Private psychotherapist Tatiana Martynenko

05/11/2025

Терміном "клініка негативу" Андре Грін описує роботу з пацієнтами не-невротичного функціонування, проблематика яких лежить в площині психічного виживання (страх розпаду, питання ідентичності), на відміну від неврозів - де в основі лежить проблематика бажання та страх кастрації.

До цієї групи відносять широку групу пацієнтів т.з. не-невротичного функціонування, які у різних авторів можуть позначатися інакше: межові (в широкому розумінні), шизоїдні особистості (Фейрнбер), пацієнти з порушеннями ідентичності (Еріксон), з хибним (фальшивим) "Я" (Віннікот), анти-аналізанти (Джойс МакДугал), оператуаршики (П'єр Марті, Мішель де Мюзан), нарцисичні (Кернберг, Кохут), перевертні тощо... Одне з визначень "межові" (Мак-Дугалл) - в сенсі придатності до аналізу.

Тобто все, що не є невротичним функціонуванням - вони протилежні невротикам. Для не-невротиків характерні такі ознаки:
- робота негативу (великий шматок, треба окремо розгортати);
- логіка виживання замість логіки бажання;
- порушення мислення: не можуть створювати репрезентацію досвіду, символізувати, і відповідно, інтегрувати досвід.
Такі пацієнти вимагають зміни (аналітичної, терапевтичної) техніки, їм не підходить ані класичний психоаналіз, ані гештальт-підхід в його оригінальній версії (тобто, створений Перлзом для невротиків).

Складність ще в тому, що дуже часто саме не-невротичні пацієнти на поверхні ф-ціонують як невротики, і в цьому є ризик їх не розпізнати. І аналітик, або терапевт, може вже згодом помітити щось невідповідне, як от, наприклад: негативну регресію, психотичне ядро, ригідні захисти, негативну терапевтичну реакцію тощо.
Буває, що сам аналіз (або експресивна терапія) активізує потяг до смерті, що може проявитися в самопошкодженні, загостренні харчових розладів і залежностей, соматичну регресію (пацієнт може хворіти, ніби "розвалюватися" на тілесному рівні).

Саме з цією широкою групою пацієнтів аналітик (терапевт) потрапляє в переживання безсилля.

В роботі з не-невротичними пацієнтами формується діалектична дзеркальна пара терапевт/клієнт, і невдачі в альянсі завжди зачіпають нарцисизм аналітика, нарцисичні захисти включаються автоматично! [закінчення в коментарі]
#психоаналіз #не-невротики

25/10/2025

Вчора ми отримали дипломи про завершення освітньої програми Теорія психоаналізу та навички психоаналітичної терапії в Українському інституті психоаналізу. Звісно, це лише старт, адже психоаналіз можна вивчати все життя, хоча б тому, що цей напрямок не прагне до спрощення, а лише до ускладнення - така філософія. І це мені подобається. Особливо, коли на противагу є гештальт-підхід, який, мені здається, як раз спрощує, робить ключові концепти доступними для опрацювання у швидкості та інтенсивності контакту.
Це був чудовий епізод життя, тому що група підібралася просто чудова (а чутливість до групових процесів у мене вже на епігенетичному рівні), розширення професійного кола - це завжди велике надбання.
Окремо хочу подякувати за атмосферу, діалог, турботу з боку викладачів та вайбове місце проведення офлайн навчання!
#психоаналіз #уіп #навчання #психоаналітичнатерапія

12/10/2025

Негативне перенесення чи негативуюче перенесення негативу?

Роль переносу в психотерапевтичній роботі складно переоцінити. "Є лише одна сила, здатна подолати спротив - це перенесення, яке дозволяє пацієнтові відмовитися від своїх опорів через любов до нас." - З. Фройд.

Негативне перенесення лише підкреслює зв'язок, який вже утворився... Але справа в тому, що не в кожній терапії формується саме об'єктний перенос (не в кожному альянсі клієнт здатен на контакт, тим більше - пряму агресію в стосунках, та й взагалі, сприймати теапевта як суб'єкта.

Перенесення - це завжди повторення минулого досвіду, більше чи менше окресленого, яке знаходить свою складну, багатошарову форму в терапевтичних стосунках.
Якщо якийсь досвід не записаний в психіку, не репрезентований, тоді повторення – це спроба розмістити та отримати хоч якесь пояснення досвіду.

Дуже важливо розрізняти негативне перенесення від негативних ефектів
перенесення та від негативуючого перенесення.
Т. Бокановські пропонує тонку і принципову різницю між цими трьома формами, кожна з яких може виглядати "негативною" в емоційному плані, але несе дуже різні наслідки для аналітичного (терапевтичного) процесу.

🔹У негативному перенесенні, що спрямоване на об'єкт, проявляється негативна валентність Ероса - ненависть як полярність любові - яка зберігає, і лише підкреслює, зв'язок.
Негативне перенесення стає інструментом просування (розвитку), якщо зустрічає витримку та символізацію зі сторони терапевта.

Негативне перенесення вписане в процес і може бути проінтерпретоване - це "королівська дорога аналітичного процесу", - іншими словами: без агресії неможлива справжня терапія.

🔹Негативний ефект перенесення - це інше. Тут мова вже не про зміст афекту, а про дію, яка ускладнює терапевтичну роботу. Це вид сильного спротиву, що затрудняє терапевтичний процес: воно виражається в стагнації, псевдоінсайтах або в надмірній еротизації (коли в пристрасть до терапевта насправді загорнуто ненависть - еротизоване перенесення).
"Негативна терапевтична реакція" - туди ж, доречі..
[...Продовження в коментарі]
#психоаналіз #психотерапія #перенесення #перенос

04/10/2025

15/09/2025

Ви зустрічаєте в практиці з питаннями, на які немає відповіді? Клінічна та аналітична література цікава, але малозрозуміла? Вам хочеться працювати з клієнтами більш глибоко і психодинамічно?..
Дуже скоро, 6-8 жовтня, стартує пілотний проект спеціалізації НАГТУ "Травми прив'язаності та робота з дисфункцією Self".
Якщо ви хотіли приєднатися, ще є така можливість🍀
Це навчальна програма в гештальт-піході, з психодинамічним уклоном - але може бути цікавою терапевтам інших напрямків.

📆Детальний опис програми є в закріпленому пості. За додатковою інформацією пишіть в особисті повідомлення або залишайте коментар під постом 💬

03/09/2025

Однією з несвідомих причин, чому буває складно в різних (гештальт) групах: навчальних, терапевтичних, супер- чи інтер-візійних, де нібито всім є місце - так декларується! - але іноді виникає відчуття, що його, свого місця в групі, насправді немає.

Для розвитку суб'єктності дуже потрібен поклик Іншого. Аби хтось покликав в життя, в стосунки, в міжособистісне існування. В місце, що уготоване для тебе. Немовля приходить в цей світ за покликом матері, яка спокушає його на життя - це і є перший вияв любові, що дає відчуття неперервності існування.

Отже, в групу завжди кличуть, завжди зацікавлені в твоїй участі (ну, окрім виключних випадків). Але. В групу можуть зайти твої гроші, твоя дупця - як одиниця в чисельності - твій життєвий досвід, знання, професіоналізм, що збагачує групу... Завжди є певна цікавість і увага до кожного, але це не завжди є покликом.

Дуже важливо, щоби хтось покликав - і саме тебе - щоб комусь була важлива твоя присутність, у всій твоїй суб'єктності. Це відчуття ні з чим неможливо сплутати. Але все ж, можливо... Особливо, якщо в ранньому досвіді був брак такої любові, або взагалі її не було.

З чим можна переплутати поклик?
Нарцисичне зваблення. Цілісність групи, величні ідеї: нас багато, ми круті, це сильна група, ми існуємо вже 10 років... Бути дотичним до такої єдності буває приємно і гордо. Але при цьому якось самотньо...

Або ще може бути перверсивне зваблення - в основі якого лежить банальна цікавість до чужого життя, азарт підглядати за розвитком подій, "продовженням серіалу". Смакувати чужі емоції, проживаючи їх як свої, буває дуже солодко.
В групу можуть дуже тепло кликати, вуалюючи свою зацікавленість під любов. На це дуже легко клюнути.

Тебе можуть кликати: "Приходь, ти важливий для мене, ти важливий для групи", - але в словах відчувається фальш, бо це не є справжнім покликом. Звісно, цю різницю можна відчути, лише якщо є з чим порівняти.

Ні для кого тут не секрет, що іноді досвід "свого психічного народження", справжнього поклику, ми отримуємо лише в терапії. Або з партнером нарешті пощастить...

#травмипривязаності

15/08/2025

ОПЕРАТУАРНЕ МИСЛЕННЯ
Зрідка до нас приходять люди, з котрими процес психотерапії вкрай ускладнений, хоча їхні труднощі лежать саме в психічній площині. Їхнє мислення знаходиться нібито в зовсім іншому вимірі, ніж те, що намагається донести терапевт, в той час як обоє розмовляють однією мовою.

Часто такі пацієнти бувають направлені лікарями, коли ті не знаходять жодних соматичних розладів, - натомість, людину мучає нещадна психосоматика.
Причиною звернення може бути проста цікавість, чи данина модному тренду "ходити до психолога", або партнер втомлюється і наполягає, або під тиском родичів.
Причиною несприйняття терапії може бути не характерологія, а так зване "оператуарне мислення".

Концепцію оператуарного функціонування розробили представники Паризького інституту психосоматики: П'єр Марті, Мішель Фен, Мішель де М'юзан і Крістіан Давид. Уперше ця теорія була презентована 1962 року і відтоді міцно посіла місце в психоаналізі.

Оператуарне мислення та функціонування - це стан психіки, за якого емоційне та фантазійне життя сильно ослаблені. Власне, сильно, або критично знижена здатність до символізації та менталізації, абстрактне мислення також буває недоступне - речі та процеси сприймаються буквально.

Психічний апарат людини в цьому стані працює на мінімальному рівні, що призводить до складності переробки емоційних переживань. Усе внутрішнє життя такого суб'єкта стає спрощеним, без глибоких внутрішніх переживань, складних метафор і зв'язків. Це мислення ще називають «маренням без марення», оскільки в ньому стирається сама суть психічної активності - розумовий процес втрачає свою глибину і стає примітивним.

Оператуарне функціонування, на думку представників Паризької школи психосоматики, формується як результат порушених раннього стосунку дитини з матір'ю - або через дефіцит емоційного супроводу, або через надмірну опіку, - внаслідок чого у дитини формується слабкий психічний апарат, що має обмежену здатність справлятися зі збудженням і тривогою.
Продовження в коментарях 👉🏻

#психоаналіз #психосоматика #психотерапія #оператуарноемышление #психоанализ

11/08/2025

Моє стареньке, але най буде:) #мемотерапія

05/08/2025

Робота з порушеннями Self це складний та філігранний труд, і часто невтішний - адже результатів свого впливу можна так і не побачити.
Тому, якщо працювати з конкретним кейсом не цікаво - то краще не працювати.

Конфронтація - це не догана. "Контр-фро" - це показати, поставити перед чимось, повернути правду, що відкидається або намагається сховатися в хитросплетіннях мовленевих конструктів.

Чим ближче до патогенного ядра - тим опір сильніший. В кульмінаційні моменти терапії пацієнту потрібна максимальна підтримка,
і разом з тим, твердість не відступати від розпочатого. Це мистецтво.

Насправді, ми не фруструємо клієнта - ми лише не підтримуємо його патологічний спосіб організації контакту... Він фруструється від власної психіки.

Якщо ми відчуваємо щось і не проговорюємо те, що вже є в спільному Несвідомому, ми вступаємо з клієнтом в змову. Це бомба уповільненої дії.

В центрі неврозу - внутрішній конфлікт і проблема обходженння зі своїм бажанням, питання неврозу: "Який я?". Психотичний дискурс характеризує конфлікт зовнішній, проблеми в зоні: Я - та інші, Я - не Я, психоз - це питання: "Хто я?"

Терапевтичне питання: "Що ти зараз відчуваєш?" часто не має сенсу при роботі з дисфункцією Self - воно часто провалюється в порожнечу, в якій не так легко знайти відповідь, а потім ще і прив'язати її до чогось. Потрібно віднаходити інші способи доторкнутися до живої конструкції, щоби зміцнити її спершу.

Гештальт знає все про контакт, психоаналіз знає все про психіку. Поєднання підходів завжди розширює професійну перспективу, збагачує і стабілізує практику психотерапевта.
Продовжую запрошувати в свій пілотний проект спеціалізації НАГТУ "Травми прив'язаності та робота з дисфункцією Self"!🍀

Пишіть, кому цікаво і реєструйтеся, залишилося приблизно 10 місць⏳
Повна інформація про програму в закріпленому пості 👉🏻📌

24/07/2025

"Загальну схему сексуальної зрілості можна побудувати вздовж направляючих ліній, що дозволять нам включити в оцінку більш пізнього розвитку елементи ранніх об'єктних стосунків.

1. Найраніший рівень дозрівання пов'язаний із сексуальним інтересом, що зароджується як інтерес до власного тіла, що переживається в первинних стосунках з матір'ю. Інша людина використовується лише для забезпечення мастурбації, і цінність мають лише відносини з внутрішніми об'єктами, злитими з Self. Власне задоволення є єдиним мірилом успішності, як це спочатку було в мастурбації та у стосунках з «хорошою матір'ю», яка спочатку хоче дуже мало для себе. Суб'єкт хоче, щоб об'єкт залишався злитим з ним, щоб уникнути ризику втрати та відокремленості. Відхилення виникають, якщо цей рівень стає найвищою точкою задоволення від взаємодії, якої вдалося досягти індивіду. Він також є нормальною складовою більш зрілих сексуальних відносин.

2. Для другого рівня характерний сексуальний інтерес, походження якого пов'язане з інтересом до матері як до об'єкта сепарації. У цьому випадку метою сексуальної активності є близькість, але спочатку це близькість, спрямована на те, щоб отримати від об'єкта віддзеркалююче почуття безпеки, надійності та благополуччя, незважаючи на сепарацію від нього. Взаємне сексуальне задоволення не стає головною метою - воно лише захищає прив'язаність до матері, яка є надійною і приносить задоволення. Цей рівень також є нормальним компонентом більш високоорганізованої взаємодії, його можна вважати «незрілим» тільки в тому випадку, якщо це найвище досягнення, доступне індивіду або парі.

3. Тільки коли індивід досягає третього рівня, на якому сексуальний інтерес пов'язаний з едипальними стосунками, співпраця і взаємне сексуальне задоволення виявляються серед його основних цілей, хоча при цьому має залишатися місце для задоволення, яке включає у гнучкий обмін між партнерами більш ранні форми взаємодії. Тільки на цьому рівні повною мірою виявляється той різновид сексуальної гри, яка асоціюється з «генітальною сексуальністю» і поєднує догенітальну ніжність і тілесну генітальність...👉🏻[ див. коментарі]
#психоаналіз #психотерапіякохання #сексуальність #сексологія

19/07/2025

#психоаналіз #психотерапіякохання #кохання #любов #цитати