Психолог/психотерапевт Анна Собчак

22/10/2025

21/10/2025

Колись я теж думала, що травму потрібно «зцілити», а потім зрозуміла: вона не завжди про поломку, іноді вона про ідентичність🧐

Травма - це не лише біль, а ще й спосіб, у який психіка колись навчилася тебе рятувати. І поки ти борешся з нею, ти воюєш із частиною себе.

Ось що я знаю напевно:

🤍Не кожен біль - це травма. Іноді це просто життя.
🤍Травма не завжди хоче лікування. Може, просто хоче бути визнаною.
🤍У ній є ресурс, який чекає, поки його побачать.
🤍Важливо не «прибрати» травму, а інтегрувати досвід, щоб він став твоєю силою.

Ми звикли говорити: «це моя травма». Але за цим часто стоїть нервова система, яка досі не отримала досвіду безпеки. І поки тіло не переконається, що тепер усе інакше, воно не відпустить минуле.

Тому справжня робота не про «копання», а про створення теперішнього, де можна дихати спокійно. Де мозок розуміє: «тепер я в безпеці».

Я називаю це «інтеграція досвіду». Не «де мене зламали», а де я вижив. Не «як стерти біль», а як жити з ним поруч, не дозволяючи йому керувати.

Бо травма - це не кінець історії, а місце, де починається твоя глибина 🙏🏼

13/10/2025

Чи це правда?

🧠 Наче правда, але не точно

«Якщо хтось це зміг - значить і ти зможеш». Впевнена, кожен з вас колись чув таку фразу.

Але я не погоджуюсь.

Ось що є правдою:

✔️Кожна людина має різний старт - стан психіки, досвід, підтримку, ресурси. Те, що для когось «легко», для іншого може бути виснажливо.
✔️Успіх не можна копіювати. Важливо знайти свій темп і свій шлях, а не намагатись жити чужим сценарієм.
✔️Замість порівнянь варто розвивати самоспівчуття та реалістичну самооцінку - вони дають опору й рух уперед без насильства над собою.

Виходить, не кожен шлях однаковий.
Сенс не у тому, щоб «змогти як інші», а в тому, щоб жити у згоді зі своїм ритмом, досвідом і силами.

Сподіваюся, ви з цим погоджуєтеся 🫶🏼

10/10/2025

Сьогодні Всесвітній день психічного здоров’я, як раз актуально після такої нічки😡

психічне здоров’я це ж не лише щоб не тривожило і щоб не боліло всередині.
Це про здатність жити попри все, відчувати, творити, любити, втрачати і відновлюватися.
Я не люблю відділяти психічне від фізичного і соціального. І останнім часом медики та психологи нарешті примирились і дійсно комплексно дивляться на людину.
Чи буде колись Всесвітній день біо-психо-соціо підходу, це питання, але насправді це все один і той самий організм.

Психіка неможлива без тіла.
Тіло не виживе без соціуму. Напевно)
А соціум руйнується, якщо в ньому багато людей із болем, який ніхто не бачить.
Важливо мати безпечні зв’язки, мати спільноту, свою бульбашку.
Коли психічне здоров’я не в нормі, то і тіло страждає.
Коли тіло виснажене - думки темніють.
Коли стосунки отруєні - руйнується все інше.

Тому сьогодні я хочу побажати нам не лише психічного здоров’я.
А цілісного - тілесного, соціального, емоційного, духовного.
Щоб ми могли бути в контакті з собою, з іншими і зі світом і витримати все це.

Не «все буде добре», а «я витримаю, попри будь що»

Бережіть себе. Найближчий час буде кепсько, але ж ми 💪🏾
І якщо відчуваєте, що не справляєтесь - не залишайтесь із цим наодинці.
Просити про допомогу це теж ознака здоров’я.

З Днем психічного здоров’я нас усіх 🌱❤️

08/10/2025

Немає задачі повністю позбутися своїх сценаріїв, вони є частиною нас.
☝🏻Важливо навчитися бути гнучкими між ними:
- спиратися на сценарій тоді, коли він є ресурсом і підтримкою;
- помічати моменти, коли він уже починає заважати;
- і свідомо обирати діяти по-іншому.

Це і є шлях зрілості — не викорінювати минуле, а вміти ним керувати.

06/10/2025

Вчора була на грі Cashflow. Вперше!🙈
Здавалося б — просто розвага. Але навіть тут — ті самі сценарії, про які ми так часто говоримо в терапії.

Кожен вибір, кожен рух, навіть спосіб, як ми ризикуємо чи уникаємо рішень — це все відбиток наших внутрішніх програм.
Тих самих шаблонів, які колись допомагали вижити, а тепер часто непомітно керують нами.

Було цікаво спостерігати, як у грі оживають старі механізми: хто намагається контролювати, хто відступає, хто “рятує” інших.
Я теж зловила себе на своєму звичному патерні — і вкотре переконалась, що сценарії не живуть лише у великих життєвих ситуаціях. Вони — у дрібницях, у грі, у спілкуванні, у тому, як ми реагуємо на випадковість. Вони скрізь.

І тільки коли починаєш помічати ці моменти — з’являється вибір.
Можливість діяти не за звичкою, а свідомо.

22/08/2025

Обіцяю собі кожен раз зупинитись. Але, кого я обманюю?

На минулому тижні отримала свідоцтво про завершення курсу підвищення кваліфікації за спеціалізацією «Психотерапія» в .ua Я була одною з перших, хто прослухав цей курс і безмежно радію цьому факту.
Психотерапія - це не просто професія, це спосіб мислення, постійний процес самопізнання та розвитку, коли ти бачиш як знання та навички допомагають людям знаходити шляхи до внутрішньої гармонії. То як можна припинити вчитися і рости?
Тому, моя обіцянка про перерву в навчаннях, залишається лише красивими словами.
Дякую Зігмунд фройд університет за цей неймовірний досвід, за можливість бути частиною професійної спільноти, яка розвиває психотерапію в нашій країні.

30/06/2025

Крок вперед - два дзвінки назад. Чому ми безсилі проти сімейної системи.

Ну реально немає сил. Опускаються руки. Сьогодні прям низько)
Терапія це ж не марафон результатів. Часто це про вижити. Витримати. Не розсипатись.

Людина приходить з тріщинами в основі себе. Без опори. Без досвіду бути потрібною просто так, без зусиль. І ми будуємо повільно. Безпеку. Контакт. Довіру. Потроху з’являється опора. Кроки. Маленькі, але свої.

І тут - ХЄРАК. Один дзвінок. Один візит. Одне знецінення.
І все.

Все знову валиться. Бо сімейна система це активна сила. Деструктивна. Знецінююча. Та, що знає, куди вдарити. Бо сама і створювала ті рани.

І от терапія, яку ми будували місяцями - завмирає.
Ми ж робимо те, що мали б робити батьки. І тоді б ця людина взагалі не потрапила до мене.
А замість підтримки нові удари.

І я, чесно, дивлюсь на це і розумію: я не сильніша за минуле. Не сильніша за сім’ю. Не можу переписати дитинство. Не можу замінити базову любов. Можу тільки працювати з теперішнім, навчати бути в такому теперішньому з таким минулим. Якось так.

Іноді це виглядає як спроба виростити дерево в ураган. Воно тільки піднялось - бах, зламали. А потім питають: “Чого так довго ваша терапія триває?”

Карочє. Сьогодні я з тими руками, що бовтаються десь унизу. Опущеними.
Але навіть з такими - ми тримаємось.

¡No pasarán! ⚔️
Терапевти - дихаємо.
Клієнти - не здаємось. ❤️

30/06/2025

🎙 Мене запросили на ефір поговорити про те, що ми часто не усвідомлюємо, але що керує нашим життям щодня.

Медіаекспертка і моя колега @Екатерина Дулапчий запросила мене розповісти про курс «У полоні життєвих сценаріїв».

Цей ефір вийшов глибоким, чесним і дуже особистим. Я поділилася тим, з чого народився курс, яка моя особиста історія за ним стоїть, і чому ми так часто опиняємось у ситуаціях, які болісно повторюються.
Ми поговорили про:
- силу життєвих сценаріїв і як вони нами керують
- чим глибинна терапія відрізняється від звичних методик
- реальні трансформації, які вже почались у жінок після першого уроку
- і те головне запитання, яке варто поставити собі кожній.

Це розмова для тих, хто втомився «виживати» у чужому сценарії і хоче нарешті почати жити СВОЄ життя.

📆 ще можна приєднатись до курсу, напишіть мені, або Катерині 🩷🎁 Є знижка -10% за промокодом від Катерини Той.

21/06/2025

КУРС ПОЧАВСЯ💪🏾
ВДЯЧНІСТЬ. ВТОМА. ЩАСТЯ. ЛЮБОВ.

Мій курс запустився. Я дуже втомлена і мої учасники також, бо це я їх втомила.

Замість запланованої години - 3,5 год. Без перерви. Я нормальна, взагалі? Ми нормальні?

Тіпа у вигоранні. Ага.

Дякую кожному, хто прийшов. Хто слухав. Хто думав. Хто ставив питання. Хто мовчав і просто був — бо бути в контакті, навіть без слів, це вже щось справжнє.

Я знаю, що для когось із вас перша зустріч могла бути “не новою”. І тим більше я вдячна, що ви залишились, що ви дали шанс процесу. Я дуже сподіваюся, що далі стане глибше, цікавіше, особистіше.

Бо я не про шоу. Я - про сенси. І якщо ви тут за цим, значить ми зустрілись не випадково.

Мої дорогенькі зробили скрін під час зустрічі. Це шедевр. Це прям про мене у вигорянні. Останній вибрик «мамкиної каратистки»😂

Я дійсно як той каратист. У повітрі. У русі. У балансі між втомою й щастям.

Дякую вам. За присутність. За інтерес. За можливість віддавати. І за запитання, які просувають нас разом, бо я теж можу чогось не знати, але ми все взнаємо☝️

Йдемо далі.
Хто там ще думав - велкам.
Ще до наступної суботи відкрито.
Посилання на реєстрацію в шапці ☝️, або в особистих.

19/06/2025

ЯК РЯТУЮТЬ ЇЖАЧКІВ.

Про їжаків, розові животики й те, чому нам так боляче, коли хочеться близькості

Колись я придумала (вкрала ж напевно) метафору про їжачка.
Маленька, колюча істота, яка, якщо довіряє - відкривається. І тоді видно його рожевий животик - м’який, теплий, беззахисний.

Так починається близькість.
Так починається кохання.
Так починається психотерапія яка зцілює.
Іноді - саме так починається нове життя.

Сьогодні одна моя клієнтка, яка працює волонтером☝️ й рятує справжніх їжачків - годує, ставить крапельниці, робить інʼєкції антибіотиків, підключає до вентиляції легень….принесла мені цей образ буквально. І я знову подумала:
Ми всі як їжаки. У кожного є колючки, і в кожного - рожевий животик. Але не всі готові показувати його. І точно не всім.

Деякі сценарії, які ми носимо з дитинства, забороняють нам відкриватись:
✔️Не довіряй - тобі зроблять боляче
✔️Твої почуття - це слабкість
✔️Щоб тебе любили - треба бути зручним
✔️Не будь надто близько - інакше втратиш себе

Це сценарії виживання, а деколи і життя.

Життя - це коли їжачок ризикує. Вибирає. Торкається. Показує животик. І дає шанс бути побаченим, не ідеальним, не зручним, а справжнім.

Саме з цим я працюватиму на курсі “В полоні життєвих сценаріїв”.
Щоб навчитися бачити, з чого зліплений мій «колючий» стиль життя.
Що я захищаю, коли закриваюся.
І що зі мною буде, якщо нарешті дозволю собі бути.

Запрошую, буде класно. Починаємо в суботу 21.06 об 11:00.

Посилання в шапці на подробиці і реєстрацію.