What are the opening hours?

Monday 10:00 - 20:00 Tuesday 10:00 - 20:00 Wednesday 10:00 - 20:00 Thursday 10:00 - 20:00 Friday 10:00 - 20:00 Saturday 10:00 - 20:00 Sunday 10:00 - 20:00

https://www.olenamakarenko.com/

Психолог Макаренко Елена, Kharkiv (2026)

20/12/2025

Сексуальні труднощі це не кінець близькості, а запрошення слухати інакше. 🌿

4 дні у Варшаві. Очна група.
Другий семінар спеціалізації з роботи із с**суальністю в гештальт-підході з Жан-Франсуа Жерв’є.
Ми говорили про речі, з якими люди приходять у терапію пошепки або не приходять зовсім.
Про біль.
Про зникле бажання.
Про напругу, сором і відчуття: «зі мною щось не так».
Про жіночі та чоловічі с**суальні труднощі.
Не як про діагнози — а як про досвід у конкретному тілі, у конкретних стосунках 🤍
🚺 Жіночі труднощі:
вагінізм, диспареунія (біль під час с**су), аноргазмія, відсутність бажання.
🚹 Чоловічі труднощі:
еректильні порушення, передчасна еякуляція, ан-еякуляція, відсутність бажання.
Для мене цей модуль ще раз підтвердив важливу гештальт-логіку мислення терапевта.
🤍Є тілесний шар, який не варто психологізувати.
Біль, виснаження, наслідки пологів, операцій, поранень, гормональні зміни, медикаменти, життя у хронічному стресі.
Відсутність бажання тут не відмова і не «характер», а факт тілесного досвіду.
❤️Є смисловий і реляційний шар, який часто нашаровується.
Тиск норми. Очікування партнера. Ідея «має бути». Порівняння з іншими.
Саме тут труднощі часто стають нестерпними.
Сексуальність живе під великим соціальним тиском.
І тіло дуже часто відповідає на нього зупинкою.
Не тому, що «зламалося», а тому, що захищається 🛡️
Ця карусель 📚 про книги, які допомагають зняти з с**суальності тиск «як має бути» і повертають право на власний ритм, межі та форму близькості.
І залишу вас із питанням дуже простим і водночас дуже непростим:

❓️що у темі с**суальності для вас зараз найважче тіло, стосунки чи очікування? 💭

09/12/2025

Іноді зміни приходять так тихо, що їх чує тільки тіло.
Іноді вони такі гучні, що всередині ніби розчиняються старі ворота в пекло.
Не міфічне, а наше людське пекло. Зі соромом, провиною, втратою, невидимими ранами, які ми роками обходимо стороною.

У ці моменти найбільше потрібна одна річ.
Повага.
Не ввічливість і не правильні фрази, а глибока тілесна поважність.
Повага до шляху іншої людини.
До її нервової системи.
До того максимуму, на який вона здатна саме зараз, навіть якщо ззовні це виглядає як дрібниця.

Заходити у ці внутрішні ворота без поваги означає чинити насильство.
Навіть якщо воно загорнуте у красиві психотерапевтичні слова.

Ці чотири дні з Arye Bursztyn стали для мене школою такту і поваги.
Ми танцювали, дихали, рухались, завмирали. 💃🥎
Ми грали, вчились, працювали.
Ми жили у полі, де тіло ставало дверима у теперішнє, а теперішнє торкалося давніх пластів минулого.

Аріє був точним провідником польових процесів і дуже безпечним провідником у внутрішній світ.
Туди, де людина ще не готова до слів, але вже може рухатися.
Туди, де емоція ще не вимовлена, але вже дихає під шкірою.
Туди, де поряд існують минуле, теперішнє і майбутнє, яке спершу відчувається кінчиками пальців, а вже потім розуміється головою.

Я завершила цей модуль з відчуттям, що повага до іншого починається з поваги до власної вразливості.
З того моменту, коли вже не тікаєш від свого внутрішнього пекла і починаєш бачити у вході туди не кінець, а можливість бути ціліснішою людиною.

Ми жили поруч.
Відчували поруч.
Відкривалися поруч.
Це було тихо, глибоко, красиво і дуже точно.
Такт і час. ✨

З глибокою вдячністю Аріє, команді асистенток Надії, Марії, Тані та нашій перекладачці Наталії
за простір, у якому тіло, історія і повага зустрічаються так, що хочеться жити ще трохи уважніше. 💛

01/12/2025

Коли всередині залишився лише режим «витримати день»

Мені сьогодні відгукнулась одна проста фраза: мозок не може одночасно тримати тіло в небезпеці й дозволяти відчувати задоволення.

І я думаю про те, як часто ми звинувачуємо себе у «відсутності бажання», будь-якого: с**суального, творчого, тілесного, бажання жити, рухатись, контактувати.

Але бажання це завжди про можливість віддатися процесу, хоча б трохи зупинитися у власній тілесності.
А там, де всередині триває виживання, переживання себе звужується: ми наче мимоволі переходимо в режим «просто витримати день». 🫧

У такому стані будь-який дотик, проєкт, стосунок чи надія можуть звучати як подразник, а не як можливість.
І це не «я не хочу». Це «мені зараз небезпечно відпускати контроль у контакті з собою та світом».

Бажання повертається тоді, коли потроху повертається чутливість до себе, коли у нашому внутрішньому досвіді з’являється хоча б клаптик опори й тепла, маленький простір для дихання. 🌿

Мені здається, бажання взагалі неможливо примусити.
Воно приходить саме, у той момент, коли всередині стає достатньо безпеки, щоб обережно дозволити собі знову відчути життя.

І якщо ви зараз не відчуваєте жодного бажання це не кінець і не вирок.
Можливо, це просто той період, коли вашому внутрішньому світу потрібно трохи тиші, турботи й простору, перш ніж з’явиться щось нове.
Вам не потрібно «вимагати від себе більше». Ви не зламані. Ви рухаєтесь своїм темпом.
І цей рух, навіть коли він майже непомітний, теж є життя. 🤍

https://t.me/Gestalt_psychotherapist

16/11/2025

Шостий модуль програми супервізорів для мене був про оптику: як супервізор бачить процес, що формує контакт і які тіні приховані в ролі.

Супервізор завжди працює у двох площинах влади:
— реальній (рамки, компетентність, відповідальність),
— і тій, що народжується в переносі супервізанта — очікування, сором, ідеалізація, бунт.
Звідси знайомі «батьківські» моделі: «ти знаєш усе», «не кажи мені, що робити», «мені соромно, я сховаюсь».
Помічати ці рухи — вже частина супервізійної роботи.

Перенос неминучий.
Небезпека виникає там, де супервізор зливається зі своїм контрпереносом і починає жити з вимоги бути «суперлюдиною», яка все знає й ніколи не помиляється.
У цей момент він стає функцією, а не присутньою людиною.

Супервізія це не тільки те, що «виноситься на сцену». Ми працюємо й із тим, що не сказано, не з’являється, не наважується прийти в контакт, ховається у соромі й ретрофлексії. Часто саме ці порожні місця — найгустіші.

Через Бубера Пітер нагадував:
злиття — це не переривання контакту.
Контакт — це переривання злиття.
Той момент, коли з’являється «я» і «ти», а не розмите «ми».
І це про компетенцію залишатися окремим, не розчиняючись.

Ще одна опора:
усвідомлення неможливе без агресії як здатності сказати «ні».
У гештальті агресія це сила, що окреслює межі «я».
Без «ні» немає фігури — тільки фон.

І нарешті, професійна чесність:
інколи найточніша позиція супервізора, сказати «я не знаю».
Це не слабкість, а спосіб залишатися в реальності поля.

Для початківців-терапевтів тут теж є урок:
репутацію руйнує не незнання, а приховане незнання.
Чесність, межі, супервізія й відмова від кейсів поза компетентністю врешті формують довіру.

Для мене цей модуль нагадування, що супервізія й терапія тримаються не на всезнанні, а на живому контакті двох дорослих, які мають право і знати, і не знати — й залишатися присутніми.

І я дуже вдячна Пітеру за ясність, гостроту думки й присутність.
І водночас це лише крапля в морі того, що піднялося за ці три дні.
Я беру це з собою, щоб асимілювати та дозволяти снам доробити те, що тільки почало народжуватися.
Сни, коли я працюю з Пітером Філліпсоном, завжди говорять особливим голосом.❤

10/11/2025

🌊 Я з вами не з безпечного місця

П’ятий модуль спеціалізації «Робота з групами»
під методичним керівництвом Ірени Голуби,
з Віктoрасом Кетуракісом і мною, Оленою Макаренко.

Цей модуль був схожий на хвилю.
Спочатку потужний рух підняв усе приховане — страх, опір, напругу, недовіру.
Я була не спостерігачем, а частиною потоку, який то наближається, то відступає,
намагаючись не втратити берег: себе, групу, сенс.

Я заходила у групу, яка вже мала свою історію, свої втрати, своїх авторитетів.
Мій голос був інший, не схожий на звичний.
І піднялося багато хвиль: емоційних, тілесних, розумових.
Хтось боровся, хтось захищався, хтось підтримував чи цікавився,
а хтось просто втомився тримати берег.
Я відчувала себе не гостею, а чужинкою,
яка прийшла не руйнувати, але додати щось інше.
Та хвиля зустріла мене своїм законом.

На третьому дні ми почали рухатись разом.
Писали вправи, творили досвід, спостерігали, як із хаосу з’являється форма.
І тоді я сказала групі: “Так, я з вами не з безпечного місця.”

Бо правда така: я з Харкова.
Тут хвилі не метафора.
Вони справжні — вибухові, раптові, темні, без світла і без тиші.
Саме звідси я веду групи.
Вчу створювати тренінги та вправи з того, що є, дихати навіть тоді, коли повітря гірке.

Цей модуль став уроком гідності.
Бо неможливо навчитися з книжки, як залишатись живим у хвилі.
Коли напруга висока і кожен справляється по-своєму —
це не кінець. Це процес. Це життя. Це навчання.

“Нелегко стати глибоко людяним, довіряти людям,
поєднувати свободу і відповідальність.
Шлях, представлений нами, — це виклик.
Він відкритий лише тим, хто сміється, ризикує
і може сказати: ‘Подивимось, чи вистачить у нас сміливості’.”
— К. Роджерс

Я завершила вести цей модуль із вдячністю.
До групи — за природні й щирі хвилі.
Ірені — за одне слово, що повернуло мені дихання: «видихай».
До себе — за здатність залишатися в них.
І до життя — за рух, який ніколи не припиняється.

📍Спеціалізація “Робота з групами”
5-й модуль: «Ведення дидактичних (тренінгових) груп»
Харківський інститут гештальту та психодрами

28/10/2025

🌿 Як ми перериваємо контакт, коли біль стає нестерпним, і як через усвідомлення повертаємося до життя.

Цих вихідних я провела 5-й модуль спеціалізації — «Механізми переривання контакту та співзалежність».
Цей модуль завжди непростий 💭

Ми торкалися теми, яка болить — як саме ми перериваємо контакт, коли стає занадто.
Як замість живого «Я — Ти» у полі з’являються трикутники, втечі, мовчання або контроль.

Ми досліджували ці рухи у групі — як вони народжуються, повторюються й оживають у стосунках.
Іноді боляче бачити, як ми самі створюємо відстань, намагаючись уберегтися від болю 💔
І водночас саме там — найсильніша точка росту 🌱

Ми говорили про те, що плакати, коли болить, і злитися, коли зрадили — це не слабкість, а природна здатність живого тіла саморегулюватися.
Так ми даємо простір болю пройти крізь нас, не застигаючи в безсиллі.
Бо коли я відчуваю — я живу. І лише тоді можу залишатися поруч із іншим, не втрачаючи себе 🤍

Наприкінці я запропонувала групі маленьку практику — слова Вірджинії Сатір:

Я — це Я.
І все, що в мені — моє.
І я можу з цим бути.

Спробуйте прочитати ці слова уголос.
Можна — для себе. Можна — поруч із кимось, хто вам близький.
Не для того, щоб «стати кращими», а щоб трохи ближче відчути себе — живу, справжню, ту, що є.
І, можливо, з кожним разом у серці з’явиться трохи більше тепла — до себе і до тих, хто поруч 🤲

#ГештальтТерапія #Співзалежність #ПерериванняКонтакту #Трикутники #ЯОкей #Психотерапія #ЖивийКонтакт

23/10/2025

Я завершила курс Руели Франк — життєва опора для навігації у фрагментованому світі.

«У момент живого контакту ми стаємо собою.
Ми — і той, хто рухається, і сам рух.»
— Ruella Frank

Будь-яка терапія починається не зі слова, а з руху —
з дихання, напруження, паузи, погляду.
Там, де тіло знову починає рухатись,
з’являється життя.

#ЖивеТіло #Психотерапія #НавчанняЧерезДосвід

19/10/2025

💫Кава, хризантеми кольору марсала і повільне навчання руху до задоволення — так звучав мій жовтень у Варшаві.

Варшава — з тих міст, де одразу відчуваєш «своє»: короткі відстані між людьми, усмішки без поспіху, цегляні дворики, де тепло тримається довше за погоду. У цьому ритмі міста пройшов мій жовтневий модуль ESOG — Gestalt et Sexualité з Brigitte Martel і Jean-François Gervais, і я впізнала у їхній спільній роботі рух життя — с**с як вітальність, ясні межі, сила, здорова агресивність 🔥, що штовхає назустріч, а не ламає.

Дивитись на них було чистою радістю: два голуба на одній гілці — м’яко підхоплюють одне одного, дають місце групі, тримають форму й свободу водночас. Ми досліджували цикли с**суальної реакції, фантазії як мову бажання 🎭, відмінність сили від насильства, сенс згоди та взаємності — і я ще раз переконалась, що с**суальність не є трюком чи технікою, а способом жити тілом і бути у стосунках.

У моєму примірнику книги Бріджит «Сексуальність, любов та гештальт» 📖 тепер є підпис ✍️:
«Pour Olena, avec le plaisir de partager mes recherches avec toi, et en souvenir de notre rencontre à Varsovie» —
«Олені, з радістю ділитися своїми дослідженнями й на згадку про нашу зустріч у Варшаві».
Ці слова лягли в точку з моєю супервізією у ведучих: мені показали знайомі двері з табличкою «мама», але шлях до них виявився іншим, ніж я знала — відкриття, яке стало кроком не вшир, а вглиб.

Ці дні прикрашав букет глибокого, марсалового кольору 💐 — подарунок моєї Клієнтки, українки, що живе у Варшаві. Він тихо тримав мене у ритмі навчання, а тепер їде зі мною до Харкова 🚆 — як міст між містами й людьми 🌉, як знак довіри і ніжне нагадування про те, що моя робота справді важлива в житті інших.

Я йду далі — туди, де гаряче й життєво, і знаходжу «своїх людей» 💫 — тих, кому близька така оптика: с**с як мова вітальності, фантазія як творчість, згода й взаємність як етика, а майстерність — як уміння тримати силу м’яко.

#Сексуальність #ЖиваСила #НавчанняТерапевтів #БукетМарсала #МостиМіжЛюдьми #НіжністьІСила

24/09/2025

💡Про свободу, ідентичність і мрію, що тримає.
Що я відкриваю для себе у навчанні психіатрії зараз.

Я знайомлюся зі стилем лекцій Сергія Кирилюка у Львівському психоаналітичному інституті 🎓
Його лекції — це радше живий досвід, ніж абстрактна теорія: поєднання феноменологічного споглядання тут-і-тепер і клінічного спостереження крізь професійні рамки.

Особливо відгукнувся приклад поєднання ідентичності та ідентифікації — слова Чорновола у Львові:

💬 «Ми, українці, завжди були, є і будемо вільні».

У практиці терапевта важливо пам’ятати про «п’ятикутну зірку» особистості ⭐️:
темперамент, тілесність, характер, ідентичність (який/яка я), ідентифікація (з ким/чим ототожнюю себе).
Це не ярлик, а спосіб бачити цілісність.

А на завершення — різниця між 🌀 фантазією та 🌱 мрією.
Фантазія відриває від реальності, а мрія вкорінює й дає напрям.

Пригадалися слова Віктора Франкла:

«Першими зламалися ті, хто вірив, що все незабаром скінчиться.
За ними – ті, хто не вірив, що це коли-небудь скінчиться.
А вижили ті, хто зосередився на власних справах, не чекаючи того, що може статися далі».

✨ Хай кожному з нас вистачає такої мрії й такого сенсу, які підтримують у найважчі часи.

15/09/2025

💫Тіло як мій дім: очний досвід у Кошицях

Я виїхала з України, і моїм домом на ці дні була я у диханні, у кроках, у відчуттях.

11–14 вересня 2025 року взяла участь у першому модулі проєкту «Тілесний процес в Ґештальт-терапії" з Аріє Бурштейн - ізраїльський гештальт-терапевт, тренер і супервізор, дійсний член EAGT, викладач BodyMind Gestalt, колишній танцівник і викладач руху, магістр мистецтв, який стажувався в Клівлендському гештальт-інституті та понад 30 років поєднує терапію з тілесними процесами. Це очна програма в Кошицях 🇸🇰, яка триватиме до лютого 2027 року. Чотири дні, у яких присутність ставала фігурою й фоном, простором і мовою.

Ми рухалися у шести напрямках — сторони світу з опорою на землю і небо. Велика група не лякала, а наповнювала. Ми вплітали павутину зв’язків 🕸, і кожен рух, кожне дихання відлунювало в мені. Було багато практики: вправи, рух, подих, присутність. Мова руху звучала так само виразно, як слова. Майже без слів ми спілкувалися присутністю.

Темп і пауза ставали подіями. Тиша мала вагу та подих. У ній я зустрічала трепет і невідоме, як «демонів». Аріє говорив про театр: хлопки знімають чари, прощаються з магією вистави. Але тиша перед ними — це момент чистої присутності, коли магія ще тримає нас ✨. У цій тиші оживає невидиме, і саме там народжується нове.

Перекладачка була «правою вербальною півкулею» Аріє — гармонійною співзвучністю, ніби танець мов. А турбота організаторки Nadiia Rekhtina створювала опору й водночас свободу.

Я то наповнювалась, то спустошувалась. Дихала, рухалась, відчувала. Паркетна підлога тримала кроки, завішані дзеркала розчинилися у фоні, і тоді люди в залі відкрилися як цілий світ — глибший за будь-яке відображення.

Ми торкалися світу кінчиками пальців. Не називаючи, не пояснюючи, не шукаючи сенсів. І раптом в одному дотику відкривався всесвіт. Аріє жартував: це практика магів 🧙‍♂️, які перевтілюються. Довго так не робіть — інакше забудете, як бути людьми 😊. Для мене це було про те, щоб дозволити світу стати мною, а собі — стати світом.

Спершу було збудження перед зустріччю з незнайомим. Потім стало — спокійно, ніжно, впевнено. Ми кидали пір’ячко — легке, як подих, і каміння — важке, як вибір. Так я проживала присутність і свою зв’язність із усім, що можу уявити.

Тепличні умови важливі для росту, але є й дикі рослини, яким теплиця не потрібна. Так само і в терапії: не все застосовується одразу і не з усіма. Та цей досвід — живий, і він проріс у мені. Я беру його з собою у роботу з клієнтами, у навчання зі студентами і в моє власне життя.

Я пам’ятаю його всією собою.
І далі буде… ✨

#ГештальтТерапія #ОчнийГештальтТренінг #ТілеснийПроцес #АрієБурштейн #Присутність #Втілесненість

02/09/2025

🤖 ШІ слухає краще за людину. Але чи чує?
Поруч — нікого. І страшніше за все — ми звикаємо.

Він не перебиває. Не зникає. Не відводить очей.
Але й не дивиться. Не дихає поруч. Не мовчить «у смислі».
Лише програма, яка вдає, що їй є діло.
Або — правда є?
А якщо ні — чому ми це перестали помічати?

📄Я щойно прочитала нову статтю Пітера Філіппсона💛 “AI poses the question: what is consciousness, what is therapy?” (2025)🙏.
Це ніби хтось пройшов знайомою мені стежкою і назвав уголос те, що я відчуваю без слів, а головне — зробив це так, що захотілося зупинитись і подивитись навколо.

Бо сьогодні ШІ справді може бути уважним, доречним, навіть турботливим — у межах коду.
Але він не здригається, коли ти розповідаєш про втрату.
Не пропонує каву. Не мовчить поруч із тобою, коли нема слів.
Не переступає себе, щоби тебе зустріти.
Він просто працює.

🌀 А терапія — не сервіс. Це співтворення.
Це танець, у якому щоразу потрібно ризикнути.
Пітер знову говорить про це:

"Якщо я приходжу зі своїм танцем — я доміную.
Якщо підлаштовуюсь — нічого не народжується.
Але якщо ми обидва наважимось бути незграбними, обидва не знатимемо наперед —
тоді з’являється новий рух.
І він — живий."

🤖 ШІ таких танців не танцює. Він шукає закономірності.
І коли ти зробиш щось непередбачуване — він не піде за тобою.
Не розгубиться. Не зрадіє. Просто обере іншу модель.

🫀 Ми, терапевти, теж часом звикаємо до емоційного протоколу.
До «коректної присутності». До «знаючого погляду».
І, можливо, саме тому нас так легко імітує ШІ.
Бо коли ми перестаємо бути живими — ми стаємо відтворюваними.

🔻 Тому, якщо ти клієнт —
Я не відмовлятиму від звернення до ШІ — кожен має право шукати підтримку у зручний для себе спосіб. Іноді це буває корисно, зручно, навіть достатньо...
Але справжня зустріч — там, де ризик.
Там, де поруч — інший, а не інтерфейс.

🔻 А якщо ти терапевт —
Пітер не закликає захищати людську терапію.
Він запрошує відновити її.
Повернути собі сміливість танцю.
Бути не «корисним», а живим.
Бути не зручним «дзеркалом», а Іншим.

#ГештальтТерапія #Феноменологія #Контакт #ПітерФіліппсон #ЖиваТерапія #Дотик #БутиЗІншим

31/08/2025

🟣 Коли мовчання гучніше за подію

Насильство має безліч форм.
Але ще одна його тінь — це мовчання.

Коли після удару кажуть: «нічого не сталося».
Коли після приниження посміхаються: «це просто жарт».
Коли після зради звучить: «так буває».

Світ довкола не підтримує. Реальність розмивається. І тоді ти лишаєшся наодинці — не лише з болем, а й із відчуттям, що твій досвід «не рахується».

Далі приходить сумнів. У нього багато голосів:
— сором: «зі мною щось не так»;
— самозвинувачення: «я сама винна, не треба було так одягатися/говорити»;
— знецінення: «мабуть, я перебільшую»;
— плутанина: «я, мабуть, неправильно зрозуміла»;
— чужі ярлики: «сама спровокувала», «нічого страшного».

Це не «випадкові думки». Це сліди того, що поруч не було свідка. Або — ще гірше — ти почула звинувачення замість підтримки.

Назвати — значить повернути собі право на правду.
👉 Емоційне приниження — це насильство.
👉 Фізичний удар — це насильство.
👉 Дотик без згоди — це насильство.

Я не називатиму тебе «жертвою». І не залишу наодинці.
Я залишаюся поруч, щоб разом знаходити слова й сказати: «Те, що сталося, мало значення. І воно має своє ім’я. Я вірю тобі».

💜 Бо справжня підтримка починається там, де закінчується мовчання — і сумнів отримує ім’я.

#гештальттерапія #підтримка #правда #травма #зцілення

Психолог Макаренко Елена

20/12/2025

09/12/2025

01/12/2025

16/11/2025

10/11/2025

28/10/2025

23/10/2025

19/10/2025

24/09/2025

15/09/2025

02/09/2025

31/08/2025

Address

Opening Hours

Telephone

Website

Alerts

Contact The Practice

Shortcuts

Share

Category

Monday	10:00 - 20:00
Tuesday	10:00 - 20:00
Wednesday	10:00 - 20:00
Thursday	10:00 - 20:00
Friday	10:00 - 20:00
Saturday	10:00 - 20:00
Sunday	10:00 - 20:00