25/10/2025
ЗНОВУ НА ВОЛІ: ЯК СПІЛКУВАТИСЯ З ЛЮДЬМИ, ЯКІ ПЕРЕЖИЛИ ПОЛОН
Кількість українців і українок, що перебувають у російському полоні, за різними оцінками коливається від 8 до 28 тисяч, поміж яких є цивільні та військові. Зокрема, за даними Уповноваженого України з прав людини, у російському полоні тримають понад 16 тисяч цивільних.
Важливо зазначити, що перебування в полоні та способи справлятися з таким досвідом у цивільних та військових різняться. Військових зазвичай готують до такої можливости. Але все одно бути загартованим і готовим до тортур, знущань та обмеження волі вкрай важко. Цивільним та нещодавно мобілізованим бійцям ще важче. Полон залишає глибокі сліди на психіці всіх.
Психотерапевтка Олена Запольська розповідає про те, як спілкуватися з тими, що пройшли через тортури і полон, та як підтримувати їх.
🟣 Травми полону
Найпоширенішими психічними проявами досвіду полону є посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), який може проявлятися різною симптоматикою: безсонням, розладами сну чи нічними кошмарами, депресивними епізодами, панічними атаками, гіперзбудженням та важкими реакціями на тригерні ситуації.
Перше, що варто зробити після повернення з полону, це перевірити своє здоров’я та намагатися відновити його. Бо полонених часто катують, морять голодом, порушують сон.
Досвід полону може загострювати наявні проблеми: межовий розлад, прояви обсесивно-компульсивних розладів, депресивні епізоди. Розвиток психотичних станів також не рідкість. Він проявляється в галюцинаціях, параноїдальних ідеях, втраті зв’язку з реальністю, різкій зміні емоцій. В цьому випадку обов’язковою є робота з психіатром.
Одні з найважчих наслідків тортур і полону — відчуття втрати базової довіри до світу, віри в себе та можливості довіряти іншим. Часто це пов'язане з психологічним насильством, яке чинили над постраждалими, з тим, що будь-які слова чи дії полонених могли спричиняти зовсім різні реакції: за щось у якісь моменти карали, а в якісь не робили нічого.
Також після звільнення з полону часто спостерігаються порушення у відчутті та сприйнятті часу через те, що години в неволі минали нелінійно, не було можливости звірити час, і все це супроводжувалося катуваннями, порушенням сну, морінням голодом і спрагою. Порушеними стають кордони й потреби тіла. Колишні полонені можуть не відчувати свого тіла, несвідомо не прислухатися до потреби в їжі, важко реагувати на дотики та обійми. У полоні людина вразлива й беззахисна, її основним завданням є виживання, будь-які прояви можуть коштувати життя та здоров’я. Тому після звільнення постраждалі почуваються дезорієнтованими, їм потрібен час на повернення собі певних соціальних ролей, звичних способів взаємодії.
🟣 Про що треба говорити обережно?
Не варто задовольняти свою цікавість, розпитуючи про подробиці перебування в полоні. Питання на кшталт «де вас тримали?», «що з вами робили?» і так далі некоректні, людина має право не занурюватись у спогади, їй може бути соромно розповідати про це докладно.
Окрім того, ставлячи такі запитання, ви ніби не бачите саму людину, а виносите на передній план лише її досвід перебування в полоні. Часто тортури викликають у людей реакцію, зокрема й тілесну, якої вони соромляться. Важливо мати до цього повагу.
Будьте обережні з загальними фразами для висловлення підтримки на зразок «усе минеться», «все буде добре», адже часто це звучить як знецінення. Сюди ж належать і порівняння досвіду полону зі смертю, пораненням, втратами тощо. Навряд чи людині, яка пережила тортури, треба порівнювати свої переживання з чужими. Для кожного з нас зрозумілим є саме наш власний досвід, тому не применшуйте його.
Підтримка все-таки важлива. Далі розкажемо, як правильно її висловлювати.
🟣 Допомагати, але не забирати сили
Час, який людина провела в полоні, не повернути й не компенсувати. Поки ваше життя (нехай і змінене очікуванням) тривало, в тих, що мають досвід полону, воно було геть іншим. Люди повертаються зміненими, їм потрібен час на пристосування до реальности, яка для нас є звичною, на адаптацію.
Багато сил потребуватиме й перехід від ейфорійного стану після повернення додому до зіткнення з бюрократією, медичною, соціальною, юридичною системами, які забиратимуть купу часу та енергії. На цьому етапі їм украй потрібна підтримка, але така, що не робить їх безпомічними, безпорадними. Питайте їх, чим можете допомогти, проявляйте чуйність і турботу, супроводжуйте туди, куди вони просять, але давайте простір для самостійности й потенціалу.
Людині, яка тривалий час була обмежена у власних проявах, бажаннях, волі, важливо повернути владу над своїм життя, відчути свій потенціал. Тому будьте поряд, але залишайте простір для маневру, підтримуйте, але не знецінюйте її можливостей.
Після полону людина може втратити всі сенси або ж, навпаки, здобути їх у зовсім не типових для себе місцях: вірі, роботі, служінні суспільству.
Рідні людей, які повернулися з полону, особливо вразливі. На їхні плечі лягає багато змін і хвилювань, які вже є великим випробуванням для психіки. Тому не забувайте відновлюватися самі, звертатися по підтримку й допомогу для себе, добре відпочивайте.
🟣 Дотики й тілесність
Завжди запитуйте дозволу на будь-які тілесні прояви. Дотики, обійми, погладжування не можуть бути спонтанними. Це може розцінюватись як загроза на рівні набутих у полоні способів захисту. Будьте обережні зі зміною маршруту, планів. Будь-які раптові переналаштування можуть розцінюватись як загроза.
Також люди, які пережили полон, є дуже вразливими до обмежень автономії та волі. Їм важливо повернути собі контроль над власним життям. Не знецінюйте їхнє бажання самостійно робити речі, які їм не дуже вдаються.
Не вмовляйте їх не думати про минуле, про полон, не кажіть фраз на зразок «невдовзі ти все забудеш», «скоро все минеться», «все буде добре». Такий травмівний досвід назавжди залишить слід усередині.
Натомість хорошим фокусом уваги стане звернення до внутрішніх ресурсів та способів адаптації. Те, що людина вижила в полоні, вказує на її витримку і характер, що дуже важливо для подальшого відновлення. Звертайте увагу людини на ці внутрішні сили.
Утримуйтесь від фраз «я тебе розумію» (навряд чи хтось може це стверджувати, окрім звільнених із полону). Водночас не варто нав’язливо героїзувати їхній досвід. Часто самі постраждалі не вбачають у ньому нічого героїчного, часто самі знають, яких принижень коштувало їм це виживання. Досвід полону може викликати почуття сорому.
Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими у своїй Пам'ятці наголошує на ще кількох важливих правилах для родин звільнених із полону:
🟣 не розкривайте в ЗМІ персональних даних та інформації про побратимів і посестер, які ще перебувають у полоні;
🟣 уникайте надмірної конкретики під час публічних висловлювань про порушення прав (тортури, умови тримання), використовуйте загальні наративи про такі випадки. Через докладну публічно поширену інформацію можуть постраждати побратими, які залишаються в полоні. Також ворог може оцінювати ефективність впливу тортур, базуючись на спогадах звільнених із полону;
🟣 не поширюйте фото- чи відеоматеріалів, на яких зображені побратими та посестри, котрих іще не звільнили. З них ворог може отримати додаткову інформацію про те, чим займався полонений чи полонена.
Ці правила підтримки й засоби дотримання безпеки допоможуть людям, які пережили полон і які все ще перебувають у ньому, вижити, відновитися та щонайшвидше адаптуватися.
Текст — Olena Zapolska
Ілюстрація — Oleksandra Maior
