10/08/2024
Ці декілька фото навряд чи зможуть передати ту суміш почуттів тепла, страху, смутку, надії, ностальгії та ще нотки чогось поки не усвідомленого мною. Чогось глибокого, що викликає цей "зрадницький" ком в горлі і відблиск сліз на очах. Сьогодні це про мій стан коли залишаю місце, котре відчувалось домом останні 2 роки.
Івано-Франківськ для мене це про сповільнення, творчість, красу, смачну каву та нестримний розвиток. Це про людей до котрих хочеться повертатись. Тих, хто став друзями та просто незнайомих людей на вулицях, в кав'ярнях, в коворкінгу та магазинах, з котрим хочеться поговорити "ні про що" і котрі відчуваються рідними. Не без винятків і сусідських чварів, коли як в більшості маленьких містечок до всього і всім є діло, але в моєму досвіді все ж про прийняття та відчуття рідності.
Івано-Франківськ
- це коли ти вітаєшся з незнайомою собачкою на вулиці, а заводиш добрий small talk з її власником.
- це коли ти йдеш за кавою, інколи просто щоб привітатись і спитати "як справи?"
- це коли все важливе поруч і тобі не потрібно квапитись
- це коли твій косметолог та перукар обіймають тебе на прощання наче ви подруги дитинства і бажають стільки, що вистачить на довге і прекрасне життя, аби збулось
- це коли бариста в кав'ярні знає яку каву ти любиш і радить де схожу купувати в Києві
- це коли неспішні прогулянки норма навіть в найбільш завантажені робочі дні
- це коли в міському театрі на різдвяній виставі всі співають разом пісні і тільки ти якщо не місцевий відкриваєш рот намагаючись вгадати слова 🤣 але все одно відчуваєш цей вайб
- це про довіру, коли "та, занесіть потім" вже перестає дивувати
А ще це про відчуття безпеки, і зараз я не про війну, а про загальну безпеку, коли відчуваеш себе вільно. І насправді, я чую про різний досвід Заходу, але мій саме такий. Такий, щоб називати його домом.
ІФ я буду сумувати за тобою...сильно...але дякую, тепер я знаю, що так може бути.