Психоаналітик Сніжана Девіс

18/11/2025

продовження каруселі:

Більшість людей не усвідомлюють, що досі живуть для батьків

Людина може думати, що приймає рішення самостійно, але обирає професію, про яку мріяли батьки, створює схожий тип стосунків, повторює мамину чи татові моделі поведінки, обмежує себе, бо “так правильно”. Це все — несвідома лояльність.

Як це впливає на стосунки?

У стосунках така людина боїться вибрати партнера, який не сподобається батькам, боїться будувати життя “не так, як робили вдома”, відчуває, що «зраджує» рідних, коли стає ближче до партнера. Інколи партнер навіть не конкурує з реальним батьком, а з внутрішнім образом, який живе в психіці.

Як вийти з цієї лояльності?

Вихід — це не “порвати з батьками”.
Це перестати жити їхнім життям у своїй голові. Пропрацювати це в психотерапії, якщо це заважає жити.

Батьків можна любити і одночасно від них відрізнятися. І це не зрада, а дорослість.

16/11/2025

продовження каруселі:

Тому в стосунках ми ніби бачимо партнера очима нашої історії, а не очима «тут і тепер». Реакції іноді не пропорційні ситуації, бо звернені не до партнера, а до фігур із минулого.

👉🏼 коли партнер запізнився на 20 хвилин — у психіці може активуватися не сьогоднішня тривога, а давній досвід: «Мене забули», «Я не важливий».

👉🏼 коли партнер проявляє емоції — це може викликати у когось страх: «Емоції небезпечні», якщо дитинство було повне крику або неконтрольованої агресії.

3. Любов “дотискає” те, що раніше доводилося витісняти

У дитинстві ми виживали так, як могли:

👉🏼 не просили зайвого,
👉🏼 не плакали,
👉🏼 робилися “зручними”, або ховали свої потреби.

У стосунках все це повертається, тому що близькість запускає найвразливіші місця нашої психіки.

4. Ми починаємо поводитися не як дорослі — а як діти певного віку

У момент тригера відбувається регресія:

➡️ ображаємося мовчки — як у 7 років

➡️ тікаємо з розмови — як у 12

➡️ ревнуємо і переживаємо — як у 4

➡️ хочемо, щоб нас «вгадували» — як немовля, яке ще не може говорити.

Поруч із партнером ми повторюємо ті дитячі форми поведінки, які колись були єдино можливими.

5. Найболючіше в стосунках — це не партнер

А те, що він випадково торкається нашої давньої незажитої історії.

Проблема не в тому, що партнер “щось не так зробив”. Проблема в тому, що його дія нагадала ті моменти, коли нас не чули, не помічали, не заспокоювали, або коли ми відчували себе самотніми у своїх емоціях.

6. Як це розпізнати в собі

Ознаки активації дитячого досвіду:

✔️ реакція в рази сильніша за подію;

✔️ відчуття безпорадності, як у дитини;
внутрішній страх бути покинутим;

✔️ потреба впевнитися, що з нами все окей;
бажання, щоб партнер “вгадав”.

Поступово потрібно розпізнати, де минуле говорить голосом сьогодення, відділити партнера від образів батьків — це те, що робиться в психоаналізі через роботу з переносом.

Вчитися будувати новий тип зв’язку — не заснований на виживанні, а на близькості в свободі. Це можливість зцілення. Стосунки — це завжди зустріч не лише двох дорослих, а і двох внутрішніх дітей, які нарешті можуть бути почуті.

Коли партнер не тікає, а лишається поруч і витримує наші емоції — ми поступово переписуємо старий досвід на новий.

19/09/2025

Механізми булінгу. Чому деякі діти стають агресорами, а інші — жертвами?
⠀
Я також працюю з підлітками і часто стикаюся у практиці з темою шкільного булінгу. І що я вам хочу сказати — це надзвичайно емоційно складна тема для роботи. Зазвичай до мене приходять діти, які переживають булінг зараз, або дорослі, які зазнавали його в дитинстві й досі не змогли повністю оговтатися, цей досвід залишає глибокі травми і суттєво впливає на подальше життя людини. І я вам зараз розкажу про внутрішнє і зовнішнє пекло цих дітей.
⠀
Почнемо з головного питання: чому одні діти стають агресорами, а інші — жертвами?
⠀
Формування як агресивної, так і жертвенної поведінки найбільше залежить від сім’ї та раннього досвіду дитини.
⠀
Діти часто повторюють моделі поведінки, які бачили вдома. Агресори могли бачити агресію як спосіб контролю або досягнення уваги, а жертви — навпаки, змалку навчалися підкорятися, «не виходити за межі», щоб уникати конфліктів.
⠀
Нерідко сигнал «щоб тебе любили або помітили — треба терпіти» надходить від близьких значущих дорослих у дитинстві: батьків, опікунів, учителів, старших родичів або навіть наставників.
⠀
Цей сигнал може бути як прямим, наприклад: «Ти повинен терпіти образи, якщо хочеш, щоб ми тебе любили», так і непрямим — коли дитині показують увагу чи любов тільки тоді, коли вона поступається, мовчить або переносить дискомфорт.
⠀
І що ми маємо? Такі повторювані сигнали формують мазохістську модель поведінки, де людина вчиться асоціювати задоволення та любов із власним стражданням і поступливістю.
⠀
Зрозуміло, що в терапію зазвичай звертаються жертви булінгу, а не агресори. І що цікаво — жертви булінгу залишаються жертвами не тільки у школі, а й удома. Це і є першопричиною їхньої позиції жертви: шкільне цькування стає для такої дитини лише продовженням домашнього.
⠀
Ці діти зазвичай сором’язливі, чутливі або тривожні, і тому легше потрапляють у роль жертви, бо їм складніше захистити чи відстояти себе. Це дитина, яку не навчають вдома захищати себе, а можуть навпаки казати: «будь вище цього», або взагалі вчити ігнорувати проблему і не помічати, що в неї є труднощі в школі.
⠀
Це діти, які зазнають домашнього психологічного тиску й насильства, яких вдома постійно цькують словами: «ти дурний, товстий, криворукий» тощо. Це діти, які зазнають фізичного насильства, які перебувають вдома в позиції жертви. Саме таке ставлення формує їхню низьку самооцінку, яку вони транслюють у школі, і стають «мішенню» для агресорів завдяки своїй безпорадності. У конфліктних ситуаціях така дитина зазвичай завмирає. І зрозуміло, що агресори сприймають це як слабкість.
⠀
Ці діти живуть у постійній тривозі і стресі, у середовищі безпорадності. Вони схильні до депресії, аутоагресії (селфхарму), суїцидальних думок і навіть намірів. Вони можуть жити у сім’ї, де батькам байдуже, де дитина не відчуває опори.
⠀
Коротко кажучи, тема обширна, і в одному дописі її не розкриєш.
⠀
А чи зіштовхувалися ви зі шкільним булінгом і чи змогли вирішити ситуацію?
⠀
І чи можна, на вашу думку, повністю викорінити булінг у школах?👇🏼✍🏻

⠀
#психоаналітик #психологія #психотерапія

17/09/2025

Любов чи емоційна залежність: як відрізнити?
⠀
Залежність ненаситна — їй завжди мало. Це як чорна діра, яку неможливо заповнити. Мені колись сподобалася метафора Ошо про такі невротичні стосунки:
⠀
“Зустрічаються двоє жебраків, і просять один в одного милостиню.”
⠀
Чому він так каже? Бо і той, і той порожні всередині. Кожен з них звик брати, а не давати, бо дати нічого — вони лише шукають, щоб їх «долюбили» за батьків і за самих себе.
⠀
І така любов поступово стає вимогою, претензією, тягучою і токсичною: «Ти мене любиш менше, щось не так…». А що не так насправді? Та нічого, любов ще і не встигла була зародитися, просто ефект новизни і с**суальне тяготіння трохи згасли. Так сталося, бо така любов просто була способом заповнити власну порожнечу.
⠀
Самим вдалим визначенням любові із десятків (а то і більше) мені відомих, я до сих пір вважаю це:
⠀
«Любов це коли в присутності іншої людини ти раптово відчуваєш себе щасливим; лише від того, що ви разом — ти відчуваєш екстаз. Саме перебування іншого поруч задовольняє щось глибоко у твоєму серці.. щось починає співати всередині, ти входиш у гармонію. Саме присутність іншого допомагає тобі бути більш зібраним, ти стаєш більш індивідуальним, більш центрованим, більш врівноваженим. Тоді це — любов.
⠀
Любов — це не пристрасть, любов — це не емоція. Любов — це дуже глибоке розуміння того, що хтось завершує тебе. Хтось робить тебе замкненим колом. Присутність іншого підсилює твою власну присутність. Любов дає тобі свободу бути собою; це не володіння.»
⠀
Ось де любов справжня, коли вона дає тобі свободу бути собою(!), а не коли ти зникаєш як особистість, і +твоя самооцінка і самоповага вщент розчавлені.
⠀
Хороший признак того, чи можеш ти любити іншого, спитай себе: а чи люблю я себе? Якщо ні, то як ти можеш любити іншого, що ти йому наллєш з порожнього глечика? Обʼєктна любов — це надлишок тієї любові, яка вже живе в тобі, яка через переповнення виливається на іншого.
⠀
В каруселі опишу основні прояви емоційні залежності (гортайте і збережіть собі):➡️
⠀
Які прояви залежності додали б ви до цього переліку? (пишіть у коментарях👇🏼)

#психоаналітик #психологія #залежність #стосунки #фройд #психотерапія

30/06/2025

Скільки б ти не здобував дипломів, усе одно відчуваєш себе підробкою? Чому навіть любов партнера не загоює цю рану? Це про травму відкинутості та синдром самозванця. І про тебе.

Це коли кожне досягнення — як тимчасова латка на дірці в душі, яка відривається при першому ж вітрі критики. Коли ти шукаєш схвалення, щоб хоч на мить відчути: «Я існую. Я маю право бути». Але це відчуття зникає так само швидко, як вода між пальцями.

І тоді ти знову біжиш за новим успіхом, новою похвалою, ще одним підтвердженням, що ти «достатній». Але всередині все одно звучить голос: «Цього мало. Ти не справжній. Ти не вартий любові просто так».

Цей допис — про твою щоденну битву за право бути собою.

Поділіться у коментарях, що відгукнулось вам найбільше 👇🏼 Чи впізнаєте себе у цьому?

#синдромсамозванця #травмавідкинутості #психоаналітик #психотерапія #фройд #психологія #україна #київ

01/06/2025

15/05/2025

Друзі, якщо у вас відгукується бажання зупинитися, побути чесно з собою і нарешті побачити, що насправді відбувається всередині — запрошую вас у мій практикум “Тиждень чесності з собою”.

Це 7 днів щоденних запитань і завдань для саморефлексії, які допоможуть вам:

— побачити свої справжні потреби й почуття,
— наважитися подивитися на себе без масок,
— встановити глибший, чесніший контакт із собою,
— запустити внутрішні зміни.

Якщо вам відгукується — залишайте “+” у коментарях, або пишіть мені в особисті повідомлення.

Після реєстрації та оплати я надішлю невелику анкету — щоб адаптувати процес саме під вас: ваш запит, ваш стан, вашу правду.

Гортайте карусель, щоб дізнатися всі деталі.

#психоаналітик #психотерапія #психологія

06/05/2025

СИНДРОМ ОЧІКУВАННЯ ПОГАНОГО: ЧОМУ МИ НЕ ВІРИМО В ХОРОШЕ, КОЛИ ВОНО ПРИХОДИТЬ?

Так добре, що аж лячно 😱 знайомо?

Я часто чую на сеансах ось такий психічний феномен: це сценарій коли людина яка довго шла до своєї мрії чи якоїсь цілі, коли нарешті її отримує: купила квартиру, будинок чи машину і разом з тим якось в житті ніби все дуже добре і дохід збільшився і вдома все добре і цілі якісь реалізовуються, і парадокс в тому що коли нарешті попавши в цей стан благополуччя вона не заспокоюється і насолоджується життям, а її навпаки починає мучити тривожність, яка кожен день посилюється, вона починає чекати якогось неминучого лиха, вона може казати: «якось все дуже добре і це лякає, щось обовʼязково має статися погане».
⠀
І тут виникає логічне запитання: чому ми не можемо розслабитися і дозволити собі радіти?
⠀
Таке передчуття це не про гарно працюючу інтуїцію. Це внутрішній сценарій болю, який не вірить у стабільність щастя.
⠀
Цей стан має багато проявів:🔻
⠀
1️⃣ коли у стосунках стає тепло — ми несвідомо шукаємо де підступ 🤔;
⠀
2️⃣ коли щось вдається, то одразу з’являється страх втратити;
⠀
3️⃣ коли життя наче налагоджується, вмикається тривога: «так не може бути надто довго»
⠀
Це можна назвати «синдромом очікування поганого» і це не про реальність, а про психіку, яка звикла, що “за хорошим завжди приходить біль”.
⠀
Як це формується?
⠀
По-перше, забобонами які нам навʼязуються з дитинства, і навіть якщо ви це розцінювали як щось дурне і ірраціональне, то все одно вони безсвідомо заклалися в психіку як установки і страхи. Наприклад:
⠀
👉🏼 сильно не смійся, бо будеш плакати;
👉🏼 не говори про щастя вголос, бо наврочиш;
👉🏼 не говори вслух, бо накличеш біду;
👉🏼 не радій зарано, бо зурочиш;
👉🏼 не можна святкувати наперед — це до поганого;
👉🏼 не можна сидіти на куті — не вийдеш заміж;
👉🏼 не свисти в хаті — грошей не буде;
👉🏼 не можна передавати через поріг;
👉🏼 не можна повертатись, якщо щось забув — накличеш лихо (напишіть в коментарях ⬇️ чим ще вас лякали).
⠀
По-друге, через травматичні сценарії у відносинах:

👉🏼 в дитинстві, через сценарій коли любов і тепло змінювались холодом або покаранням;
⠀
👉🏼 коли радість не підтримувалась, а знецінювалась;
⠀
👉🏼 коли не було стабільності, а щастя було крихким і непередбачуваним.
⠀
А далі в таких умовах психіка формує звичку:👇🏼
⠀
Не довіряти хорошому, бо так “безпечніше” — тоді біль не буде несподіваною. Таке навʼязливе передбачення лиха є способом псевдоконтролю.
⠀
Це захисний механізм, який мав сенс колись. Але зараз він краде здатність нормально розслаблено жити.
⠀
А далі, що парадоксально, людина несвідомо починає шукати обставини, які б її «покарали», але в м’якій, керованій формі. Наприклад: подряпала машину об бордюр, спровокувала конфлікт у парі, загубила гаманець чи картку — і після цього ніби з’являється внутрішнє полегшення. Часто можна почути: «Хух, добре, що взяли грошима».
⠀
Цей стан ще може бути повʼязаний із:🔻
⠀
▪️ посттравматичним досвідом;
⠀
▪️ тривожними/уникальними прив’язаностями;
⠀
▪️ обсесивно-компульсивними рисами;
⠀
▪️ безсвідомим почуттям провини;
⠀
▪️ наслідком емоційно нестабільного середовища в дитинстві (про який я описала вище).
⠀
У чому суть психоаналітичної роботи?
⠀
Переконати себе силою волі — не працює. Адже ці установки часто мають несвідоме походження, і людина не одразу розуміє, звідки росте корінь її страхів. Потрібно:
⠀
▫️ проаналізувати і зрозуміти, який саме сценарій активується, коли стає все добре;
⠀
▫️ відреагувати внутрішній страх «що добро це лише пауза перед катастрофою», щоб усвідомити що цей страх це лише відголоски її деструктивних установок;
⠀
▫️ перепрожити досвід, де хороше може бути стабільним і реальним.
⠀
Це шлях до того, щоб навчитися довіряти життю, замість постійно боятись щастя.
⠀
А ви помічали за собою подібні стани? Чи вдається вам з цим справлятися?

Поділіться у коментарях — це може підтримати не тільки вас, а і когось іншого.

⠀
#психоаналітик #психологія #фройд

06/05/2025

06/05/2025

«…Я НІКОЛИ НЕ ГРАВ У ЛІКАРЯ»
⠀
«Після 41 року лікарської діяльності моє самопізнання підказує мені, що, по суті, я не був справжнім лікарем. Я став лікарем через вимушене відхилення від мого початкового наміру, і тріумф мого життя полягає в тому, що, пройшовши довгий обхідний шлях, я знову знайшов початковий напрям. З моїх ранніх років мені нічого не відомо про потребу допомагати стражденним людям, мої садистські нахили були не дуже великі, тож вона не могла розвинутися з їх дериватів.
⠀
Я також ніколи не грав у «доктора», моя інфантильна цікавість, очевидно, обрала інші шляхи. У юнацькі роки мене почала долати потреба зрозуміти частину загадок цього світу і, можливо, самому щось зробити для їх розв’язання». З. Фройд. Відень, червень 1927 р.
⠀
6 травня 1856 р. народилася людина, якій, вочевидь, долею було призначено підкорити масштабом і широтою поглядів розуми і серця мільйонів, закласти міцний фундамент у пізнання таємничих душевних процесів, залишити спадщину в історії людства, стати революціонером думки і сформувати нове світобачення і підхід у науці про людську душу.
⠀
Сьогодні день народження Великого генія, дослідника, засновника психоаналізу, людини, слова якої в моєму серці завжди знаходили неймовірний резонанс, мого вчителя і наставника — Зігмунда Фройда.
⠀
Завдяки своєму епістемологічному потягу до дослідження, пізнання, не злякавшись в епоху культурних заборон заговорити про с**суальність, про інфантильну с**суальність, відкрити існування Безсвідомого, витіснення, опору, лібідо, конфлікт потягів, силу Еросу і таємничу містерію Танатоса..
⠀
Існує таке хибне уявлення, що Фройд це щось лише про с**суальне, фалічне. Фройд — це не про с**с.
⠀
Фройд — це про душу, про складні психічні процеси душевного апарата, протиборчі та конфліктні, загадкові й ірраціональні.
⠀
Психоаналіз став не просто видом терапії для лікування неврозів, це щось набагато більше, це ідеологія, це світогляд, це прийняття істини і звільнення від ілюзій, це можливість стати зрілим і вільним, це деавтоматизація життя.
⠀
У кожного свій шлях до пізнання і зустрічі з собою справжнім. І часом він дуже звивистий і тернистий, але кінцева мета на цьому шляху — «заблукати, щоб відшукати себе» — цього варта.
⠀
З Днем народження тебе, Зігмунде Фройде!
Великий дослідник, геній, що відкрив світу Безсвідоме з усіма глибинами і таємницями людської душі.
⠀
Ти житимеш завжди в серцях своїх послідовників і прихильників цієї Великої ідеї — сьогодні і в майбутніх поколіннях!🥂

#фройд #психоаналіз

03/05/2025

«Чому я закохуюсь в емоційно недоступних партнерів?»
⠀
Це завжди сценарій де ви в позиції очікування, де вас тримають в невизначеності, він ніби поруч, але насправді — ні, що емоційно, що фізично, де ви до кінця не розумієте що між вами і не можете твердо сказати який статус ваших стосунків, де ви завжди відчуваєте якусь дистанцію, партнер перебуває в постійних коливаннях і сумнівах, де він каже «в мене до тебе почуття, але я ще напевно не готовий до серйозних відносин», або «я не готовий, але я не хочу тебе втрачати», де він і не тримає і не відпускає, де треба чогось почекати якихось кращих часів, або щоб він визначився, або щоб рак на горі свиснув.
⠀
Така людина не готова вкладатися, відкриватися і будувати глибокий зв'язок.
⠀
І якщо у вас є травма відкинутості, то вас це заганяє в невротичний стан, бо актуалізує вашу внутрішню рану. І далі ви безсвідомо починаєте відтворювати свій травматичний сценарій, коли ви починаєте завойовувати, вичікувати якогось часу x, подумки конкурувати і порівнювати себе з іншими, тюнінгувати себе чи бути у всьому услужливим щоб заслужить його увагу, є ілюзія, що він просто не вміє любити і треба «показати» йому що таке справжне кохання.
⠀
Приклади подібних сценаріїв:🔻
⠀
👉🏼 партнер уникає серйозності або визначеності ("не люблю ярлики", "пливемо по течії, а там побачим");
⠀
👉🏼 боїться близькості, але боїться і втратити тебе;
⠀
👉🏼 зникає, коли ти проявляєш емоції або потреби;
⠀
👉🏼 вже в стосунках з кимось, але "все складно";
⠀
👉🏼 багато обіцяє, але нічого не втілює.
⠀
Часто такі партнери дуже приваблюють, бо вони "бʼють" по старих сценаріях (недоступні
батьки, потреба заслугувати любов, повторення травматичних моделей).
⠀
Чому ми тримаємось за це?
⠀
Навіть коли розуміємо, що нам боляче, що ці стосунки патологічні, що нас постійно «тримають на гачку» — ми не йдемо. Ми чекаємо, сподіваємось, вкладаємось ще більше. Чому?
⠀
Бо це не просто про людину “тут і зараз” — це про наш глибший емоційний сценарій.

Безсвідомо ми віримо: «якщо я зміню цю історію — я зцілю себе». Якщо ця емоційно холодна людина раптом відкриється, вибере мене, полюбить — значить, я справді вартий/варта любові. І це, ніби, доведе, що я більше не та покинута дитина, не той, кого колись не помітили, не підтримали, не обрали.
⠀
Ми тримаємось за надію переписати своє минуле. І цей партнер стає символом нашої внутрішньої боротьби: з собою, зі своєю історією, з травмою. Він стає ніби «шансом на реванш». І навіть коли боляче, то здається, що здатися болючіше, ніж триматися.
⠀
Але це пастка. Бо кожне «тримання» за недоступного — це ще одне підтвердження собі: «Я не заслуговую щоб мене любили».
⠀
Парадокс в тому, що коли це закінчується настає не полегшення, а ломка, як після залежності. Але ця емоційна залежність і адреналінова гойдалка — це просто симптоми невротичних відносин.
⠀
Інколи найглибше кохання — це не до нього. А до себе, коли ти нарешті вибираєш не терпіти.
⠀
Якщо ви впізнаєте себе в цьому сценарії, то це не про слабкість. Це про те, як глибоко працює наша безсвідома історія.
⠀
Але її можна змінити. Але не через ще одного «емоційно холодного», а через внутрішній контакт з собою. Через психотерапію. Через вибір себе.
⠀
А вам доводилось коли-небудь чекати «кращих часів» у стосунках? Як це закінчилось?

#психоаналітик #фройд #психологія

22/02/2025

СОЦІОФОБІЯ ТА САМОРЕАЛІЗАЦІЯ: ЯК СТРАХИ ОБМЕЖУЮТЬ НАШ ПОТЕНЦІАЛ?
⠀
Соціофобія — це соціальний тривожний розлад, коли виникає страх взаємодії з людьми через можливість зазнати критики, сорому чи оцінки.
⠀
Здається, що це просто риса характеру — мовляв, людина трохи відлюдькувата. Але насправді це може бути справжнє пекло: кожен вихід у світ — це випробування, кожен погляд здається оцінюючим, кожне слово — потенційною помилкою. Ви уникаєте розмов, можливостей, знайомств. Вам здається, що краще взагалі не пробувати, ніж ризикнути осоромитися.
⠀
Соціофобія постійно тримає людину у внутрішній напрузі. Навіть звичайні речі, як похід у магазин чи телефонний дзвінок, можуть викликати сильний стрес. Люди з цією проблемою можуть мати талант, глибокі ідеї, але залишаються в тіні через страх бути осміяними або незрозумілими. Це не просто невпевненість — це стан, що заважає реалізувати себе як у кар’єрі, так і в особистому житті.
⠀
Ця проблема — це вбивця мрій, тому що страх настільки великий, а тривожність настільки сильна, що людина навіть не може наважитися спробувати. У неї вже є власне кладовище геніальних ідей і планів: замість того, щоб почати, вона вирішує прочитати 325-ту книгу про бізнес чи здобути ще одну освіту. Вона створює ілюзію бурхливої діяльності, але насправді це лише спосіб уникати взаємодії з соціумом.
⠀
Чому так відбувається?
⠀
Коріння соціофобії часто закладене в дитинстві. Це можуть бути:
⠀
▫️ пережитий сором чи приниження
▫️ надмірна критика з боку батьків або значущих дорослих
▫️ відсутність підтримки та навчання навичкам взаємодії.
⠀
Часто її витоки лежать у нарцисичних травмах. Коли дитина стикається з приниженням, відторгненням або постійною критикою замість підтримки, формується відчуття власної незначущості.
⠀
Якщо батьки ставили нереалістичні вимоги або, навпаки, ігнорували емоційні потреби дитини, це створює внутрішній конфлікт: “Я маю бути ідеальним, щоб мене прийняли”, але водночас “Я ніколи не буду достатньо хорошим”.
⠀
Як це проявляється в дорослому віці?
⠀
👉🏼 У перфекціонізмі та страх засудження — людина боїться соціальних контактів, бо впевнена, що її розкритикують або викриють її недосконалість.
⠀
👉🏼 У постійному порівнянні себе з іншими — здається, що всі кращі, успішніші, впевненіші.
⠀
👉🏼 В уникненні взаємодій — будь-яке спілкування (зустріч чи навіть телефонний дзвінок) здається потенційною загрозою.
⠀
👉🏼 У відсутності відчуття власної цінності — залежність від чужої думки, страх зробити помилку.
⠀
Що робити, якщо соціофобія обмежує ваше життя?
⠀
Якщо ви впізнали себе в цьому описі, важливо розуміти, що соціофобія — це не вирок. Вона формується в дитинстві, але це не означає, що вона має визначати все ваше життя.
⠀
З чого почати:🔻
⠀
✔️ З усвідомлення проблеми. Потрібно визначити, як саме соціофобія впливає на ваше життя. Дайте собі чесну відповідь: які можливості я втрачаю через страх? Чи відкладаю важливі рішення через побоювання, що мене засудять?
⠀
✔️ Дослідження витоків страху. Часто соціофобія пов’язана з дитячими переживаннями сорому, приниження чи невизнання.
⠀
✔️ Дозвольте собі бути недосконалим. Насправді суспільство значно байдужіше до нас, ніж здається.
⠀
✔️ Необхідно провести психоаналітичну роботу: перепроживання раннього досвіду. У психоаналізі важливо не лише усвідомити проблему, а і прожити заново старі емоції в безпечному середовищі.
⠀
На сеансах ми можемо:
⠀
▫️ пропрацювати спогади, які закріпили страх оцінки.
▫️ дослідити ваші глибинні переконання про себе і людей.
▫️ поступово змінювати спосіб взаємодії зі світом.
⠀
Не потрібно йти за поширеним твердженням «іди в свій страх», бо якщо не провести перед цим ніяку психотерапевтичну роботу, то ваші комплекси, страхи і травми ще більше укріпляться, дійте лише через поступові маленькі кроки, які допоможуть зміцнити віру в себе через позитивний досвід.
⠀
📌 Чи було у вас щось подібне?

⠀
#психоаналітик #психотерапія #психоаналіз #психологія #фройд #київ