15/05/2025
180 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ІЛЛІ МЕЧНИКОВА
«МІСТЕР РТУТЬ» — народжений під зіркою Нобеля
У 60-х роках ХIX ст. в наукових колах ходили чутки про юного вундеркінда. А сучасні вчені називають його першим українським лауреатом Нобелівської премії, першовідкривачем явища фагоцитозу і автором теорії імунітету, засновником геронтології, видатним біологом, бактеріологом та фізіологом.
Всі ці наукові досягнення належать славному сину української землі — Іллі Мечникову. Завдяки досягненням вченого вдалося перемогти не тільки багато хвороб, але і подовжити життя людини і навіть зробити його трошки смачнішим, адже за улюблений нами йогурт ми також завдячуємо Мечникову.
Життєвий шлях Іллі Мечникова схожий на лабіринт, в якому життя та смерть постійно перетинались. Але, та зірка, яка засяяла на небосхилі 15 травня 1845 року, міцно оберігала його все життя, надаючи сил для нових звершень.
Народився Ілля Мечников в селі Іванівка на території сучасної Харківської області. Хлопчик ріс дуже активним, через що рідні називали його «Містер Ртуть». Спостерігаючи за гідрами у місцевому ставку, він крутився мов дзиґа і одного разу ледве не потонув, але, на щастя, Іллю врятував його дядько.
Ще з самого дитинства було зрозуміло, що на нього чекає велике майбутнє. Іллюша був талановитий в усьому. Слух та музична пам'ять були такими, що він міг відтворювати музичні твори без жодної помилки. Якщо б його вчили музиці, то він став би видатним музикантом, якщо б вчили малюванню він став би неперевершеним художником.
Але, Іллюша змалку цікавився наукою. Посприяло цьому спілкування Іллі зі студентом Ходуновим, який на запрошення батьків приїжджав у садибу Панасівка з Харкова. Спочатку метою візитів студента було навчання ботаніці старшого брата Іллі, Льва. Учень залишився байдужим до навчання, але наука про рослини знайшла відгук у молодшого брата. «Одного разу Ходунов, прогулюючись великим панасівським садком, випадково став свідком одного із багатьох дивацтв свого улюбленця. На галявині чинно сиділи малюки – їх було не більше десяти, перед ними поважно ходив Іллюша. На носі в нього були зроблені з дроту окуляри. В руках він тримав жабу». На той час йому було 8 років. Що б заохотити друзів він навіть платив їм по 2 копійки, аби ті лише слухали його «лекції». Дощові черв’яки йому подобались набагато більше ніж м’ячики або інші дитячі забавки, а пуголовки були найбільш захоплюючим видовищем.
До гімназії його приймають одразу до 2 класу. У 1862 році він закінчує навчання із золотою медаллю і вирушає здобувати освіту до Німеччини. Але, цього разу Європа зустріла його досить «холодно». Він відразу ж повертається додому і поступає на природниче відділення фізико-математичного факультету Харківського університету.
Університетську програму він пройшов за два роки замість чотирьох. Він не хотів витрачати зайвий час на навчання, оскільки поспішав «займатися справжньою наукою». Першу свою наукову роботу по зоології він надрукував у 18 років. Деякий час учений жив і успішно працював у Харкові, Одесі, Києві та на Черкащині.
Дисертацію на ступінь магістра по зоології, присвячену розвитку риб і ракоподібних на ембріональному етапі, Мечников захистив у 1867 році. Коли його однокурсники закінчили навчання в університеті, вчений вже отримав докторський ступінь і став доцентом університету в Петербурзі.
Саме в цей період Мечников вирішує влаштувати й особисте життя. Вірну дружину, надійну подругу він планує просто-напросто вибрати та «виховати». В цей час в Петербурзі Мечников потоваришував з родиною Бекетових і зупинив свій вибір на їхній дочці. Між молодими людьми зав’язався палкий роман.
Несподівано Ілля захворів, а кохана не поспішала його навіщати. Проте, його навідувала родичка потенційної нареченої — Людмила Федорович. Саме вона, «незвичайна Лю», годинами просиджувала біля ліжка хворого, який практично осліп, та читала йому книги. Щастя вже було зовсім поруч, коли Лю серйозно захворіла. Те, що спочатку сприймали за звичайну застуду виявилося невиліковним на той час туберкульозом.
У 1869 році закохані обвінчалися. В день весілля, наречену занесли до храму на кріслі, так як вона не могла навіть подолати відстань від екіпажу до вівтаря. Амбітний та безмежно закоханий Мечников сподівався, що його кохання та турбота зможуть зцілити хвору дружину. Але, через 4 роки виснажливої боротьби з хворобою Людмила померла на Мадейрі. Після смерті дружини та різкого погіршення зору, яке ставило під загрозу його заняття наукою, Мечников вирішив покінчити життя самогубством, випивши морфій. Чи то доза морфію виявилась занадто великою, чи доля вирішила що має бути інакше, але Іллю просто знудило...
У 1870 році Мечников переїжджає до Одеси. Під час роботи в Одеському університеті, де працював протягом 15 років, він проявив себе як педагог та науковець. 25-річний ординарний професор, читав зоологію 4-му курсу, де більшість студентів була старшою за свого викладача. В цей же час Мечников підробляв приватними уроками, зокрема, займався зоологією з 15-річною Ольгою Білокопитовою. Дуже швидко їх заняття переросли у побачення, які закінчилися одруженням. Весілля відбулося в день святого Валентина 14 лютого 1875 року. Ольга виявилась такою дружиною, про яку він мріяв: помічницею, другом та чудовим асистентом. Однак, і це кохання було затьмарене хворобою дружини — Ольга захворіла на тиф. Лікарі сказали, що надії на одужання немає. Вразливий Мечников, злякавшись, що як і першого разу трагедія може повторитися, знову намагався покінчити життя самогубством, ввівши собі тифозні бактерії. Але, і цього разу зірка Мечникова не згасла. Тяжко перехворівши, він та дружина одужали. Як не дивно, хвороба позитивно вплинула на стан вченого: зір поліпшився, а песимізм притаманний Мечникову майже зник.
У 1881 році Мечников їде до Італії вивчати личинки морських зірок. Вколовши морську зірку шипом троянди вчений помітив, що якісь клітини поглинають або намагаються виштовхнути «непрошеного гостя». Він назвав ці клітини фагоцитами від грецького слова «phagos» — «пожирач», а саме явище — фагоцитозом. Мечников з’ясував, що не лише у морських зірок є такі клітини, але й у всіх живих організмів є особливі захисні клітини-фагоцити, якими у людей являються лейкоцити — білі кров’яні тільця. Вчений довів, що лейкоцити, подібно до фагоцитів, виконують саме захисну або санітарну функцію в організмах. Мечников стверджував, що організм може самостійно себе захистити, знищуючи чужі та шкідливі для нього речовини.
У 1886 році Мечников повертається до Одеси, де докладає великих зусиль для створення та розвитку Одеської бактеріологічної станції. Вчені саме цієї станції, другої у світі після Парижу, розпочали роботу з виробництва протиепідемічних вакцин.
Незважаючи на успіх та значні досягнення, на Мечникова обрушився шквал супротиву та дорікань, що змусило вченого поїхати з Одеси. За словами Мечникова, російське життя - це суцільні перепони, «які надходять і зверху, і знизу, і з боку».
«Зверху» намагались що-небудь заборонити. В той час селяни потерпали від нападів ховрахів, які спустошували поля. Аби розв’язати цю проблему Мечников проводив досліди на них, заражаючи їх збудником курячої холери. Але, міський голова не дозволив проводити таку роботу, так як вважав, що куряча холера може перейти в страшну азійську.
«Знизу» — мужики, які не виконували договори оренди, висмикували у Мечникова буряк та пасли худобу на його луках. Коли поставили сторожа, селяни його вбили, і 12 чоловік відправили на каторгу.
«З боку» — співробітники, яким не можна було просто «доручити і забути». Варто було лише відволіктись, як вони щось недогледіли під час вакцинації овець, та з 4414 загинуло 3549. Це і стало останньою краплею.
Однією з подій, що визначила подальше майбутнє Іллі Мечникова, стала його зустріч у Парижі з Луї Пастером. Пастер запропонував йому місце завідувача новою лабораторією, але за умови працювати безкоштовно. Мечникову, для якого наука була сенсом життя, це не було перешкодою. Спочатку єдиним помічником Мечникова була дружина, яка не боялась ніякої брудної роботи. І, лише коли банкір Озіріс, заповів інституту свої мільйони, вони стали отримувати платню.
Протягом 28 років Мечников працював в цьому інституті, де створив потужну школу мікробіологів, імунологів і паразитологів.
З 1887 року Мечников працював переважно в Парижі, але навіть після переїзду до французької столиці приїжджав в Україну. Відомо, що у 1894 році вчений виступав з лекцією у Києві, в якій розповідав про перспективи передової медицини того часу. Лекція була настільки успішною, що після її завершення вченого несли на вокзал на руках.
В останні роки свого життя Мечников вже з позицій вченого намагався створити теорію правильного життя. Він вважав, що старість це така ж сама хвороба як і будь-які інші. Особливу роль в цьому процесі він відводив мікробам кишкової мікрофлори, які отруюють організм своїми токсинами. Мечников називав товсту кишку «джерелом багатьох отрут, небезпечних для організму».
Згідно міркувань Мечникова, потрібно було зробити так, щоб кишечник став неприйнятним для них. Але, як цього досягти, які бактерії додати? І тут знову втрутилась наукова допитливість Мечникова. До того ж він знав, що у Болгарії є місцевість, де переважна більшість людей довгожителі, в раціоні харчування яких переважає напій з кислого молока — йогурт. Він почав проводити дослідження, в процесі яких виділив бактерії, і довів, що вони дійсно виробляють молочну кислоту, потрібну для нейтралізації лужного середовища товстої кишки. Так світу стала відома «чарівна болгарська паличка» — бактерія, яка творить чудеса покращення якості життя. І наш допитливий «містер Ртуть» неабияк посприяв цьому.
Ілля Мечников зробив значний внесок у розвиток зоології, мікробіології, ембріології, імунології. Він є автором п’яти фундаментальних відкриттів: внутрішньоклітинного травлення, розкриття суті запалення, створення фагоцитарної теорії імунітету, вчення про антибіотики, розвиток концепції довголіття. В дослідах на собі він довів, що холерний вібріон — збудник азійської холери. Проводив досліди по вивченню збудників черевного тифу, туберкульозу. Мечников є також винахідником ліків від сифілісу. Вчений вивів спеціальний грибок, який знищував «хлібного жука», від якого потерпали тогочасні аграрії.
У 1908 році Мечников був удостоєний Нобелівської премії, а це означало, що двадцятирічна боротьба за фагоцитарну теорію імунітету закінчилась повною перемогою Мечникова. За словами вченого «Нобелівська премія, подібно до чарівного жезла, вперше відкрила світу значення його скромних робіт».
Великий вчений, з давнім молдовським та єврейським корінням, народжений українською землею, який жив і працював у Німеччині, Італії, Франції цілком був відданий науці. Ті питання, відповідь на які лежала на поверхні, йому були не цікаві. Його розуму потрібні були занадто складні задачі, на які він наполегливо шукав відповіді, і неодмінно знаходив їх. Прагнення до незвіданого зробило його тонку та вразливу натуру сильною та впевненою. Він казав, що лише «наука є ключем до щастя людства».
Виходячи із реалій сьогодення, в яких опинився весь світ, його слова, сказані понад 100 років тому, стали пророчими: «Воєнний запал потрібно спрямовувати не на війну проти людей, а проти ворогів у вигляді великої кількості видимих і невидимих мікробів».
Кожен з нас, по праву може пишатися геніальним співвітчизником, діяльність та погляди якого багато в чому випередили сучасну йому науку та заклали основи подальших не лише великих відкриттів, але й цілу плеяду талановитих вчених.
Він прожив неймовірне життя, в якому, як в лабіринті, перетинались події, почуття, емоції, сповнені злетів та падінь, невизнання та звершень, в яких з ним завжди була любов до науки.
Пам’ятаймо, шануймо!
Підготувала Інна Омельчук, Національний музей медицини України. National Museum of Medicine of Ukraine
