31/10/2025
Постановою № 461/4283/21, Верховний Суд вчергове розтлумачує прокурорам:
1. Належні докази – всі, що містять інформацію про предмет доказування;
2. Недопустимі докази – лише ті, які отримані з порушенням ЗАКОНУ, неправдиві покази, неправдиві висновки експерта, фальшиві документи.
3. Недопустимість доказу потребує дослідження його в судовому засіданні.
4. Кожна сторона повинна довести суду свої вимоги і заперечення.
5. Доказами є будь-які дані, що обґрунтовують вимоги.
6. Суд оцінює лише докази (після чого сам визначає розмір моральної шкоди).
7. Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами.
8. Суд оцінює висновок експерта, однак при визначенні відшкодування моральної шкоди виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.
9. Відповідно ст. 72 ЦПК України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з`ясування відповідних обставин справи. Експерт може залучатися учасником справи.
10. ЦПК України не містить норми, за якою експертом може бути лише атестований Міністерством юстиції України фахівець.
Постанова
Іменем України (витяг)
30 серпня 2023 року м. Київ справа № 461/4283/21 провадження № 61-11238 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
відповідач - Львівська обласна прокуратура:
«…Доводи касаційної скарги про те, що висновок проведеної у справі судово-психологічної експертизи від 10 січня 2022 року не може бути допустимим доказом, так як при проведенні дослідження експерт застосував методику Спілберга-Ханіна, застосування якої було припинено рішенням Міністерства юстиції України від 28 січня 2021 року, а також експерт ОСОБА, який проводив вказану експертизу, відсутній в реєстрі атестованих судових експертів, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.
Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен в мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.
Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури (рішення ЄСПЛ у справі «Дульський проти України» (заява №61679/00 від 01 червня 2006 року).
Матеріалами справи підтверджується, що висновок експерта від 10 січня 2022 року за результатами проведення судово-психологічної експертизи було складено на виконання ухвали Галицького районного суд міста Львова від 19 липня 2021 року про призначення вказаної експертизи, якою доручено провести експертизу експерту, спеціалісту-психологу ОСОБА
Апеляційний суд з дотриманням вимог процесуального закону оцінив вищевказаний висновок експерта від 10 січня 2022 року за результатами проведення судово-психологічної експертизи в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, в оскаржуваному судовому рішенні навів відповідні мотиви щодо необхідності його врахування, тобто виконав свій процесуальний обов`язок, встановлений ЦПК України, однак при визначенні відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 000 грн виходив з інших, наведених вище обставин, засад розумності, виваженості та справедливості.
Посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що експерт ОСОБА відсутній в реєстрі атестованих судових експертів є безпідставним, оскільки згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 72 ЦПК України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з`ясування відповідних обставин справи. Експерт може призначатися судом або залучатися учасником справи.
При цьому ЦПК України не містить норми, за якою експертом може бути лише атестований Міністерством юстиції України фахівець.
Враховуючи викладене, оскільки понесені позивачем витрати у розмірі 21 096,96 грн на залучення експерта та проведення експертизи підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, апеляційний суд дійшов правильного висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 цих витрат.»
Діагностика моральної шкоди, оперативна психодіагностика
