09/03/2025
Перезавантажую допис.
Ви дальше думаєте - Герої не вмирають ?
Оце дивлюся на празднованіЄ вчорашнєго і ще точно сьогоднішнього 8 Марта і думаю : НІХЄРА не міняється : одні скачуть, інші плачуть, треті дальше тупо ждуть якогось подарка й скорішого «міра».
А я нагадаю ВАМ про МАМ ВИЖИВШИХ Воїнів.
Кількість повідомлень в приват після пару останніх моїх дописів зашкалює. Пишуть сестри, доньки, дружини, МАТЕРІ. Проблеми у всіх різні, але суть одна. ВИЖИВШІ Герої в цивільному житті потребують професійної допомоги.
Три історії.
Ігор, 37 років - повернувся з війни на Житомирщину в маленьке село. Живе в домі з мамою. В нього влучило 23 кулі. У нього стільки контузій, скільки не порахуєш. У нього немає обличчя. Все спечено фосфором. Сидить вдома. Немає ні одної людини, якій би він довірився. Немає жодного побратима з яким би він поговорив - бо всі загинули. В домі тільки МАМА. Рік після війни. Мама в середині СЕБЕ помирала двічі. Перший раз - коли випадково прийшло повідомлення, що сина вбито. Другий - тепер. Вона щодень бачить, як згасає її ВИЖИВШИЙ на війні СИН. Ми домовились з Ігорем та його МАМОЮ, як тільки відкриємо Центр, вони приїдуть.
Костя, 43 роки - не може себе вбити вдома на пʼятому поверсі батьківської «хрущовки». Так-так - НЕ МОЖЕ СЕБЕ ВБИТИ. Він не має рук, він не має ніг. Він пробував впасти так, щоб зламати шию- не вийшло. «Тіло» Героя війни … після місяців проведених в госпіталі нерухомо лежить в ліжку. Костя мудрий чоловік і він - ВИЖИВШИЙ на війні - жаліє, що не загинув - бо добиває найближчу і єдину йому ЛЮДИНУ. МАМА самотня, старша жінка. Ще трішки і Костя може залишитися один. Жінка не витримує. Не так - не витримає. Була б у нас можливість- ми б ще ВЧОРА забрали Костю в наш Центр.
Володя, 29 років - «щасливий» чоловік. Перше його «щастя» - коли він без єдиної подряпини вийшов з Серебряного лісу. Друге його «щастя» - коли приліт залишив його одним ВИЖИВШИМ з восьми. Страшна контузія. Втрата памʼяті. Дезорієнтація. Біполярний розлад. Він не памʼятає дружини. Сина. Дочку. Він не памʼятає Війну. Зараз він «в 11 класі» і у нього літом випускний. У нього ЩАСТЯ - МАМА. Він її єдину памʼятає. Вони готуються до «випускного». Ми маємо величезну надію з МАМОЮ, що він відбудеться в Центрі реабілітації. Інакше … ми не знаємо, як буде потім.
Єдина і найголовніше проблема - це КОЛИ по часу ми відкриємо й запустимо роботу Центр реабілітації та соціального захисту ЗСУ Перезавантаження бо ЧАС це те, що не купимо ми, не задонатите Ви. А його нема.
Я не хочу цим дописом в Вас викликати лишні емоції жалю. Співчуття. Тільки одне - розуміння того, що Центр потрібен на вчора. Тому я пишу з проханням подумати : хто чим може допомогти. Наша команда працює 24/7, щоб максимально прискорити нашу роботу.
Не відчуваєте співучасть, не зачепило, не хочете травмувати свою Душу - листайте собі іншу сторінку з Богом.
Відчуваєте і хочете допомогти - зробіть будь-ласка репост, по можливості любий донат, просто поставте ❤️ та підпишіться на сторінку, щоб про наш Центр реабілітації та соціального захисту військовослужбовців ЗСУ Перезавантаження дізналося більше людей, які б могли чимось допомогти.
З психологами та реабілітологами нашого Центру в найближчий час буде зроблено безкоштовний онлайн курс для МАТЕРІВ. Ми попробуємо донести - як жити з ВИЖИВШИМИ Героями так, щоб вони поступово адаптовуватися в реальне домашнє життя.
Єдине від чого оhuїваю я - це від величезної маси наших співвітчизників, яким не пройшло прозріння. Яким дальше пофіг.
Війна не закінчиться скоро люди. Потрібен не «мір», а ПЕРЕМОГА - інакши ми неВИЖИВЕМО.
Чому дві світлини ? Все просто. За три місяці розбудови Центру, десяток матерів, що зверталися до нас за допомогою - похоронили синів, що повернулися живими з війни.
Ви дальше кричите Герої не вмирають ?
