17/05/2025
Обидва варіанти можуть бути слушними — залежно від:
• Типу емоційного вибуху (гнів, сльози, істерика, «кам’яна стіна» тощо)
• Рівня безпеки й довіри в парі.
• Ресурсного стану обох партнерів у моменті.
• Історії стосунків (чи є досвід насильства, травм, зради тощо).
🧷 Контейнуєш — коли можеш і хочеш:
Контейнерування (бути поряд з партнером у його емоційному штормі, слухати, підтримувати, не тікаючи) — це дуже цінна здатність, яка зміцнює стосунки, якщо:
• Ти сам/сама в стабільному стані.
• Емоційний вибух не руйнує тебе.
• Партнер у цьому не руйнує тебе (словесно, фізично, емоційно).
• Є довіра, що це не перетвориться на звичну динаміку “один кричить — інший тримає”.
🧠 Важливо: контейнує не обов’язково той, хто «сильніший». Це просто вибір — бути поруч із емпатією, не рятувати, не знецінювати, не нав’язувати вирішення.
🧯 Береш паузу — коли це збереження:
Пауза — теж турбота, якщо вона:
• Подається не як уникнення, а як спосіб регулювання себе і стосунків.
• Виглядає як: «Я бачу, що тобі важко. Я хочу бути поруч, але зараз починаю втрачати рівновагу. Давай я повернусь через 30 хв, і ми поговоримо».
• Не стає формою емоційного віддалення або каральної тиші.
🧠 Іноді це єдиний безпечний вихід — якщо є ризик ескалації, або один із партнерів у сильному перенасиченні.
⸻
⚖️ Ідеально — коли партнери можуть домовитись заздалегідь:
«Що ми робимо, коли один із нас на межі? Як кожен з нас найкраще відновлюється? Чи ми домовляємось про стоп-сигнал/паузу/місце безпечної емоційності?»
Такі домовленості — як плани евакуації під час пожежі. Коли вже палає — краще не вигадувати на ходу.