Мошинская Елена

04/05/2026

Новий потік терапевтичної групи стартує 9 червня 2026.
Ще є можливість приєднатися.
Зустрічі: щовівторка, 20:00–22:00.
Терапевтична група - це спеціально створений простір.
Але в ньому все відбувається по-справжньому.
Тут менше контролю і більше живих реакцій.
Те, що в житті легко пропустити, тут стає видно.
Група проходить через стадії: орієнтація, напруження і залежність,
конфлікти і диференціація,
згуртованість, робота, завершення.
І на кожній з них видно, як ти будуєш контакт.
Є можливість отримати зворотний зв’язок від учасників групи.
І через це з’являється більше розуміння себе і незабутній новий досвід!

30/04/2026

Сьогодні дорога займає багато часу.
І з’являється простір подумати…

Чотири… ні, вже п’ять внутрішніх опор, коли зовнішнє хитке

1. Бути, навіть коли «не виходить»
Залишатися собою, навіть коли тобі здається, що весь світ від тебе відмовляється.
Я є не тільки коли ефективний.
Я є навіть коли повільний, втомлений, неідеальний.
Це повертає глибину і зменшує залежність від чужих оцінок.

2. Чутливість до себе
Постійно цікавитися собою…
Вчасно помічати втому.
Чути сумнів до того, як він стає кризою.
У світі швидкості це дає право обирати свій темп, а не жити в чужому ритмі.

3. Межі відповідальності
Звичка тягнути більше, ніж потрібно, більше не працює.
Іноді це не сила, а спосіб себе виснажити.
Відрізняти, де моє, де не моє.
Де мій вибір, а де автоматизм.

4. Власні цінності
Не ті, що «правильно звучать».
А ті, за якими живеш.
Їх складно почути серед шуму.
Але саме вони тримають напрямок, коли все змінюється.
Іноді їхня ціна - розставання зі звичним.

5. Опора на красу
Здатність бачити і помічати.
Квіти. Простір. Чистоту.
Природу. Світло. Деталі.
Розмови, в яких є тепло.
Стосунки.
Те, що тихо радує око і заспокоює всередині.

Здається, нічого не забула 🙂
А що це для вас?

28/04/2026

Діти нас не слухають.
Вони нас копіюють як Ctrl+C, Ctrl+V 😄

Можна скільки завгодно говорити «роби, як я сказав»…
Але працює тільки «дивись, як я живу».

Іноді ви можете бачити, що діти йдуть ніби навпаки роблять всупереч батьківській поведінці.

Так теж працює.

Але база все одно закладається батьками їх способом жити.
І навіть коли діти вже дорослі, вони дивляться, як дорослішають і старіють їхні батьки, як вони обходяться з життям.

І це теж стає прикладом.

Що ви думаєте про це?😀

23/04/2026

Дорогі друзі, починається набір на онлайн терапевтичну групу.

Початок 9.06.2026 о 20.00 за київському часу

Проводжу групи більше 13 років, маю багато цікавого досвіду!
Нагадаю вам б що ж таке «терапевтична група»?

Це місце, де збираються люди, у яких є інтерес до себе, до свого життя, до своїх стосунків.

Терапевтична група – це штучне створене «маленьке життя», ситуації в якому можна переживати, ніби в реальному житті.

Це процес взаємодії. Тобто ви спілкуєтеся в групі й починаєте розуміти, що все, що відбувається, схоже на те, що відбувається у реальності. З однією важливою відмінністю — інші учасники говорять вам те, про що близькі воліють замовчувати.

Тут можуть виникати суперечки, труднощі у взаєморозумінні, але водночас і підтримка, близькість, прийняття – усе як у реальному житті.

Це один із найбільш ефективних способів самопізнання та зміни в стосунках з іншими людьми.

Стосунки – це первинна людська реальність!

Ми не створюємо відносини, але активно беремо участь у них, і саме через це вони визначають нашу ідентичність і досвід.

Участь у терапевтичній групі дає можливість:
- досліджувати різні способи життя, спілкуватися, будувати стосунки;
- у реальному часі знаходити і впроваджувати нові підходи до життя;
- здобувати цінний досвід відкритих і щирих відносин;
- розвивати більш реалістичне бачення самого себе і оточуючих людей;
- вчитися отримувати і надавати підтримку; отримувати допомогу у вирішенні особистих проблем одразу від кількох людей.

Початок 9.06.2026 о 20.00 -22.00 за київським часом

Група відбуватиметься кожного вівторка

Вартість – 2000 гривень одна зустріч

20/04/2026

10 способів профілактики депресивного стану

1)Займіться своїм життям. Якщо немає хобі-постарайтеся його знайти. Почніть ходити на виставки живопису, концерти, театральні вистави. Важливо, щоб Ваше життя було дуже різнобічно наповнена;

2) почніть висловлювати свої почуття. Говоріть: «я злюся на тебе...», «я відчуваю радість від зустрічі...», «Я ображаюся на тебе...», "я відчуваю провину...»," мені огидні...»," мені соромно зізнатися...», " мені страшно....»;

3) почніть привласнювати собі свої досягнення. Хваліть себе і пишаєтеся собою, коли щось виходить;

4) зверніть увагу на свої бажання, прагнення. У цьому допоможе вам Ваше тіло-воно чесно реагує моє / не моє;

5) довіряйте своїй позиції. Якщо ви хочете відмовити комусь, то говорите "ні", підбираючи ввічливу форму: "мені шкода, але змушений тобі відмовити";

Читайте далі👇👇👇

https://psihoterapija.kiev.ua/uk/10-sposobov-profilaktiki-depressivnogo-sostojanija/

15/04/2026

Самотність у натовпі

Переживання з приводу власної відмінності від інших – одне з найболючіших для кожної людини. Ні, мова йде не про усвідомлення своєї унікальності – це якраз добре (якщо не переходить у відверте самозамилування, звичайно)! Мова про інше: про стан самотності в натовпі, коли відчуваєш себе ізгоєм, чужинцем, приреченим на «вічну» ізоляцію.

Коли здається, що весь світ просто-таки кричить тобі: ти – не такий, як інші, ти – чужий серед нас, ти – не вписуєшся в наше коло! І це усвідомлення (»я – не такий") – воно не з області знань, воно – зі сфери відчуттів. Відчуттів, тісно переплітаються в нашій свідомості з почуттям сорому і йдуть своїм корінням в дитинство.

Читайте далі👇👇👇

https://psihoterapija.kiev.ua/uk/odinochestvo-v-tolpe/

09/04/2026

06/04/2026

Роздуми напередодні Пасхи…

Іноді я боюся смерті не тому, що вона поруч, а тому, що інколи не відчуваю,
що навчилася жити.

Я живу, тримаючись за людей, за ролі,
за спогади, ставлю цілі, їду до мрій.

А потім знов тримаюсь за те, що колись було теплим і приємним, і за те, що досі болить, несвідомо, звичайно…
І ніби це і є я.
Але всередині цього тримання багато напруги, багато страху втратити,
залишитися без опори, не впоратися.
І тоді життя стає не про рух, а про утримання.
Але, можливо…жити - це якраз про інше.
Про те, щоб поступово відпускати.
Образи.
Очікування.
Свої уявлення про себе, які я так довго будувала.
І кожного разу, коли це відбувається,
щось у мені закінчується.
Маленька внутрішня смерть.
Але разом із цим звільняється місце.
І в цій тиші раптом з’являється щось нове.
Більш живе.
Більш справжнє.
Можливо, я боюся не смерті.
А того, що доведеться
перестати бути тією, ким я звикла бути.

Але я потрохи вчуся
не триматися так міцно😀

02/04/2026

Люди часто приходять у терапію з надією, що вона «вилікує» - прибере тривогу, біль і зробить їх спокійними та впевненими.
Але терапія не стирає минуле і не змінює нашу природу -вона змінює спосіб, у який ми з цим живемо.

Ми не перепишемо дитинство, але можемо інакше його побачити, прожити й зрозуміти.

Замість боротьби з собою приходить прийняття, як дорослість.
І справжній результат терапії - це здатність жити з собою, не руйнуючи ні себе, ні близьких.

01/04/2026

Найти травму відкидання не завжди легко. Вона рідко кричить. Частіше живе тихо, як фонове напруження, яке майже не зникає. Ми ніби не вміємо розслаблятися до кінця.

Тіло насторожене, думки напоготові.
Мозок застряг у минулому.
Він перевіряє кожну ситуацію на небезпеку і знаходить її навіть там, де її вже немає.

Нервова система, яка колись сильно злякалася, продовжує тримати внутрішній шум:«Зі мною щось не так».
Не «зі мною сталося щось складне», не «дорослі помилялися». А саме я неправильний, я дефектний.

І тоді життя непомітно починає обертатися навколо одного:
підтвердити це переконання.
Знову і знову.

І, можливо, найважливіше місце для початку помітити цей тихий фон всередині.

І вперше поставити під сумнів не себе, а цю стару історію про себе.

P.S. Травма відкидання добре пропрацьовується в підході DBR, через роботу з нервовою системою, а не лише з історією.

30/03/2026

Фото для настрою, хотеться тепла🤩
Я пам’ятаю, як на третьому курсі медичного університету почула від професора з нервових хвороб дуже просту фразу: «Усі хвороби — від нервів. Лише деякі — від задоволення».
І я пам’ятаю, як тоді багато моїх однокурсників тихенько хіхікали саме на цій другій частині. Наче це було щось кумедне.Легке.
Майже несерйозне.
Але з роками ця фраза звучить зовсім інакше.
І в ній вже не про жарт,а про життя. Про те, як часто ми живемо, стиснувшись.
Терпимо.
Тримаємось.
Проковтуємо.
І думаємо, що справляємось.
А потім тіло починає говорити за нас.
Втомою.
Безсонням.
Роздратуванням.
Апатією.
Виснаженням.
І тоді стає зрозуміло:
ми занадто довго були не на своєму боці.
І тут важливо сказати чесно:
жодна терапія, жодне «правильне харчування», жодні практики не допоможуть по-справжньому,
якщо не змінюється головне -
ставлення до себе.

Якщо ми продовжуємо залишати себе, ігнорувати,
пристосовуватись ціною себе.
І, можливо, турбота про себе -
це не щось складне.
А дуже просте і одночасно дуже складне: не доводити себе до цього стану. Чути раніше.
Зупинятися раніше.
Обирати себе раніше.

Коли твоє життя вже не про «витримати», тоді змінюється не тільки стан , тоді змінюється сама тканина життя.

Це в першу чергу нагадування для себе 🙏❤️

27/03/2026

У чому причина нашої агресії?

Вона може довго накопичуватися всередині, щоб одного разу абсолютно несподівано вирватися назовні, подібно вулкану, а може виникнути спонтанно, буквально на порожньому місці, спалахнути, як кульова блискавка, і так само швидко зникнути, ніби нічого і не було... злість.

Багато людей вважають її відверто негативним почуттям, а прояви злості – ознакою розбещеності, поганого характеру, словом, чимось ганебним. Мовляв, хіба може хороша людина бути злим?

Може! Більше того, це нормально і навіть необхідно!
Здивовані? Тим часом це так!

Читайте далі👇👇👇

https://psihoterapija.kiev.ua/uk/prichina-zlosti