21/08/2025
Навіть тварини вміють виставляти особисті кордони. А я — ні. - сказала вчора клієнтка.
А й справді, подивіться наприклад на кота. Коли він не хоче, щоб його гладили, він чітко дає це зрозуміти: шипить, вигинає спину, а якщо не допомогло, то може й лапою добавити) Навіть самий няшний кіт у світі знає, як захистити свій особистий простір. А ми, дорослі люди, часто сказати «ні» — не можемо.
Знайомо?
Насправді це часта історія. Коли запитую в клієнтів «що завадило вам відмовити?», то чую щось накшталт цього:
✔️«Ну як я могла відмовити, він/вона ж образиться»
✔️«Він такий пригнічений був, як я могла його залишити і не допомогти»
✔️«Я ж пообіцяла, тому мушу зробити, хоча і не хочу»
✔️«Я ж хороша людина, мені незручно»
✔️«Якщо я так буду казати, то в мене друзів не залишиться»
Виходить, що кіт це не просто пухнастий хижак, а справжній майстер особистих кордонів. А ми, дорослі люди з освітою, соромимось відмовити. Наприклад колезі в суботу ввечері, аби не перепрацьовувати, чи не можемо сказати «ні» родичам, які знову просять позичити грошей, бо «ну це ж сім’я». Або чоловікові у сексі, коли не хочемо.
І де ж ця межа?
Ознаки порушення особистих кордонів.
Вони проявляються не тільки в тому, що ви не можете відмовити, сказати «ні».
Найочевидніше це👇🏼
🔻 Постійне почуття провини за те, що ви відмовляєте або ставите свої потреби на перше місце.
🔻 Витрачання часу, енергії та інших ресурсів на те, що вам не цікаво або що ви не хочете робити, але не можете відмовити.
🔻 Відчуття «я повинна/мушу» замість «я хочу».
🔻 Фізичне та емоційне виснаження через постійне намагання догодити іншим.
⚠️ Згідно з дослідженнями, люди, які не вміють відстоювати свої кордони, частіше страждають від хронічного стресу, вигорання та депресії. По суті, ваше тіло та психіка кричать «Досить!», а ви все ще продовжуєте бути зручною для всіх.
Чому ми це робимо?
Виховується така поведінка з дитинства. Нас вчили бути «хорошими», слухняними, зручними дітьми. «Не сперечайся», «поділись з іншим, навіть якщо сам не хочеш», «не можна бути егоїстом», «багато хочеш - мало получиш» і тд.
Ці установки глибоко врізаються в підсвідомість і керують нами у дорослому віці.
Ми боїмося, що якщо скажемо «ні», відмовимо, запечимо, то нас не любитимуть, відкинуть, засудять, принизять, змусять страждати. Це так званий «синдром хорошої дівчинки/хлопчика», який робить з нас зручних дорослих.
Зручні діти = зручні дорослі.
Але ж особисті кордони, - це не про нездоровий егоїзм (егоцентризм). Особисті кордони - це здоровий егоїзм і самоповага. Здатність визначити, що для вас комфортно, а що ні, і відстоювати це. Дозвіл бути собою, а не зручною версією для інших. Так і хочется сказати - «зручною версією і обслугою, якій нічого не потрібно»🤨
Відновлення своїх кордонів, це певний шлях, який починається з усвідомлення і бажання іншої реальності для себе.
Запис в особисті🤍
Де ви постійно говорите «так» іншим, але «ні» собі?
Щоб змінилося в житті, якби було навпаки?
#иннаяцин #психолог #психотерапія #особистікордони #самооцінка #психологія #психологкиїв #розстановки #допомогапсихолога #змінижиття #синдромхорошоїдівчинки #психологічнадопомога #саморозвиток #психологіяжиття #емоційневигорання #стосунки #любовдосебе #київ