
22/07/2025
Питання, яким задається майже кожна людина, яка звертається по допомогу психолога.
Одразу скажу:
Ні, це не тому, що ваш мозок приречений.
Ні, це не тому, що ви ще не знайшли «магічну пігулку»/свого спеціаліста/метод.
Ні, це не тому, що ви безвідповідально ставитеся до терапії й не виконуєте д/з.
Подивимося на це під іншим кутом/без самоосуду — більшість наших дій, які підтримують надмірну тривогу насправді мають.... хороші наміри. Так, так мозок хоче рятувати нас за будь-яких обставин — реальних чи ні.
Саме тому, коли ми працюємо з надмірною тривогою і я кажу "оце й оце нам би зменшити або взагалі прибрати з життя", то мозок починає панікувати й зʼявляється ще більше тривоги.
По суті він каже: «Ви що тут здуріли всі, я нас всіх рятую від жахливої хвороби/смерті/безумства/критичних помилок/купи інших небезпечних речей. Припиніть». Не дивно, що тоді з'являються сумніви "Я що безвідповідальна людина?", "А це точно безпечно?", "Чи я можу піти на такі ризики?".
Все це абсолютно нормально. І сумніви, і збільшення тривоги й навіть взяти паузу та подумати чи воно взагалі того варте.
Бо робота з надмірною тривогою не про те, щоб мати гарантії, що все буде добре. А про вибір, віру у себе та сміливість жити життя сповнене невизначеності.
Отже, подолання надмірної тривоги це просто в теорії й складно на практиці. Завжди пам'ятаємо у процесі про маленькі успіхи (вони рахуються) і доброзичливість та співчуття до себе.