17/06/2025
Ніч в музеї змусила мене ще раз задуматися про те, як важливо розуміти свою природу і йти за своїм внутрішнім покликом. Іноді в ліс, іноді на мітинг, в іноді на побачення
В Празі було 2 різних місця зі схожими мотивами в експозиціях.
В Kuntshalle була виставка "Поклик лісу", там де таксі, а в Rudolfium експозиція про природу і руйнацію тощо що над нею забудовували з "Радикальної ніжності".
В цих двох місцях була така атмосфера ніби з фільму та гри "Останні з нас". Щось мовою апокаліпсису. Коли від краси природи, яка проростає серце співає, а від того, що там ніби немає місця людству тривога підспівує.
Ці виставки дуже резонують з тим що відбувається в Україні, та і в усьому світі. За ві*нами, технологічною гонкою, природніми катаклізмами через поступове досягнення дна в сфері екології, і всім що руйнує живе.
Від цього пробирає тривога за майбутнє людства. Іноді хочеться боротися з цим, в часом хочеться піти жити в ліс. І певно відповіддю на це було - повернення до своєї природи, повернення до себе справжнього - до внутрішнього бунту, ніжності, пристрасті, любові. Про руйнацію того, що вже не підходить.
