Психолог Тетяна Лагутіна

31/01/2026

😼Продовження історії клієнта сьогодні — кота Бориса.

Минулого разу ми говорили про те, як тривожні думки забирають Бориса з моменту.

Сьогодні — про те, що з цим робити.

Борис не бореться з думками.
Він повертається в тіло.
Туди, де є опора і теперішній момент.

Його спосіб простий: лапи тут — значить, я тут.

Можливо, це саме те, чого іноді не вистачає і нам 🐾

#думки #тривога

29/01/2026

Сьогодні мій Клієнт: кіт Борис😼
Запит: тривожні думки.

🙀Борис живе нормально. Але майже ніколи — спокійно.

Бо якщо він ліг — треба перевірити, чи точно безпечно.
Якщо поїв — а раптом забагато.
Якщо тихо — підозріло.
Якщо шумно — значить, не дарма.

😼Борис багато думає.
Думки у нього серйозні й відповідальні:
передбачити, підготуватись, не пропустити загрозу.

Через це він рідко спить глибоко і майже ніколи — по-справжньому не відпочиває.

З боку здається: «Та він просто накручує себе».

А в житті Бориса це виглядає так:
– він втомлений ще до початку дня
– він напружений навіть у безпечних місцях
– він живе так, ніби спокій — це щось тимчасове

🥸У терапевтичному розборі з’ясовується:
думки Бориса не створюють тривогу.
Вони її обслуговують.

Як ми знаємо, у Бориса багато думок. Вони крутяться, змінюються, підхоплюють одна одну. І здається, ніби саме вони створюють тривогу.

У терапевтичному розборі — навпаки.
Спочатку стан.
Тіло, яке давно живе в готовності.
А думки — це спроба знайти пояснення тому, що вже відбувається всередині.

Тому з Борисом ми не працюємо через «заспокойся» і не переконуємо, що загрози немає.
Ми вчимо його жити так, де безпека — не випадковість, а фон ( хоча життя в наші часи зовсім змінює цей фон)

Ми спочатку знижуємо фонову напругу:
більше опори, передбачуваності, відчуття безпеки.
І тільки потім думки самі втрачають гостроту.

Бо коли тілу не треба чергувати —розум перестає вигадувати загрози.

І тоді у Бориса з’являється простір просто бути котом.
А не черговим по небезпеці.😺

Чекайте далі пора від кота Бориса, як приборкати думки😄
#психотерапія #кототерапія

23/01/2026

З минулого посту ми вже зрозуміли:
«не хвилюйся» — не завжди ок.

Постає логічне питання: а що ж тоді говорити?

Тож ось добірка фраз, якими можна замінити автоматичні слова на справжню підтримку.

Гортай далі⏩️⏩️⏩️

20/01/2026

📍«Не хвилюйся» — фраза, яка рідко заспокоює. І ось чому.

Ми говоримо її з найкращих намірів. Щиро. Автоматично. Іноді — з любов’ю. Але психіка влаштована трохи складніше, ніж кнопка вкл/викл.

📍Емоції не вимикаються за командою.
Тривога — не лінощі, не перебільшення і не «ти знову накручуєш».
Вона — сигнал. А на сигнали не кричать «не сигналізуй».

📌З точки зору психології (і трохи транзакційного аналізу):
фраза «не хвилюйся» часто звучить з Его-стану Родителя, навіть дуже турботливого. Але потрапляє вона в Малюка — ту частину, яка вже хвилюється.

І виходить внутрішній діалог:
— Мені страшно
— Не треба, не відчувай цю емоцію.

📌Спойлер: страх від цього не зникає. Зате часто додається ще один бонус — сором за власні почуття.

📍Для багатьох із нас «не хвилюйся» з дитинства означало:
* «я не витримую твої емоції»
* «будь зручним»
* «з тобою щось не так, якщо ти так відчуваєш»

І тоді в дорослому житті людина хвилюється… і ще хвилюється через те, що хвилюється.
Коло замкнулося. Дякую, фразо, дуже допомогла 🙂

🫂Що ж справді заспокоює?

Не команда. А контакт..

Замість:
— «Не хвилюйся»
Працює:
— «Я бачу, що тобі зараз непросто»
— «Ти маєш право хвилюватися»
— «Я поруч, давай побудемо з цим»

Коли Малюка не зупиняють, а витримують, він заспокоюється сам. Без наказів. Без «візьми себе в руки».

Тому якщо раптом тобі кажуть «не хвилюйся», а тобі не легше — з тобою все гаразд.
Це не ти «неправильно заспокоюєшся».
Це просто не та фраза.

✨️Тепло, присутність і визнання — працюють краще за будь-які інструкції.
Перевірено психікою. І терапією. 💛

#тривога #транзакційнийаналіз #спокій #психіка
#психотерапія

17/01/2026

Коли немає світла, тепла й стабільності,
вимагати від себе “триматися” — це насильство.

Зараз важливо не бути сильним, а бути живим.

Їжа. Сон. Тепло. Маленькі радощі. Саме з цього починається така необхідна турбота.

Так говорить турботливий внутрішній Батько. І цьому голосу можна довіряти.

У ненормальних умовах турбота про себе — це стратегія виживання.💛

#зима❄️ #війнавукраїні #вижитивукраїні #світло

15/01/2026

14/01/2026

Вчора,13 січня був день обізнаності про депресію.
І це не про «сумний настрій», а про стан, який досі занадто часто знецінюють.

Депресію плутають із лінню, слабкістю, примхою або відсутністю сили волі.
Через ці міфи люди роками живуть із виснаженням, втратою енергії, внутрішньою порожнечею — і при цьому чують: «візьми себе в руки».

З точки зору психології депресія — це порушення емоційної, когнітивної та тілесної регуляції.
Вона впливає не лише на настрій, а й на мислення, концентрацію, сон, апетит, відчуття себе й життя загалом.

Людина може працювати, піклуватися про інших, усміхатися і при цьому бути у депресії.
Функціонування не дорівнює благополуччю.

Цей пост — про найпоширеніші міфи, які заважають вчасно помітити стан і звернутися по підтримку.

Депресія — це не те, що потрібно терпіти.
І не те, за що має бути соромно.
Це стан, у якому допомога має значення 💛

#депресія #психотерапіяонлайн

12/01/2026

🛋Є така штука, яку я часто помічаю — чим більше часу проводиш вдома, тим складніше зібратися і вийти.
І тоді легко почати сварити себе: «Я стала лінива», «зі мною щось не так».

Насправді — ні. Це досить добре пояснюється з точки зору психології і роботи нервової системи.
Наш мозок постійно намагається економити енергію і шукати безпеку.

🏡Дім — це передбачувано, знайомо, контрольовано.
А вихід назовні — це завжди більше стимулів: рух, люди, рішення, контакти.
Навіть приємні речі — це все одно навантаження.

Коли ми довго залишаємося вдома, мозок поступово починає сприймати це як «норму». А все, що зовні, — як щось надмірне.

Тут спрацьовує механізм уникання:
коли ми не виходимо, напруга знижується —
і мозок фіксує це як корисний спосіб полегшення стану. Раз стало легше — значить, варто повторити. Так і з’являється відчуття, що виходити хочеться все менше.

Важливий момент: іноді за цим “не хочу виходити” може ховатися тривога. Не завжди явна. Часто дуже тиха, майже непомітна.
Вона може маскуватися під втому, апатію, або думку «мені просто краще вдома»

І тоді уникання — це не про лінь, а про спробу нервової системи захиститися від перевантаження.

Сюди ж додається і тіло. Менше руху — нижчий тонус. Нижчий тонус — менше енергії.
А коли енергії мало, бажання щось починати просто не виникає.

Тут є один парадокс, про який важливо знати: мотивація не завжди з’являється першою.
Часто спочатку є маленька дія, і вже після неї — трохи більше сил і живості.

Це не про те, щоб змушувати себе. І не про «треба зібратися».
Швидше про уважність до свого стану:
– я зараз справді відновлююсь чи уникаю?
– мені потрібна тиша чи мені страшно?
– це мій темп чи сигнал, що мені важко?

І якщо за цим стоїть тривога — з нею важливо не боротися, а помічати її і шукати підтримку.

Не обов’язково починати з чогось великого.
Іноді достатньо:
– вийти на кілька хвилин на вулицю
– пройтися до найближчого магазину
– постояти на балконі і подихати

І цього вже достатньо.

Якщо ти впізнала себе — це не означає, що з тобою щось не так. Це означає, що твоя нервова система зараз у режимі збереження.

І з цього режиму можна виходити —поступово, обережно, у своєму темпі💛

09/01/2026

Чужа думка це лише відображення внутрішнього світу того, хто її висловлює, а не мірило твоєї цінності✨️💫💛

06/01/2026

☎️Я іноді помічаю, що деяким людям дуже важко говорити по телефону. Особливо міленіалам.

І справа тут не в нелюбові до людей.
І не в «ой, вони просто не хочуть спілкуватися».
Часто це про контроль, тип нервової системи і спосіб контакту зі світом.

Телефонний дзвінок — це ж про втрату контролю.
Він:
— з’являється раптово,
— вимагає відповіді тут і зараз,
— не залишає часу подумати.

Для людей, яким важливо знати, що відбувається і мати вибір, це відчувається як:
«Мене вже залучили, а я ще не готова» 😅

Особливо якщо ти:
— інтровертна, чи чутлива, бо тоді є потреба
✨️ внутрішньої підготовки до контакту,
✨️краще формулюють думки письмово,
✨️швидше виснажуються від спонтанного спілкування.

— або з дитинства звикла бути відповідальною.

Міленіали в цьому місці дуже впізнавані, бо виросли в умовах постійної напруги. Де дзвінок часто означав:
«Треба щось вирішити»,
«Зараз буде серйозна розмова»,
«Будь зібраною, або щось трапилось».

Тіло це запам’ятало. Тому навіть дзвінок із фразою «я просто так» всередині може запускати режим:
*зібратися, не схибити, бути нормальною*.

А ще є типологія.
Комусь легко думати вголос. А комусь — спочатку всередині, а вже потім говорити.

Для таких людей повідомлення — це:
— спосіб зберегти контроль,
— можливість підібрати слова,
— і не втратити себе в процесі.

Тому міленіал, який каже: «Напиши, будь ласка» —
не уникає контакту. Він просто обирає безпечний для себе формат.

І так, це нормально 💛☎️

(А якщо ти перед дзвінком ще й репетируєш фрази в голові —вітаю, ти точно не одна 😌)