу залежати. Не хочу ні перед ким виправдовуватись. Хочу просто дихати. Це нормально?»

Це звучало, як гасло з соцмереж: «Обери себе — і буде щастя».

Але коли клієнтка насправді спробувала жити лише «для себе», щастя не настало.

Свобода обернулась холодною тишею.
Ніхто не просить. Але й ніхто не приходить.
Ніхто не звинувачує. Але й ніхто не торкається.

📍 Це був не егоїзм. Це була втома.
Не інфантильність — а виснаження.
Бажання «просто щось приємне, без зобов’язань» — було криком душі.
Це позиція "кусаки", як казав Перлз — той, хто хоче тільки солодке. Тільки радість. Тільки любов. Без зусиль. Без болю. Без меж.

Але світ так не працює.

🌿 У терапії почалась інша історія.

Не про те, як «ніколи не потребувати». А про те, як бути з кимось — і не зникати.
Не про втечу у незалежність, а про те, як витримати зв’язок.
Не про життя без болю, а про стосунки, де я — не одна, навіть коли важко.

Клієнтка навчилася:

🟡 Визнавати свою потребу в інших — як силу, а не слабкість.
🟡 Будувати межі — не щоб відгородитися, а щоб залишитись собою.
🟡 Піклуватися про себе — не ізоляцією, а присутністю.

🔸 Автономія — не коли ніхто не потрібен. А коли я можу бути з кимось, не втрачаючи себе.
🔸 Зрілість — не в тому, щоб жити “для себе”. А в тому, щоб жити з собою — і поруч з іншими.

📌 Якщо ви теж втомилися.
📌 Якщо болить, але ви мовчите.
📌 Якщо ви зробили все «як треба» — але чомусь пусто.

🤲 Терапія — це не ремонт. Це дім, у якому можна бути справжньою.

Можна перестати тікати і почати бути.

#гештальттерапія #усвідомленість #турботапросебе #межі #втома #взаємозалежність #психотерапія

01/06/2025

🌱 Основа, яка тримає

Іноді — найскладніше просто залишитись.
П’ята зустріч міжнародного проєкту підготовки супервізорів на тему «Виявлення та прояснення процесів переносу / контрпереносу»
Тренерка — Anna Yudin
(гештальт-терапевт, акредитований супервізор ЄАГТ, член Комітету з Професійного розвитку Норвезької Асоціації Психотерапевтів, член Асоціації гештальт-терапевтів (м. Кристиансанд, Норвегія), авторка книги «Гештальт-терапія: теорія, методологія, практика», незалежний тренер)

Анна створила основу.
Ту, яка тримає.
Навіть коли боляче.

Я переживала непростий досвід — особистий і професійний водночас.
Бути в групі як терапевт, як та, що вчиться —
бути щирою, уразливою, і… залишатися.
Можливо, саме так і народжується супервізор.

Ми працювали з темою переносу і контрпереносу як із живою динамікою поля: досліджували, дискутували, осмислюючи ці процеси крізь теорію поля, феноменологію, фігуру та фон.

Ми говорили про те, що агресія — це часто мова незадоволеної потреби,
а помилка — не провина, а прояв неопізнаної потреби.

Бережність — це не м’якість.
Це стільки, скільки витримують наші стосунки.
Це про дистанцію, яка підтримує контакт.

Ми торкались болючого —
сором, страх бути «недостатнім»,
реакції на експертність як форму захисту,
обмеження ролі супервізора і силу, яка з’являється,
коли є безпека визнавати свої межі.

🔹 Я — гештальт-терапевт.
🔹 Я не є акредитованою супервізоркою, але навчаюсь на супервізора у двох міжнародних програмах:
ХІГІП (під керівництвом Дена Блума)
та КІГІП (під керівництвом Джей Левін).

🔹 Я запрошую супервізантів.

Це простір, де можна зупинитись
і подумати про те, що ти робиш.
Сформулювати, побачити, прояснити.

Присутність. Відповідальність. Підтримка. Ясність.
Це те, що я пропоную.
Це те, чим сама живу зараз.

📩 Якщо вам важливо подумати про свою роботу в діалозі —
напишіть мені. Познайомимось.
Домовимось про першу супервізійну зустріч. Онлайн або наживо в Харкові.

#Супервізія #ГештальтТерапія #СупервізорськийШлях #НавчанняСупервізорів #ПрофесійнаПідтримка #ПереносКонтрперенос

02/05/2025

😔 Злість лякає. Але ще страшніше — коли вона завмирає всередині і стає каменем.

🩸 Агресія народжується поруч із болем, щоб охороняти життя. Вона — як імунітет: вкусити те, що шкодить, відгородити себе тілом і голосом. Та коли рана була надто глибока — силу стискають у кулак. І тоді ниє не тільки серце — ниє все тіло.

🤐 Ми звикли це називати «стриматись». Але всередині в’ється невисловлена злість, що не дісталась адресата: дитячий крик, який «не можна», розпач, який не почули, «стоп», яке застрягло у горлі...

Коли агресія не виходить назовні — злість стискається всередині, а травма не зникає — вона просто замовкає, і переходить у інші форми: у втому, у тіло, у залежність, у мовчазне «я в порядку»...

⚡️ Повернути собі злість — не значить зруйнувати.
Це значить дати їй місце тут і тепер:
🌬 видихнути,
✋ сказати «досить»,
💪 стукнути кулаком по столу,
😢 або тихо заплакати —
і дозволити тілу відпустити стиск

🌀 Це називається ретрофлексія — коли енергія, що мала йти назовні,залишається всередині — і гризе тебе.

👁 Бачу, як це змінюється в терапії:
спершу — тремтіння,
потім — подих,
а далі — тихе: «Я злюсь, бо мені боліло».

✨ І в цю мить злість перестає бути загрозою —
і стає турботою про себе, бо повертає свою природну функцію:
🔒 оберігати
🪞 розрізняти
🛡 захищати

🌱 Якщо ти зараз це відчуваєш —поклади долоню на груди, видихни. Навіть цього достатньо, щоб щось усередині розмерзлось.

💌 Залишатись із цим наодинці може бути страшно, але разом — легше дістати силу з підвалу і дати їй світло.

#Травма #Злість #Агресія #Ретрофлексія #ПовернутиСебе #тілопамʼятає

30/04/2025

Травма мовчить. А потім кричить — через залежність.
⠀
❤️‍🩹 У країні, де тривога — частина фону, де втрати — буденність, а біль — занадто гучний, щоб його витримати… ми всі шукаємо, як хоч трохи полегшити.
Хтось — через роботу.
Хтось — через допомогу іншим.
А хтось — через те, що зазвичай називають залежністю.
⠀
🥃 Келих. 🚬 Сигарета. 💊 Пігулка. 💔 Секс або любов, у якій хочеться розчинитись. 🎮 Гра або 🎰 азарт. 🛍 Шопінг. 📱 Телефон...
Все, що допомагає не чути себе. Не відчувати. Не згадувати. Не бути.
⠀
Це не про слабкість.
Це про виживання. Про душу, яка не витримує самотності.
Про тіло, яке не може дихати.
Про голод, який нічим зовні не втамувати.
⠀
Залежність — це не вибір задля руйнування. Це спосіб вижити там, де боліло надто сильно.
⠀
👁 Я бачу це щодня. У терапії. На вулиці. У підлітках, які вже добре знають смак забуття.
Я працюю з цим. Не для того, щоб виправити людину. А щоб бути з нею поруч, коли вона не витримує бути з собою.
⠀
Бо залежність — це крик.
Крик, який хоче бути почутим.
І якщо його почути — іноді щось починає змінюватися.
⠀
✨ Якщо цей текст щось зворушив у тобі — бережи це, а якщо захочеться розгорнути — я поруч.
⠀
#Залежність #Співзалежність #Психотерапія #БутиПоруч #Цілісність #ПочутиСебе

23/04/2025

З Всеукраїнським Днем психолога!

У країні, яка щодня збирає себе зранку — і йде далі, яка вчиться триматись — і водночас жити, дихати, любити — бути психологом сьогодні особливо. Це не просто професія. Це спосіб бути.

Бути уважним.
Бути присутнім.
Бути поруч — повільно, по-справжньому, з повагою.

Дякую кожному й кожній, хто обирає цей шлях. Хай буде в нас сила, простір і люди, до яких можна притулитись душею.

Обіймаю.
І дякую, що ви є.
🫶🏼

20/04/2025

З Великоднем, дорогі мої — колеги, клієнти, друзі!

У цей світлий день хочеться говорити про головне.
Про дім, який ми так любимо 🏡
Про Україну, за яку тримаємось серцем 💛💙
Про перемогу, яка живе в нашій вірі, у щоденних діях, у підтримці одне одного ✨

Нехай цей Великдень принесе:
🙏світло, що не гасне навіть у темні часи ☀️
🙏турботу, що торкається серця навіть у найтривожніші хвилини 🤲
🙏 віру — у себе, в людей, у майбутнє ✨

З любов’ю і вдячністю 🌸

31/03/2025

Довіра ситуації. Контакт, який тримає 🤲

Після цього тренінгу залишилося багато — відчуттів, образів, сенсів. І перше — це вдячність 🙏
Софіє, дякую тобі. І дякую групі — за поле, в якому можна бути живою. Не правильною. Не функціональною. А собою. Цілою.

Це був досвід довіри. Не віри в когось, а довіри до того, що розгортається тут і тепер 🌀
До ситуації, яка вже все несе. Треба лише зупинитися, дихати й бачити 👁‍🗨

Поле було як тонкий живий візерунок — змінний, текучий, об’ємний…
Воно об’єднувало різні часи й рівні досвіду. Минуле ставало присутнім, теперішнє — відкривало простір для майбутнього.
Без диригування. Але з берегами. З увагою. З контактом 🌊

У цьому просторі я мала змогу дослідити, як проявляється моя креативність 🎨
Як звучить мій розум 🧠 — коли вони не зобов’язані «вести», а просто є. Як частини мене.

Твоя присутність, Софіє, — як глибокий оксамит 🍷
М’яка. Впевнена. Тепла. І дуже впливова.
В тобі є сила, яка не тисне. А тримає.
Поруч із тобою не страшно побачити, що є — без прикрас.

Ти допомогла мені побачити, як я люблю чесність, це основа справжнього контакту та якість, якої я вчуся як терапевт. І та, без якої не мислю супервізорську роботу.

Я також чітко відчула: достатньо — це не про дефіцит, а про готовність. Про дозвіл взяти саме стільки, скільки я можу витримати, вмістити, засвоїти. І це про повагу. До себе, до процесу, до іншого.

Було багато натхнення ✨
Потік. Енергія — яскрава, щира, потужна 💥
Вау. Саме так.

Я вийшла з цього досвіду яснішою. Трохи цілішою. І точно живішою 💫

І дякую, Анна Марінушкіна, за те, що познайомила мене з Софією й дала можливість навчатися в тих, хто справді тримає поле гештальт-терапії майстерно і по-людськи. Це цінно. І дуже надихає 💛

05/03/2025

Як залишатися в світі, що тремтить?

Колись психотерапія допомагала людям зрозуміти їхні потреби. Потім — знайти контакт. А що зараз?

Ми живемо в часи, коли ґрунт під ногами нестійкий. Ми постійно поглинаємо нову інформацію, навіть коли чекаємо автобус чи п’ємо каву. Немає простору, щоб переварити досвід, осмислити його, інтегрувати.

Ян Рубал на вебінарі говорив про це. Про хитку опору, про світ, що дрожить, про те, як працювати в нестійкому середовищі та як турбуватися про себе. Він казав: терапевти — дуже чутливі люди. Ми звикли бути поряд, відчувати разом із клієнтом, чути найтонші ноти його безсилля, тривоги, відчаю. Але як залишатися чутливим, не розчиняючись у цьому?

Ми більше не просто «дзеркала» для клієнтів. Ми — контейнери, що допомагають їм інтегрувати досвід. Але щоб бути опорою для іншого, потрібно спочатку стати опорою для себе.

➡ Перше, до чого варто повернутися — це власна функція Id. Я маю бути живою. Я маю відчувати. Не відсторонюватися, не дисоціювати свої почуття, а проживати їх.

➡ Друге — це питання особистості (Personality). Хто я? Як я бачу цей світ? Чи можу я щось змінити? І хто я така, щоб змінювати?

Та головний висновок, до якого приводить Ян, простий і водночас болючий: людських здібностей недостатньо, щоб змінити світ, що розгортається перед нами.

Ми не можемо зупинити війни. Ми не можемо повернути те, що втрачено. Ми не можемо створити стабільність там, де її більше немає.

Але він знаходить відповідь у природі.
Ян говорить про дерева. Вони стоять у лісі, занурені в холод. Вони не борються, вони просто стоять. І поруч із ними відчувається спокій, зв’язок, присутність.

І тоді народжується головне питання:
А чому я можу навчитися у дерев?

Відповідь:

Залишайся там, де ти є. Те, що потрібне, знайде тебе.

25/02/2025

✨ «Труднощі, які відбуваються в терапії, – це і є терапія» (Б. Резник) ✨

🎯 Завершився другий цикл підвищення кваліфікації в гештальт-терапії та навчання супервізії з Джеєм Левіним. Три дні глибокої роботи, відкриттів і важливих питань.

💡 Обережність у терапії – це не про уникнення ризиків, а про повагу до процесу клієнта. Це про етичну відповідальність: бути уважним, не спрощувати, не нав’язувати, не забирати в клієнта його унікальний шлях.

🔹 Джей наголошував: етика – це не просто правила, а захист професії та терапевтів від недоброчесності. Це про створення безпечного простору для змін.

📖 Я продовжую вивчати та досліджувати супервізійні підходи, щоб краще підтримувати розвиток терапевтів та їхню професійну етику.

🙏 Дякую групі за глибину, чесність і сміливість досліджувати складне.

💬 Запрошую терапевтів у супервізійний процес – разом ми зможемо побачити більше! 😊

Далі буде... 🔜

Психолог Макаренко Елена

08/07/2025

19/06/2025

15/06/2025

14/06/2025

01/06/2025

02/05/2025

30/04/2025

23/04/2025

20/04/2025

31/03/2025

05/03/2025

25/02/2025

Address

Opening Hours

Telephone

Website

Alerts

Contact The Practice

Shortcuts

Share

Category

Monday	10:00 - 20:00
Tuesday	10:00 - 20:00
Wednesday	10:00 - 20:00
Thursday	10:00 - 20:00
Friday	10:00 - 20:00
Saturday	10:00 - 20:00
Sunday	10:00 - 20:00