Anna Krainevska BS

19/06/2025

Сьогодні мені приснився надзвичайний сон — наче фільм, створений голлівудським режисером. Він передавав своїми декораціями глибокі переживання та справжність проживаного сюжету. Мені подобається перебувати в часи таких ілюстрацій, адже там — уві сні — немає кордонів, і стає можливим створити власну, майже ефемерну, казкову реальність…

Уві сні я спостерігала підвищену активність мозку — згідно з гіпотезами його розвитку, вона досягала понад 20%. Це дозволяло більше довіряти собі та своїм можливостям. Явища, які мене захоплювали в тому ефемерному переживанні, здавались звичайними й природними, наче це те, чим нас наділили від народження…

Часом замислюєшся: а чи справді це вигадки — мати надздібності, які у східних традиціях іменуються сідхами? Чи, може, це витіснені з гену епігенетикою невігластва — а точніше, невіглаською поведінкою, невіглаським життям?.. Можливо, вміння розмовляти подумки з опонентом або передавати намір тваринам — це не вигадки підсвідомості, а глибоко архівована навичка наших предків…

Роздуми — вони такі швидкоплинні… варто лише перенести їх на папір — і вмить крадеться найцінніша одиниця виміру — час…

Мова саме про мене :) Все те, що я описала вище, вміщалося у 2–3-секундну мислеформу. Як це можливо? Але ж у сні можливо все…

І ось — я маю намір кудись бігти, від чогось тікати в пошуках кращої можливості. Я на коні. І в цьому разі не метафорично — я дійсно на великому біляво-сірому коні. Я передаю йому владу над моїм переміщенням. Куди саме ми прямуємо — не знаю, але єдина мета — змінити локацію до світанку.

Я сиджу верхи. Сідла немає — лише тонка упряж для коня. Відчуваю тепло на внутрішніх стегнах від тісного контакту з тілом коня. Це щось особливе, що перехоплює подих — адже саме ця близькість визначає ієрархію у нашій парі. Важливо в цьому контакті налагодити зв’язок любові, довіри, турботи та ніжності. Але передусім — встановити роль вершниці.🔽🔽🔽

14/06/2025

Чи замислювались ви колись над тим, наскільки ви адаптивні?
Не теоретично — а по-справжньому: у щоденних подіях, у стресових ситуаціях, коли план розвалюється, а рішень треба приймати більше, ніж хотілося б.

Адаптивність — це не талант.
Це навичка, без якої успіх стає випадковістю, а не закономірністю.

🔹 Людина з адаптивністю вміє швидко перераховувати маршрути, думки, очікування.
🔹 Вона не застрягає в “як має бути”, вона шукає — як може бути краще.
🔹 Вона не втрачає ресурс через невдачі, бо бачить у них коригування, а не кінець.

Я яскраво відчула це в останніх подорожах, які організовувала — від купівлі квитків, бронювання житла, трансферів, до щоденного планування та комунікацій з готелями.
Жодного разу все не пішло за планом.

Змінювався транспорт, локації були закриті, зв’язок втрачався, а Google пропонував маршрути з нереальними пересадками.
І ось тут включалась вона — адаптивність.
Швидко змінити маршрут.
Зрозуміти, чим пожертвувати.
Прийняти новий план.
Знайти варіанти, які дозволять встигнути до аеропорту або не залишитися без ночівлі.

І знаєте що? Усі ці ситуації, хоч і вимагали напруги, дали мені головне — гнучкість мислення, внутрішню опору і впевненість у своїх силах.

Бо адаптація — це не лише про зручність. Це про виживання, про успіх, про внутрішню свободу.

📍Той, хто не адаптується — бореться з реальністю.
📍Той, хто вміє змінюватись — створює її заново.

А як у тебе з адаптивністю?
Ти застрягаєш у старих шаблонах чи вмієш думати по-новому?

#адаптивність #життяврусі #ментальнасила #подорожікорисні #ресурсність #силажінки #інтуїтивнежиття #усвідомленість #психологіяжиття #гнучкістьрозуму 🇮🇹❤️

30/03/2024

¿SABES QUÉ ES EL MICELIO?
El que hizo la película de Avatar lo sabía.
Mycelium, o micorrysis, es un hongo que se expande bajo tierra creando una red de conexión entre todas las especies vegetales, algo así como el internet, que les permite no sólo comunicarse, sino también cuidarse, protegerse, alimentarse, y abastecerse de agua.

Cuando un árbol del bosque es cortado, este micelio comunica a todos los árboles en el bosque que uno de ellos está muriendo y todos los demás árboles a través del micelio comienzan a cuidar el tronco restante para tratar
de salvar esa vida. Lo alimentan con agua y lo protegen porque ese tronco moribundo es parte de la familia del bosque.

Todo tiene un idioma.
Es el lenguaje universal.
Aprendamos a reconectar con este lenguaje no verbal, entendiendo que todos somos parte de lo mismo.

Aún tenemos mucho que aprender de nuestros hermanos mayores, de
los árboles y del bosque y sobre todo de Nuestra Madre Tierra.
Nelda Julieta Ortega Troncoso

27/03/2024

27/03/2024