21/12/2019
Це сторінки із щоденника уявної дівчини. Насправді це не справжній Щоденник, а творчий продукт, написаний після проведення реального опитування дівчат і хлопців, мами яких, є психологами. Цитування цих чудових сповідей дають змогу подивитись на те, що не можна розказати і описати напряму, ці цитування - плід людських відчуттів, емоцій, переживань і рефлексій, які формують живу тканину стосунків мами з дитиною...
Моя мама-психолог
5 років.
Мені 5 років. У мене є мама. Мені з мамою повезло. Правда я не дуже розумію чим вона займається і де працює, але розумію, що це зовсім інше ніж мама-бухгалтер, оскільки мене завжди останньою забирають із садочка, а мого братика із продовженого дня в школі. Іноді мене забирають її колеги… А ще вона дуже багато вчиться і їздить на якісь семінари в інше місто іноді на декілька днів, й навіть тижнів. В ці дні ми залишаємося із татом і це є найкращим часом для нас з братом, бо тато більше нас балує, а мама завжди повертається із смаколиками.
7 років.
Моя мама крута. Вона стоїть поруч з директором школи і моєю вчителькою і розподіляє нас, першокласників, по класам. А ще вона проводить якісь досліди, ми з іншими дітьми щось малюємо, відповідаємо на цікаві питання і через це мою маму поважають вчителі і заздрять однокласники.
А вдома ми постійно закриваємо якийсь гештальт. Я не знаю, хто це і де він, але я так назвала свого кота. Кіт Гештальт. Красиво!
10 років.
Тепер я точно знаю, що моя мама - психолог. Вчителі продовжують поважати її, іноді питаються її думки. Якось на відкритому уроці німецької мови ми називали професії батьків, і я відповіла, що моя мама - психолог. Наша німкеня швиденько переклала цей термін на німецьку (як ди ерцін) – тобто лікар, і мої однокласники разом із німкенею певний час думали, що моя мама виписує рецепти на пігулки і робить складні операції на мозку людини. Це трохи лякало моїх однокласників, і вони підозріло ставились до її анкетувань (які і далі продовжувались для її наукових досліджень). Мені довелось заспокоювати їх і розтлумачувати, що це лише результати для науки, і класний керівник, директор та батьки не будуть їх сварити за це.
А я почала цікавитись, хто такий психолог. Прочитала книгу «Подорож в країну «Я», потім цю книгу прочитало пів класу моїх однокласників. А ще почала помічати, що я «прокрастиную» перед домашкою, даю «зворотній зв'язок» батькам, використовую «мнемотехнічні прийоми при запам’ятовуванні» віршів. Це було круто.
Правда, коли я бачила у мами стопки книг з психології, я говорила, що сама ніколи ним не стану, бо не хочу стільки читати.
12 років
Я пофарбувала своє волосся у рожевий колір. На що моя класна керівничка сказала, що дочка психолога не може ходити в школу в рожевому волоссі і взагалі огризатися на зауваження вчителів.
Але моя мама так не думає. Вона дозволяє фарбуватися в будь який колір, різати дирки на джинсах, і взагалі ми подовгу з нею спілкуємося. Мені дуже подобається, що вона вміє вислухати, почути, а потім підтримати мене ж у моєму рішенні. Мама цікавий співрозмовник. Це великий бонус для мене, оскільки ми завжди обмінюємось з нею думками і не відстаємо від життя.
І ще я зрозуміла, що маму неможливо обманути. Вона «зчитує» з мене інформацію, краще за будь який детектор брехні. Якось ми стояли на нашому балконі і вона спокійно, дивлячись прямо у вічі промовила «раннє паління уповільнює розвиток молочної залози». В цей момент я зрозуміла, що вона все знає…і м’ятні цукерки та зубна паста нічому не допомагають. Ми продовжували стояти на балконі, шурхотіло осіннє листя, а мама поруч затягувала свою тоненьку улюблену Слімс з ментолом….
А якось мій брат, який дуже любить грати у футбол, вирішив допомогти своїй команді, яка постійно програвала сильним суперникам. Він підійшов до тренера і сказав, що його мама – психолог і може попрацювати з командою. Як він розповідав, це було дуже дивно. Хлопці 14 років сиділи в роздягальні, малювали якісь картинки про себе, свою сім’ю та команду. Як результат, через три дні вони виграли у найсильнішого суперника, а тренер попросив подякувати мамі. Він теж дуже пишається нею.
14 років.
Здається моїй мамі теж потрібен психолог. Вона розлучилась з татом і наша ідеальна сім’я перестала існувати. Тато вирішив створити ще одну ідеальну сім’ю і пішов. Мама дуже переживає це, говорить, що їй дуже важко. Але вона наполягає, що для нас з братом він залишається бути батьком, і це головне. Я не спілкувалась з батьком майже рік, а вона зробила так, що ми почали з ним розмовляти, і я їй безмежно за це вдячна….
Попри те, що у мами не складається особисте життя, я не чую від неї улюблену фразу тьоті Юлі – маминої подруги, теж розлученої - «всі чоловіки- козли». Вона не жаліється як негарно вчинив з нею мій татусь. А навпаки, говорить, що дуже хотіла мене і не шкодує, що так сталося. І те що ми, - повноцінна сім’я, хоча нас троє – я, брат і наша мама.
А якось я вирішила пожартувати. Це трапилось тоді, коли ми переїхали в інший мікрорайон і я змінила школу. Мені не дуже подобались мої однокласники, але через тиждень, я знайшла нових друзів, таких як, і я, не дуже дисциплінованих. Через тиждень мене запросили в кабінет шкільного психолога, аби допомогти в моїй адаптації. Психолог попросила намалювати себе у новому класі. І тут…я дала волю своїй уяві і своїм знанням по психології – я довго малювала малюнок, зосереджено обираючи темні олівці і дистанціюючи свою фігуру на малюнку, окремо від інших однокласників. Психолог сумно подивилась на мене і запросила відвідувати її кабінет в зручний для мене час. Це був подарунок, оскільки усі терапевтичні заняття у психолога проходили довжиною в урок математики чи української мови. Колір на малюнках не змінювався, аж поки через три тижні маму не викликали до школи.
Дома на мене чекала «арт – терапія», разом з погрозами, що усю літературу я більше не побачу. Мабуть я вперше зрозуміла, а мама забула, що вона – психолог. Я раптом усвідомила, що вдома вона перестає ним бути і в неї вмикається режим «мама». Вдома працює лише домашнє правило – «тому що мама краще знає», і ніякий Фрейд чи Юнг тут не допомагає.
Наприклад, пізнє повернення додому. Це комусь мама буде розповідати про сепарацію і ще якість викрутаси у підлітковому віці, а в домашніх умовах це не працює: повертайся і все. Бо я хвилююсь! І така психотерапія спрацьовує з першого разу. Ніяких сесій по 50 хвилин. Швидко, ясно і з довгостроковим результатом.
Мій брат теж скористався знанням із маминих книг, або її розповідей. Його клас був не найкращим в школі, вчителі були не задоволені, наближались випускні іспити. І якось він запропонував своїм однокласникам, щоб усі почали один одного підтримувати. У них все змінилось. Відмінники почали займатись слабшими учнями, слабші, але хитріші хлопці, допомагали відмінникам у простому побуті. Вони почали гуляти усім класом. Результати були блискучими. Батьки не могли натішитись. А брат зрозумів, що хороший клімат в класі краще, ніж недовіра та байдужість до навчання!
17 років
Як я люблю розбирати зі своєю мамою різні складні ситуації: хто і чому з кимось дружить, закохується, чому так себе поводять вчителі або хлопці. Я вчусь аналізувати свої реакції та поведінку, реакцію і поведінку інших. Вчусь ставити себе на місце інших. Вчусь розширяти своє бачення ситуації. Це дає якусь впевненість і захищеність.
Часом ми дратуємо одна одну, в ході суперечки мама ставить мені діагноз, а я їй. Частіше за все ми піджартовуємо одна над одною про витіснення, стокгольмський синдром або вивчену безпорадність. Рідко буває так, коли мене щось зачіпає у її словах та я ображаюсь.
А от у брата зараз інакше. Він вважає, що мама, прекрасно знаючи найболючіші точки його особистості, спеціально тисне на них, щоб розпалити конфлікт і вивести його на чисту воду. Він дратується, коли мама тихенько підсідає на диван і починає коментувати все, що показує телевізор: ток-шоу, кіносеріал, рекламу, оскільки паралельно з відео проводиться ретельний психоаналіз усіх героїв і гостра критика медійних «колег».
А ще у нас трапився випадок. У дідуся стався інсульт. Він не хотів визнавати проблему і відмовлявся від лікарів. Мама швидко знайшла ту саму «слабку кнопку», зайняла жорстку позицію і вмовила звернутися його до лікарні. Це врятувало життя дідусеві і допомогло уникнути каліцтва та інвалідності.
28 років.
Я ловлю себе на думці, що я багато рефлексую. Кожну свою чи чужу погрішність довго аналізую. І відчуваю, що стаю схожою на огранений алмаз замість шматка каміння. Це круто! Це дуже допомагає у житті. Це реально працює. Це неймовірне відчуття якоїсь переваги над іншими, не такими як ти людьми. Але ж…як же іноді хочеться відключати свій постійно працюючий мозок. Замість рефлексії просто випити вина. Замість того аби докопатись до правди, просто закрити рота. Замість того, щоб сортувати усіх і уся просто прикинутись дурепою. Але…мама своїм прикладом навчила і показала: так не можна. А от, де знаходиться тумблер вимкнення всього цього не сказала. Мабуть і сама не знає, де він і чи є взагалі.
Ми вчора з братом довго розмовляли про те, що світ не ділиться на строго чорне і біле, не існує стовідсоткової істини чи брехні, а правда у кожного може бути своя. Ми навіть не зрозуміли, чи це були наші думки, чи про це ми завжди говорили з мамою.
35 років.
Часто мої подруги говорять, що мені повезло з мамою і це велике щастя, оскільки будь-яка психологічна проблема вирішується «на раз, швидко, безболісно, конфіденційно, а головне – безкоштовно. Але не все так просто…
А от кому повезло точно, так це маминим внукам. Це типу все те саме, що в дитинстві було зі мною, тільки помножене на три. Адже поки я була малою, мама була молодою і зеленою. Всі експерименти «я-психолог» відроблялись на мені. А от внуки – це святе. Тут вже без експериментів, без похибок. Бо мама вже давно стала дорослою, досвідченою людиною і краще знає, що потрібно її внукам. І покаже, і направить, і розкаже. І Фрейда згадає, і Адлера з його комплексами.
І тепер мама пояснює вже моєму сину, що його батько-це перш за все його батько, а потім вже мій колишній чоловік. Їй пояснити йому виходить легше.
Але насправді все круто. Я радію від того, що ми з мамою в одній професії. Я й досі в неї чомусь вчусь, особливо духовності і спокою. І я впевнена, що кращого професіонала своєї справи немає, оскільки я бачила, який шлях саморозвитку вона пройшла, аби стати тим, ким вона є зараз.
Вона мій близький друг. Вона прекрасно розрізняє та розділяє професійну діяльність психолога як спеціаліста, та психолога в якості мами. Ми прекрасно розуміємо одна одну. А поговірка «як за кам’яною стіною» в усіх сенсах – це велике щастя!»
