31/12/2025
🤔 Крайній пост викликав надзвичайно бурхливу реакцію. Величезна кількість коментарів, власних історій за кордоном, емоційних вражень, образ, похвали, суперечливих думок та дискусій. Не обійшлося звісно й без звинувачень на мою адресу, мовляв це все брехня й такого не може бути…
Я думав, як відповісти та прокоментувати частину особливо різких коментарів, але зрештою вирішив повернути дискусію зовсім в інше русло.
Навіщо сперечатися в очевидних речах? Якщо хтось дійсно вважає, що система первинної допомоги в багатьох європейських країнах в нормі, це прекрасно. Нехай так і буде. Наіщо переконувати у протилежному?
Звісно, я би міг привести миттєво десятки самих вражаючих особистих історій, адже консультую людей за кордоном вже не перший рік й прекрасно орієнтуюся, що там відбувається.
Розповісти про те, як маленьких дітей, синіх в буквальному сенсі, від зневоднення при ротавірусі, в Норвегії не капають й відправляють додому «пити сольові розчини». А потім їх забирає швидка майже непритомних.
Або про те, як в Іспанії лікують отити, доводячи до травматичної перфорації барабанної перетинки. Чи як іспанські лікарі в поліклініці лікують стрептодермію, призначаючи гормональні мазі, аж поки дитина вся вже не вкриється висипкою й вже в госпіталі, розводячи руками, не дадуть потрібний антибіотик.
Чи про те, як один із самих головних паразитологів Австрії місяць вагався чи виставляти дитині діагноз трихінельоз (бо треба ж відкривати ціле санітарне розслідування), але при цьому не лікував дитину. І коли через місяць сказав, що давайте все ж таки починати, мама вже сміялась, бо ми давно вже вилікували дистанційно її дитину й забули про цього паразита…
Чи можу згадати про відношення до бореліозу в Польщі: коли я проходив стажування в Лодзі, спіймав їх на тому, що у переважній більшості випадків вони не обстежують укушених кліщами, якщо не зʼявилась еритема, що суперечить сучасним уявленням про варіабельність перебігу хвороби Лайма! Адже весь світ знає - еритема аж ніяк не обов’язковою. На мої питання відповіли просто чесно: «немає грошей всіх обстежити. Дешевле пролікувати хроніків. Їх, не так багато»…
У мене таких історій безліч. Втім, справа не в цьому. В Україні таких історій, безпосередньо із власного неприємного досвіду, кожен назбирає теж цілу обійму. У нас теж маса проблем. Це правда.
Тому можна було б закінчити дискусію двома тезисами:
1) все залежить від лікаря, до якого попадеш;
2) немає ідеальної медицини, але в Європі краще, бо там живуть довше.
Але так говорити це занадто примітивно.
Проблеми в багатьох європейських країнах вже СИСТЕМАТИЧНІ. Це не проблема одного чи двух «поганих» лікарів. Це серйозні прогалини в СИСТЕМІ. Яка покриває й цілком свідомо захищає такий стан речей.
І ми говоримо про це саме тому – щоб попри наші численні проблеми, такого не сталося й у нас. Проблема України в тому, що ми беремо з європейської медицини зазвичай не краще, а часто тільки гірше… Тому й крайній пост був написаний із відвертим обуренням. Ми точно хочемо дійти до такого ж безладу на первинці? Це наш ідеал? Ми готові забути все хороше й ефективне, що раніше працювало?
Коментуючи другий пункт - що європейці живуть довше із-за якісної медицини - я дійсно в цьому моменті багато в чому погоджуюсь. Безумовно, щорічний чекап, ранній онкоскринінг, доступність до банальних (але таких дорогих та важкодоступних в Україні) операцій по шунтуванню, стентуванню, заміні суглобів тощо відіграють колосальну роль в тривалості життя. І це те, до чого нам треба рухатися всіма силами.
Однак, мова зараз йшла про зовсім інше. Не тільки про тривалість життя. Але й про його якість протягом усього життя.
Всім мабуть відома яскрава короткометражка із кумедним Містером Біном, де він сидить із сковорідкою на голові із талончиком в руках, де він там приблизно сотий пацієнт в черзі. Так от це не жарт… Один з кращих сучасних реалістичних серіалів про медицину - «Лікарня Пітт» - який я всім рекомендую подивитися для розширення медичного світогляду – де хоча й художньо, але настільки болюче й відверто програються всі ці моменти, що поволі починаєш думати - а точно світ рухається в тому напрямку? Чому насправді так катастрофічно не вистачає лікарів та медсестер в США? Хто в цьому винний?
І тому, насправді, все зводиться до єдиного питання: що сталося з медициною в світі?
Чому вишукане, благородне мистецтво - лікувати людей й допомагати зменшувати страждання - так стрімко перетворилося на цинічний заробіток з боку всесильних менеджерів медицини?
Чому медики по всьому світу так швидко вигорають, знесилюються й часто стають на криву стежку байдужості чи криміналу?
Як так сталося, що людський біль та складні проблеми зі здоров’ям стали тригером, який спонукає не миттєво прийти на допомогу, а, в кращому випадку «відфутболити» подалі? А в гіршому ще й нажитися на цьому горі?
Коли зламалося те щось важливе й надійне, чим так завжди пишаються романтики медицини?
Відповідь не буде простою. Тим паче, що вона дуже комплексна й це трапилось все за одну мить. Я точно не збираюся грати в Дон-Кіхота чи малювати з себе наївного ідеаліста. Ні. Деякі причини досить зрозумілі. А деякі дуже складні й щоб їх виправити треба дуже багато зусиль, бажання та розуму. Те, що ми побачили під час пандемії ковіду, відкрило очі на багато нюансів, які до цього залишались у тіні...
В медицині ключові рішення дедалі частіше ухвалюються не клініцистами, а управлінцями. Які рахують гроші. Не тільки свої. Звісно, що ні. Загальні державні гроші. Гроші, на які можна зробити багато хорошого. Якщо вміти й цього хотіти. Але їх (грошей та гарних менеджерів) ніколи не вистачає. Тому на найвищому рівні вирішується, де приорітетні популярні напрямки, а де можна «зекономити» чи й взагалі цинічно проігнорувати.
Ніякої конспірології. Ніяких теорій змови. Чіткий прагматизм та реалії цього брутального світу. Який на очах у всіх вже давно як зійшов із глузду та втратив залишки моральної стійкості.
В Європі чітко прослідковується тенденція по окремим країнам, що… первинку принесли в жертву задля втримання вторинки й невідкладної допомоги. Саме тому там така якісна й вишукана оперативна медицина та лікування хронічних захворювань. Бо якщо люди, які все життя платять за страховку, не побачать турботи й підтримки в старості, вся система розвалиться.
А первинка переведена на жорсткий, але дуже прагматичний шлях - сильні й так виживуть (одужають), без особливих ліків та втручання. А слабких ми потім «спіймаємо», «зловимо» та допоможемо, якщо все полетить шкереберть.
Це правда - померти в Європі не дадуть… Але виходить дивна ситуація - замість того, щоб не допускати ускладнень та погіршення стану, частина населення потім гарантовано звертається по вторинну допомогу, бо їх фактично не лікували як слід на первинній ланці. Втім, математика безжальна - оскільки більшість одужає й так, це дійсно виходить дешевше.
Але уявіть враження, коли ти з переломом годинами чекаєш у черзі, стискаючи зуби від болю, й дивлячись на двері, коли з них вийде лікар й тоді почнуть надавати допомогу. Чи коли тобі пишуть, що найближчий прийом до лікаря через декілька місяців, але є в тебе серйозна, але не смертельна, проблема із зором, урологією, дерматологією тощо.
Більше того, медицина ж це не тільки лікування таблетками чи уколами. Медицина - це глибинна психологія. Лікування словом та увагою. Іноді це настільки важливо й принципово, що прямо на корні вирішує безліч непотрібних проблем й майбутніх негараздів.
❗ От розберемо, для прикладу, той випадок, що я описав в попередньому пості.
Жінка прийшла до лікаря, налякана, стурбована й повністю знесилена хворобою. Це був вихідний день. Вона не могла потрапити до свого сімейного. Тому звернулася в невідкладну допомогу. Це був вже пʼятий день хвороби. Їх стало різко гірше. Вона злякалась. Але лікар їй навіть не послухав легені. Не перевірив сатурацію. Не поговорив. Не заспокоїв. Не дав жодних притомних рекомендацій, навіть самих звичайних та банальних. Не зробив тут же на місці простий аналіз крові, який коштує копійки на гематологічному аналізаторі й точно покривається страховкою. Не кажучи вже про звичайний рентген. Який є в кожній невідкладній установі.
Натомість німецький лікар зробив дві взаємовиключаючі речі: призначив антибіотик (мабуть запідозрив пневмонію, бо вірусні ж бронхіти не лікуються антибіотиками), але при цьому ж назначив препарати кодеїну, щоб пригнічувати кашльовий рефлекс (що показано при деяких видах бронхіту, але є недоцільним при пневмонії із-за ризику погіршення стану).
Ну от питання: чому так? Це некомпетентність чи байдужість? Я схиляюсь до другого, бо німецькі лікарі мають точно не гірший рівень освіти, ніж у нас.
Ні в якому разі не виправдовуючи дії лікаря, є фактори, які можуть частково пояснити його дії:
Це банальна втома та психологічне вигоряння. В Німеччині катастрофічно не вистачає лікарів на первинній ланці й вони несуть шалене навантаження. Мій однокурсник по Богомольця працює в Німеччині в місті. Не в селі, в місті. Й є наразі єдиним офтальмологом на величезну тутешню дільницю. Він приймає щоденно іноді до 40-50 чоловік в день! Ну просто уявіть собі якість таких послуг. Коли у лікаря є 5 хвилин на пацієнта. Мій друг так і каже - він шалено деградує в таких умовах, нічого не встигає пояснити чи донести. А начальство, яке над ним, жорстко контролює його дії та обсяг надання допомоги. Спонукаючи пацієнтів приходити ще раз і ще раз. Розтягуючи візити… Клініка, яка тримає вузького спеціаліста у себе отримує весь потік пацієнтів через себе у виграші. Другого лікаря їй наймати на роботу вже не вигідно. Навіщо зайві витрати. Тільки про пацієнтів щось не подумали…
Гостра нехватка лікарів, зменшення якості та доступності медицини призводить до того, що у звичайного рядового пацієнта порушується не тільки якість медичного обслуговування. За яке він платить все життя страховку. У нього ще й порушується психіка та зʼявляться шалений страх перед хворобою. Ну прямо як в якісь середньовічні часи. І це при нашому рівні розвитку й технологіям…
Я би міг приводити докази, зі свого досвіду та фактів, які чітко доводять, що ми в Україні впевнено рухаємося не в той бік. Й те, що нам постійно ставлять європейську медицину як приклад для наслідування - ілюзія та міф про універсальний взірець. Ілюзія, за якою стоїть тотальне нерозуміння менталітету й особливостей кожної окремо взятої країни. Їхня модель ніколи не ляже на наші реалії. Ми мали б рухатися своїм, певною мірою гібридним, шляхом, маючи величезний досвід та надбання, які чомусь забуваються. Наші лікарі та медсестри чудові – вони ерудовані, сміливі та досі доступні. Таких, як наші – треба ще пошукати. Й це треба захищати й розвивати.
10 років праці в лікарні - досить невеликий термін, на перший погляд, щоб робити глобальні висновки. Однак навіть за ці мої 10 років роботи в стаціонарі дають змогу чітко помічати - медицина у нас погіршується. Бо ми втрачаємо найцінніше - любов, повагу та пошану як до пацієнта, так, ще в більшій мірі, й до медиків.
___________________________________
Я міг би написати цілий філософський трактат щодо розуміння взаємовідносин між лікарями, пацієнтами, керівництвом тощо. Однак, й так багато вже написав. Лонгріди зараз читати не модно.
Тим паче, напередодні Нового року, коли треба думати й вірити в хороше.
Висновок простий: людину треба любити та поважати. Тоді навіть при певних недоліках системи з’явиться бажання щось змінити та вдосконалювати. Але там, же правлять тільки сухі розрахунки, гроші та вигода - ніколи життя та здоров’я людини не буде пріоритетом. Й люди будуть страждати й розчаровуватись.
Медицина покликана робити цей світ менш жорстоким, проблемим та трагічним. Нам і так вистачає горя ззовні…
Цінуймо один одного! Всім міцного здоров’я, успіху та безпеки! Нехай Новий рік принесе нам впевнені перемоги на полі бою, жаданий мир, безпеку рідним та повноцінну можливість відбудовувати й розвивати власну незалежну Батьківщину.
🇺🇦 🌲 Слава Україні! Прокляття загарбникам й окупантам, які нищать нашу рідну землю…
Завжди Ваш, лікар Дубровський ☺️
Євген Ігорович
t.me/likar_dubrovskyi
