Психолог Давид Куліков

16/01/2026

21/12/2023

Втрата близької людини у ранньому віці може спонукати до відчуття глибокої провини, навіть якщо реальних підстав для цього немає. Подавивши або ігноруючи це відчуття, людина може створити для себе, мягко кажучи, зайві труднощі у дорослому житті.

З екзистенційної моделі, провина є виявом усвідомлення людини своєї відповідальності за власне життя та рішення. Це може бути пов'язане не лише з реальними діями, але й з важливими рішеннями, які ми приймали або уникали.

Та є й такі ситуації, коли почуття провини стає засобом маніпуляції в руках тих, хто прагне влади. Нерідко суспільство, через батьків, освіту, релігію, медіа, або робочі відносини, намагається нав'язати нам це відчуття. Водночас, важливо відрізняти провину від самозвинувачення.

Ці два поняття часто плутаються.
Відчуття провини заохочує нас до контакту, щоб виправити вчинену нами шкоду, тоді як самозвинувачення може заглиблювати нас у самоізоляцію, ускладнюючи міжособистісні відносини.

Багато чинників може викликати почуття провини і далеко не завжди воно обґрунтоване реальністю. Іноді це почуття стає плодом нав'язаних нам стереотипів або давніх конфліктів.

Але, незалежно від його коренів, відчуття провини може відкрити двері до глибшого розуміння себе. Роблячи кроки до усвідомлення та осмислення цієї емоції, можна знайти шлях до внутрішньої гармонії, автономії та свободи.

21/12/2023

Завершення відносин може бути непростим періодом у житті будь-якої людини.

Ви можете стикнутися з важким переживанням різних почуттів: провина, образа, страх, безсилля, печаль, туга тощо.

Добре б заручитися підтримкою психолога або психотерапевта, який розділить почуття і переживання.
Я можу в цьому вам допомогти.

15/12/2023

У кожного з нас існують моменти, коли світ навколо здається порожнім. Між нами та світом інколи з'являється простір, наповнений тишею та роздумами.
Самотність не завжди є відображенням відсутності людей поряд; частіше вона свідчить про глибину в нашій душі, де ми втрачаємо контакт із своїми справжніми потребами та переживаннями.
Самотність може бути відгуком на "незакінчені справи" в нашому минулому, такі як втрати, нерозв'язані конфлікти або бажання, які ми не дозволили собі втілити у житті. Це може відбуватися й тоді, коли ми приховуємо свої справжні почуття, намагаючись вдавати з себе когось іншого.
Нам потрібні інші люди від часу до часу, нам потрібно переживати з ними спільний досвід, адже як соціальні істоти ми маємо здатність до співрегуляції: ми регулюємо себе у відносинах з іншими.
Однак ми також володіємо вмінням саморегуляції, яке не вимагає постійної присутності інших. З розвиненими навичками саморегуляції ми сприймаємо самотність як щось таке ж цінне, як і контакт або зустріч з іншими.
В моменти самотності ми можемо активно переосмислювати той досвід, який отримуємо у контакті з іншими.

Самотність – це здоровий процес, коли ми віддаляємося від інших і зосереджуємо увагу на своїх почуттях та досвіді, формуванні спогадів, переживання самої якості контакту. Аби осмислити контакт з іншою людиною, потрібно розірвати цей контакт.
На мою думку, багато людей, які не в змозі витримувати самотність, ніколи не розривають контакт з іншими. Вони завжди намагаються бути з кимось. Перетравити досвід контакту їм неможливо, оскільки вони постійно його їдять, постійно насичуються, не віддаляючись і не закриваючи кордони. У такому стані важко привласнити досвід.
Самотність автоматично набуває негативного відтінку. Іноді багато хто відчуває хронічний дефіцит самітності, а не її надлишок, тому що ніколи не залишаються наодинці з собою.
Самотність може бути мостом до глибшого самопізнання, можливістю зупинитися і подумати над тим, як ми взаємодіємо зі світом. Це може бути не тільки викликом, але й цінним інструментом для особистісного росту, що допомагає нам встановити більш глибокий та змістовний контакт з власним внутрішнім світом та оточенням навколо.

Більше інформації:
https://www.instagram.com/davyd.kulikov.psy/