Relax Zone

Relax Zone А ви коли-небудь стикалися з болем у спині? Як вирішували проблему – зверталися до спеціаліста чи чекали, що «саме мине»?

18/12/2025

Мої три червоні прапорці 🚩

Знаєте, що найскладніше в дорослому житті?
Не бути сильною.
І навіть не бути правильною.

Найважче бути собою.
Тією справжньою, живою, недосконалою.

Я давно зрозуміла про себе три речі:

🚩 Я беру на себе занадто багато.
Тягну мовчки.
Роблю все сама.
Іноді доходжу до межі, але все одно не прошу допомоги.
Це сила, яка іноді стає пасткою.

🚩 Я надто вимоглива до себе.
Хочу ідеально, красиво, змістовно, правильно у роботі, в словах, у стосунках.
І це створює велике напруження всередині.
Наче не можна просто бути.

🚩 Я надмірно аналізую.
Шукаю сенс у тому, де можна було б просто жити.
Ви це бачите у моїх текстах, у роботі, у спостереженнях.
Це подарунок і тягар одночасно.

І в цьому всьому є одне просте усвідомлення.
Бути собою непросто.
Вмикаєш світло всередині і бачиш не тільки силу.
Видно й слабкість, втому, страхи, сумніви.

Але я більше не хочу будувати ілюзій. Мені важливіше будувати контакт. Тому скажу собі ще раз:
я жива. І вчуся дозволяти собі жити без броні.

А тепер цікаво ось що:

👉🏼 Що ви бачите у мені?
І зовсім поруч:
👉🏼 Що з цього ви помічаєте у собі?

Мені дуже хочеться почути відповідь.
Бо за нашими словами завжди живі історії, схожі більше, ніж здається. 🤍

15/12/2025

Бути чесною з собою.
Це і є самоповага. Вона не починається з гучних рішень. І не має нічого спільного з демонстративною силою. Самоповага народжується в тиші гучних думок. Там, де ви нарешті перестаєте себе переконувати.

Не бути зручною.
Не бути правильною.
Не відповідати очікуванням, які виснажують.
А бути живою.

Самоповага починається з правди. З тієї, яку ви довго відкладали. З моменту, коли ви визнаєте біль. Коли перестаєте називати втому слабкістю. Коли більше не змушуєте себе любити те, що давно ранить. Бути чесною з собою не означає бути жорсткою.
Це означає не зраджувати власні відчуття. Навіть тоді, коли страшно. Навіть тоді, коли доводиться змінювати звичне.

Іноді ця чесність приводить до складних рішень.
До розчарувань.
До самотності.
До втрат, які неможливо пояснити іншим.

Але саме вона повертає цілісність.
Бо коли ви не чуєте себе,
тіло починає говорити симптомами. Емоції або вибухають, або зникають. А життя віддаляється, стає чужим.
Самоповага це внутрішній вибір. Сказати собі правду і не втекти від неї. Дозволити собі не йти туди, де боляче. Навіть якщо вас не зрозуміють.

Це тиха опора всередині.
Без пояснень.
Без виправдань.

І саме з неї починається доросле життя. #думки #психологія

04/12/2025

Сьогодні йшла на роботу. В парку бачу літню жінку розгублена, тремтить, майже плаче. Підходжу. Поруч маленька собачка, у якої тече кров із ротової порожнини. Вона каже: «Скутер збив… Я не можу її взяти… Вона мене не слухає…»

Жінка на сильному стресі. Собачка теж. І я ловлю цей момент, коли доводиться заспокоювати її, собачку і одночасно себе. Тому що коли навколо паніка, хтось один має залишитися в рівновазі. Лікар це те, що назавжди всередині тебе. Це той стан, який вмикається автоматично.

Я беру песика на руки, пропоную допомогу. Ми йдемо до школи, де вона мала забрати онука. Донька підбігає вже на емоціях. Усі нервові. Усі бояться. Усі хочуть допомогти, але ніхто з них не може зібратися.

І от що я зрозуміла.

Коли ви в паніці вам не довірятиме ніхто.
Ні собака.
Ні дитина.
Ні будь яка жива істота.

Бо у стресі ми втрачаємо мислення. Ми не реагуємо, ми панікуємо. А поруч завжди має бути хтось дорослий у ситуації. Той, хто здатен зосередитися, оцінити стан, допомогти.

Я могла це зробити. Донести. Зорієнтуватися. Довести до ветеринарки. Мене не лякає кров чи травми, бо я вмію бачити в стресі ясніше.

І ще одне. Ми часто звинувачуємо себе в тому, у чому не винні. Але є речі, за які відповідальність таки на нас:

Собаку з повідця можна відпускати тільки там, де це безпечно.
Зона з велосипедами, скутерами і самокатами не місце для свободи тварини.
Це захист не лише тіла тварини, а й її довіри до світу.

Бо якщо щось трапляється, стрес переживає не тільки людина. Тварина теж втрачає відчуття безпеки.

І наостанок. Якщо ви за кермом будь чого авто, велосипеда, скутера, самоката пам’ятайте, що ви рухаєтесь серед живого. І цінність життя не тільки людська.

Будьте уважні. Будьте людяні. І будьте дорослими в момент, коли це найбільше потрібно. #тварини #собачки #мальтіпу

29/11/2025

Давно я вірш не клала на папір - бо втома в серці сипалась, як крига.
І чай застиг на вікнах, мов ефір,
який тікає з рук і, ніби, кличе в бігло.

Закрити те вікно? Та хай вже скрип.
Хай вітер шарпає мою розтлілу втому.
Друзі не ті… та ні - не зрадив крик,
вони пішли - лиш відлуння їх у домі.

А ворог б’є у лоба, як у щит,
і носом риє землю без призначень.
А я стою - немов розбитий щит - та знов беру цей лист, останній, непрозначний.

І знов початок. І назад нема.
Бо інколи у вірш вмираєш тихо.
Друзі сміються - в них кипить зима,
а я гашу каганець, лишаю тихе:

Не йдіть шукати тишу без сердець - у ній розумні швидко гинуть в тлінні.
Бо тиша та - це витік всіх живець,
а не спасіння… лиш повільне зникнення в безвинні.
Авторка: М #вірш #сенс #думки

05/11/2025

У дитинстві, коли мене били, я шукала причину в собі. Думала, що це тому, що я погана. Бо мене не люблять. Бо я у всьому винна. Так минали роки. Маленька дівчинка вірила, що любов потрібно заслужити. Втекла від одного - і потрапила в інше. У світ, де тебе не обирають, де зраджують, де знецінюють і змушують сумніватися у власній гідності.

А потім, у двадцять, я сказала: «Нахуй».
І це не було криком злості. То була свобода.
З цього почалося нове життя - мої правила, мої межі, мій вибір.

Терапія не стерла минуле. Вона навчила мене жити поруч із ним і не дозволяти йому керувати мною. Я не пробачила, але перестала нести чужий біль далі. Перестала брати відповідальність за дії рідних, за слова однокласників, за чужу жорстокість.

Тепер я обираю партнера, а не продовження болю. Обираю говорити, а не мовчати. Обираю себе - справжню, з тією частиною «нахуй», яка мене береже. Іноді думаю, може, зробити тату біля щиколотки. Не як прикрасу, а як оберіг тієї дівчинки, яку я врешті навчилася захищати.

Недавно я почула фразу: «Я не заслуговую. Я вже варта».
Вона потрапила в саме серце. Бо я справді вже варта.
Без доказів. Без боротьби. Без виправдань.

Якщо ти зараз читаєш це і впізнаєш себе - знай, ти теж варта. Не тому, що вибачиш, не тому, що змиришся, а просто тому, що ти є. І цього вже достатньо.

Address

Зарічанська 9
Khmelnytskyi

Opening Hours

Monday 10:00 - 19:30
Tuesday 10:00 - 19:30
Wednesday 10:00 - 19:30
Thursday 10:00 - 19:30
Friday 10:00 - 19:30
Saturday 11:00 - 17:30

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Relax Zone posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Share

Share on Facebook Share on Twitter Share on LinkedIn
Share on Pinterest Share on Reddit Share via Email
Share on WhatsApp Share on Instagram Share on Telegram

Category