29/01/2026
Що ти відчуваєш, коли світ здається абсурдним? Коли всі знання, спогади й переконання розсипаються, мов пісок, і ти намагаєшся вхопити хоча б одну зірку на темному небі?
Я намагалася не думати про те, що відбувається навколо. Як я могла уявити, що тема «надання медичної допомоги при отруєннях», яку ми вивчали на циклі військової підготовки в університеті, стане життєво важливою? Що у XXI столітті війна принесе з собою такі виклики?
Як же жахливо й безглуздо все це виглядає…
Але в голові дзвенить: «Подумаю про це завтра. А зараз — працювати».
І ось я вже на роботі. У рутині. Серед людей, які потребують допомоги. І тут є лише одна правда — життя не зупиняється.
Натовп під кабінетом знову гуде. Він завжди такий. У кожного — своя історія, свої сльози й свої надії. Але є щось особливе в цих людях. У їхньому бажанні, що б там не сталося, продовжувати жити, продовжувати вірити, народжувати дітей навіть у часи війни.
Це дає надію. Малий промінчик сонця, який прорізає туман.
Я збираюся, одягаю халат і йду вперед.
Тож, Настю, зберись.
Ти можеш це зробити.
#запискирепродуктолога #репродуктологкиїв #репродуктологонлайн