Лікарі та пацієнти разом

07/12/2025

:) Перепрошуємо)

30/11/2025

«Хто, якщо не я?» — історія Інги Соколовської 🇺🇦

Медикиня, яка двічі стала доброволицею Збройних Сил України — у 2015 та 2022 роках — рятувала життя бійців, займалася їх евакуацією і надавала медичну допомогу постраждалим унаслідок російських атак цивільним.

Ми розповідаємо історії українських медиків, полеглих у боротьбі за свободу та незалежність Батьківщини.

Інга Соколовська народилася 2 жовтня 1970 року в місті Апостоловому, що на Дніпровщині. По закінченню школи вступила до медичного коледжу в Нікополі, також завершила Східноєвропейський університет економіки та менеджменту. Згодом працювала в Апостолівській міській лікарні, від 2014 року була медсестрою в реанімації Лисичанської міської лікарні, що на Луганщині.

У 2015 році Інга Соколовська добровільно приєдналася до лав Захисників і Захисниць України, служила санітарною інструкторкою медичного пункту у 24-му окремому штурмовому батальйоні «Айдар» — знаходилась на передових позиціях оборони.

Наприкінці 2018 року — коли завершився контракт — звільнилася з лав Збройних Сил України та повернулася до рідного міста. Там, у Апостоловому, жінка продовжила свій шлях уже в цивільній медицині. Із 2021 року була діловодом в Апостолівському військкоматі.

Коли розпочалася велика війна, Інга вдруге добровільно мобілізувалася до лав 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар». Стала фельдшеркою військового пункту: боронила Україну на Донецькому напрямку — рятувала життя поранених, займалася їх евакуацією, надавала медичну допомогу цивільним.

19 серпня 2022 року — під час евакуації поранених поблизу міста Бахмута Донецької області — Інга разом із пораненими бійцями потрапила під артилерійський обстріл: ворожий снаряд влучив просто в медичний автомобіль.

Жінка отримала несумісні з життям поранення і, на жаль, загинула.

Бойові побратими пригадують: Інга Соколовська була професійною військовослужбовицею, життєвим кредо якої було: «Хто, якщо не я?»

Вічна та світла пам’ять Інзі Соколовській 🕯️
Вічна та світла пам’ять усім полеглим Захисникам і Захисницям України🕯️

✍🏻Нагадаємо, аби зберегти пам’ять про кожного загиблого медика, Орденом Святого Пантелеймона реалізується проєкт «Посвіт пам’яті». У його межах, за участі Національної наукової медичної бібліотеки України та регіональних партнерів, здійснюється збір інформації про загиблих медичних працівників. Таких історій зібрали вже понад пів тисячі.

📩Якщо вам відомо про загиблого медика на фронті чи в тилу, в цивільному чи військовому шпиталі, надсилайте інформацію за електронною адресою: medlib@library.gov.ua. Обов’язково вкажіть у темі листа: «Посвіт пам’яті».

30/11/2025

Доказові лікарі України 💊

08/11/2025

Син, який ніколи не народився… але ніколи й не пішов.

Роза мала 74 роки, коли потрапила до лікарні.
Вона жила в маленькому сільському селі, де час тече повільно, а жінки вчаться стискати зуби й ніколи не скаржитися надто сильно.
Вона прийшла зі старим, упертим болем у животі — неприємністю, яку навчилася ігнорувати.
Вага, яку носила в собі понад тридцять років.

Лікарі почали обстеження. УЗД. КТ.
А потім настала тиша. Така густа, що перехоплює подих.

Усередині неї був плід.
Дитина, скам’яніла з часом, огорнута її власним тілом у тонку кальцієву оболонку.
Він був там. Нерухомий. Уже понад три десятиліття.

Медичне визначення — літопедіон.
Одна з найрідкісніших відомих медичних аномалій: коли плід гине поза маткою і не може бути виведений, тіло огортає його кальцієм, щоб захистити себе.
Тиха могила в утробі.
Біологічне поховання.
А може, останній жест любові.

Роза вислухала діагноз спокійно, наче вже давно все знала.
Опустила очі й сказала лише:
“Я знала. Завжди знала, що щось залишилося всередині мене.”

У сорок років вона відчувала ознаки: нудоту, здуття, ті легкі рухи, які тільки мати може впізнати.
Вона була вагітна — була впевнена в цьому. Без обстежень, без УЗД.
А потім усе зникло.
Без викидня, без пологів, без пояснень.
Лише наростаюча порожнеча і вага, яку ніхто ніколи по-справжньому не зрозумів.

Під час операції лікарі з повагою видалили ці рештки.
Ще можна було побачити кісточки. Крихкий профіль черепа.
Маленьку ручку — ніби в очікуванні, щоб її хтось узяв.

Лікарі були приголомшені.
Роза — ні.

Для неї це не була аномалія. Не рідкісний випадок для підручників.
Це була її дитина.
Дитина, яка ніколи не дихала.
Яка ніколи не плакала.
Але яка, у тиші, залишалася з нею понад тридцять років.

Сьогодні її історію вивчають у медичних університетах, цитують у підручниках як винятковий випадок.
Але жоден підручник не здатен передати, чим вона була насправді.

Пам’ять тіла, що зберігало любов, якої ніколи не прожило.
Біль материнства, що застигло в часі.
Доказ того, що є зв’язки, які переживають час, відстань — і навіть смерть.

Дитина з каменю, яка ніколи не народилася.
Але для Рози — ніколи не перестала існувати.

Лікарі та пацієнти Києва 💙💛
Доказові лікарі України 💊

07/11/2025

У 1995 році, в одній лікарні штату Массачусетс, на світ з’явилися дві маленькі воїтельки — Брілл і Кірі Джексон.
Вони народилися передчасно, на 12 тижнів раніше терміну, і важили трохи більше кілограма кожна.
Лікарі були обережні у прогнозах: їхнє виживання залишалося під великим питанням.

Згідно з тодішнім медичним протоколом, дівчаток помістили в окремі інкубатори.
Але через 21 день стан Брілл різко погіршився: серце билося нерівно, рівень кисню стрімко падав, шкіра посиніла.
Медики намагалися зробити все можливе — ліки, апаратна вентиляція, реанімаційні процедури, — але нічого не допомагало.
Брілл згасала.

Тоді медсестра Ґейл Каспаріан вирішила вчинити інакше, керуючись лише інтуїцією:
вона відкрила інкубатор Кірі й поклала дівчаток поруч.
Це було порушенням лікарняних правил, адже існував ризик перехресного зараження.
Але в ту мить не було вже жодних протоколів — тільки надія.

І сталося неймовірне.
Щойно вони торкнулися одна одної, Кірі — сильніша з двох — простягнула ручку й обійняла сестричку.
Брілл заспокоїлася, пригорнулася до неї… і серцебиття вирівнялося.
Дихання стало рівним. Колір повернувся на її обличчя.

У палаті запала тиша.
Лікарі стояли мовчки — вони щойно стали свідками дива любові й інстинкту.

Цей випадок, який назвали «обіймами, що рятують», змінив історію неонатології.
Відтоді контакт «шкіра до шкіри» між недоношеними немовлятами став визнаною і широко підтримуваною практикою в усьому світі.

Серед дротів, сигналів і медичних апаратів дві крихітні ручки переписали історію медицини.
І нагадали всім: іноді найсильніші ліки у світі — це обійми. ❤️
Доказові лікарі України 💊

28/10/2025

28/10/2025

😶‍🌫️ Хвороба, про яку не говорять. Але вона руйнує дружбу
Вона не має температури чи кашлю.
Але має симптоми.
Називається синдром гібрису — хвороба влади.
Все починається непомітно.
Людина отримує трохи впливу, і щось у ній змінюється.
Спершу — легка впевненість, потім — самозакоханість, далі — зверхність.
І ось уже вона вирішує все сама, не слухає, не приймає критики,
оточує себе тими, хто киває, а не тими, хто думає.

У давній Греції це називали гібрисом — “втрата міри”.
Тоді лідери, засліплені власною пихою, переставали бачити межі реальності.

І сьогодні — те саме.
Керівник, який "знає все".
Який знецінює ідеї інших.
Який плутає силу з контролем, а впевненість — з агресією.

🧠 Симптоми знайомі?

Прагнення бути у центрі уваги.

Відсутність слуху до команди.

Абсолютна впевненість у власній правоті.

Емоційні вибухи, якщо його ставлять під сумнів.

🎯 Результат?
Токсичні колективи.
Втрачені таланти.
Розбиті команди.
І атмосфера, де всі мовчать, бо “все одно не послухають”.

Найгірше, що це не завжди видно одразу.
Але наслідки — очевидні.

Іноді проблема компанії не в стратегії, не в ринку і навіть не в бюджеті.
А в его того, хто стоїть нагорі.
Можливо, настав час чесно про це говорити.
Доказові лікарі України 💊

28/10/2025

Подякуйте військовим медикам!

Вони працюють у надважких умовах.
Знаходять вихід із неможливих ситуацій.
Жертвують власним здоров'ям.
Та ризикують власним життям.
Усе, щоби батьки поверталися до дітей, а кохані — до коханих.

Дякуємо вам!

22/10/2025