22/12/2023
Багато років тому хтось з наших пращурів святкував народження сонечка.
Хтось вірив не у народження, а у те, що саме сьогодні Коляда відправляється за море на пошуки весни, щоб повернутись із нею.
Хтось вірив у прадавню битву із Карачуном, якого зрештою перемагали, бо день ставав все довшим.
Але у що б наші пращури не вірили, вони неодмінно це святкували, бо обіцянка тепла стає обіцянкою врожаю.
Новий сонячний рік підштовхує до того, щоб підвести підсумки попереднього. Скільки зерна збереглось? Чи вистачить, щоб прогодувати сім'ю і тварин у хліву?
І попри свято, десь всередині сиділа невпевненість. Яким буде наступний рік? Чи буде милосердною природа? Чи вродить земля? Чи прийдуть дощі?
Міфи, це те, що допомагало нащим пращурам знаходити логіку і структуру у ненадійному світі. І зараз, через сотні, тисячі років, ми так само невпевнені у майбутньому. І це нормально - боятися. І нормально хотіти структури.
І в нашому ненадійному світі я спираюсь на те, що найдовша ніч цього року позаду. Не метафорично, а у реальності, бо сонце завжди обертається вчасно.
І десь всередині обережно дослухається Надія - а що як темна ніч позаду не тільки у реальності, але й метафорично? А що як можна якщо не видихнути, то хоча б просто дихати?
Вдих-видих. Вдихаючи сонце, в очікуванні на завершення найтемнішого року, який триває цілу вічність.
