16/08/2025
Спалах... Гучний вибух... Темрява...
Нарешті, темрява почала розсіюватися. Почувся голос:
– Віро Володимирівно, це рятувальник, у них там щось вибухнуло.
Крізь біль відчув на шиї дотик руки. Спробував відкрити повіки. Це вдалося з трудом. Перед очима кулон у вигляді прямокутника , на ньому знаки зодіаку... Очі жінки в білому халаті...
– В операційну! – пролунав голос зовсім поруч.
Батьки повернулися з роботи. Мати відразу кинулася на кухню, заглянувши в кімнату, де син робив уроки. Дмитро ж, зайшовши в кімнату, відразу звернув увагу, що настрій у сина не дуже.
– Толю, що сталося? – батько погладив його по голові.
– Нічого, – буркнув син, чотирикласник.
– Гаразд, давай, кажи!
– Скоро Восьме березня. Вчителька нас сьогодні затримала і сказала, що ми повинні дівчаткам подарунки приготувати.
– Ну, і в чому проблема? – посміхнувся батько.
– У нас хлопчиків і дівчаток однаково. І вона розподілила, хто кому дарує, – син важко зітхнув. – Мені дісталася некрасива, Вірка Єрошко.
– Всі дівчатка хочуть отримати подарунок на Восьме березня, і некрасиві – теж, – батько намагався говорити з сином, як з дорослим. – А як вона розподіляла? За алфавітом?
– Ні, за знаками зодіаку?
– Як це? – Дмитро не зміг втриматися і знову посміхнувся.
– За сумісністю. Вірка – Діва, а Дівам найбільше підходить Телець. А я, якраз, Телець.
– Це ж добре, якщо підходите! Виростеш, може ще закохаєшся в неї.
Батько не витримав і розсміявся. У кімнату одразу забігла мати:
– Що у вас тут відбувається?
– Олено, йди на кухню, – обличчя батька стало суворим. – У нас із сином серйозна розмова.
Коли мати вийшла, Толя сумним голосом запитав:
– Тату, і що мені тепер робити?
– Готувати подарунок!
– Який?
– Завтра на роботі я зроблю твоїй обраниці подарунок.
– Тату, який ти можеш зробити подарунок? Ти ж на заводі працюєш.
– Так! Але я працюю в гальваніці. А нас всі види покриття металів виробляються.
– Тату, я не зрозумів.
– Завтра сам побачиш!
***
Наступного дня батько приніс кулон на ланцюжку у вигляді прямокутника, який здавався золотим. На одному боці було два знаки зодіаку, Телець і Діва, а на іншому дрібно, але красиво написано:
«Моїй однокласниці Вірі на Восьме березня! Анатолій».
Ох, як цей кулон красиво виглядав! А коли мама запакувала його в целофановий пакетик, він став виглядати зовсім приголомшливо.
***
І ось сьоме березня. Вчителька не збиралася вести уроки. Спочатку школярі вручили їй подарунок. Вона довго дякувала. Потім оголосила, щоб хлопчики подарували подарунки дівчаткам.
Що тут почалося! Всі хлопчики кинулися до своїх «обраниць». Толя теж підійшов до Віри і вимовив, як вчив тато:
– Віро, вітаю тебе зі святом Восьмого березня! Можливо, колись доля поєднає Тельця і Діву.
Промовивши завчену фразу, Толя попрямував на своє місце і, звичайно, не помітив, як забилося серце цієї некрасивої, на його думку, дівчинки.
Незабаром батьки Віри переїхали жити в інший район, і сама Віра з п'ятого класу стала вчитися в іншій школі.
***
Анатолій розплющив очі. Біла стеля лікарняної палати. Спробував поворушити руками і ногами. Рухалася тільки ліва рука.
– Я де? – звернувся не зрозуміло до кого.
Почувся якийсь цокіт і до його ліжка підійшов хворий на милицях, уважно подивився на нього і запитав:
– Прокинувся? Ти в відділенні екстреної хірургії.
– У мене руки, ноги всі цілі? – запитав Анатолій тихим голосом.
– Схоже, все на місці, – повідомив той радісну новину. – Тільки ти весь забинтований з голови до ніг.
– Це добре, якщо все ціле.
Тут підійшла медсестра і співчутливо запитала:
– Як себе почуваєш?
– Що зі мною! – відповів питанням на питання Анатолій.
- Твоєму життю нічого не загрожує. Руки, ноги працюватимуть. Ось шрамів багато залишиться, - подала увімкнений телефон. - Твоя мама просила зателефонувати, коли ти прокинешся.
- Синочку, - пролунав крізь сльози голос матері.
- Мамо, все гаразд, - він намагався говорити якомога бадьоріше. - Сказали, що залишаться лише невеликі шрами. Скоро вже випишуть.
- Мені не дозволили залишитися з тобою на ніч. Синочку, я зараз прийду.
- Мамо, ти особливо не засмучуйся!
Поклав телефон поруч із собою, спробував посміхнутися медсестрі:
- Дякую!
- Ну, не скоро тебе випишуть, - посміхнулася у відповідь медсестра. – Тижнів три пролежиш. Це точно!
- Що у вас сталося? – запитав сусід по палаті, коли медсестра вийшла.
- Я – рятувальник. На заводі кисневі балони почали вибухати, - став згадувати Анатолій. – Викликали нас. Приміщення величезне, всередині троє постраждалих. Забігли туди, там балони розкидані. Почали виносити постраждалих... Я останнім виходив... Коли вже біля дверей був, черговий балон вибухнув... Далі не пам'ятаю.
- Так, дісталося тобі.
- Гончарук Анатолій, - пролунав голос медсестри. - До тебе колега по роботі.
✅️✅️✅️✅️Продовження історії в першому коментарі
