
16/08/2025
Не чекай, що стане легше, простіше, краще. Не стане. Труднощі будуть завжди. Вчися бути щасливим просто зараз. Інакше не встигнеш.
Жив-був виконроб. Усе життя він будував будинки, але постарів і вирішив піти на пенсію.
— Я звільняюся, — сказав він роботодавцю. — Йду на пенсію. Буду зі старенькою онуків няньчити.
Господарю було шкода розлучатися з цією людиною, і він попросив його:
— Слухай, а давай так — збудуй останній дім, і ми проведемо тебе на пенсію. З гарною премією!
Виконроб погодився. Згідно з новим проєктом йому треба було побудувати будинок для маленької сім'ї, і почалося: узгодження, пошуки матеріалів, перевірки.
Виконроб поспішав, бо вже бачив себе на пенсії. Чогось не доробляв, щось спрощував, купував дешеві матеріали, бо їх можна було швидше доставити. Він відчував, що робить не найкращу свою роботу, але виправдовував себе тим, що це кінець його кар'єри. Після завершення будівництва він викликав господаря.
Той оглянув будинок і сказав:
— Знаєш, а це ж твій будинок! Ось візьми ключі й заселяйся. Усі документи вже оформлені. Це тобі подарунок від фірми за довголітню працю.
Що відчув виконроб, було відомо тільки йому одному! Він стояв червоний від сорому, а всі навколо плескали в долоні, вітали його з новосіллям і думали, що він червоніє від сором'язливості, а він червонів від сорому за власну недбалість. Він усвідомлював, що всі помилки й недоліки стали тепер його проблемами, а всі навколо думали, що він збентежений дорогим подарунком. І тепер він мав жити в тому єдиному будинку, який побудував погано.
Ми всі — виконроби. Ми будуємо наше життя так само, як виконроб перед тим, як піти на пенсію. Ми не докладаємо особливих зусиль, вважаючи, що результати цієї конкретної будови не такі вже й важливі. Навіщо зайві зусилля? Але потім ми усвідомлюємо, що живемо в будинку, який самі побудували. Адже все, що ми робимо сьогодні, — має значення.